Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №140/35992/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/35992/23 пров. № А/857/4885/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року, що ухвалив суддя Валюх В.М., у місті Луцьку у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Волинської обласної прокуратури про:

- визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті заробітної плати за період з 20.08.2021 по 08.12.2023 у порядку та в розмірах, передбачених частинами другою – п`ятою, сьомою статті 81 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697-VII (далі – Закон № 1697-VII);

- зобов`язання відповідача нарахувати заробітну плату за період з 20.08.2021 у порядку та в спосіб, визначений частинами другою – п`ятою, сьомою статті 81 Закону № 1697-VII;

- зобов`язання відповідача виплатити заробітну плату за період часу з 20.08.2021 по 12.12.2023 в розмірі 2261180,68 грн з урахуванням обов`язкових платежів до бюджетів, а також з врахуванням виплат, які були здійснені відповідачем за вказаний період часу при здійсненні виплати заробітної плати;

- зобов`язання відповідача здійснити за період часу з 20.08.2021 по 12.12.2023 перерахунок та виплату компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги та лікарняних у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю з врахуванням розміру посадового окладу начальника відділу обласної прокуратури згідно частинами другою-п`ятою, сьомою статті 81 Закону № 1697-VII.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що працює в органах прокуратури з грудня 1996 року, з 30.09.2014 обіймав посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області.

Наказом Генерального прокурора України № 1436к від 23.10.2014 позивача звільнено із займаної посади.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2021 у справі № 826/18033/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021, позивача поновлено у Волинській обласній прокуратурі на посаді начальника відділу з 24.10.2014. На виконання рішення суду наказом Генерального прокурора України № 371к від 12.10.2021 позивача поновлено на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області.

Наказом керівника Волинської обласної прокуратури № 155к від 24.05.2022 позивача звільнено з 25.05.2022 з посади начальника відділу з мотивів непроходження атестації.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі № 140/4430/22, залишеним без змін за наслідками апеляційного та касаційного переглядів справи, позивача поновлено з 26.05.2022 на зазначеній посаді, про що видано наказ від 09.11.2022 № 422к.

Позивач вказує, що в межах зазначеної хронології трудових відносин відповідач порушив його трудові права у частині виплати заробітної плати в повному обсязі.

За період з 20.08.2021 по 12.10.2021 заробітна плата позивачу не нараховувалася та не виплачувалася. За період з 12.10.2021 по 13.09.2023 заробітну плату відповідач нараховував на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 „Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури” (далі - Постанова № 505) із порушенням вимог ст. 81 Закону № 1697-VII. Загальний розмір належної позивачу заробітної плати, на його переконання, повинен становити 2261180,68 грн.

27 грудня 2024 року Волинський окружний адміністративний суд прийняв рішення, відповідно до якого позов задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність Волинської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 13.09.2023 по 12.12.2023 з врахуванням посадового окладу начальника відділу обласної прокуратури та надбавки за вислугу років.

Зобов`язав Волинську обласну прокуратуру перерахувати з 13.09.2023 по 12.12.2023 та виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 заробітну плату з врахуванням посадового окладу начальника відділу обласної прокуратури та надбавки за вислугу років.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 визнано неконституційним друге речення абз. 3 п. 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення” Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-IX), яке передбачало здійснення оплати праці працівників прокуратури, що не пройшли атестацію, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України. З огляду на втрату чинності зазначеним приписом саме з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, на прокурорів, які не завершили процедуру атестації, з 13.09.2023 розповсюджуються положення ст. 81 Закону № 1697-VII у контексті визначення розміру винагороди прокурорів.

Суд першої інстанції встановив, що позивач на день ухвалення рішення Конституційним Судом України продовжував обіймати посаду начальника відділу прокуратури Волинської області та належав до прокурорів, які до проходження атестації продовжують обіймати посади у регіональній прокуратурі. З огляду на штатний розпис, посадовий оклад начальника відділу (самостійного) обласної прокуратури з 01.01.2022 по 13.12.2023 становив 58560,00 грн, тоді як позивачу нараховували заробітну плату виходячи з посадового окладу прокурора обласної прокуратури 48000,00 грн без надбавки за вислугу років, що, у свою чергу, не ставилося під сумнів відповідачем. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що у період з 13.09.2023 по 12.12.2023 позивачу заробітну плату нараховували та виплачували у меншому розмірі, ніж встановлено Законом № 1697-VII, та позовні вимоги у цій частині задовольнив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період з 20.08.2021 по 12.10.2021, суд першої інстанції виходив з того, що цей період є періодом затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2021 у справі № 826/18033/14 в частині поновлення позивача на посаді, та позивач у цей час фактично не працював.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період з 26.05.2022 по 01.11.2022, суд першої інстанції зазначив, що цей період є періодом вимушеного прогулу позивача у зв`язку із незаконним звільненням, та рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі № 140/4430/22 на користь позивача стягнуто з Волинської обласної прокуратури середній заробіток за цей час вимушеного прогулу у розмірі 52185,78 грн, перегляд якого у межах цієї справи неможливий.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату заробітної плати, перерахунок та виплату компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги та лікарняних відповідно до ст. 81 Закону № 1697-VII за періоди з 13.10.2021 по 25.05.2022 та з 02.11.2022 по 12.09.2023, суд першої інстанції зазначив, що до прокурорів, які не пройшли атестацію, у період до 12.09.2023 застосовуються приписи абз. 3 п. 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-IX, які діяли до моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 8-р(II)/2023. Оскільки рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії у часі, підстав для обрахування заробітної плати позивача у період до 12.09.2023 у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505, відсутні.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в цій частині.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, якими врегульовано виплату заробітної плати на користь позивача, здійснивши посилання на норму права, яка визнана неконституційною, та застосувавши постанову Кабінету Міністрів України у питанні, яке повинно регулюватися законом.

На переконання скаржника, спеціальною нормою права щодо врегулювання оплати праці прокурора є ст. 81 Закону № 1697-VII, дія якої не зупинялася.

Позивач, здійснюючи розрахунок належної йому заробітної плати, що ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 81 Закону № 1697-VII, відповідно до яких посадові оклади прокурорів обласної прокуратури установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом 1,2, а для керівників відділів обласної прокуратури при розрахунку посадового окладу застосовується коефіцієнт 1,22, вважає, що загальний розмір належної позивачу заробітної плати за період з 20.08.2021 по 12.12.2023 повинен становити 2261180,68 грн (без врахування обов`язкових платежів до бюджетів). Окрім того, з огляду на наявність у позивача вислуги років трудової діяльності в органах прокуратури, позивач володіє правом на отримання надбавки за вислугу років у розмірі 40 %, а з 21.11.2022 - у розмірі 45 %, що не заперечує відповідач.

Апелянт також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з 13.09.2023 нарахування заробітної плати позивачу здійснюється правомірно з розрахунку посадового окладу 48000,00 грн, що відповідає окладу прокурора обласної прокуратури. На переконання позивача, з огляду на те, що позивач обіймає посаду начальника відділу, відповідач продовжує порушувати трудові права позивача, оскільки ігнорує коефіцієнт 1,22, визначений п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону № 1697-VII для керівників відділів обласної прокуратури.

Крім того, позивач звертає увагу на безпідставність позиції відповідача в частині нарахування та виплати такої складової заробітної плати, як надбавка за вислугу років.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з такого.

Суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з грудня 1996 року, з 30.09.2014 обіймав посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області, що підтверджується довідкою (а. с. 15), з якої його звільнено наказом Генерального прокурора України № 1436к від 23.10.2014.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2021 у справі № 826/18033/14 (залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021) визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1436-к від 23.10.2014, поновлено позивача у Волинській обласній прокуратурі на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області з 24.10.2014, стягнуто з Волинської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1887483,97 грн (а. с. 8-14).

Наказом Генерального прокурора України № 371к від 12.10.2021 поновлено позивача на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області з 24.10.2014 (а. с. 16).

Наказом керівника Волинської обласної прокуратури № 155к від 24.05.2022 “Про звільнення ОСОБА_2 ” позивача звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ з 25.05.2022 (а. с. 17).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023 та постановою Верховного Суду від 23.11.2023) у справі № 140/4430/22 за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Волинської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 2 від 18.02.2022 “Про неуспішне проходження прокурором атестації”; визнано протиправним та скасовано наказ керівника Волинської обласної прокуратури № 155к від 24.05.2022 “Про звільнення ОСОБА_2 ”; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області з 26.05.2022; стягнуто з Волинської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52185,78 грн (а. с. 18-24).

Наказом керівника Волинської обласної прокуратури від 09.11.2022 № 422к “Про поновлення на посаді ОСОБА_2 ” на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі № 140/4430/22 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області з 26.05.2022 (а. с. 25).

Листом від 08.12.2023 № 21-168ВИХ-23 Волинська обласна прокуратура надала письмову інформацію на запит представника позивача щодо заробітної плати. Зокрема, за період з 20.08.2021 по 12.10.2021 відповідач позивачу заробітну плату не нараховував та не виплачував. З 12.10.2021 по 31.12.2021 заробітна плата становила 24040,99 грн (на момент поновлення на посаді у 2021 році посадовий оклад, згідно з Постановою № 505 становив 7030,00 грн, надбавка за вислугу років - 40 %); з 01.01.2022 по 31.12.2022 заробітна плата становила 108635,55 грн (посадовий оклад - 7030,00 грн, надбавка за вислугу років - 40 %, з 21.11.2022 - 45 %); з 01.01.2023 по 08.12.2023 заробітна плата становила 244778,79 грн (посадовий оклад - 7030,00 грн, з 13.09.2023 згідно зі ст. 81 Закону № 1697-VII - 48000,00 грн, надбавка за вислугу років - 45 %). При цьому з 13.09.2023 нарахування заробітної плати до атестації здійснюється з розрахунку посадового окладу прокурора без надбавок за вислугу років, що підтверджує і додана до зазначеного листа довідка від 08.12.2023 (а. с. 26-28).

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що предметом позовних вимог, у задоволенні яких суд першої інстанції відмовив, є три самостійні групи правовідносин, які відрізняються за правовою природою та потребують окремого розгляду: 1) період з 20.08.2021 по 12.10.2021, що передував виконанню рішення суду про поновлення позивача на посаді; 2) період з 26.05.2022 по 01.11.2022, який є періодом вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням позивача; 3) періоди фактичного виконання позивачем посадових обов`язків з 13.10.2021 по 25.05.2022 та з 02.11.2022 по 12.09.2023.

Пунктом 3 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього).

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (друге речення абзацу третього).

Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 у справі № 3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23), зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX. При цьому, друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-IX, після ухвалення Конституційним Судом рішення № 8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення статті 81 Закону № 1697-VII в контексті визначення розміру винагороди прокурорів.

Так, частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

На думку апелянта, за період з 20.08.2021 по 12.10.2021 на його користь має бути нарахована та виплачена заробітна плата, відповідно до ст. 81 Закону № 1697-VII, оскільки відповідач допустив бездіяльність щодо такого нарахування.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зі змісту наведеної норми випливає, що у період між ухваленням судового рішення про поновлення позивача на роботі та його фактичним виконанням обчислення заробітку позивача здійснюється не за правилами визначення посадового окладу та надбавок, передбаченими ст. 81 Закону № 1697-VII, а за правилами визначення середнього заробітку. Суб`єктом, відповідальним за здійснення такої виплати, є роботодавець, який допустив затримку виконання рішення суду, а не той орган, у якому працівник фактично виконуватиме обов`язки після поновлення.

Апеляційний суд встановив, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2021 у справі № 826/18033/14 в частині поновлення позивача на посаді було звернуто до негайного виконання, а фактично виконано наказом Генерального прокурора України № 371к від 12.10.2021. Отже, період з 20.08.2021 по 12.10.2021 є періодом затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі, протягом якого позивач об`єктивно не міг виконувати посадові обов`язки начальника відділу та не виконував їх.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що грошова виплата, яка належить позивачу за період затримки виконання рішення про поновлення на роботі, є середнім заробітком за час затримки виконання судового рішення у розумінні ст. 236 КЗпП України, а не заробітною платою у розумінні ст. 81 Закону № 1697-VII.

На переконання апеляційного суду, за цей період заробітна плата позивачу не нараховувалася та не виплачувалася не внаслідок неправомірної бездіяльності Волинської обласної прокуратури щодо застосування ст. 81 Закону № 1697-VII, а внаслідок особливого правового режиму, передбаченого ст. 236 КЗпП України, який вимагає окремого пред`явлення позову до суб`єкта, відповідального за виконання судового рішення, із застосуванням відповідного механізму обчислення виплати.

Таким чином відмова у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Волинської обласної прокуратури нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 20.08.2021 по 12.10.2021 є правомірною та не позбавляє позивача права звернутися з окремим позовом про стягнення виплати, передбаченої ст. 236 КЗпП України.

Щодо періоду з 26.05.2022 по 01.11.2022 позивач вважає, що на його користь має бути нарахована заробітна плата відповідно до ст. 81 Закону № 1697-VII.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі № 140/4430/22, залишеним без змін у апеляційному та касаційному порядках, позивача поновлено на посаді начальника відділу з 26.05.2022, а з Волинської обласної прокуратури на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52185,78 грн. Цим судовим рішенням, яке набрало законної сили, остаточно вирішено питання матеріальної компенсації позивачу за період з 26.05.2022 по 01.11.2022 (день ухвалення рішення про поновлення на посаді) у розмірі та порядку, передбаченому законодавством для випадків незаконного звільнення.

Апеляційний суд звертає увагу, що за період вимушеного прогулу позивач також об`єктивно не виконував трудових обов`язків, причиною чого була неправомірна поведінка роботодавця, що призвела до незаконного звільнення.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вказана норма має імперативний характер та визначає виключний механізм матеріальної компенсації працівникові за період вимушеного прогулу - стягнення середнього заробітку. Цей механізм не передбачає можливості додаткового нарахування заробітної плати за той самий період за іншими правилами.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 26.05.2022 по 01.11.2022, встановлені рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі № 140/4430/22, є обов`язковими у цій справі.

Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для перегляду у межах цієї справи розміру стягнутого судовим рішенням у справі № 140/4430/22 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вважає доводи апеляційної скарги у цій частині такими, що не ґрунтуються на нормах процесуального та матеріального права.

Щодо позовних вимог, за період фактичного виконання позивачем посадових обов`язків начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області, тобто за період з 13.10.2021 по 25.05.2022 та з 02.11.2022 по 12.09.2023.

Позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що ст. 81 Закону № 1697-VII є спеціальною нормою щодо врегулювання оплати праці прокурора, дія якої не зупинялася.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Як йшлося вище, Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абз. 3 п. 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-IX. Цим же Рішенням визначено, що зазначене положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 13.09.2023.

Так, закон чи його окреме положення, визнане неконституційним, втрачає з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення. До цього моменту визнане у подальшому неконституційним положення є чинним, обов`язковим до застосування та породжує юридичні наслідки.

Конституція України не містить припису про автоматичне визнання неправомірними дій чи рішень, ухвалених на підставі норми права, яка згодом втратила чинність унаслідок визнання її неконституційною. Питання відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, є самостійним матеріально-правовим питанням, яке вирішується у встановленому законом порядку, та має правову природу деліктних відносин, а не трудового спору про нарахування заробітної плати.

Апеляційний суд встановив, що у період з 13.10.2021 по 25.05.2022 та з 02.11.2022 по 12.09.2023 позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата на підставі Постанови № 505 з посиланням на абз. 3 п. 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-IX.

На момент здійснення нарахування зазначені норми були чинними, не були визнаними неконституційними та породжували юридичну обов`язковість для роботодавця.

До 13.09.2023 правове регулювання оплати праці прокурорів, які не пройшли атестацію та продовжували обіймати посади у регіональних прокуратурах, було диференційованим порівняно з оплатою праці прокурорів, переведених до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. Така диференціація мала нормативну основу - спеціальний припис Закону № 113-IX, який передбачав, що оплата праці першої категорії прокурорів здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 24.10.2024 у справі № 620/2173/22 вказав:

“… Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”, яка була чинною у оспорюваний позивачем період.

46. Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

47. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”.

48. Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

49. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”.

50. Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21 та від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19 та інших, і Суд вважає такі висновки застосовними до спірних правовідносин.”

Отже апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, з огляду на втрату чинності з 13.09.2023 другим реченням абз. 3 п. 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-IX, до настання цієї дати у відповідача були правові підстави для нарахування заробітної плати позивачу, який не пройшов атестацію, на підставі Постанови № 505.

Відповідно, бездіяльність відповідача щодо незастосування ст. 81 Закону № 1697-VII у період з 13.10.2021 по 25.05.2022 та з 02.11.2022 по 12.09.2023 не є протиправною, оскільки у цей період відповідач діяв на підставі чинного на той момент припису закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що неконституційність відповідного положення Закону № 113-IX поширюється і на період до 13.09.2023, не ґрунтуються на нормах ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідно до якої закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 Конституційний Суд України не передбачив зворотної дії свого Рішення у часі, тому втрата чинності неконституційним приписом відбулася саме з 13.09.2023, а не з іншої дати.

Стосовно посилань скаржника на ч. 3 ст. 152 Конституції України про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актами, визнаними неконституційними, апеляційний суд зазначає таке.

Вказана норма передбачає окремий механізм відповідальності держави, який реалізується у встановленому законом порядку. Цей механізм не співпадає за суб`єктним складом, підставами та порядком реалізації з трудовим спором про нарахування заробітної плати, у якому належним відповідачем виступає роботодавець.

Належним відповідачем у спорі про відшкодування шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним, є держава Україна в особі уповноважених органів. Предметом спору є саме матеріальна шкода, обсяг якої визначається за правилами цивільно-правової відповідальності, а не нарахування заробітної плати за правилами ст. 81 Закону № 1697-VII.

Тому, на переконання апеляційного суду, задоволення позовних вимог скаржника у частині нарахування та виплати заробітної плати, на підставі ст. 81 Закону № 1697-VII, за період до 13.09.2023, у межах цієї справи, виходило би за межі предмета спору та порушувало би принципи розмежування різних правових механізмів захисту порушеного права.

Водночас, відмова у задоволенні вказаних позовних вимог не позбавляє позивача права на звернення з окремим позовом про відшкодування шкоди в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 152 Конституції України, до належного відповідача у такому спорі.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права при вирішенні справи, повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, та надав їм належну правову оцінку.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі № 140/35992/23 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор

судді Н. В. Бруновська

Р. М. Шавель