Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №120/2568/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 травня 2026 р. Справа № 120/2568/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом виконувача обов`язків керівника Тульчинської окружної прокуратури, що подана в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, до Шпиківської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся виконувач обов`язків керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Шпиківської селищної ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, виконувач обов`язків керівника окружної прокуратури зазначив, що в ході реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді здійснено моніторинг використання земельних ділянок та виявлено факт порушення природоохоронного законодавства.

Зокрема виявлено факт протиправної бездіяльності Шпиківської селищної ради, що полягає у незабезпеченні встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" в межах території Шпиківської селищної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області, в натурі (на місцевості) та невнесення відомостей про земельну ділянку регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" до Державного земельного кадастру.

При цьому відповідно до Положення про регіональний ландшафтний парк "Середнє Побужжя", затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього середовища у Вінницькій області від 16 листопада 2012 року, регіональний ландшафтний парк "Середнє Побужжя" входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання. Межі регіонального ландшафтного парку наносяться на планово-картографічні матеріали органів Держкомзему та Користувачів, обов`язково враховується при реконструкції та розвитку прилеглих до регіонального ландшафтного парку територій. Територія регіонального ландшафтного парку має бути врахована в облікових документах Державного земельного кадастру і позначена на місцевості державними інформаційними та охоронними знаками затвердженого зразка.

Відповідно до пункту 24 розділу 10 Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах територіальних громад, у зв`язку із чим з 27 травня 2021 року частина регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" розташована на землях, що належать Шпиківській територіальній громаді.

30 грудня 2024 року Тульчинська окружна прокуратура звернулася до Шпиківської селищної ради з листом, у якому просила надати інформацію про те, чи вживалися селищною радою заходи щодо переоформлення природоохоронної документації для регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" у зв`язку зі зміною адміністративно-територіального устрою та чи вживалися заходи щодо внесення інформації про регіональний ландшафтний парк "Середнє Побужжя" до Державного земельного кадастру та винесення в натурі меж.

Проте за наявною інформацією такі заходи Шпиківською селищною радою не вживалися.

Відтак, на думку виконувача обов`язків керівника окружної прокуратури, Шпиківською селищною радою допущено протиправну бездіяльність, що полягає у незабезпеченні встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" в межах території Шпиківської селищної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області, в натурі (на місцевості) та невнесення відомостей про земельну ділянку регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" до Державного земельного кадастру, а тому він звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області з вимогою зобов`язати відповідача забезпечити встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" в межах території Шпиківської селищної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області, в натурі (на місцевості) та внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Ухвалою суду від 03 березня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали від 03 березня 2025 року надіслано до електронного кабінету відповідача 04 березня 2025 року о 19 год. 05 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак копію ухвали від 03 березня 2025 року слід вважати врученою відповідачу.

При цьому відповідачем не подано до суду відзив на позовну заяву.

Зважаючи на приписи частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку вирішувати справу за наявними у ній матеріалами.

У зв`язку з виключенням зі штату Вінницького окружного адміністративного суду судді Яремчука К.О. та на виконання розпорядження керівника апарату Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2026 року №37 здійснено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи №120/2568/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2026 року, вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Чернюк А.Ю.

Ухвалою від 23 березня 2026 року справу прийнято до провадження судді Чернюк А.Ю.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Рішенням Вінницької обласної ради від 10 грудня 2009 року № 903 "Про створення нових об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення" оголошено об`єктом природно-заповідного фонду місцевого значення регіональний ландшафтний парк "Середнє Побужжя", загальною площею 2618,2 га на території Сутисківської, Тиврівської селищних, Довгополівської, Дзвониської, Шендерівської, Колюхівської, Маловулизької сільських рад Тиврівського району без вилучення із користування.

Як слідує з охоронного зобов`язання, зареєстрованого в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища 16 листопада 2012 року за № РЛП02/555-443, Маловулизька сільська рада в особі сільського голови Лимича Анатолія Михайловича надала зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя", оголошеного рішенням 27 сесії Вінницької обласної ради 5 скликання № 903 від 10 грудня 2009 року.

Відповідно до Положення про регіональний ландшафтний парк "Середнє Побужжя", затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього середовища у Вінницькій області від 16 листопада 2012 року, регіональний ландшафтний парк "Середнє Побужжя" входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання. Межі регіонального ландшафтного парку наносяться на планово-картографічні матеріали органів Держкомзему та Користувачів, обов`язково враховується при реконструкції та розвитку прилеглих до регіонального ландшафтного парку територій. Територія регіонального ландшафтного парку має бути врахована в облікових документах Державного земельного кадастру і позначена на місцевості державними інформаційними та охоронними знаками затвердженого зразка.

Як слідує із листа Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної військової адміністрації від 05 серпня 2024 року, на території Шпиківської селищної територіальної громади знаходиться об`єкт природно-заповідного фонду регіональний ландшафтний парк "Середнє Побужжя" загальною площею 2618,2 га (раніше перебував на території Маловулизької сільської ради).

28 листопада 2024 року Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної військової адміністрації звернулося до Вінницької обласної прокуратури з листом, у якому йшлося про те, що від Сутисківської та Тиврівської селищних територіальних громад на адресу Управління надійшли клопотання про переофорлмення природоохоронної документації для регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя", проте від Вороновицької та Шпиківської селищних територіальних громад такі клопотання не надходили.

30 грудня 2024 року Тульчинська окружна прокуратура звернулася до Шпиківської селищної ради з листом, у якому просила надати інформацію про те, чи вживалися селищною радою заходи щодо переоформлення природоохоронної документації для регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" у зв`язку зі зміною адміністративно-територіального устрою та чи вживалися селищною радою заходи щодо внесення інформації про регіональний ландшафтний парк "Середнє Побужжя" до Державного земельного кадастру та винесення в натурі меж.

Відповідно до листа Шпиківської селищної ради від 07 січня 2024 року вих. № 526/ вказані заходи селищною радою не проводилися.

Визначаючись з приводу позовних вимог, суд зважає на таке.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" № 1264-ХІІ від 25 червня 1991 року (далі - Закон № 1264-ХІІ) передбачено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.

Відповідно до статті 5 Закону № 1264-ХІІ державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Пунктом "і" частини 1 статті 19 Закону № 1264-ХІІ передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції приймають рішення про організацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Згідно з частиною 2 статті 61 Закону № 1264-ХІІ до складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Відповідно до частин 2, 3 статті 2 Земельного кодексу України суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно з пунктом "в" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких виділяють і землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Пунктами "д", "к" частини 1 статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить зокрема організація землеустрою, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Положеннями статті 44 Земельного кодексу України встановлено, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно з частиною 1 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 7 статті 79-1 Земельного кодексу України винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Частиною 8 статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" № 2456-ХІІ від 16 червня 1992 року (далі - Закон № 2456-ХІІ) межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Частиною 3 статті 26 Закону № 2456-ХІІ передбачено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до частини 3 статті 60 Закону № 2456-ХІІ органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про землеустрій" № 858-IV від 22 травня2003 року (далі - Закон № 858-IV) під проектом землеустрою розуміють сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Статтею 2 цього ж Закону передбачено, що землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Відповідно до статті 19 Закону № 858-IV до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.

Згідно із статтею 20 Закону № 858-IV землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Положення статті 22 цього ж Закону передбачено, що підставою для здійснення землеустрою є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.

Статтею 25 Закону № 858-IV регламентовано, що одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Статтею 47 Закону № 858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою, зокрема: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.

Таким чином, природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов`язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Наявними у справі доказами підтверджується те, що відносно земельної ділянки, на якій розташований регіональний ландшафтний парк "Середнє Побужжя", не вжито заходів щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) та внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, що унеможливлює якісне забезпечення режиму заповідного об`єкту, його належну охорону та збереження.

Оскільки земельна ділянка до Державного земельного кадастру не внесена та межі в натурі (на місцевості) регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" чітко не визначені, що підтверджується матеріалами справи, тому є ймовірність використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, протиправне вибуття її у приватну власність, що, у свою чергу, ставить під загрозу збереження території об`єкта природно-заповідного фонду.

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідачем тривалий час не вживаються заходи із встановлення меж в натурі (на місцевості) та внесення відомостей про земельну ділянку регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя", за наявності визначеного законодавством обов`язку щодо вчинення таких дій, тому суд доходить висновку про обґрунтованість вимог даного позову та, як наслідок, наявність підстав для їх задоволення.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак з огляду на те, що обставини, наведені прокурором у позові, знайшли підтвердження в ході судового розгляду, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

З урахуванням положень частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з огляду на відсутність витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, тому питання про відшкодування витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Шпиківської селищної ради щодо незабезпечення встановлення меж в натурі (на місцевості) та невнесення відомостей про земельну ділянку регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" до Державного земельного кадастру.

Зобов`язати Шпиківську селищну раду забезпечити вжиття заходів з організації проведення робіт, пов`язаних із встановленням меж регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя", закріплення їх в натурі (на місцевості) та внесення відомостей про земельну ділянку регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" до Державного земельного кадастру.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: виконувач обов`язків керівника Тульчинської окружної прокуратури (місцезнаходження: 23600, Вінницька обл., м. Тульчин, вул. Р. Покиньчереди, буд. 14) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (місцезнаходження: 21000, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37979894)

Відповідач: Шпиківська селищна рада (місцезнаходження: 23614, Вінницька обл., Тульчинський р-н, с-ще Шпиків, вул. Ліпіна, буд. 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04326261)

Суддя Чернюк Алла Юріївна