Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №755/23880/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/23880/25

Провадження №: 2/755/6986/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Сорокіну І.В., звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.

На обгрунтування позову зазначила, що з 11 вересня 2009 року по 27 грудня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. З жовтня 2010 року проживання однією сім`єю фактично припинено, позивач з дитиною переїхали жити в належну їй квартиру. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2011 року шлюб між сторонами розірвано. У шлюбі у пари народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживав разом з матір`ю та перебував на її утриманні. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2012 року з відповідача на користь матері дитини стягнуто аліменти на сина, ОСОБА_3 , у розмірі 1 500,00 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 березня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. 16 липня

2012 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції Цебенко Н.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження

№ НОМЕР_4 за заявою ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 13 червня 2012 року № 2604/6373/12. У 2018 році виконавчий лист повернуто стягувачу. Батько дитини сплачував аліменти в добровільному порядку до серпня 2025 року. Після цього, оплата аліментів припинилась. У зв`язку з інфляційними процесами з моменту ухвалення рішення відбувся зріст цін на продукти, одяг та інші речі побутового вжитку. Визначена тверда грошова сума аліментів в сумі

1 500,00 грн вже багато років не відповідає половині реальних щоденних базових витрат на дитину. Ця сума встановлена на підставі тих цін, які діяли ще в 2012 році. Сума аліментів в розмірі 1 500,00 грн не забезпечує базових потреб дитини, яка вже досягла віку 15 років - вік, в якому відбувається активне навчання в школі, відвідування додаткових занять з необхідних предметів (зазначене потребує базових витрат на шкільну форму, шкільне приладдя, додаткові заняття з дисциплін/спортивні заняття для повноцінного розвитку дитини). Дитина незабаром має обирати навчальний заклад, в якому продовжить своє навчання. Крім того, підвищився прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, що перевищує визначену суму аліментів.

Таким чином, позивач вважає за необхідне змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми у розмірі 1 500,00 грн, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки такий спосіб стягнення і розмір аліментів відповідатиме реальним потребам дитини.

З огляду на викладене позов просила задовольнити, а також стягнути з відповідача судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, призначено судове засідання на 29 січня 2025 року на 10 год. 15 хв.

31 грудня 2025 року (вхід. від 02 січня 2026 року № 271) до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Киричук Г.М., надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач не заперечує проти свого обов`язку утримувати сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак не погоджується із вимогою про стягнення аліментів у частці 1/4 від доходу, оскільки такий спосіб стягнення може призвести до істотного порушення балансу інтересів сторін. До серпня 2025 року відповідач сплачував аліменти, однак, у зв`язку з фінансовими труднощами та планами колишньої дружини вирішити дане питання в судовому порядку, тимчасово припинив сплату коштів. Тобто в його діях відсутній будь-який умисел щодо ухилення від сплати аліментів, а відновлення спору зумовлене не порушенням, а лише спробою різкого та необґрунтованого збільшення навантаження на платника. Так, у 2025 році мінімальні аліменти становили 1 598,00 грн на дитину віком від 6 до 18 років, що відповідає 50 % прожиткового мінімуму. Оптимальним вважається розмір у 100 % прожиткового мінімуму - 2 563,00 грн для дітей до

6 років та 3 196,00 грн для дітей від 6 до 18 років. З 1 січня 2026 року мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину віком від 6 до 18 років в Україні становитиме 1 756,00 грн (50 % від прожиткового мінімуму 3 512,00 грн), а рекомендований (повний) розмір - 3 512,00 грн, що відповідає повному прожитковому мінімуму для цієї вікової групи. З огляду на нерегулярний дохід відповідача, який є фізичною особою підприємцем, просить визначити аліменти у твердій грошовій сумі 5 000,00 грн щомісячно, що: перевищує мінімальний гарантований законом розмір, є стабільним, прогнозованим та відповідає інтересам дитини, покриває її базові та освітні потреби, забезпечить реальне виконання рішення суду, є реальною сумою для регулярної та безперервної сплати аліментів. При цьому, запропонована відповідачем сума більше ніж у 3 рази перевищує мінімальний гарантований розмір. При цьому, відповідач просить врахувати, що його дохід від підприємницької діяльності не є стабільним, має сезонні коливання, обсяг валового доходу не дорівнює чистому прибутку, оскільки включає витрати на діяльність, податки, оренду, закупівлі тощо, застосування частки від «доходу» фактично означає стягнення з обороту, а не з прибутку, що суперечить принципам справедливості та розумності. Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що для ФОП пріоритетним є визначення аліментів у твердій сумі, а не у відсотку від обороту.

Відповідач категорично заперечує проти задоволення позовної вимоги про стягнення судових витрат, вважаючи її необґрунтованою, надмірною та такою, що суперечить принципу розумності витрат, які можуть бути покладені на відповідача, виходячи з положень процесуального закону. Сума

12 000,00 грн за типовий позов не відповідає критеріям співмірності, розумності та необхідності, визначених статтею 137 ЦПК України.

З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні вимог позивача в частині стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки доходу та визначити аліменти у твердій грошовій сумі 5 000,00 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також відмовити або істотно зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

23 січня 2026 року (вхід. від 10 лютого 2026 року № 6178) представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сорокіна І.В., подала до суду додаткові пояснення у справі.

Представник зазначила, що здійснення розрахунку заборгованості за аліментами платника аліментів, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, необхідно проводити відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України, тобто, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не виходячи з повного доходу боржника як фізичної особи-підприємця. Тим паче, вибір способу стягнення аліментів та подальша його зміна є правом стягувача, передбаченим Сімейним кодексом України.

Якби відповідач, як батько дитини, дійсно дбав про дитину, він би сплачував реальну суму коштів, необхідну дитині на місяць, а не лише 1 500,00 грн аж до 2025 року. Ця сума була занадто малою. Більше того, він припинив сплату аліментів в принципі (і не тому що в нього «виникли фінансові труднощі»). Відповідно, якби не всі ці дії батька, мати дитини не була б змушена звертатись до адвоката за правовою допомогою та до суду, щоб виборювати право їх спільної дитини на адекватні кошти для покриття її базових щомісячних потреб. Окремо представник зазначила, що в матеріалах справи наявні докази про вже фактично понесені витрати на правничу допомогу. Заявлені стороною позивача витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Також, судове засідання, призначене на 29 січня 2026 року, просили провести без участі позивача та її представника.

25 січня 2026 року (вхід. від 10 лютого 2026 року № 6246) представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Киричук Г.М., подала до суду клопотання про долучення доказів, у якому просила долучити до матеріалів справи у якості доказів податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за 2025 рік, згідно якої задекларований дохід відповідача складає по

8 000,00 грн щомісяця, всього 96 000,00 грн за рік; та відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.

29 січня 2026 року судове засідання, призначене на 10 год. 15 хв., знято з розгляду, у зв`язку із відсутністю електропостачання в приміщенні суду. Наступне судове засідання призначено на 18 березня 2026 року на 14 год. 30 хв.

16 лютого 2026 року (вхід. від 24 лютого 2026 року № 9294) до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сорокіної І.В., надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

15 березня 2026 року (вхід. від 24 березня 2026 року № 16424) представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Киричук Г.М., подала до суду заперечення на додаткові пояснення позивача. Відповідач не ухиляється від утримання сина та визнає свій обов`язок щодо його матеріального забезпечення. З метою забезпечення стабільного та регулярного утримання дитини відповідач наполягає на визначенні судом аліментів у твердій грошовій сумі по 5 000,00 грн щомісячно та вважає таку суму реальною для сплати, яка відповідає принципу розумності та справедливості та дозволить йому забезпечити регулярність виплат. Натомість вимога позивача про стягнення 1/4 частини доходу може призвести до невизначеності розміру аліментів, що не відповідає інтересам дитини та сторін. В своєму позові та поясненнях позивачка не доводить необхідності стягнення аліментів у частці від доходу та не надає належних доказів фактичного доходу відповідача, необхідності саме такого способу стягнення аліментів. У даному випадку саме визначення фіксованої суми аліментів забезпечить стабільне утримання дитини. Однак представник позивача не долучає до матеріалів справи ні довідок про витрати на дитину, ні доказів зростання потреб чи доказів зростання доходів батька. Дохід від підприємницької діяльності є змінним та нерегулярним, що ускладнює визначення стабільного розміру доходу, а тому визначення аліментів у твердій грошовій сумі забезпечить передбачуваність та стабільність їх сплати. Для ФОП пріоритетним є визначення аліментів у твердій сумі, а не у відсотку від обороту. Щодо заявлених витрат на правничу допомогу сторона відповідача заперечує проти їх стягнення у повному обсязі.

У задоволенні вимог позивача просили відмовити.

18 березня 2026 року судове засідання, призначене на 14 год. 30 хв., знято з розгляду, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Хромової О.О. Наступне судове засідання призначено на 06 травня 2026 року на 10 год. 40 хв.

24 березня 2026 року (вхід. від 21 квітня 2026 року № 23220) до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сорокіної І.В., надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

06 травня 2026 року сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сорокіна І.В., у заяві від 24 березня 2026 року (вхід. від 21 квітня 2026 року № 23220) розгляд справи просила здійснювати без участі позивача та його представника.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Киричук Г.М., у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. У заявах по суті справи заявляли клопотання про проведення судових засідань без участі відповідача та його представника.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 11 вересня 2009 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва з Державним центром розвитку сім`ї.

До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про народження від 11 червня 2010 року серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві, у якому зазначено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації народжень 11 червня 2010 року зроблено відповідний актовий запис № 916. Батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2011 року по справі

№ 2-5232/11 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва з державним центром розвитку сім`ї, актовий запис № 1855.

Як уже зазначалось раніше, судом встановлено, що від шлюбу у сторін є дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2012 року по справі

№ 2604/6373/12 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 500,00 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 березня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті

82 ЦПК України).

16 липня 2012 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції Цабенко Н.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2604/6373/12, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 13 червня 2012 року про стягнення аліментів.

07 травня 2018 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Бондарчук Ю.М. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2604/6373/12, виданого 13 червня 2012 року Дніпровським районним судом міста Києва, винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті

37 Закону України «Про виконавче провадження».

До матеріалів справи також долучено податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2024 рік щодо ФОП ОСОБА_2 . Обсяг доходу за звітний (податковий) період - 103 916,83 грн.

Також відповідачем долучено податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2025 рік щодо ФОП ОСОБА_2 . Обсяг доходу за звітний (податковий) період - 71 200,00 грн. Самостійно визначена сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини - 8 000,00 грн (щомісячно).

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано або вони взагалі не перебували в ньому.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 зазначено, що аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

За змістом законодавства, аліменти є власністю дитини, а обов`язок суду полягає в першу чергу забезпечити дитині право на належне утримання.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Системний аналіз норм статей 181 - 184 СК України дає підстави дійти висновку про те, що право на стягнення аліментів на утримання дитини має той з батьків, з ким проживає дитина, і право вибору способу виконання обов`язку щодо утримування дитини належить виключно останньому.

Відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів.

У статті 192 СК України передбачено ті обставини, які враховуються для зміни способу та/або розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність

Таким чином, Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Між тим, право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на визначену законодавчу можливість змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 372/2393/17.

У спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від

30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18 та інших.

Отже, особи, на користь яких сплачуються аліменти, не обмежені правом на подання заяви про збільшення розміру таких, зокрема шляхом зміни способу їх присудження.

У силу положень статей 183, 184 СК України суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.

Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.

Водночас, суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частини третя статті 182 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Позивачу у справах про стягнення аліментів надано право самостійно обирати спосіб їх стягнення у частці від доходу відповідача або у твердій грошовій сумі, а також змінювати спосіб стягнення аліментів, визначений попереднім рішенням суду, за окремим позовом, незалежного від наявності у платника аліментів офіційного працевлаштування та отримання регулярного чи мінливого заробітку (доходу).

Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.

Отже, 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - це той мінімальний (гарантований) розмір аліментів, який підлягає стягненню у частці від доходу матері чи батька, тобто такий розмір аліментів не може бути менше половини прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тоді як розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період (частина друга статті 184 СК України).

Як уже зазначалося раніше, заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від

17 травня 2012 року по справі № 2604/6373/12 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 500,00 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з

05 березня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

Обґрунтовуючи вимоги позову ОСОБА_1 зазначила, що встановлений рішенням суду розмір аліментів - 1 500,00 грн, станом на зараз не здатен забезпечити дійсні потреби дитини. Поряд з цим з серпня 2025 року відповідач взагалі перестав сплачувати аліменти.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як уже зазначалося раніше, позивач заявила вимогу не про зміну (збільшення) розміру аліментів, а про зміну способу їх присудження, тобто зміну розміру аліментів, стягнутих рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2012 року у справі №2604/6373/12 у певній твердій грошовій сумі на розмір аліментів у частці від заробітку батька дитини.

Зазначене відповідає вимогам статей 181-184, 192 СК України.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 05 лютого

2014 року у справі № 6-143цс13 і така практика не змінювалася і підтверджена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 367/10126/19.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в належному розмірі, в тому числі більшому ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є правом дитини, визначеним законом, яке захищається в судовому порядку саме в її інтересах.

Отримувати мінімальний розмір аліментів у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) їх платника - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини, про що також свідчить формулювання частини першої статті 161 ЦПК України, що передбачає стягнення аліментів у наказному (безспірному) провадженні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що як відповідач, так і позивач зобов`язані в однаковій мірі та відповідно до вимог чинного сімейного законодавства утримувати свою дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй гарні умови для проживання, виховання, навчання, у тому числі забезпечувати матеріально.

Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала би при сумісному проживанні з обома батьками.

Безумовно, з віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, спричиняє постійне збільшення витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на утримання останньої, забезпечення її освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку, що є загальновідомими фактами та не потребують доказування.

Слід врахувати, що загальновідомими є факти наявності інфляційних процесів в Україні, зростання цін під час воєнного стану, як на продукти харчування, так і на одяг, ліки, комунальні послуги та інші речі.

Суд також враховує, що змінилася економічна ситуація в країні, значно зросли ціни на продукти харчування, одяг, взуття, ліки, житлово-комунальні послуги, разом із тим потреби дитини із віком змінилися та збільшилися в силу її росту та розвитку, змінився прожитковий мінімум для дитини, а обов`язок по утриманню дитини не може бути покладений виключно на матір.

При цьому, той з батьків, який проживає окремо та сплачує аліменти, зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку власної дитини.

Суд також враховує, що відповідач не заперечував, що з серпня 2025 року припинив сплачувати аліменти в добровільному порядку, тобто, в цей період тягар утримання спільного сина покладений на позивача. Така поведінка відповідача не може свідчити про належне виконання ним своїх обов`язків, як батька, по утриманню своєї дитини.

Поряд з цим, відповідач є працездатною, фізично здоровою особою, не визнавав наявності у себе захворювань або інших обставин, які б об`єктивно унеможливлювали його працевлаштування чи отримання доходу, а також не довів наявності на своєму утриманні інших осіб, що могло б впливати на визначення розміру аліментів.

Заперечуючи проти позову відповідач не надав повної інформації про свій майновий стан, зокрема, не зазначив, про відсутність грошових коштів на рахунках в установах банків чи іншого рухомого чи нерухомого майна.

Долучена до матеріалів справи податкова звітність містить інформацію виключно про доходи ОСОБА_2 , як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до вимог статей 181, 182, 184 СК України суд не вправі надавати перевагу посиланням відповідача на його скрутне матеріальне становище, залишаючи поза увагою інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення. Крім того, належних доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі відповідачем не надано (див. висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі

№ 759/10277/18).

У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 755/14148/18 зазначено, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Для повноцінного утримання сина позивач зобов`язана вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку дитини. Відповідач, який є здоровою особою працездатного віку, не позбавлений можливості працювати для отримання і збільшення доходів.

Наявність у відповідача статусу фізичної особи-підприємця не може слугувати безумовною підставою для визначення способу стягнення аліментів, виключно у твердій грошовій сумі.

Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи вік дитини та його потреби, відсутність у відповідача інших осіб на утриманні, його працездатність та можливість отримання доходу, а також принцип розумності та справедливості, суд вважає обґрунтованим та таким, що відповідатиме інтересам дитини, визначення аліментів в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше

50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Такий розмір аліментів, з урахуванням частки матері, забезпечить стабільний рівень матеріального забезпечення, відповідатиме основним потребам дитини та, водночас, не створюватиме надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Отже, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів слід задовольнити.

Відповідно до частини першої, другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так пунктом 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Стосовно вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19.

На підтвердження факту надання правової допомоги та розміру витрат на правничу допомогу представником позивача - адвокатом Сорокіною І.В., до матеріалів справи долучено:

-Договір від 30 жовтня 2025 року № б/н про надання правничої допомоги, укладений між АО «В.І. Партнерс» та ОСОБА_1 , предметом якого є надання правничої допомоги в обсязі та на умовах, передбачених замовленням клієнта та цим договором (пункт 1.1 договору). Правовими/правничими (юридичними) послугами за цим договором є надання правничої інформації, консультацій та роз`яснення правових питань, складання будь-яких документів правового характеру (заяв, скарг, процесуальних документів та інше), представництво інтересів перед іншими фізичними та юридичними особами, інші послуги, визначені чинним законодавством України (пункт

1.4 договору).

-Додаток від 30 жовтня 2025 року № 1 до договору про надання правничої допомоги від 30 жовтня 2025 року № б/н, у якому зазначено, що виконавець на замовлення клієнта зобов`язується виконати юридичні послуги: 1.1 скласти, підписати та направити до суду позовну заяву про зміну способу стягнення аліментів на дитину; 1.2 здійснити повний супровід справи щодо зміни способу стягнення аліментів на дитину (пункт 1). Вартість послуг, визначених в пункті 1.1 цього додатку становить 12 000,00 грн. Вартість послуг, визначених у пункті 1.2 цього додатку, розраховується окремо, залежно від виду наданих послуг, вид та вартість яких буде відображено в окремих рахунках-фактурах.

-Квитанцію про виконання платіжної інструкції від 29 листопада 2025 року на суму 11 000,00 грн про оплату послуг за договором від 30 жовтня 2025 року, платник - ОСОБА_1 , отримувач - АО «В.І. Партнерс»;

-Квитанцію про виконання платіжної інструкції від 29 листопада 2025 року на суму 1 000,00 грн про оплату послуг за договором від 30 жовтня 2025 року, платник - ОСОБА_1 , отримувач - АО «В.І. Партнерс»;

-Акт виконаних робіт від 22 січня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від

30 жовтня 2025 року № б/н та додатку від 30 жовтня 2025 року № 1, у якому сторони підтвердили, що виконавець на замовлення клієнта з 30 жовтня 2025 року по 22 січня 2026 року надав такі юридичні послуги в рамках справи № 755/23880/25: 1.1 складення, підписання та подання до Дніпровського районного суду міста Києва позовної заяви про зміну способу стягнення аліментів на дитину. Сторони узгодили, що вартість, що підлягає сплаті за наведену послугу, становить

12 000,00 грн.

-Ордер про надання правничої допомоги від 01 грудня 2025 року серії АІ № 2065399, виданий АО «В.І. Партнерс», на представництво ОСОБА_1 адвокатом Сорокіною І.В., та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 28 грудня 2016 року серії ДН № 4770.

З наданих позивачем документів вбачається, що загальна вартість наданих адвокатом Сорокіною І.В. послуг складає 12 000,00 грн, який сплачено позивачем у повному обсязі.

Водночас, у відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Киричук Г.М., просила відмовити у задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або зменшити їх розмір, з огляду на неспівмірність із складністю справи та наданими адвокатом послугами.

В пунктах 33 - 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня

2021 року у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

-не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21);

-при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 775/9215/15ц);

-суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства, так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Водночас, суд враховує, що предметом спору по справі № 755/23880/25 було зміна способу стягнення аліментів. Така категорія справ за своїх характером відноситься до справ незначної складності, не потребує наявності значного досвіду адвоката у подібних правовідносинах, тривалого аналізу судової практики при підготовці позовної заяви та побудові стратегії захисту клієнта, значної підготовки до судового розгляду. Участі у судових засіданнях адвокат не брала, процесуальних дій не вчиняла.

Таким чином, оскільки суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановлено, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, ціну позову, - є неспівмірним.

Аналогічні критерії розумності та реальності застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, стягнення повної вартості послуг, визначених у додатку від 30 жовтня 2025 року

№ 1 до договору про надання правничої допомоги від 30 жовтня 2025 року № б/н, не узгоджується з критеріями розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату.

Тобто, не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані іншою стороною тільки лише через те, що вони дійсно понесені позивачем (справедлива сатисфакція).

У вирішенні спірного питання, чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи. Зокрема: суб`єктний склад (з позовом у даному спорі звернулась фізична особи); характер спірних правовідносин (про стягнення аліментів на дитину); правові дії та позиції сторін спору в суді першої інстанції; висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 141 ЦПК України; критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

Отже, з урахуванням клопотання представника відповідача про неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати на користь ОСОБА_1 всі витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення у розмірі 12 000,00 грн. Суд вважає за необхідне зменшити суму витрат на правничу допомогу до 6 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 180-185, 191, 192 СК України, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 4, 5, 12, 13, 49, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, - задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів, присуджених заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2012 року по справі № 2604/6373/12 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 500,00 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 березня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок - № UA478999980313141206000026005, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя О.О. Хромова