Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №761/8014/21 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8014/21

Провадження № 2/761/223/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Греку Д.С.,

за участі:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представників відповідача: Добрянського А.М., ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договорами позики,

в с т а н о в и в :

У березні 2021р. позивач ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-5 т. 1) до відповідача ОСОБА_4 , в якому просив суд, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог від 15 червня, 25 листопада 2021р., 16 лютого 2022р. (а.с. 137, 138; 157-159; 233-235 т.1):

- стягнути з відповідача на користь позивача: суму заборгованості у розмірі 350000,0 дол. США за договорами позики, у вигляді боргових розписок від 15 листопада 2018р., 07 лютого 2019р.; 3,0 % річних у сумі в розмірі 22352,0 дол. США; судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що 15 листопада 2018р. між позивачем, як позикодавцем та відповідачем ОСОБА_4 , як позичальником було укладено договір позики (далі по тексту - договір позики 1), у вигляді боргової розписки, яка була складена та підписана особисто відповідачем, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 280000,0 дол. США, які зобов`язувався повернути до 31 грудня 2019р.

07 лютого 2019р. між позивачем, як позикодавцем та відповідачем, як позичальником було укладено договір позики (далі по тексту - договір позики 2), у вигляді боргової розписки, яка була складена та підписана особисто відповідачем, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 70000,0 дол. США, які зобов`язувався повернути до 31 грудня 2019р.

Однак, в досудовому порядку відповідач відмовляється повернути позивачу суми позики, в розмірі 350000,0 дол. США. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, відповідач не повернув всієї суми позики, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх прав, та додатково просив суд застосувати наслідки порушення грошового зобов`язання, та на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь 3,0 % річних від простроченої суми, що складає 22352,0 дол. США.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 березня 2021р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, призначено справу в підготовче засідання.

15 червня, 25 листопада 2021р., 16 лютого 2022р. на адресу суду надійшли заяви сторони позивача про збільшення позовних вимог (а.с. 137, 138; 157-159; 233-235 т.1).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2022р. закрито підготовче засідання та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

29 листопада 2022р. на адресу суду надійшло клопотання сторони відповідача про долучення до матеріалів справи роздруківки листування між сторонами в застосунку «WhatsApp» (а.с. 53-56 т. 2).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023р. провадження у справі зупинено, на підставі п. 2) ч. 1 ст. 251 ЦПК України (до припинення перебування відповідача ОСОБА_4 на військовій службі на час воєнного стану).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2025р. поновлено зупинене провадження.

28 квітня 2026р. на адресу суду надійшло клопотання сторони позивача про долучення до матеріалів справи виписки з банківських рахунків позивача в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 7-55 т. 4).

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - адвокат Журавель В.І. заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав наведених у позові, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог, просила суд позов задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати. При цьому представник позивача звертала увагу суду, що сторони по справі (позивач та відповідач) мали дружні стосунки, які базувались на довірі, тому ОСОБА_3 на прохання ОСОБА_4 погодився надати останньому у позику спочатку 250000,0 дол. США та пізніше 70000,0 дол. США. Відповідач зобов`язався повернути отримані грошові кошти у строк до 31 грудня 2019р., про що власноручно написав та підписав розписки, але борг не повернутий, ні в строк указаний в розписках, ні на час розгляду справи в суді, відповідач уникає спілкування і зустрічей, не відповідає на телефонні дзвінки, отже, діє недобросовісно та порушує право позивача на мирне володіння своїм майном. Лише у лютому 2026р. він запропонував мирову угоду, умови якої були неприйнятними для позивача. Оригінали розписок наявні у позивача, як кредитора, що свідчить про невиконання боржником свого обов`язку та ухилення від його виконання, що дає також підстави для застосування норми ст. 625 ЦК України та стягнення 3,0 % річних. Також представник просив стягнути понесені позивачем судові витрати за весь період розгляду даної справи.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Добрянська О.Д. зазначила, що сторона відповідача заперечує проти задоволення позову, при цьому визнає факт укладення між сторонами договорів позики, у вигляді боргових розписок від 15 листопада 2018р., 07 лютого 2019р. та отримання відповідачем у борг зазначеної суми коштів. Також, представник відповідача вказувала, що відповідачем борг частково був повернутий позивачу, як готівкою, так, і у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок позивача ОСОБА_3 , про що свідчать скріншоти телефонного листування між сторонами.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що:

- 15 листопада 2018р. між сторонами було укладено договір позики 1 (а.с. 166 т. 1), у вигляді боргової розписки, наступного змісту:

«.. 15.11.2018 м. Київ

Розписка

Я, ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий ТУМ-2 Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві 15.12.2010р. мешкаю за адресою: АДРЕСА_1 , взяв у борг у ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Липовецьким РС УДМС України у Вінницькій обл. від 08.06.2016р., що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , суму 280000 $ (двісті вісімдесят тисяч доларів США), до 31.12.2019р.

підпис = ОСОБА_4 =

Дана сума отримана мною повністю 15.11.2018р.

підпис = ОСОБА_4 = »;

- 07 лютого 2019р. між сторонами було укладено договір позики 1 (а.с. 165 т. 1), у вигляді боргової розписки, наступного змісту:

«.. 07.02.2019 м. Київ

Розписка

Я, ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий ТУМ-2 Шевченківського РУ ГУМВС України у м. Києві 15.12.2010р. мешкаю за адресою: АДРЕСА_1 , взяв у борг у ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Липовецьким РС УДМС України у Вінницькій області від 08.06.2016р., що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , суму 70000 $ (сімдесят тисяч доларів США), до 31.12.2019р.

підпис = ОСОБА_4 =

Дана сума отримана мною повністю 07.02.2019р.

підпис = ОСОБА_4 = »

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013р. у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014р. у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017р. у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020р. у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020р. у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021р. у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013р. у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014р. у справі № 6-79цс14.

Згідно правових висновків Верховного Суду України, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України боргова розписка, з огляду на реальний характер договору позики, є доказом його укладення. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення так і умови договору та отримання певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 06 квітня 2026р. у справі №368/1257/21, від 27 березня 2024р. у справі № 596/1123/19).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Надаючи оцінку наведеним вище розпискам, з урахуванням наведених норм матеріального права та висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах суд вважає доведеним факт укладання між сторонами договорів позики 1, 2, у вигляді боргових розписок.

Крім того, в силу положень, ч. 1 ст. 82 ЦПК України, сторона відповідача не заперечувала факту укладення між сторонами договорів позики 1, 2 та отримання відповідачем від позивача у борг грошових коштів у сумах: 280000,0 дол. США та 70000,0 дол. США відповідно.

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

В судовому засіданні сторона позивача наголошувала, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договорами позики 1, 2, і не повернув суми позики по теперішній час, не дивлячись, що сторонами було визначено строк до 31 грудня 2019р.

В свою чергу, в судовому засіданні сторона відповідача наполягала на частковому поверненні боргу, надавши суду скріншоти з екрана мобільного телефону відповідача ОСОБА_4 про його листування з позивачем ОСОБА_3 у мережі «WhatsApp» (а.с. 53-66 т. 2).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

За змістом ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Положення ст. 545 ЦК України, передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Так, в судовому засіданні саме стороною позивача (кредитором) були надані для огляду судом оригінали боргових документів - боргові розписки, а не боржником, при цьому зазначені оригінали, не містять будь-яких записів чи відміток, як зі сторони позивача, так, і зі сторони відповідача, про виконання відповідачем, як боржником повністю чи частково своїх зобов`язань щодо повернення позивачу суми позик.

Так, судом критично оцінюються надані стороною відповідача, в якості доказів: скріншоти з екрана мобільного телефону відповідача ОСОБА_4 про його листування з позивачем ОСОБА_3 у мережі «WhatsApp» (а.с. 53-66 т. 2), оскільки з значених доказів не можливо встановити, чи дійсно відповідачем, як боржником виконувались зобов`язання саме за договорами позики 1, 2, укладеними з позивачем.

В судовому засіданні представник відповідача не могла пояснити суду, яка на думку сторони відповідача, наявна чи відсутня сума заборгованості за кожним із договорів позики 1, 2, не зазначено нею і обставин, за яких відповідачем була повернута вся сума позик, чи лише їх частини, та у якій валюті. Так, надані стороною позивача банківські виписки з банківських рахунків позивача в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 7-55 т. 4) не містять відомості про часткове чи повне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами позики 1, 2.

При цьому, судом враховано, що протягом всього тривалого часу розгляду справи в суді, ні відповідачем особисто, ні його представниками (адвокатами) не подавалися до суду відзив на позов, в якому б сторона могла чітко висловити свою правову позицію, та навести відповідні обставини.

Таким чином, суд вважає, що у строк визначений договорами позики 1, 2, відповідач не повернув позивачу суму позики у розмірі 280000,0 дол. США та 70000,0 дол. США відповідно.

Протягом всього часу розгляду справи в суді, судом не встановлено даних, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості за укладеними між сторонами договорами позики 1, 2.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

За змістом ст. 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині 3 ст. 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовий режим іноземної валюти на території України хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019р. у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас з огляду на приписи ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 06 квітня 2026р. у справі № 368/1257/21, від 01 лютого 2023р. у справі № 202/7130/20, від 15 листопада 2023р. у справі № 369/8122/21.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума позик у розмірі 350000,0 дол. США, за договорами позики 1, 2.

Так, позивач звертаючись до суду з вимогами про стягнення на свою користь 3,0 % річних, в порядку ст. 625 ЦК України, зазначав, що відповідач ОСОБА_4 порушив взяте на себе грошове зобов`язання, а тому повинен сплатити суму боргу, з урахуванням 3,0 % річних. Суд погоджується, з наданим стороною позивача вірним розрахунком та визначеною позивачем сумою 3,0 % річних, яка за період з 01 січня 2020р. по 16 лютого 2022р. становить 22352,0 дол. США, при цьому, протягом всього часу розгляду справи в суді зазначених розрахунок, стороною відповідача спростований не був.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача 3,0 % річних у розмірі 22352,0 дол. США підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 12712,0 грн. (11350, 00 грн. - за подання позовної заяви; 454,0 грн. за подання заяви про забезпечення позову від 19 березня 2021р.; 454,0 грн. - за подання заяви про забезпечення позову від 01 грудня 2021р.; 454,0 грн. - за подання апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021р.).

Стосовно вимог позивача, в частині стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 142966,0 грн., з урахуванням поданих стороною позивача заяв про стягнення судових витрат, зокрема, 01 грудня 2021р., 17 лютого 2022р., 28 вересня 2022р., 21 лютого 2023р. та 28 квітня 2026р., то в цій частині витрати підлягають зменшенню, виходячи з наступного.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом встановлено, що 24 листопада 2021р. між позивачем та Адвокатським бюро «Валентини Журавель» було укладено договір про надання правничої допомоги № 07/21, з відповідними додатками та додатковими угодами.

В процесі розгляду даної справи позивачу ОСОБА_3 були надані правничі послуги, про що складено та підписано позивачем та адвокатом Акти наданих послуг за договором про надання правничої допомоги від 24 листопада 2021р. №07/21, зокрема, № 07/21 від 23 грудня 2021р, № 07/21 від 10 січня 2022р., № 07\21 від 21 лютого 2022р., № 15/22 від 23 вересня 2022р., № 17/22 від 29 вересня 2022р., № 32/22 від 29 листопада 2022р., № 35/22 від 06 грудня 2022р., № 01/23 від 09 січня 2023р., № 15-1/23 від 23 лютого 2023р., № 30/23 від 23 березня 2023р., № 36/23 від 07 квітня 2023р., № 56/23 від 09 травня 2023р., № 47/23 від 26 квітня 2023р., № 146/23 від 01 грудня 2023р., № 43/24 від 23 квітня 2024р., № 70/24 від 08 липня 2024р., № 56/25 від 06 травня 2025р., № 77/25 від 17 липня 2025р., № 87/25 від 07 жовтня 2025р., № 99/25 від 09 грудня 2025р., 10/26 від 12 лютого 2026р.

Судом встановлено, що позивачем фактично було сплачено кошти за надані послуги з правничої допомоги в сумі 142966,0 грн., про що свідчать копії платіжних документів, які наявні у матеріалах справи: квитанція № 0.0.2393068086 від 23 грудня 2021р., платіжна інструкція № @2PL109570 від 10 січня 2022р., квитанція № 0.0.2565916427.1 від 03 червня 2022р., квитанція № 0.0.2687414272.1 від 26 вересня 2022р., платіжна інструкція № @2PL647491 від 04 жовтня 2022р., платіжна інструкція № @2PL463917 від 06 грудня 2022р., платіжна інструкція № @2PL463370 від 06 грудня 2022р., платіжна інструкція № @2PL528573 від 20 січня 2023р., платіжна інструкція № 92-87-9643-8162-2401 від 27 лютого 2023р., платіжна інструкція №9300-3689-4982-0500 від 23 березня 2023р., платіжна інструкція № Р24А1059151856D8409 від 10 квітня 2023р., платіжна інструкція №9306-2343-5705-8377 від 21 травня 2023р., платіжна інструкція №9306-3352-2280-0884 від 22 травня 2023р., платіжна інструкція № 9340-1428-2050-3232 від 24 квітня 2024р., платіжна інструкція № 9347-6501-0433-5907 від 08 липня 2024р., платіжна інструкція № 8377-8415-3917-7115 від 06 травня 2025р., платіжна інструкція № 8385-2396-2659-2998 від 19 липня 2025р., платіжна інструкція № 8394-7811-4499-8252 від 22 жовтня 2025р., платіжна інструкція №8401-1794-7996-6933 від 25 грудня 2025р., платіжна інструкція № 8406-4368-6086-2558 від 16 лютого 2026р.

Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за договорами позики 1, 2, яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 107466,0 грн. Так, суд вважає, що не підлягають компенсації за рахунок відповідача вартість наступних видів юридичних послуг, зокрема: підготовки та направлення апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023р. - 4000,00 грн.; підготовка та направлення до суду клопотання про поновлення провадження у справі - 6750,00 грн., участь адвоката у судовому засіданні від 09 квітня 2024р. - 4050,00 грн.; підготовка та направлення 23 квітня 2024р. апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024р. - 6750,00 грн.; підготовка та направлення 08 липня 2024р. касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги від 05 червня 2024р. - 9450,00 грн.; підготовка та направлення до суду клопотання про поновлення провадження у справі - 5400,00 грн., на загальну суму 32800,00 грн., оскільки вказані заяви/скарги були залишені без задоволення.

На думку суду, сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 107466,0 грн. є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони відповідача коштів.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 525, 526, 545, 610, 612, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договорами позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості, з урахуванням трьох відсотків річних, за договорами позики від 15 листопада 2018р., від 07 лютого 2019р. у розмірі 372352,0 /триста сімдесят дві тисячі триста п`ятдесят два/ долара США; судовий збір у розмірі 12712,0 /дванадцять тисяч сімсот дванадцять/ гривень; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 107466,0 /сто сім тисяч чотириста шістдесят шість/ гривень.

В решті судових витрат відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 11 травня 2026р.

Суддя: