Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №346/2606/19 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2606/19

Провадження № 2/346/9/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Третьякової І.В.

за участю:

секретаря судових засідань – Гжибовського А.А.

представника позивача – Вінтоняка Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия Івано-Франківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

03.06.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП в розмірі 153646,76 грн. та моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

І. Позиції сторін у справі.

Позиція позивача.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що 18 грудня 2018 р. о 15:10 год. в м. Коломия по вул. Миколайчука, 23а, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «AUDI» д.н.з. НОМЕР_1 при зустрічному роз`їзді не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечного бокового інтервалу та допустив зіткнення з автомобілем марки «Skoda Super B» д.н.з НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку та яким керував позивач, а також здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Opel Vivaro» д.н.з. НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Рішенням суду вину відповідача у вчиненні ДТП встановлено та закрито провадження у справі в зв`язку з закінченням на момент розгляду строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, автомобілю позивача були заподіяні механічні пошкодження чим завдано матеріальну шкоду на суму 153646,876 грн., що підтверджується звітом про оцінку вартості матеріального збитку № 178. На момент вчинення ДТП відповідач керував транспортним засобом без поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО 18 № 218711. З метою досудового врегулювання спору, ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 з вимогою відшкодувати завдані збитки, але отримав категоричну відмову, що змусило позивача звертатися за захистом своїх прав до суду.

З приводу моральної шкоди позивач зазначив, що у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та відмовою відповідача компенсувати завдані ним збитки, він зазнав моральних переживань. З вини ОСОБА_2 , позивач змушений був пережити сильний психологічний стрес, погіршився стан його здоров`я. Також від дня ДТП він не мав змоги користуватись своїм автомобілем, через що змушений терпіти побутові незручності, користуватись громадським транспортом і послугами таксі. Також змушений був звертатися до суду і приймати участь в розгляді справи, відвідувати судові засідання, а тому вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 10000,00 грн.

Також ним були понесені витрати на сплату судового збору, витрати на професійну правничу допомогу та витрати на виготовлення звіту про оцінку вартості матеріального збитку, а тому вказані витрати також просив стягнути з відповідача на свою користь в загальній сумі 8786,00 грн.

Позиція відповідача.

01.07.2019 року ОСОБА_2 подав до суду відзив, в якому вказав, що на підтвердження обставин, викладених в позові, ОСОБА_1 не надано жодного належного доказу того, що він за власні кошти купляв для відновлювального ремонту автомобіля необхідні запасні частини до нього, які в результаті зіткнення вийшли з ладу; не надано жодного доказу того, що він за власні кошти проводив відновлювальний ремонт автомобіля, тобто не надано жодного доказу того, що саме він фактично здійснив відповідні витрати. Звіт про оцінку вартості матеріального збитку є неналежним доказом, оскільки оцінка проведена експертом-оцінювачем ОСОБА_4 18.12.2018р., а висновок складено 06.05.2019р. Зазначена у висновку інформація є сумнівною, в ньому невірно вказано пошкодження, оскільки такі фізично не могли утворитися внаслідок ДТП, яка трапилися 18.12.2018р., що також частково підтверджується додатками до звіту, зокрема фотографіями. Крім цього, вказує, що його не було повідомлено про дату, час та місце проведення огляду автомобіля позивача. Також вказує, що з матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що саме дії позивача перебувають в причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП. Просив в задоволенні позову відмовити та призначити у справі судову автотехнічну експертизу, проведення якої доручити судовим експертам Київського НДІСЕ.

10.07.2019р. ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що ч.1 ст. 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно, зазначена у Звіті № 178 сума в розмірі 153646,76 грн. передбачає вартість виконання робіт, необхідних для відновлення автомобілю «Skoda Super B» д.н.з НОМЕР_2 . Також, зазначив, оскільки вина відповідача встановлена судовим рішенням, то безпідставним є посилання ОСОБА_2 на його винуватість та намагання звинуватити ОСОБА_1 у спричинення дорожньо-транспортної пригоди. Просив задовольнити його вимоги в повному обсязі.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

II. Процесуальні дії та рішення у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2019р., головуючим суддею для розгляду позову ОСОБА_1 було визначено суддю Беркещук Б.Б.

Ухвалою судді Коломийського міськрайонного суду Беркещук Б.Б. від 10.06.2019р. у справі було відкрито загальне позовне провадження з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою від 10.02.2020р. підготовче провадження у справі було закрито та призначено її до розгляду по суті.

Ухвалою від 20.08.2021р. у справі було призначено судову автотоварознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою від 01.03.2022р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 22.03.2023р. у справі було призначено повторно судову автотоварознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою від 08.01.2024р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 19.03.2024р. у справі було призначено повторно судову автотоварознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою від 03.07.2024р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 22.07.2024р. у справі було призначено повторно судову автотоварознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

28.03.2025р. до суду надійшов висновок експерта від 25.03.2025р. № 945/24-28 за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи.

Згідно розпорядження керівника апарату Коломийського міськрайонного суду від 21.11.2025р. № 01-11/270/2025 вбачається, що у зв`язку зі смертю судді ОСОБА_5 зборами суддів Коломийського міськрайонного суду прийнято рішення щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу кримінальних проваджень та цивільних справ, які перебувають у її провадженні.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2025р. головуючим суддею для розгляду даної справи було визначено суддю Третьякову І.В.

Ухвалою судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Третьякової І.В. від 25.11.2025р. справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та відшкодування моральної шкоди прийнято до свого провадження. Провадження у справі поновлено та призначено перше судове засідання з викликом сторін.

ІІІ. Розгляд справи.

В судовому засіданні представник позивача Вінтоняк Н.М. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в сумі 151444,40 грн., з урахуванням висновку експерта №945/24-28 від 25.03.2025р., яким визначено розмір матеріального збитку, завданого позивасу внаслідок ДТП з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу і наявних пошкоджень. Також просив стягнути судові витрати по сплаті судового збору та витрати на виготовлення звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 178 та витрати на проведення експертизи. Зазначив, що підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їхній розмір буде надано відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України. Додатково пояснив, що на момент ДТП позивач працював торговим агентом та використовував для цього свій транспортний засіб. В зв`язку з його пошкодженням, ОСОБА_1 був змушений припинити вказану діяльність, змінився уклад його життя, була втрачена можливість працювати. Таким чином, внаслідок пошкодження майна позивача, останній зазнав моральної шкоди, яку позивач оцінює на суму 10000,00 грн., яку представник також просив стягнути.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи або розгляд справи за його відсутності до суду не подавав. Про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2 а.с.179)

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи із наступного.

IV. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13.03.2019р. ОСОБА_2 визнано винуватим за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення - позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір.

В даній постанові зазначено, що 18 грудня 2018 року о 15 год. 10 хв. в м. Коломия по вул. Миколайчука, 23а, гр. Борисяк керуючи автомобілем марки «AUDI Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 при зустрічному роз`їзді не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечного бокового інтервалу та допустив зіткнення з автомобілем марки «Skoda Super B», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку та яким керував ОСОБА_1 , а також здійснив наїзд на припаркований автомобіль марки «Opel Vivaro» державний номерний знак НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Своїми діями ОСОБА_2 допустив порушення п. 13.3 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП.

Постановою судді Івано-Франківського апеляційного суду від 11.04.2019р. апеляційну скаргу особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , задоволено частково. Постанову судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13.03.2019 року, якою ОСОБА_2 визнано винуватим та притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, скасовано. Прийнято нову, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження по справі закрито, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законно сили є обов`язковою для суду що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову з питань чи мали місце дії ( бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Крім цього встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО 18 № 218711 ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 126 ч.1 КУпАП. Підставою для притягнення стало керування 18.12.2018р. ОСОБА_2 в м. Коломия по вул. Николайчука автомобілем «AUDI Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 178 від 06.05.2019р., вартість відновлювального ремонту автомобілю «Skoda Super B», державний номерний знак НОМЕР_2 з урахуванням зносу становить 153646,76 грн.

За клопотанням представника позивача ОСОБА_6 , ухвалою суду від 22.07.2024р. у справу було призначено повторно судову автотоварознавчу експертизу.

Згідно висновку експерта № 945/24-28 від 25.03.2025р. за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Skoda Super B», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2011 року випуску внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мало місце 18.12.2018 р., з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу і наявних пошкоджень, які мали місце до цієї ДТП станом на 18.12.2018 р. складала 151444,40 грн. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП, яка мала місце 18.12.2018р. автомобілю марки «Skoda Super B», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2011 року випуску з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та без урахуванням такого складала 151444,40 грн. та 264250,24 грн. відповідно.

Вказаний висновок судової автотоварознавчої експертизи складено у відповідності до ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту № 1 оцінки майна «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року, Методики № 142/5/2092 зі змінами та доповненнями.

Суд зауважує, що висновок автотоварознавчої експертизи про розмір завданих збитків завданих власнику в разі пошкодження КТЗ є належним засобом доказування (правові висновки з приводу цього викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц, постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року в справі № 461/2217/19).

ІV. Норми права, якими регулюються правовідносини сторін та оцінка суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх майнових прав, як особа, яка зазнала збитків та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої з вини водія автомобіля «AUDI Q7» ОСОБА_2 .

В ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини перша та четверта статті 23 ЦК України).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР)).

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).

Згідно з статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV) в редакції, на час виникнення спірних відносин – 18.12.2018р.

Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону №1961-IV Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц зроблено правові висновки, що МТСБУ як організація, що створена задля відшкодування шкоди, зобов`язане відшкодувати шкоду, спричинену потерпілим, за певних умов.

Підпунктом а) п. 41.1 Закону № 1961-IV передбачено, 41.1. МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».

Отже, касаційний суд акцентує увагу, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

В даній справі з урахуванням наданих в судовому засіданні пояснень, представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 151444,40 грн. майнової шкоди, 10 000,00 грн компенсації моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідач є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що на момент ДТП, ОСОБА_2 чинного страхового полісу не мав, а отже обов`язок з відшкодування потерпілому шкоди, яка була завдана діями відповідача покладається на МТСБУ відповідно до пп.а) п. 41.1 Закону № 1961-IV.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг розпорядженням від 29.12.2015 № 3470, (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2016 р. за № 145/28275) «Про внесення змін до розпорядження Держфінпослуг від 09 липня 2010 року № 566 „Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” установила розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цим розпорядженням: за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 100000 гривень на одного потерпілого.

Отже, на дату ДТП, страхова сума за шкоду, заподіяну майну потерпілих становила 100000,00 грн., а тому належним відповідачем по суті заявлених вимог на вказану суму повинно було бути Моторне (транспортне) страхове бюро України. Однак, в даній справі вимоги до МТСБУ пред`явлено не було, вказаний орган до участі в справі в якості відповідача не залучався.

За вказаних обставин, суд доходить висновку, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем за позовними вимогами на вищевказану страхову суму та повинен нести відповідальність, як співвідповідач, лише в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Таким чином, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, заподіяні внаслідок ДТП в розмірі 51444,40 грн. (151444,40 грн. – 100000,00 грн.), оскільки позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на положеннях Закону та були доведені належними і допустимим доказами.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.

Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

В постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) викладено правовий висновок, згідно якого, по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до пп. «г», «ґ» п. 41.1 та пп. «в» п. 41.2 статті 41 Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону; у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат "Зелена картка", що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".

У даній справі позивач просить відшкодувати йому моральну шкоду, яка була заподіяна йому не у зв`язку з ушкодженням його здоров`я, а у зв`язку з пошкодженням його майна, а тому дана шкода підлягає відшкодуванню не страховиком (МТСБУ), а винними в її заподіянні особами на загальних підставах.

Так, відповідно до ст.. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Положеннями ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В обґрунтування заявленої до стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 вказував, що внаслідок пошкодження його майна, він зазнав душевних страждань та вимушений звертатися до суду за захистом своїх прав. Із-за дорожньо-транспортної пригоди, відмови відповідача оплатити ремонт його автомобілю, він пережив сильний психологічний стрес, погіршився стан його здоров`я. Також він тривалий час не мав змоги користуватися своїм транспортним засобом, що вплинуло на звичний ритм його життя. Він змушений був терпіти побутові незручності, користуватися громадським транспортом та послугами таксі. Заподіяну йому моральну шкоду оцінює в 10000,00 гривень.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що пошкодження майна призвело до вимушених змін в його житті, оскільки необхідно було вчиняти дії пов`язані з відновленням та ремонтом пошкодженого автомобілю, звертатися до суду за захистом своїх майнових прав, що в сукупності дає підстави стверджувати про наявність душевних страждань та переживань у ОСОБА_1 . Відтак, заявлений до стягнення розмір моральної шкоди суд вважає, таким, що відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості.

Відтак, враховуючи, що відповідальність за заподіяну ОСОБА_1 моральну шкоду повинен нести винуватець ДТП, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10000,00 гривень в якості відшкодування моральної шкоди.

V. Розподіл судових витрат у справі.

Згідно ст.. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За правилами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено понесені позивачем наступні судові витрати: 2404,87 грн. на сплату судового збору, 3150,00 грн. – за виготовлення звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ № 178, що разом становить 5554,87 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 2110,85 грн. (38%), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 77, 78, 80, 81, 83, 89, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України; суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_4 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_5 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) в якості відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП в розмірі 51444 (п`ятдесят одна тисяча чотириста сорок чотири) грн. 40 коп., в якості відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. судові витрати в сумі 2110 (дві тисячі сто десять) грн. 85 коп., а всього: 63555 (шістдесят три тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень 25 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 08 травня 2026 року.

Суддя: Третьякова І. В.