Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №560/9672/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/9672/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

11 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив: визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.11.2025 позов задоволено.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі 5 відсотків із суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої ОСОБА_1 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 560/5359/24.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) провести грошову компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 , утриманого із суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, та повернути надлишково утриманий військовий збір в розмірі 3,5 відсотка, виплаченого на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 560/5359/24.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом ректора Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького від 19.05.2023 №485-ос позивач звільнений з військової служби.

Відповідно до витягу з наказу ректора Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького від 22.05.2023 №491-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 26.05.2023.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 560/5359/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2023 року, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2023 року, починаючи з 01.03.2020 по день фактичної виплати індексації - 21.03.2024.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 560/5359/24 відповідачем було нараховано позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 83 576,49 грн. Водночас із зазначеної суми відповідач утримав податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % та військовий збір у розмірі 1,5 %, унаслідок чого позивачу фактично виплачено 64 353,90 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

21.02.2001 з метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР).

Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 33 Закону № 108/95-ВР визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

За приписами статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Статтею 34 Закону № 108/95-ВР визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

З наведеного слідує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 380/6777/24.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 Рішення від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а.

Суд зазначає, що предметом цього спору є нарахування та виплата позивачу недоотриманого грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 560/5359/24.

Відповідно до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Пунктом 168.5 пункту 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, а також особами, звільненими із служби, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, оскільки компенсація втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому, при нарахуванні та виплаті такої має бути проведена одночасна компенсація суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Кодексу, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Кодексом.

Враховуючи викладене, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01 грудня 2024 року застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

Таким чином, відповідач безпідставно та надмірно утримав зайві 3,5 відсотків військового збору (5 відсотків замість 1,5 відсотків) з суми компенсації втрати частини доходів, нарахованої позивачу на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 560/5359/24.

Стосовно доводів апелянта про те, що виплати за рішенням суду є «іншим доходом» і не підлягають компенсації згідно з Порядком № 44, суд зазначає, що грошові кошти, нараховані на виконання рішення суду, є заборгованістю з грошового забезпечення, яке позивач мав отримати під час проходження служби. Зміна статусу військовослужбовця на «звільнений» не змінює правову природу доходу, право на який виникло у зв`язку з виконанням обов`язків служби.

При цьому Пункт 2 Порядку № 44 прямо передбачає виплату компенсації сумами ПДФО не лише чинним військовослужбовцям, а й особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, право на які вони набули під час служби.

Стаття 168.5 ПК України та Порядок № 44 спрямовані на те, щоб військовослужбовець отримав повну суму нарахованого забезпечення, оскільки утриманий ПДФО повертається йому у вигляді компенсації. Відмова у такій компенсації призводить до звуження змісту та обсягу соціальних гарантій.

В апеляційній скарзі скаржник наполягає на застосуванні ставки 5% та неможливості звільнення від збору, оскільки позивач вже не є військовослужбовцем.

Колегія суддів зауважує, що для військовослужбовців ДПСУ встановлена ставка збору 1,5% з доходу у вигляді грошового забезпечення. Оскільки виплата за рішенням суду є саме грошовим забезпеченням, застосування загальної ставки 5% є безпідставним.

Відповідно до п.п. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, доходи у вигляді грошового забезпечення військовослужбовців ДПСУ не підлягають оподаткуванню військовим збором у період безпосередньої участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони під час дії воєнного стану. Якщо нарахована сума стосується періоду такої участі, відповідач як податковий агент зобов`язана застосувати цю пільгу незалежно від того, чи є особа військовослужбовцем на момент фактичної виплати.

Відповідач також посилається на те, що позивач не звертався до нього із заявою про виплату компенсації перед поданням позову, що, на думку відповідача, є підставою для повернення позову.

Стосовно таких доводів суд зазначає, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення. Це є автоматичним обов`язком установи (податкового агента), а не заявною процедурою. Оскільки відповідач здійснила виплату за рішенням суду з утриманням податків і без нарахування компенсації, право позивача на отримання повного доходу було порушено в момент такої виплати.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що виплата за рішенням суду є «цивільно-правовою відповідальністю» або «іншим доходом», суперечать положенням Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 44. Виплата заборгованості за рішенням суду не змінює її джерела та призначення — вона залишається грошовим забезпеченням, яке підлягає компенсації ПДФО та пільговому оподаткуванню військовим збором.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.