Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №756/872/21 — Оболонський районний суд міста Києва

11.05.2026 Справа № 756/872/21

Унікальний №756/872/21

Провадження №2/756/95/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Шевчука А.В.,

секретарів: Омельчук М.О., Калюжної А.Г.

за участі: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 , представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова Марія В`ячеславівна про визнання шлюбного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Київського апеляційного суду з клопотанням визначення підсудності розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова М.В. про визнання недійсним шлюбного договору укладеного між сторонами 02.10.2020 року, зареєстрованого в реєстрі за №3222.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30.12.2021 року, керуючись ст. 12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» підсудність розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова М.В. про визнання недійсним шлюбного договору визначено Оболонському районному суду м. Києва.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала, що з 05.04.2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від вказаного шлюбу є спільна донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оформлено шлюбний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курносовою М.В. та зареєстровано в реєстрі за №3222.

За умовами вказаного договору, крім іншого, було змінено правовий статус придбаного під час шлюбу майна та визначено, що особистою приватною власністю ОСОБА_3 є майнові права на об`єкт: трикімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_1 на 21 поверсі у другому під?їзді житлового будинку АДРЕСА_2 (1 мікрорайон), проектною площею 104,95 кв.м., житловою площею 51,73 кв.м., що буде належати на праві особистої приватної власності чоловіку, після реєстрації його права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; майнові права на об?єкт - окреме нежитлове приміщення будівельний номер 034 на 1 поверсі у другому під?їзді житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною проектною площею 4,8 кв.м., що буде належати на праві особистої приватної власності чоловіку після реєстрації його права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За твердженням позивача даний шлюбний договір було укладено під тиском ОСОБА_3 і не відповідає внутрішній волі ОСОБА_1 та підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.231 ЦК України, оскільки відповідач на протязі останніх двох років систематично вчиняв щодо неї домашнє насильство фізичного, психологічного, економічного та сексуального характеру.

На думку ОСОБА_1 , насильницькі дії її чоловіка були спрямовані на беззастережне підписання нею даного шлюбного договору та розірвання стосунків, аби залишити йому все спільно нажите майно.

Крім того, умови договору про те, що все майно є особистою приватною власністю ОСОБА_3 ставлять її у надзвичайно невигідне матеріальне положення, адже, для придбання даного майна витрачалися й її кошти, як дружини, яка на протязі всього шлюбу працювала та віддавала все зароблене своєму чоловіку.

За таких обставин просила про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позов з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач та представник відповідача проти вимог і обґрунтувань позову заперечили вказуючи на їх безпідставність, просили суд відмовити в задоволені позову.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова М.В. в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки не повідомила.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступне.

05.04.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №224.

Від вказаного шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась спільна донька ОСОБА_5 .

Судом встановлено та підтверджено наданим документами, що 02.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оформлено шлюбний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курносовою М.В. та зареєстровано в реєстрі за №3222.

За умовами вказаного даного договору, крім іншого, було змінено правовий статус придбаного під час шлюбу майна та визначено, що особистою приватною власністю ОСОБА_3 є майнові права на об`єкт: трикімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_1 на 21 поверсі у другому під?їзді житлового будинку АДРЕСА_2 (1 мікрорайон), проектною площею 104,95 кв.м., житловою площею 51,73 кв.м., що буде належати на праві особистої приватної власності чоловіку, після реєстрації його права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; майнові права на об?єкт - окреме нежитлове приміщення будівельний номер 034 на 1 поверсі у другому під?їзді житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною проектною площею 4,8 кв.м., що буде належати на праві особистої приватної власності чоловіку після реєстрації його права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Презумпція правомірності правочину у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зазначає, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За змістом статей 9, 103 СК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимоги про вільне ???волевиявлення і відповідність внутрішній волі кожного із подружжя при його укладенні.

Крім того, у частинах четвертій, п?ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством.

Згідно ст. 103 СК України, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно вимог частини 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частиною 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ч.1 ст. 215 ЦК України)

Положеннями ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами у цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Крім того, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства позивач повинен подати докази на підтвердження позовних вимог, а відповідач повинен подати належні та допустимі докази на спростування тих обставин, про які вказує у позовній заяві позивач, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позову.

Згідно вимог ч.1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли з обставин, які мали місце на момент його вчинення випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2020 у справі №484/3809/16 зроблено висновок, що: «у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань».

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.07.2020 року у справі №299/1523/16-ц зазначено, що «для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов?язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які малимісце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам».

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини:

-???факт застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку відповідача;

-???вчинення нею правочину проти своєї справжньої волі;

-???наявність причинного зв?язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психологічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем в судовому засіданні.

Позивач просить суд визнати шлюбний договір недійсним саме з тих підстав, що він був укладений нею проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску з боку відповідача на протязі останніх двох років.

В судовому засіданні з`ясовано, що 30.06.2021 року позов ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено та на підставі рішення Подільского районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 дійсно розірвано.

При цьому, на рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , представником останньої було скеровано апеляційну скаргу яка ґрунтувалась на тому, що ОСОБА_1 не погоджується із рішенням суду на підставі того, що їй та ОСОБА_3 не було надано 6-ти місячний строк на примирення.

Згідно відповіді ГУ НП у м. Києві УОАЗОР від 16.04.2021 року за вказаними у запиті даними, а саме про надання інформації про надходження 08.10.2010 року повідомлення на спецлінію «102» від ОСОБА_1 щодо вчинення відносно неї домашнього насильства, відповідно до інформації з бази даних Інформаційного порталу НПУ повідомлення та дзвінки не надходили та не зареєстровані.

В свою чергу 08.10.2020 року о 07.30 год., 09.06 год. та 10.06 год. до Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві надійшли запити від громадянина ОСОБА_6 щодо виклику працівників поліції за адресою - АДРЕСА_3 , про вчинення можливих неправомірних дій ОСОБА_3 відносно своєї дружини ОСОБА_1 . На виклик виїжджали працівники поліції. Про результати перевірок відповідачу направлені копії довідок від 08.10.2020 №60036, №60076, №60092, однак такі суду не подано, а відтак щодо результатів таких перевірок суду не відомо. Дані обставини підтверджено листом Оболонського управління поліції Головного управління національної поліції України від 22.06.2021 №4563.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6 повідомив суду, що спочатку був водієм сім`ї ОСОБА_7 , як правило возив їх декілька разів на тиждень по їх справам. Згодом замітив, що ОСОБА_1 приховує синці, які зі слів останньої їй заподіяв ОСОБА_3 , хоча особисто ОСОБА_6 не бачив того, щоб ОСОБА_3 застосовував фізичне насилля щодо своєї дружини. 07.10.2020 року ОСОБА_1 подзвонила із телефону няні і запитала, чи можна їй приїхати до нього додому. Коли вона приїхала, то знову бачив на її шиї синці, а тому особисто зателефонував у поліцію. ОСОБА_6 , ОСОБА_1 разом із працівниками поліції піднялись у квартиру в якій проживала остання із ОСОБА_3 , для того щоб зібрати її речі. Надалі, протягом 2-3 тижнів відповідач проживала із дитиною на дачі свідка та працювала віддалено. З кінця 2022 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 почали проживати як подружжя.

Отже, три виклики працівників поліції було здійснено не ОСОБА_1 , а ОСОБА_6 , який супроводжував ОСОБА_1 08.10.2020 року в присутності працівників поліції до квартири для того щоб забрати речі, при цьому працівники поліції, які приїхали на виклик, не вбачали у діях ОСОБА_3 фактів насильства та не складали відповідних протоколів.

Даючи оцінку свідченням ОСОБА_6 суд враховує, що вказаний свідок став цивільним чоловіком ОСОБА_1 , а тому ним надано свідчення не лише при об`єктивному сприйнятті обставин, а також на їх суб`єктивному сприйнятті.

Також з матеріалів справи вбачається, що 13.03.2021 року ОСОБА_1 звернулась до органів досудового розслідування із заявою про вчинення відносно неї протягом 2019-2020 років домашнього насильства зі сторони чоловіка ОСОБА_3 . Відомості внесено Оболонським управлінням поліції Головного управління національної поліції України до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.03.2021 та зареєстровано за №120211000500000620.

При цьому, Постановами слідчих кримінальне провадження по даному факту неодноразово закривалось у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, крім іншого орган досудового розслідування прийшов до думки, що повідомляючи про вчинення домашнього насильства один щодо одного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 можуть мати на меті спотворення об`єктивної реальності, створення штучних фактів та обставин задля схиляння судових органів при вирішенні спільних цивільних справ на свій бік.

Згідно ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 04.08.2025 року постанову старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві від 29.11.2024 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120211000500000620 скасовано.

На час завершення даної справи відомості та наслідки за результатами розгляду внесених відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після скасування чергової постанови про закриття кримінального провадження - відсутні.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У відповідності до правил ч.1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Суд звертає увагу позивача у справі на те, що за приписами ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Таким чином, отримавши заяву, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення слідчий або прокурор не здійснює оцінку такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК України, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Отже, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не свідчить про наявність ознак кримінального правопорушення та доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, а є підставою для початку досудового розслідування у справі та перевірки обставин, наведених у повідомленні про кримінальне правопорушення.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01.05.2024 за результатами розгляду адміністративних матеріалів, які надійшли від Оболонського УП ГУ НП у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ОСОБА_3 , судом було встановлено, що будь яких, переконливих доказів того, що на протязі 2019-2020 років ОСОБА_3 вчинялись дії фізичного, психологічного чи фінансового характеру відносно його колишньої дружини ОСОБА_1 , що створювали би склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, окрім подій, що мали місце 07.05.2020 року до протоколу не додано.

Крім іншого, суд не сприйняв, як доказ винуватості ОСОБА_3 висновок судово-психіатричного експерта ДУ «Інституту судової психіатрії МОЗ України» №1213 від 21.11.2023 року, в зв?язку з тим, що при його складенні експертом використані некоректні вихідні данні, а саме взято за істину недоведене у судовому порядку твердження про те, що «на протязі 2019-2020 років ОСОБА_3 вчиняв домашнє насильство відносно дружини ОСОБА_1 ».

Постанова Оболонського районного суду м. Києва від 01.05.2024 була скасована постановою Київського апеляційного суду від 19.08.2024 лише в частині визнання судом першої інстанції вини ОСОБА_3 у вчиненні домашнього насильства 07.10.2020р., провадження в цій частині закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, а в іншій частині постанову Оболонського районного суду м. Києва від 01.05.2024 залишено без змін.

Відповідно, вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 у період 2019-2020 років у судовому засіданні з розгляду адміністративних матеріалів не знайшло свого підтвердження.

У рішенні Подільського районного суду м. Києва від 13.09.2023 залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.02.2024 року та постановою Верховного Суду від 14.05.2024 року, прийнятого за результатами розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з нею також не встановлено підтверджених фактів вчинення позивачем домашнього насильства щодо відповідача та підтверджених фактів вчинення будь-якими уповноваженими особами заходів щодо протидії вчинення психологічного, сексуального, економічного, фізичного насильства відносно ОСОБА_1 та, що таке насильство по відношенні до неї зі сторони чоловіка мало місце триваючий характер і здійснювалося за вищевказаною адресою.

Критичній оцінці підлягає дослідження магнітно-резонансної томографії з Центру діагностики «М24» від 30.11.2020 на ім?я ОСОБА_1 , адже датоване 30.11.2020, в той час як потерпіла ОСОБА_1 повідомляє, що покинула місце мешкання 07.10.2020 та 08.10.2020 року у присутності чоловіка і працівників поліції забрала особисті речі із квартири.

Тобто потерпіла ОСОБА_1 звернулась за медичною допомогою та пройшла огляд лише через значний проміжок часу в тривалості більше одного місяця, що на думку суду не може підтверджувати фізичне насилля зі сторони ОСОБА_3 .

Частиною п?ятою ст. 8 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та судово-психіатричних) України підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз визначено постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2008 №595 (далі - Порядок № 595).

Відповідно до пунктів 8,11,18 Порядку №595 державна реєстрація методик полягає у розгляді Координаційною радою з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України методик та прийнятті рішення, яке має рекомендаційний характер, щодо їх державної реєстрації, прийнятті Міністерством юстиції України рішення про державну реєстрацію методик і внесенні їх до Реєстру методик проведення судових експертиз (далі - Реєстр) з дотриманням вимог законодавства щодо інформації з обмеженим доступом. У разі коли методика містить інформацію з обмеженим доступом, до Реєстру вносяться лише відомості про неї. Внесення методики або відомостей про неї до Реєстру здійснюється Міністерством юстиції України, який є держателем Реєстру, відповідно до визначеного ним порядку ведення Реєстру.

У разі прийняття Координаційною радою рішення про те, що методика підлягає державній реєстрації, та прийняття Міністерством юстиції України рішення про державну реєстрацію методики, вона включається до Реєстру за відповідним реєстраційним кодом з дотриманням вимог законодавства щодо інформації з обмеженим доступом.

За даними Реєстру у ньому міститься «Методика проведення судових психологічних експертиз із використанням комп`ютерного поліграфу» (реєстраційний код 14.1.84) за витягом з якого вбачається, що Методика проведення судових психологічних експертиз із використанням комп`ютерного поліграфу створена у 2023 році, однак датою прийняття рішення про державну реєстрацію вказаної методики Координаційною радою є лише 18.02.2025 року.

Таким чином, на час складання 21.08.2023 року висновку КНДІСЕ №8153/8154/23-61/8155/23-32 за результатами проведення комплексної комісійної судової психолого-почеркознавчої експертизи у цивільній справі №756/3257/21 в Україні була відсутня належним чином зареєстрована Міністерством юстиції України методика проведення психологічних експертиз із застосуванням поліграфа.

З огляду на зазначене, суд не бере до уваги висновки комплексної комісійної судової психолого-почеркознавчої експертизи у цивільній справі №756/3257/21 щодо психоемоційного стану ОСОБА_1 02.10.2020 року при підписанні договору позики з ОСОБА_3 .

Досліджені в судовому засіданні фотозображення із датами 04.06.2019-13.08.2020, на яких знаходяться ОСОБА_1 та ОСОБА_3 поряд у двох, поодинці, а також у присутності дитини та сторонніх осіб, зафіксовані у гарному настрої із посмішками на обличчі, без зовнішніх тілесних ушкоджень.

Досліджені в судовому засіданні відео зображення не містять фіксації конфліктних ситуацій, сцен насилля, при цьому, на думку суду відео із зайняття ОСОБА_1 контактним видом єдиноборств свідчить, що остання має певні успіхи у даному виді спорту, фізично розвинена і здатна постояти за себе. З відео ж датованого 07.10.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 повернулась з ОСОБА_3 додому, який через деякий час пішов по своїм справам. При цьому, ОСОБА_1 перебуваючи вдома з дитиною та нянею у спокійній обстановці без будь-яких конфліктів почала збирати речі із явним наміром кудись їхати.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_8 , яка працювала нянею в сім`ї ОСОБА_7 та доглядала за їх дитиною вказувала, що була свідком розмов між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підвищених тонах, суперечок, поганого настрою у ОСОБА_1 та наявності у останньої синців. Однак ОСОБА_8 не була свідком їх утворення та фізичного насилля зі сторони ОСОБА_3 .

З шлюбного договору від 02.10.2020 року укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вбачається, що сторони підтвердили усвідомлення значення своїх дій і можуть керувати ними, розуміють природу цього договору, свої права та обов?язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладено на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин; договір вчинено з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним), та не приховує інший правочин.

Більше того, цей договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курносовою М.В. та зареєстровано в реєстрі за №3222, яка у встановленому законом порядку встановила особи сторін та перевірила їх дієздатність. Договір підписано сторонами у присутності нотаріуса.

Таким чином, під час оформлення нотаріальної дії уповноваженою, відповідальною особою - нотаріусом не виявлено примушування ОСОБА_1 до оформлення договору проти її волі та втручання сторонніх факторів.

Вимогами частини 4 статті 334 ЦК України передбачено: «права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону».

Приймаючи рішення в даній справі суд звертає увагу на те, що 02.10.2020 на момент укладення шлюбного договору ОСОБА_3 не мав права власності на: об?єкт - трикімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_4 проектною площею 104,95 кв.м.; на об?єкт - окреме нежитлове приміщення будівельний АДРЕСА_5 на 1 поверсі у 2-му під?їзді житлового будинку АДРЕСА_6 , загальною проектною площею 4,8 кв.м.

Згідно п.11 шлюбного договору зазначено: «майно, що підлягає державній реєстрації (нерухомість, транспортні засоби) є власністю того з подружжя, на ім?я якого вона зареєстрована. Майно, належне одному із Подружжя відповідно цього договору не може бути визнане сумісною власністю, і при його відчуженні та придбанні любим засобом згода іншого з подружжя не потрібна».

Отже, укладаючи та підписуючи шлюбний договір, ОСОБА_1 розуміла і погоджувалась із тим, що майно на ім?я якого буде зареєстроване право власності в разі його придбання - буде вважатись власністю того із подружжя на кого здійснена державна реєстрація.

При цьому, ініціюючи даний позов ОСОБА_1 не зазначає щодо порушення її прав змістом інших пунктів оскаржуваного договору. Тобто, і в позові, і в поясненнях з боку позивача йдеться виключно за 3-кімнатну квартиру та нежитлове приміщення (кладову), в той час як відсутнє будь-яке обґрунтування порушення прав та її законних інтересів умовами визначеними в інших пунктах оскаржуваного договору, в тому числі щодо майна яке визначається Дружині.

Таким чином, ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами «надзвичайно невигідного матеріального становища» для неї під час укладення спірного договору, його укладення проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї насилля з боку ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 202, 203, 204, 215, 626, 627, 628, 231 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81,128, 141, 247 ЦПК України, ст.ст. 7, 9, 93, 103 СК України, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова Марія В`ячеславівна про визнання шлюбного договору недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційному суду через Оболонський районний суд м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: А.В. Шевчук