Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №160/1024/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 рокуСправа №160/1024/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Травянко Олександр Іванович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Травянко Олександр Іванович, до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:

визнати дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 зі служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» протиправними;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі вказаної норми Закону, оскільки його рідний брат в ході виконання бойових завдань отримав поранення, від яких помер під час лікування. Відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби через те, що смерть брата позивача настала не під час його безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України. Позивач не погоджується із такою відмовою відповідача, тому і звернувся з цим позовом до суду.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/1024/26 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; відмовлено у залученні до участі у справі третьої особи – Міністерства оборони України; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що у відповідь на рапорт позивача військова частина відмовила у звільненні з військової служби, оскільки смерть брата позивача настала не під час його безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України. Так як у п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вказано, що особа має право на звільнення зі служби, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти, а в свідоцтві про смерть від 11.04.2024 № НОМЕР_2 вказано, що ОСОБА_2 (брат позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач не має права на звільнення з військової служби з указаних підстав. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав доводи, наведені в обгрунтування позовних вимог.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Поряд із цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період і проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (відповідач).

Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 19.12.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. У рапорті також указано, що факт родинних зв`язків з рідним братом сержантом ОСОБА_2 підтверджується нотаріально засвідченої копією свідоцтва про народження позивача та нотаріально засвідченою копією свідоцтва про народження рідного брата позивача ОСОБА_2 .

До рапорту позивач приєднав нотаріально засвідчені копії: паспорту молодшого сержанта ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження молодшого сержанта ОСОБА_1 Серія НОМЕР_3 від 30.04.2024; свідоцтва про народження сержанта ОСОБА_2 Серія НОМЕР_4 від 22.09.1967; свідоцтва про смерть сержанта ОСОБА_2 Серія НОМЕР_5 від 11.04.2024; постанови про смерть сержанта ОСОБА_2 №411 від 30.10.2024; довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №232511 від 28.11.2024.

На рапорті позивача є відмітка такого змісту: «Не має підстав для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , 1974 р.н. Згідно п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Смерть ОСОБА_2 наступила не під час його безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України.

Позивач не погоджується із відмовою відповідача звільнити його з військової служби, тому і звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який діє і донині.

Статтею 24 Закону №2232-XII унормовані питання початку, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до вимог ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Позивач висловив своє бажання щодо звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт.

Відповідачем був розглянутий рапорт позивача, в якому зазначено, що не має підстав для звільнення військовослужбовця.

Враховуючи наведене, судом не встановлено порушень процедури подання позивачем рапорту, а також бездіяльності відповідача щодо його розгляду по суті.

Вирішуючи питання правомірності відмови щодо звільнення з військової служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Як установив суд, позивач звернувся до відповідача із рапортом від 19.12.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. У рапорті також указано, що факт родинних зв`язків з рідним братом сержантом ОСОБА_2 підтверджується нотаріально засвідченої копією свідоцтва про народження позивача та нотаріально засвідченою копією свідоцтва про народження рідного брата позивача ОСОБА_2 .

Також суд установив, що ОСОБА_2 , 1967 року народження, був рідним братом ОСОБА_1 , 1974 року народження, про що свідчать свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 та Серія НОМЕР_6 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_7 ОСОБА_2 помер.

До матеріалів справи надана постанова від 30.10.2024 №414 медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області».

У постанові вказано, що захворювання сержанта ОСОБА_2 , 1967 року народження, ВЧ НОМЕР_8 НГУ, яке призвело до смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та причина смерті, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби.

При цьому, згідно із довідкою від 28.11.2024 №2325 Військової частини НОМЕР_8 Національної гвардії України про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 09.11.2023 по 25.01.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Отже, сукупність наведених вище обставин свідчить про те, що фактично, законодавцем поняття «загиблий» та «померлий» внаслідок воєнних дій військовослужбовець ототожнюються, про що свідчить формулювання - «загиблий (померлий)».

Введення законодавцем відповідної підстави для звільнення з військової служби суд розцінює, як розуміння необхідності забезпечення певної міри соціальної справедливості для сімей, які вже втратили близьких внаслідок війни, під час якої їх близькі захищали Батьківщину.

Інше трактування закону було б несправедливим проявом правового пуризму і нівелювало б роль суду в суспільстві, яка полягає в справедливому та неупередженому захисті прав громадян.

З огляду на вказане, суд вважає, що позивач відноситься до кола осіб, на яких розповсюджується дія абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість відмови Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд враховує, що відповідачем прийнято рішення щодо відмови у звільненні з військової служби без надання належної оцінки наданим до заяви документам, а також за відсутності відповідного мотивування. При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданих виключно відповідачу.

Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на викладене, а також установлені судом обставини, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача від 19.12.2025 та прийняти рішення щодо звільнення з військової служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що позовна заява є такою, що підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Розміри ставок судового збору визначені у ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року у розмірі 3328,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, за подачу фізичною особою в електронній формі позову з однією вимогою немайнового характеру підлягає оплаті судовий збір у розмірі 1064,96 грн (3328,00 грн х 0,4 х 0,8 = 1064,96 грн).

З матеріалів позову видно, що вказаний позов, який поданий через систему «Електронний суд», містить одну вимогу немайнового характеру та пов`язану з нею вимогу зобов`язального характеру.

Таким чином, за подачу цього позову до суду оплаті підлягає судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Як видно з матеріалів справи, позивач оплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).

З огляду на викладені норми, а також часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 709,97 грн.

Відповідно до ч.7 Закону України «Про судовий збір», решта суми сплаченого судового збору у розмірі 266,24 грн повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 зі служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» протиправними.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.12.2025 та прийняти рішення щодо звільнення з військової служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 709 (сімсот дев`ять) грн 97 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 .

Суддя Н.В. Кучугурна