Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №140/1474/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1474/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі – Порядок №100); зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Порядку №100.

Позов обґрунтований тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на день виключення 14 березня 2025 року зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення повного розрахунку не отримав. Відповідач лише 17 січня 2026 року здійснив виплату грошового забезпечення у сумі 25832,27 грн.

Позивач вважає, що оскільки відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), то відповідно до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.15-18). В обґрунтування цієї позиції вказав, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалося належне грошове забезпечення, яке обчислення та нараховувалося у межах виділених прикордонному загону коштів. Безпосередньо після звільнення позивача не виникало спору щодо належних йому сум. Вважає, що підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Інші заяви по суті справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні від сторін у встановленому порядку не надходили.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14 березня 2025 року №254-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14 березня 2025 року (а.с.7).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі №140/5245/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних відпусток; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних відпусток за 2022-2024 роки з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з довідкою-розрахунком від 29 квітня 2026 року №122 Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду у справі №140/5245/25 ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних відпусток за 2022-2024 роки у сумі 33548,40 грн (а.с.29).

Банківською випискою з карткового рахунку позивача підтверджено виплату 17 січня 2026 року коштів у сумі 25832,27 грн (без податків і зборів) (а.с.8).

Спірні правовідносини виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, установлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.

За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, чинний з 19 липня 2022 року, далі – Закон №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №640/9375/20, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція неодноразово підтримана Верховним Судом.

За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Отже, у цьому випадку до спірних правовідносин з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Як зазначалось вище, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 14 березня 2025 року. Після звільнення з військової служби між сторонами існував спір щодо правильності обчислення розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних основних відпусток, який був вирішений судом на корись позивача (справа №140/5245/25).

Донараховані кошти надійшли на рахунок позивача 17 січня 2026 року.

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Такого підходу дотримувався Верховний Суд й у інших постановах (від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20, від 18 листопада 2021 року у справі №600/1071/20-а, від 02 лютого 2023 року у справі №826/1575/17 та ін.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Звідси, правила статті 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що підлягають виплаті при звільненні з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

У постанові від 29 березня 2023 року у справі №260/2583/21 Верховний Суд вказував, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні, визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

За встановлених обставин у справі до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX), згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами Порядку №100.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зауважує, що за змістом пункту 3 розділу ІІІ при обчисленні середньої заробітної плати враховуються суми саме нарахованої заробітної плати (а не виплаченої).

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 913,47 грн (а.с.25).

Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, але не більше як за шість місяців, оскільки таке законодавче обмеження діє з 19 липня 2022 року у зв`язку із внесенням Законом №2352-IX змін, зокрема, до статті 117 КЗпП України.

У розглядуваному випадку відповідач мав виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки - з 15 березня 2025 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 15 вересня 2025 року (у межах шести місяців після звільнення).

У постанові від 29 березня 2023 року у справі №260/2583/21 Верховний Суд вказував, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

Середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 168991,95 грн (913,47 грн х 185 календарних днів).

Водночас, при вирішення спору суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25), у якій вирішено виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що “виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України”.

Велика Палата зі змісту статті 117 КЗпП в новій редакції, яка доповнила частину першу словами “... але не більш як за шість місяців”, виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій “період затримки (прострочення)”, установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик “нескінченної” відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття “обмеження максимального строку” та “досягнення співмірності” не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, сформулювала такий правовий висновок: “Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців”.

Враховуючи обов`язковість висновків Верховного Суду, суд взяв до уваги, що нарахована на виконання рішення суду у справі №140/5245/25 сума грошового забезпечення становить 33548,40 грн, тож за таких обставин суд уважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

Зокрема, істотність частки донарахованої суми грошового забезпечення позивача 33548,40 грн в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку 168991,95 грн становить 33548,40 грн/168991,95 грн = 0,199.

З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 15 березня 2025 року по 15 вересня 2025 року у сумі 33629,40 грн (168991,95 х 0,199).

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №806/345/16, Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №6-39цс11.

Таким чином, виходячи зі встановлених судом обставин справи, враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 29 березня 2023 року у справі №260/2583/21, приписи частини другої статті 9 КАС України, пункту 10 частини другою статті 245 КАС України щодо визначення судом належного т ефективного способу захисту прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 33629,40 грн (указано без віднімання сум податків та зборів, визначення яких здійснює роботодавець при виконанні судового рішення).

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 33629,40 грн (тридцять три тисячі шістсот двадцять дев`ять грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк