Вирок від 10 травня 2026 р. у справі №464/7487/25 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/7487/25

пр.№ 1-кп/464/261/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2026 м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025142410000332 від 17.10.2025, про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Жашків Черкаської обл., українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, востаннє 02.05.2025 Сихівським районним судом м. Львова за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, покарання не відбув,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

встановив:

ОСОБА_3 вчинив привласнення офіційного документу з корисливих мотивів.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

ОСОБА_3 17.10.2025 близько 10:30 год., перебуваючи за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 18, помітив на землі банківську картку АТ «Сенс Банк» НОМЕР_1 , після чого, впевнившись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, розуміючи, що вказана банківська картка за сукупністю норм ст. 1 Закону України «Про інформацію», п. 1, п. 3, ст. 36 Закону України «Про платіжні послуги», ч. ч. 1, 2 ст. 51 «Про банки та банківську діяльність», п. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та примітки до ст. 358 КК України є офіційним документом, оскільки перебуває в офіційному обігу, має необхідні реквізити установи банку АТ «Сенс Банк» і містять інформацію, яка засвідчує факти, котрі мають юридичне значення, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, із корисливих мотивів, з метою подальшого незаконного використання, шляхом здійснення покупки товару з вказаної картки, привласнив знайдену ним банківську картку АТ «Сенс Банк» НОМЕР_1 , яка належить потерпілій ОСОБА_5 .

В подальшому 17.10.2025 року о 11:11 год., ОСОБА_3 , перебуваючи в приміщенні магазину «Напої та тютюн», що за адресою: м. Львів, вул. Бориса Антоненка Давидовича, 10, здійснив одну платіжну операцію по купівлі товару на загальну суму 234,90 грн., використовуючи при цьому для розрахунку вищевказану банківську картку, яка належить потерпілій ОСОБА_5 .

Таким чином, органом досудового розслідування дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 1 ст. 357 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні вину у вчиненому визнав повністю, підтвердив, що вчинив правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті. Повідомив, що дійсно 17.10.2025 близько 10:30 год., перебуваючи за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 18, помітив на землі банківську картку АТ «Сенс Банк» НОМЕР_1 , відтак, розуміючи, що така належить іншій особі, вирішив її привласнити, з метою використання такої для придбання товару. Так, в подальшому, близько 11.00 год., перебуваючи в приміщенні магазину «Напої та тютюн», що за адресою: м. Львів, вул. Бориса Антоненка Давидовича, 10, придбав товару на суму 234,90 грн., розрахувавшись згаданою банківською карткою. На даний час надзвичайно шкодує про вчинене, щиро розкаюється, розуміє, що вчинив неправильно, йому дуже прикро та соромно за скоєне, просить суворо не карати. З матеріалами кримінального провадження ознайомлений, жодні докази не оспорює, правильно розуміє обставини за яких його обвинувачено, з якими повністю погоджується та просить здійснювати спрощений порядок дослідження доказів.

Потерпіла ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, звернулась до суду з заявою про проведення розгляду кримінального провадження за її відсутності.

Заслухавши думку учасників провадження, суд приходить до висновку, що клопотання сторони обвинувачення та сторони захисту про проведення спрощеного порядку дослідження доказів підлягає до задоволення, оскільки показання ОСОБА_3 узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у правильності розуміння ним змісту та обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд вважає недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які учасниками судового провадження не оспорюються. У суду відсутні сумніви у добровільності позиції обвинуваченого. Обвинуваченому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку, а прийняте рішення про скорочений судовий розгляд свідчитиме про те, що обставини, які сторонами не оспорюються, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.

При цьому, за основу суд бере до уваги покази обвинуваченого, вважає такі належними, допустимими та достовірними, послідовними, котрі у взаємозв`язку доводять фактичні обставини вчинення ним привласнення офіційного документу з корисливих мотивів.

Кваліфікуючи дії ОСОБА_3 , суд враховує наступне.

Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 357 КК України суб`єкт кримінального правопорушення підлягає кримінальній відповідальності, серед іншого, за викрадення офіційних документів, вчиненого з корисливих мотивів.

З цього слідує, що диспозиція вказаної норми є бланкетною, оскільки називає склад правопорушення, але для визначення його ознак відсилає до норм іншої галузі права або нормативних (підзаконних) актів – правил, положень, інструкцій.

Згідно примітки до ст. 358 КК України під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Зважаючи на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20 червня 2011 року, та беручи до уваги позицію ВС зазначену у постанові від 21 березня 2019 року у справі № 127/4109/16-к, що документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер – підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків, суд бере до уваги, що за своїм юридичним значенням та функціональним призначенням платіжні картки, як платіжні інструменти - засоби доступу до банківських рахунків, відповідають визначенню поняття «офіційний документ» і є різновидом офіційних документів.

Як вбачається із обвинувального акту обвинувачений діяв в супереч п.п. 1.4, 1.14, 1.271.31, ст. 1 п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч.4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Разом з тим, судом встановлено, що вказані суспільні відносини регулюються ст. 1 Закону України «Про інформацію», п. 1, п. 3, ст. 36 Закону України «Про платіжні послуги», ч. ч. 1, 2 ст. 51 «Про банки та банківську діяльність», п. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Таким чином, в силу ч.3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд прийшов до переконання щодо наявності підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті в цій частині, при цьому не змінюючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, і це жодним чином не впливає на становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до ст. 337 ЦК України особа, яка знайшла загублену річ, зобов`язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі, а якщо місце її перебування невідомі, зобов`язана заявити про знахідку Національній поліції або органові місцевого самоврядування.

Згідно позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 464/3742/15-кв привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна. Одночасно, такі висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду України, зазначеною у постанові від 11 грудня 2014 року (справа №5-23кс14), з якої вбачається, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала, кому належить це майно, мала підстави вважати, де знаходиться власник речі, і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, або ж, у разі появи власника з метою поновлення свого права володіння майном, умисно перешкоджала йому в цьому, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

За таких обставин, судом встановлено, що ОСОБА_3 , помітивши на землі банківську картку, усвідомлюючи, що така є офіційним документом та платіжним засобом з безконтактним розрахунком, йому не належить, а перебуває у власності іншої особи, відтак фактично вийшла з володіння власника, переслідуючи мотив щодо заволодіння коштами, що зберігаються на банківському рахунку, у зв`язку із чим не повідомив про знахідку особу, яка її загубила, або Національну поліцію чи орган місцевого самоврядування, утримував її при собі, з метою її незаконного використання, тим самим її привласнив. На підтвердження реалізації корисливого мотиву, здійснив одну платіжну операцію на купівлю товару на суму 234,90 грн., розрахувавшись привласненою карткою.

Таким чином, суд дії обвинуваченої кваліфікує за ч. 1 ст. 357 КК України, оскільки останній вчинив привласнення офіційного документа з корисливих мотивів.

Обираючи покарання ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України, за яким кваліфіковано дії обвинуваченого, є кримінальним проступком.

При вивченні особи обвинуваченого судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Жашків Черкаської обл., українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем проживання характеризується нейтрально, на обліках в КНП ЛОР «ЛОКПД» та КНП ЛОР «ЛОМЦП та ТУ» не перебуває, раніше неодноразово судимий, востаннє 02.05.2025 Сихівським районним судом м. Львова за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, покарання не відбув.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 за ст. 66 КК України, є визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

У роз`ясненнях, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 (зі змінами), зокрема в п.1, звертається увага на те, що суди при призначенні покарання мають суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а в п. 3 наголошується на тому, що, встановлюючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його скоєння (зокрема форми вини, мотиву й мети, способу, стадії скоєння, кількості епізодів злочинної діяльності, характеру і ступеня тяжкості наслідків, що настали).

У зв`язку із цим, при призначенні покарання суд бере до уваги положення ст. 50 КК України, якою встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, положення ст. 65 КК України, згідно з яким, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно ст. 35 КК України передбачено, що повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.

Так ч.1 ст. 71 КК України передбачено, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

При визначенні виду та міри покарання суд враховує, що ОСОБА_3 , є особою судимою, вчинив кримінальне правопорушення в період дії покарання у виді обмеження волі, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі до позбавлення волі за вчинення корисливих злочинів, а тому такі діяння розцінюються судом як суб`єктивне ставлення обвинуваченого до своїх дій, що полягає у небажанні виправитися, та відсутності висновків щодо протиправності своєї поведінки, однак визнав вину та покаявся у скоєному, осудив свою протиправну поведінку, не відшкодував спричинену потерпілій шкоду, тим самим продемонстрував не бажання стати на шлях виправлення, думку потерпілої, котра претензій до останнього не має, характер поведінки обвинуваченого під час досудового розслідування, що розцінюється прокурором як сприяння органу досудового розслідування у розкритті злочину, поведінку під час судового слідства, не оспорював фактичних обставин у справі, у зв`язку із чим приходить до переконання, що необхідним та виправданим є покарання у вигляді обмеження волі в мінімальній межі строком 1 рік, оскільки інші передбачені санкцією інкримінованої норми покарання не виконуватимуть мети передбаченої ст. 50 КК України.

Одночасно встановлено, що ОСОБА_3 вчинив вказане кримінальне правопорушення будучи засудженим вироком Сихівського районного суду м. Львова за ч.1 ст. 309 КК України від 02.05.2025 до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, тобто після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення.

Крім того, як вбачається із Ухвали Сарненського районного суду Рівненської області від 27.01.2025 із резолютивної частини вироку Сихівського районного суду м.Львова від 02.05.2023 виключено посилання на призначення покарання на підставі ч.4 ст. 70 КК України у зв`язку із чим вважається, що ОСОБА_3 є засудженим за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у виді 3 місяців арешту, дані про його відбуття в суду відсутні.

Огляду на вищевикладене наявні підстави для призначення ОСОБА_3 остаточного покарання на підставі ч.1 ст. 71 КК України у виді обмеження волі стоком на 1 рік 6 місяців частково приєднавши до покарання, призначеного за новим вироком, невідбуту частину покарання за попередніми вироками (вироку Сихівського районного суду м. Львова від 02.05.2025, вироку Сихівського районного суду м. Львова від 02.05.2023 з урахуванням ухвали Сарненського районного суду Рівненської області від 27.01.2025) у виді обмеження волі стоком на 1 рік та арешту строком на 3 місяці.

Саме таке покарання, на думку суду, дасть можливість обвинуваченому оцінити свої дії, стати на шлях виправлення, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», відповідатиме тяжкості злочину та справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Клопотань про обрання запобіжного заходу обвинуваченому не надходило, цивільний позов у даному кримінальному провадженні стороною потерпілого не заявлявся, процесуальні витрати відсутні.

Питання речових доказів слід вирішити згідно вимог ст. 100 КПК України.

Встановлено, що речовими доказами у даному кримінальному провадженні визнано: банківську картку «Сенс Банк» НОМЕР_1 , компакт диск DVD-R.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винним у привласненні офіційного документа з корисливих мотивів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, ОСОБА_3 визначити остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців, частково приєднавши до призначеного покарання за ч.1 ст. 357 КК України невідбуту частину покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 02.05.2023 за ч. 1 ст. 309 КК України у виді арешту строк 3 місяці та вироком Сихівського районного суду м. Львова від 02.05.2025 за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік

Речові докази у справі після набрання вироком законної сили, а саме:

-банківську картку «Сенс Банк» НОМЕР_1 – повернути потерпілій ОСОБА_5 ;

-компакт диск DVD-R – залишити зберігати при матеріалах досудового розслідування кримінального провадження.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий ОСОБА_1