Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №286/1542/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №286/1542/25 Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І.

Категорія 70 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №286/1542/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 19 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Вачко В.І. в м. Овруч Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути зі ОСОБА_2 неустойку за прострочення сплати аліментів в розмірі 49 124,28 грн за період з 21.08.2023 по 31.03.2025.

В обґрунтування позову зазначала, що вона перебувала з відповідачем у шлюбі, який був розірваний рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2023 року, справа №286/3366/23. Від шлюбу у них народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що судовим наказом від 23.08.2023 виданим Овруцьким районним судом Житомирської області по справі №286/3367/23 зі ОСОБА_2 було стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходів) щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Стверджує, що відповідач аліменти не платив, через що у нього виникла заборгованість, лише нещодавно відповідач частково сплатив кошти в розмірі 17 000 грн. Зазначає, що згідно розрахунку заборгованості по виконавчому провадженню №72750136 заборгованість відповідача складає 49 124,28 грн. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 19 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 21.08.2023 по 31.03.2025 в сумі 49 124,28 грн. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що заборгованість виникла в період дії військового стану, в результаті якого він був обмежений у правах та свободах. Зазначає, що ухвалюючи рішення судом першої інстанції не з`ясовано з якого моменту йому було відомо про відкриття виконавчого провадження, коли ним отримано постанову про відкриття виконавчого провадження, чи було йому роз`яснено наслідки невиконання судового рішення, і чи притягався він до відповідальності за невиконання судового рішення та вимог державного виконавця. Вказує, що судом першої інстанції не з`ясовано обсяг вжитих державним виконавцем заходів забезпечення примусового виконання судового наказу, не з`ясовано чи повідомлявся він про наявність заборгованості. Звертає увагу на те, що сплата 13.08.2025 впливає на сукупний розмір заборгованості по аліментам та на розрахунок неустойки (пені). Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 19 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 4 ст. 274 ЦПК України та ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14.03.2013.

Судовим наказом Овруцького районного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року у справі №286/3367/23 стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання матір`ю дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше і не більше встановлених законодавством розмірів для дитини відповідного віку з 21.08.2023 і до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

Судовий наказ перебуває на виконанні в Овруцькому відділі державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області, виконавче провадження №72750136.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 24.04.2025, борг відповідача складав 49 124,28 грн.

Згідно квитанції від 13.08.2025 ОСОБА_2 13.08.2025 сплатив на рахунок Овруцького ВДВС у Коростенському районі Житомирської області заборгованість по аліментах в сумі 60 000 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що заборгованість по сплаті аліментів утворилися з незалежних від платника аліментів причин відповідачем суду не надано, вини відповідача у виникненні заборгованості не спростовано. Відтак, стягувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення їх сплати в сумі позову, оскільки неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів розрахована відповідно до встановленої методики і не перевищує суми заборгованості по аліментах, яка існувала на момент пред`явлення позову. Обставина погашення відповідачем 13.08.2025 заборгованості по аліментах на суму 60000 грн не спростовує правомірності заявлених позовних вимог.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини 2 статті 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Правовий аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке він може реалізувати за результатами дослідження обставин матеріального та сімейного стану платника аліментів, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, і які підтверджено відповідними доказами, та за умови дотримання, у разі зменшення неустойки, інтересів дитини, яка і є власником несплачених аліментів, враховуючи при цьому завдання СК України та ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням встановленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі №206/4992/21 (провадження №61-12735сво23) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У частині першій статті 196 СК України передбачено максимальну межу для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього в сфері судового розсуду перебуває вирішення питання про зменшення пені (частина друга статті 196 СК України).

Тобто алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення. При вирішенні питання про стягнення пені (стаття 196 СК України) законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати.

Тлумачення частини другої статті 196 СК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.

Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів.

Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі №725/4115/21 (провадження №61-7782св24), від 18 квітня 2025 року у справі №932/541/23 (провадження №61-185св25).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини другої статті 196 СК України.

При цьому, колегія суддів наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013).

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі №910/14591/21, від 25 липня 2024 року у справі №922/4750/23).

Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктом 6 частини першої цієї статті ЦК України, є справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі №126/2200/20 (провадження №61-10017св22).

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №754/5841/17.

У справі, що переглядається встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів слідує, що ОСОБА_2 з серпня 2023 року по лютий 2025 року не здійснював сплату аліментів взагалі.

Будь-яких доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, що унеможливило сплату аліментів відповідачем до суду ні першої, ні апеляційної інстанцій не надано.

Відтак, відповідачем не спростовано вину у наявності заборгованості по сплаті аліментів за період з серпня 2023 року по лютий 2025 року.

У березні 2025 року ОСОБА_2 на погашення заборгованості по сплаті аліментів сплатив 16 943,43 грн.

Сукупний розмір заборгованості станом на березень 2025 року складав 49 124,28 грн.

Позивач звернулася до суду з даним позовом – 29 квітня 2025 року та просила стягнути неустойку за прострочення сплати аліментів в сумі 49 124,28 грн за період з 21.08.2023 по 31.03.2025, тобто усвідомлюючи вірогідність повної сплати відповідачем заборгованості по аліментам, що позбавило б її права в майбутньому на отримання неустойки за прострочення сплати аліментів.

В подальшому, 13.08.2025 ОСОБА_2 на погашення заборгованості по сплаті аліментів сплатив 60 000 грн.

Відтак, на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі (19 лютого 2026 року), у ОСОБА_2 відсутня заборгованість по сплаті аліментів.

Враховуючи наведені вище обставини, а саме недобросовісну поведінку ОСОБА_2 щодо несплати аліментів у період з 21.08.2023 по 01.03.2025, в подальшому, після пред`явлення ОСОБА_1 позову, повної сплати відповідачем заборгованості по аліментам, а також факт подання позову позивачем після часткової слати відповідачем боргу, положення закону, та беручи до уваги, що законодавцем встановлено право суду для визначення розміру пені за прострочення сплати аліментів у меншому розмірі ніж 100% заборгованості по аліментам, колегія суддів приходить до висновку, що визначення судом першої інстанції пені у максимальному розмірі, а саме 49 124,28 грн., що становить 100% розміру заборгованості, яка існувала станом на 24.04.2025, не відповідає принципу розумності, добросовісності та справедливості, а відтак підлягає зменшенню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розмір пені необхідно зменшити до 25 000 грн.

Колегія суддів вважає, що визначений розмір пені буде нести компенсаційний характер для позивачки, як одержувача аліментів, та виховний характер для відповідача, як платника аліментів, а також стимулюватиме останнього до належної поведінки під час виконання зобов`язання зі сплати аліментів.

Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі №761/26311/23 (провадження №61-13875св24).

Таким чином, суд першої інстанції ухвалюючи рішення у даній справі не дав належної правової оцінки діям сторін у справі та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з неповним з`ясуванням обставин справи рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення розміру пені за прострочення сплати аліментів за період з 21.08.2023 по 31.03.2025 з 49 124,28 грн до 25 000 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 19 лютого 2026 року змінити, зменшивши розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 21.08.2023 по 31.03.2025, яка стягується зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 41 124,28 грн до 25 000 грн., а в решті залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Борисюк Р. М.

Шевчук А. М.