Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №754/16409/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2880/26

Справа №754/16409/25

РІШЕННЯ

Іменем України

22 квітня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретаря судового засідання Юхименко А.Є.,

представника позивача Храпійчука В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, третя особа: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та скасування арешту на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі свого представника - адвоката Храпійчука В.О. звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі гарант», Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, третя особа: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та скасування арешту на нерухоме майно.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач звернувся до 15 Київської держнотконтори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що ОСОБА_2 на праві власності належала частина квартири АДРЕСА_1 , а інша частка спірної квартири належала покійній матері спадкодавця. ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину, однак не оформив своїх спадкових прав, а за результатами перевірки встановлено, що на вказане нерухоме майно накладено арешт від 20.03.2007 за №4663763 реєстратором 15 київською державною нотаріальною конторою. Підстава виникнення обтяження: Постанова Відділу державної виконавчої служби Деснянського району м.Києва №аа23033 від 13.03.2007, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно. З тексту постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 березня 2007 року, винесеною державним виконавцем Відділом державної виконавчої служби у Деснянському районі м. Києва Сенюк У.Д., підставою для арешту був виконавчий лист №2-648, виданий 09 лютого 2007 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ УСК "Дженералі Гарант" боргу в розмірі 27464 грн. 05 коп., на цей час назва змінилась з Відкритого Акціонерного Товариства УСК "Дженералі Гарант" на Публічне Акціонерне Товариство УСК "Дженералі Гарант". Відтак позивач позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права та вимушений звертатись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суд м. Києва від 08.10.2025 у вказаній вище справі було відкрито провадження та витребувано належним чином посвідчену копію матеріалів спадкової справи.

01.10.2025 на адресу суду надійшла витребувана судом копія матеріалів спадкової справи 807/2024 заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ..

03.11.2025 від представника позивача надійшла заява про зміну складу сторін у справі та нова редакція позовної заяви ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, третя особа: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та скасування арешту на нерухоме майно.

11.11.2025 на адресу суду від Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради надійшов відзив, згідно з яким просили суд прийняти рішення згідно норм чинного законодавства та здійснити розгляд справи за відсутності представника Київської міської ради.

Згідно ухвали суду від 29.01.2026 було задоволено заяву про зміну складу сторін у справі та прийнято до провадження нову редакцію позовної заяви ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, третя особа: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та скасування арешту на нерухоме майно.

Згідно ухвали суду від 26.02.2026 було закрито підготовний розгляд справи та призначено справу в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача - адвокат Храпійчук В.О. в судовому засіданні остаточні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у поданих по суті спору письмових заявах.

Представник Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради в судове засідання не з`явився, повідомлялись судом про розгляд справи належним чином, що підтверджується письмовими матеріалами справи, у надісланому на адресу суду відзиві просили прийняти рішення згідно норм чинного законодавства та здійснити розгляд справи за відсутності представника Київської міської ради.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлялися судом належним чином. На адресу суду надіслали додаткові пояснення надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності їх представника.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про достатність підстав для розгляду справи за відсутності представників відповідача та 3-особи у справі.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об`єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 13.03.2007 державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Деснянського району міста Києва Сенюк У.Д. було ухвалено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, підставою для арешту був виконавчий лист №2-648, виданий 09 лютого 2007 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ УСК "Дженералі Гарант" боргу в розмірі 27464 грн. 05 коп..

Як вбачається з відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна містяться наступні записи: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 4663763, зареєстровано 20.03.2007 об 16:39:46 реєстратором: П`ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою, підстава обтяження: Постанова аа623033, 13.03.2007, ВДВС Деснянського р-ну м.Києва, вик.Сенюк., об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно. Власник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Відповідно до додаткових пояснень у справі Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) від 03.03.2026, вбачається, що Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з обтяженням на підставі вищезазначеної постанови станом на сьогоднішній день зареєстрованими у відділі не значиться, та на виконанні не перебувають. Також відсутня інформація про погашення заборгованості, виконавчого збору та витрат по виконавчому провадженню згідно якого було зареєстровано обтяження на підставі постанови, аа 623033, 13.03.2007, ВДВС Деснянського р-ну м. Києва, вик.Сенюк. У разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт НЕ знімається (ВС КЦС, справа №202/1182/22 від 29.03.2023 р.)

Відповідно до копії спадкової справи, вбачається, що 13 січня 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , склав на ім`я позивача заповіт, за яким все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_1 . Цей заповіт посвідчено Адаменком О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 , видане Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 20 липня 2024 року.

Згідно із копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, вбачається, що 01.08.2024 Державним нотаріусом П`ятнадцятої київської нотаріальної контори було заведено спадкову справу № 807/2024, відносно майна померлого ОСОБА_2 .

Згідно з відповіддю Відділу з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 19.03.1986 по теперішній час. За вказаною адресою станом на 31.10.2015 також є зареєстрованим з 22.04.1989 по теперішній час ОСОБА_2 ..

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 16.08.1999 квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних долях.

З Інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на частину спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської районної Ради 16.08.1999 (розпорядження №3028), та зареєстрованого в Бюро 20.08.1999, за реєстровим №2389.

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 02.11.2015, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до вимог ст.1216 Цивільного Кодексу України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи яка померла до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з вимогами ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою ст.1268 ЦК України установлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином, ОСОБА_2 згідно закону прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3 ..

Позивач, в свою чергу, своєчасно звернувся з заявою до нотаріуса, однак у зв`язку з наявністю не знятого арешту на спадкове майно, нотаріус своєю постановою відмовив в видачі свідоцтва про право на спадщину.

Право власності набувається на підставах, які не заборонені законом.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України « про спадкову практику у справах про спадкування» від 30.5.2008 р.№7 передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з висновками, зробленими в Постановах КЦС Верховного Суду від 30.10.2019 р. в справі 289/1818/16- ц та від 30.7.2024 р. в справі № 587,1547/21, відсутність у померлої особи свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно не позбавляє спадкоємців права на спадщину.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 317 Цивільного кодексу України встановлено, що всі суб`єкти права власності (український народ, фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права) є рівними перед законом.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІV (у редакції закону від 14.03.2007, чинній на момент накладення арешту) якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, наявність арешту (обтяжень) накладеного на все нерухоме майно спадкодавця, порушує право позивача на належне оформлення спадкових прав після померлого ОСОБА_2 , підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає.

Кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, такий захист здійснюється у спосіб, передбачений у частині другій статті 16 ЦК України.

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.

Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на вказане майно.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.41, 129 Конституції України, ст..ст. 15-16, 319, 321, 391, 1216, 1218, 1268 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 258, 263-265, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, третя особа: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та скасування арешту на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №аа 623033 від 13 березня 2007 року, винесеною державним виконавцем Відділом державної виконавчої служби у Деснянському районі м. Києва Сенюк У.Д. на підставі виконавчого листа №2-648, виданого 09 лютого 2007 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ (тепер ПАТ) УСК "Дженералі Гарант" боргу в розмірі 27464 грн. 05 коп..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;

Дані відповідача: Територіальна громада м. Києва о особі Київської міської ради, ЄДРПОУ: 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36;

Дані третьої особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), місцезнаходження: м. Київ, вул. Бальзака, 64, Код ЄДРПОУ: 34972294;

Повний текст рішення суду виготовлено 11.05.2026.

Суддя: Т.А.Зотько