Постанова від 07 травня 2026 р. у справі №580/1276/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1276/26 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: - Осіпової О.О.,

суддів: - Златіна С.В., Воловика С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними,-

В С Т А Н О В И Л А:

10.02.2026р. до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Дяченка О.В. від імені ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:

визнання протиправними дій щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 16.12.2024 грошової допомоги на оздоровлення за 2020- 2024 роки без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, та розрахункової величини 2684,00 грн. у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

зобов`язання здійснити перерахунок на користь позивача грошового забезпечення: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 до 16.12.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 - 2684 гривні 00 копійок, розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Вважає, що такі дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства, оскільки внаслідок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у нього виникли підстави для встановлення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до вказаної вище Постанови №704.

Ознайомившись із позовною заявою, суд першої інстанції встановив, що її подано із недоліками, та ухвалою від 16.02.2026 залишив її без руху.

24.02.2026р. на адресу суду надійшла заява представника позивача вх.№9499/26 про поновлення процесуального строку, якою не погоджується із доводами щодо порушення строку для звернення до суду із позовними вимогами, що стосуються періоду з 20.07.2022 до 16.12.2024.

Ознайомившись із заявою, суд дійшов висновку про не виконання вимог ухвали суду від 16.02.2026.

Ухвалою від 02.03.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача та відкрив провадження у справі в частині позовних вимог про:

визнання протиправними дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 19.07.2022 грошової допомоги на оздоровлення за 2020 2022 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, та розрахункової величини 2684,00грн у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

зобов`язання здійснити перерахунок на користь позивача грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 до 19.07.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 - 2481 гривня 00 копійок, розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Щодо періоду позовних вимог з 20.07.2022 до 16.12.2024 суд повернув позовну заяву внаслідок того, що позовні вимоги подані з дотриманням трьохмісячного строку виключно щодо періоду з 30.01.2020 до 19.07.2022, а також внаслідок того, що позивач не врахував, що обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коли особа дізналася, а й коли вона могла дізнатися про порушення своїх прав.

Тому, оскільки зміст заяви щодо поновлення строку звернення до суду не стосується обґрунтування підстав і причин його пропуску у період з 20.07.2022 до 16.12.2024, то суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення в цій частині заяви.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ним ухвалу в частині, якою повернуто позовну заяву щодо позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 20.07.2022 року до 16.12.2024 року, а справу у цій частині позовних вимог передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що 10.12.2025 року позивачем направлено заяву до відповідач із проханням надати інформацію про виплачене грошове забезпечення. Листом від 29.01.2026 року №901/1/11 відповідач повідомив позивача, що у період з 30.01.2020 року до 16.12.2024 року грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018р.

10.02.2026 року у тримісячний термін з моменту отримання листа від 29.01.2026 року №901/1/11 позивач звернувся до суду за вирішенням цього спору.

Тому ОСОБА_1 вважає, що його клопотання про поновлення строків звернення до суду є належним чином обґрунтованим.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2026р. за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та встановлено строк для подання відзиву учасниками справи.

Від відповідача у встановлений судом строк відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Апеляційна скарга розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У справі, що розглядається, позивач 10.02.2026р. звернувся до суду з позовом, предметом якого, зокрема, є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 16.12.2024 та грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

З прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, змінено редакцію статті 233 КЗпП України.

Частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, якою Кодекс був доповнений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статті 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року на всій території України карантин щодо вказаного захворювання.

Тому, стосовно спірних правовідносин за період з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року суд першої інстанції також дійшов неправильного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, оскільки на ці правовідносини у зазначений період строк звернення до суду не обмежувався будь-яким терміном.

Щодо повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 01 липня 2023 року до 16 грудня 2024 року слід зазначити наступне.

Структура частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) визначає першочерговою обставиною для початку обрахування трьохмісячного строку звернення до суду з позовом момент - день одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов`язує перебіг трьохмісячного строку для звернення з позовом до суду.

Тобто, спірним питанням у цій справі є визначення саме моменту початку перебігу тримісячного строку на звернення до суду з цим позовом у розумінні положень частини другої статті 233 КЗпП України.

Аналіз положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Поряд з цим, процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

Отже, за загальним правилами строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Як убачається з матеріалів справи, позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, а саме: з 09.08.2016 року до 16.12.2024 року - у військовій частині НОМЕР_1 , з 17.12.2024 року до 25.02.2025 року - у військовій частині НОМЕР_2 , з 26.02.2025 року до теперішнього часу - у військовій частині НОМЕР_3 .

Так, на момент виникнення спірних правовідносин стаття 233 КЗпП України діяла у новій редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, і передбачала:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Тобто, на момент проходження позивачем військової служби у період після 19 липня 2022 року трудове законодавство України установлювало тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах, зокрема, про виплату всіх сум, які належать працівникові при звільненні (у цій справі - грошове забезпечення за період з 30.01.2020 до 16.12.2024 та грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки).

Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).

У зазначеній постанові Судова палата, серед іншого, сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, і виснувала, що до позовних вимог, які стосуються періоду, який починається з 19 липня 2022 року, застосуванню підлягають положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

При цьому, Судова палата вказала, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення (у цій справі - грошової компенсації та грошової допомоги), є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не передбачає форми документа, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, а також способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№ 95), ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,

(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№ 85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

Таким чином, для встановлення дат, з якими частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з відповідним позовом, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду, суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Натомість, колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи відсутні належні документи, зі змісту яких було б за можливе встановити суми всіх виплат, які були нараховані ОСОБА_1 (із детальним розрахунком за кожною виплатою).

При цьому, зі змісту оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви не вбачається, що дата фактичного отримання позивачем спірних виплат та конкретні обставини їх отримання у меншому розмірі встановлювалися й судом попередньої інстанції під час вирішення питання щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з цим позовом.

Крім того, чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні правовідносини не регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, для звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Зокрема, у матеріалах цієї справи відсутні докази звільнення позивача з військової служби.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення процесуального питання (у цій справі - встановлення дати одержання позивачем письмового повідомлення про суми, з детальним розрахунком, які були нараховані та виплачені йому за частину спірного періоду), внаслідок чого суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, повернення позовної заяви на підставі частини другої статті 123 КАС України.

Зокрема, суд першої інстанції не вжив заходів щодо з`ясування обставин отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому, та не надав вказаній обставині належну юридичну оцінку.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції не враховано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, є підстави, передбачені статтею 320 КАС України, для скасування його ухвали у відповідній частині та направлення справи для продовження розгляду на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі у цій частині.

Керуючись статтями 308, 315, 320, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року скасувати у частині, якою повернуто позовну заяву щодо позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 20.07.2022 року до 16.12.2024 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 20.07.2022 року до 16.12.2024 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик