Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №203/6590/23 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/6590/23

Провадження № 2/0203/47/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – Єдаменко С.В.,

при секретарі – Пархоменко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та витребування майна із незаконного володіння, –

встановив:

03 листопада 2023 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська (нині – Центральний районний суд міста Дніпра) звернувся ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_5 , з позовом до ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та витребування майна із незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначено, що у вересні 2021 року за кордоном позивач придбав автомобіль Subaru Crosstrek, чорного кольору, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_1 . Вказаний автомобіль він офіційно зареєстрував на території України 24 вересня 2021 року в ТСЦ № 1241 в місті Дніпро, автомобілю були присвоєні номера НОМЕР_2 та позивач отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Далі у позивача із раніше йому знайомим ОСОБА_6 виникла усна домовленість щодо продажу останньому вказаного вище автомобіля в розстрочку за 18 000 доларів США. Згідно вказаної договору між ними 3 000 доларів США позивач отримав у якості першого платежу, а 15 000 доларів США ОСОБА_6 мав передати позивачу за 3 місяці. Позивач виконав свої зобов`язання за договором та отримавши першу частину грошових коштів у розмірі 3 000 доларів СІНА передав автомобіль ОСОБА_6 , однак після сплину трьох місяців частину грошей, що мала бути передана йому в рахунок продажу автомобіля (15 0000 доларів США) позивач так і не отримав. У жовтні 2021 року позивачу стало відомо про те, що його автомобіль Subaru Crosstrek, чорного кольору, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_1 , 29 вересня 2021 року був перереєстрований на ОСОБА_7 в ТСЦ 1244 на підставі договору СГ № 6230/21/003246 від 29 вересня 2021 року та видано нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 та автомобілю було присвоєно новий державний номерний знак НОМЕР_5 . Однак будь-яких договорів із ОСОБА_3 позивач не укладав і ніколи в житті не бачив цю особу. Враховуючи дані обставини, позивач 01 листопада 2021 року звернувся до СВ ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення та залученням його до участі у кримінальному провадженні в якості потерпілого. 01 листопада 2021 року відомості за фактами, викладеними в заяві позивача були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041680000692 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. Під час здійснення досудового розслідування органом досудового розслідування було вилучено з ТЦС 1244 копії документів, на підставі яких було вчинено перереєстрацію транспортного засобу на нового власника та виявлено, що продавцем у договорі СГ № 6230/21/003246 від 29 вересня 2021 року зазначено комісіонера ФОП ОСОБА_2 , яка діяла від імені позивача на підставі начебто укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_2 договору комісії № 6230/21/1/003342 від 28 вересня 2021 року. На підставі постанови слідчого від 10 травня 2022 року у кримінальному провадженні № 12021041680000692 було призначено судово-почеркознавчу експертизу документів, зокрема підписів позивача на договорі комісії № 6230/21/1/003342 від 28 вересня 2021 року та Акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 6230/21/1/003342 від 28 вересня 2021 року. За результатами проведеної експертизи встановлено, що «рукописні записи ОСОБА_8 у графі «прізвище, ініціали, підпис уповноваженої особи» договора комісії № 6230/21/1/003342 від 28 вересня 2021 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою», висновків стосовно підпису експерт не зміг зробити через різну транскрипцію. 09 червня 2022 року на підставі ухвали слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно, шляхом заборони будь-яким особам права володіння, користування та розпорядження вказаним транспортним засобом Subaru Crosstrek, чорного кольору, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_1 , а також на документи на вказаний транспортний засіб. Того ж дня, даний транспортний засіб було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а 13 червня 2022 року його було оголошено у розшук. 14 липня 2022 року автомобіль було знайдено працівниками патрульної поліції та того ж дня дізнавачем СД Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області оглянуто місце, де він був виявлений. Виявилося, що транспортний засіб Subaru Crosstrek, чорного кольору, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_1 , декілька разів було відчужено вже третім особам на підставі все того ж недійсного першого договору комісії з ФОП ОСОБА_2 та за час його розшуку автомобіль поміняв декілька власників. Під час його виявлення незаконно відчужений автомобіль був зареєстрований на ОСОБА_4 і ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2022 року на нього було повторно накладено арешт. Власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. На підставі вищевикладеного, позивач просив суд: визнати недійсним договір комісії № 6230/21 /1/003342 від 28 вересня 2021 року, який було укладено між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу СГ № 6230/21/003246 від 29 вересня 2021 року, який укладено між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; витребувати майно, а саме транспортний засіб Subaru Crosstrek, чорного кольору, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_1 , із незаконного володіння ОСОБА_4 та повернути його ОСОБА_1 , а також стягнути судові витрати по справі.(т.1 а.с.1-5)

Після надходження з відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та виконавчого комітету Кропивницької міської ради відомостей щодо зареєстрованого місця проживання відповідачів-фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (т.1 а.с.а.с.48-49, 52, 53), ухвалою судді від 05 грудня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. (т.1 а.с.54)

В підготовче засідання 11 січня 2024 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів та заява про проведення засідання за її відсутності. В даному засіданні було ухвалено задовольнити клопотання представника позивача про витребування доказів та відкласти розгляд справи на 02 лютого 2024 року – для повторного виклику відповідачів. (т.1 а.с.а.с.65, 66)

24 січня 2024 року від представника позивача надійшло клопотання про призначення експертизи. (т.1 а.с.70-71)

В підготовче засідання 02 лютого 2024 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 28 лютого 2024 року. (т.1 а.с.79)

В підготовче засідання 28 лютого 2024 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 21 березня 2024 року. (т.1 а.с.97)

15 березня 2024 року від представника відповідачки ОСОБА_4 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху. (т.1 а.с.108-109)

Також, 15 березня 2024 року від представника відповідачки ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував щодо задоволення позову. На обґрунтування відзиву зазначено, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем транспортного засобу, а вимога про його витребування суперечить нормам чинного законодавства, тому просив у задоволенні позову відмовити. (т.1 а.с.110-113)

В підготовче засідання 21 березня 2024 року в режимі відеоконференції з`явились представник відповідача ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_4 та її представник, інші сторони по справі в засідання не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. В даному засіданні було ухвалено долучити відзив на позовну заяву до матеріалів справи та відкласти розгляд справи на 09 квітня 2024 року - для виклику представника позивача. (т.1 а.с.121-123)

27 березня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. В обґрунтування відповіді зазначено, що спірний договір комісії не укладався з позивачем, не був ним підписаний, позивач не мав волевиявлення на укладання такого договору та навіть жодного разу не бачив відповідача ФОП ОСОБА_2 . Фактично спірний автомобіль вибув із власності позивача без його згоди поза межами вільного волевиявлення, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування автомобіля у кінцевого набувача, тому просив позовну заяву задовольнити. (т.1 а.с.133-136)

08 квітня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував щодо задоволення позову. На обґрунтування відзиву зазначено, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем транспортного засобу, тому просив у задоволенні позову відмовити. (т.1а.с.143-144)

В підготовчому засіданні 09 квітня 2024 року за участю представника позивача та в режимі відеоконференції представника відповідача ОСОБА_3 , відповідачки ОСОБА_4 та її представника було ухвалено долучити відзив на позовну заяву та відповідь на відзив на позовну заяву до матеріалів справи, відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про призначення експертизи та оголосити перерву до 13 травня 2024 року. (т.1 а.с.148-151)

18 квітня 2024 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів. (т.1 а.с.162-163)

Підготовче засідання 13 травня 2024 року не відбулося через зайнятість судді в іншому провадженні. У зв`язку з чим розгляд справи було перенесено на 06 червня 2024 року. (т.1 а.с.183)

В підготовче засідання 06 червня 2024 року з`явились представник позивача та в режимі відеоконференції відповідачка ОСОБА_4 та її представник, інші сторони по справі в підготовче засідання не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. В даному засіданні було ухвалено відмовити у задоволенні клопотання представника відповідачки про залишення позовної заяви без руху, інших клопотань сторони по справі не заявили. Оскільки всі дії з підготовки справи до розгляду в судовому засіданні були виконані 06 червня 2024 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 червня 2024 року. (т.1 а.с.а.с.189, 190-191)

Судове засідання 26 червня 2024 року не відбулося через зайнятість судді в іншому провадженні. У зв`язку з чим розгляд справи було перенесено на 21 серпня 2024 року. (т.1 а.с.199)

В судовому засіданні 21 серпня 2024 року за участю представника позивача та в режимі відеоконференції представника відповідача ОСОБА_3 , відповідачки ОСОБА_4 та її представника було оголошено про відмову у задоволенні клопотання про залишення позову без руху у минулому засіданні, ухвалено зобов`язати представника позивача надати уточнену позовну заяву та оголошено перерву до 18 вересня 2024 року. (т.1 а.с.215-217)

27 серпня 2024 року від представника позивача надійшла позовна заява в уточненій редакції, а саме з уточненими анкетними даними сторін по справі. (т.1 а.с.225-230)

В судовому засіданні 18 вересня 2024 року за участю представника позивача та в режимі відеоконференції представника відповідача ОСОБА_3 , відповідачки ОСОБА_4 та її представника було ухвалено прийняти уточнену позовну заяву, з`ясовано думку щодо позовної заяви та оголошено перерву до 06 листопада 2024 року. (т.1 а.с.239-241)

В судовому засіданні 06 листопада 2024 року за участю позивача та його представника, а також в режимі відеоконференції представника відповідача ОСОБА_3 , відповідачки ОСОБА_4 та її представника було ухвалено повторно витребувати матеріали кримінального провадження, з`ясовано думку позивача щодо позовної заяви, досліджено письмові докази та оголошено перерву до 26 листопада 2024 року. (т.2 а.с.1-3)

В судове засідання 26 листопада 2024 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 23 грудня 2024 року. (т.2 а.с.13)

Судове засідання 23 грудня 2024 року не відбулося через зайнятість судді в іншому провадженні. У зв`язку з чим розгляд справи було перенесено на 24 січня 2025 року. (т.2 а.с.22)

10 січня 2025 року на ухвалу суду надійшли витребувані матеріали кримінального провадження. (т.2 а.с.32)

В судовому засіданні 24 січня 2025 року за участю представника позивача та в режимі відеоконференції представника відповідача ОСОБА_3 , відповідачки ОСОБА_4 та її представника було досліджено матеріали кримінального провадження, задоволено клопотання представника позивача та відкладено розгляд справи на 24 лютого 2025 року. (т.2 а.с.35-36)

20 лютого 2025 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів. (т.2 а.с.45-47)

24 лютого 2025 року від представника відповідачки ОСОБА_4 надійшла заява про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про долучення доказів. (т.2 а.с.55-56)

В судове засідання 24 лютого 2025 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 25 березня 2025 року. (т.2 а.с.58)

Судове засідання 25 березня 2025 року не відбулося через перебування судді у відпустці. У зв`язку з чим розгляд справи було перенесено на 30 квітня 2025 року. (т.2 а.с.66)

30 квітня 2025 року від представника позивача надійшло клопотання про призначення експертизи. (т.2 а.с.76-79)

В судовому засіданні 30 квітня 2025 року за участю представника позивача та в режимі відеоконференції представника відповідача Нєстєрова Г.О., відповідачки ОСОБА_4 та її представника було з`ясовано думку сторін по справі щодо клопотання про призначення експертизи та оголошено перерву до 06 травня 2025 року. (т.2 а.с.81-86)

В судовому засіданні 06 травня 2025 року за відсутності сторін по справі ухвалою суду було задоволено клопотання представника позивача про призначення експертизи, призначено у цивільній справі судово-почеркознавчу експертизу, а провадження у справі зупинено. (т.2 а.с.а.с.87, 88)

17 червня 2025 року до суду з експертної установи повернулись матеріали цивільної справи разом із клопотанням експерта. (т.2 а.с.99)

Ухвалою від 19 червня 2025 року відновлено провадження у цивільній справі та призначено судове засідання на 09 липня 2025 року. (т.2 а.с.101)

В судовому засіданні 09 липня 2025 року за участю позивача та його представника, а також в режимі відеоконференції відповідачки ОСОБА_4 та її представника було задоволено клопотання експерта та зупинено провадження у справі. (т.2 а.с.109)

23 жовтня 2025 року до суду з експертної установи повернулись матеріали цивільної справи із повідомленням про неможливість надання висновку експерта. (т.2 а.с.123-126)

Ухвалою від 04 листопада 2025 року відновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 02 грудня 2025 року. (т.2 а.с.127)

Судове засідання 02 грудня 2025 року не відбулося через відсутність технічної можливості запису судового засідання. У зв`язку з чим розгляд справи було перенесено на 15 січня 2026 року. (т.2 а.с.138)

В судове засідання 15 січня 2026 року в режимі відеоконференції з`явились представник відповідача Нєстєрова Г.О., відповідачка ОСОБА_4 та її представник, інші сторони по справі не з`явились, від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В даному засіданні було з`ясовано думку сторін по справі щодо клопотання про відкладення, ухвалено визнати причину неприбуття позивача до суду поважною, роз`яснено що в разі неявки в наступне засідання позивача позовна заява буде залишена без розгляду та ухвалено відкласти розгляд справи на 11 лютого 2026 року. (т.2 а.с.152)

В судове засідання 11 лютого 2026 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 25 березня 2026 року. (т.2 а.с.164)

25 березня 2026 року від представника позивача надійшло клопотання про призначення експертизи. (т.2 а.с.171-172)

В судовому засіданні за участю позивача та його представника, а також в режимі відеоконференції представника відповідача Нєстєрова Г.О., відповідачки ОСОБА_4 та її представника було з`ясовано думку сторін по справі щодо клопотання про призначення експертизи, ухвалено відмовити у задоволенні клопотання про проведення експертизи, ухвалено закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами та перейти до судових дебатів, заслухано промови у судових дебатах та ухвалено перейти на стадію ухвалення рішення, яке буде проголошено 03 квітня 2026 року. (т.2 а.с.187)

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовної заяви з підстав зазначених у відзиві.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відповідачка ФОП ОСОБА_2 в судові засідання не з`явилась, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на її адресу судових повісток.

Заслухавши думку сторін по справі, дослідивши матеріали справи та матеріали кримінального провадження № 12021041680000692, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності належав автомобіль Subaru Crosstrek, чорного кольору, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_1 .

У позивача із раніше йому знайомим ОСОБА_6 виникла усна домовленість щодо продажу останньому вказаного вище автомобіля в розстрочку за 18 000 доларів США. Згідно вказаної договору між ними 3 000 доларів США позивач отримав у якості першого платежу, а 15 000 доларів США ОСОБА_6 мав передати позивачу за 3 місяці.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором та отримавши першу частину грошових коштів у розмірі 3 000 доларів США передав автомобіль ОСОБА_6 , однак після сплину трьох місяців частину грошей, що мала бути передана йому в рахунок продажу автомобіля (15 0000 доларів США) позивач так і не отримав.

28 вересня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір комісії № 6230/21/1/003342, на підставі якого 29 вересня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6230/21/003246, а саме автомобіля Subaru Crosstrek, чорного кольору, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_1 . (т.1 а.с.а.с.18-19, 20-21)

ОСОБА_1 01 листопада 2021 року звернувся до СВ ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення та залученням його до участі у кримінальному провадженні в якості потерпілого. (т.1 а.с.9-11)

01 листопада 2021 року відомості за фактами, викладеними в заяві позивача були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041680000692 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. (т.1 а.с.8)

У вищевказаному кримінальному провадженні позивач має статус потерпілого, досудове розслідування триває, підозра жодній особі не повідомлена. (т.1 а.с.12)

На підставі постанови слідчого СВ ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 10 травня 2022 року у кримінальному провадженні № 12021041680000692 було призначено судово-почеркознавчу експертизу документів, зокрема підписів позивача на договорі комісії № 6230/21/1/003342 від 28 вересня 2021 року та Акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 6230/21/1/003342 від 28 вересня 2021 року.

З висновку експерта № СЕ-19/104-22/11444-ПЧ від 19.05.2022 встановлено, що «рукописні записи ОСОБА_8 у графі «прізвище, ініціали, підпис уповноваженої особи» договора комісії № 6230/21/1/003342 від 28.09.2021 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою», висновків стосовно підпису експерт не зміг зробити. (т.1 а.с.23-33)

08 серпня 2022 року на підставі ухвали слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, шляхом заборони будь-яким особам права володіння, користування та розпорядження вказаним транспортним засобом Subaru Crosstrek, чорного кольору, 2019 року випуску VIN НОМЕР_1 , а також на ключі та документи на вказаний транспортний засіб. (т.1 а.с.36-40)

З вищевказаної ухвали слідує, що в ході досудового розслідування встановлено, що транспортний засіб «Subaru Crosstrek», чорного кольору, VIN НОМЕР_6 , 2019 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_2 , був зареєстрований 24.09.2021 року у ТСЦ 1241 з номером заяви № 320603268, і вищевказаний транспортний засіб отримав державний номерний знак НОМЕР_2 та рахувався за потерпілим ОСОБА_1 . Надалі, транспортний засіб «Subaru Crosstrek», чорного кольору, VIN НОМЕР_6 , 2019 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_2 , без відома ОСОБА_1 був перереєстрований 29.09.2021 року у ТСЦ 1244 з номером заяви № 323598084 і вищевказаний транспортний засіб отримав новий державний номерний знак НОМЕР_5 та рахувався за ОСОБА_3 . В подальшому, транспортний засіб «Subaru Crosstrek», чорного кольору, VIN НОМЕР_6 , 2019 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_7 , був перереєстрований 29.10.2021 року у ТСЦ 8046 з номером заяви № 344826525 і вищевказаний транспортний засіб отримав новий державний номерний знак НОМЕР_8 та рахувався за ОСОБА_9 . Далі, транспортний засіб «Subaru Crosstrek», чорного кольору, VIN НОМЕР_6 , 2019 року випуску, з державним номерним знаком НОМЕР_8 , був перереєстрований 31.12.2021 року у ТСЦ 3541 з номером заяви № 455071244 і вищевказаний транспортний засіб отримав новий державний номерний знак НОМЕР_9 з власником ОСОБА_4 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 ст.202 ЦК України).

Частиною третьою ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229, 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договору комісії та договору купівлі-продажу автомобіля, посилаюсь на те, що договір комісії не підписував, не укладав та наміру його укладати не немав, тому договір комісії є недійсний та відповідно недійсний договір купівлі-продажу.

Однак, суд вважає помилковими такі доводи позивача, оскільки у випадку доведення не підписання ним оспорюваного договору комісії він буде вважатись неукладеним та не може бути визнаним недійсним.

Так, статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст.316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 4 цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Водночас, за змістом ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

В цій справі предметом спору є витребування з чужого незаконного володіння рухомого майна - транспортного засобу.

Розмежовуючи категорії власника транспортного засобу і його експлуатанта (тобто особи, яка має право користуватися ним), потрібно виходити з того, що не кожен власник (володілець) транспортного засобу має право його експлуатувати. Лише особа, яка має водійське посвідчення, або інші документи, встановлені законом та видані визначеним державою органом, має право керувати транспортним засобом за правилами дорожнього руху.

Тобто, «правомірна експлуатація транспортного засобу» - це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише прав щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.

Відповідно до ч.1 ст.397 ЦК України володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Положеннями статті 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Згідно з п.2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом з реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Зазначене вище дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник з власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію необхідно кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень п.3 ч.1 ст.388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.

Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим.

Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого. Лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.

Власник речі (в цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами ст.388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі № 752/5281/20 та від 11.12.2023 у справі № 607/8879/21; у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 761/44057/19, від 19.01.2022 у справі № 243/2282/20, від 19.07.2023 у справі № 753/18555/19, від 10.01.2024 у справі № 756/13943/16-ц, від 21.07.2025 у справі № 750/18240/23.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом в цій справі, позивач добровільно на підставі усної домовленості передав ОСОБА_6 належний йому транспортний засіб, свідоцтво про його реєстрацію та ключі від автомобіля і отримав частину грошових коштів за вказаний автомобіль.

Доказів того, що ОСОБА_6 заволодів автомобілем без згоди позивача, матеріали справи не містять. Тобто, саме позивач розпорядився належним йому автомобілем і прийняв рішення про передачу транспортного засобу у володіння іншій особі, отримавши тільки частину грошових коштів за автомобіль.

Надалі, спірний транспортний засіб неодноразово відчужено на підставі договору комісії та договорів купівлі-продажу, а останнім набувачем стала відповідачка ОСОБА_4 .

Суд, дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку, що стороною позивача належними та допустимими доказами не доведено існування під час придбання ОСОБА_4 спірного транспортного засобу недобросовісності її дій.

З огляду на встановлені судом обставини добровільного передання позивачем належного йому автомобіля ОСОБА_6 разом з ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, а також з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд вважає, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача з його волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача в порядку, передбаченому ст.388 ЦК України.

Отже, вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Суд наголошує, що позивач не позбавлений можливості захистити своє право шляхом звернення до суду з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав транспортний засіб у володіння.

З огляду на відмову в задоволенні позову в повному обсязі понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 274, 354 ЦПК України, суд –

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та витребування майна із незаконного володіння – відмовити.

Сторони по справі:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_10 ; адреса: АДРЕСА_1 .

відповідачка – ФОП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_11 ; адреса: АДРЕСА_2 .

відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_12 , адреса: АДРЕСА_3 .

відповідачка – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_13 , адреса: АДРЕСА_4 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.

Повний текст рішення підписано 13.04.2026 р.

Суддя С.В. Єдаменко