Вирок від 10 травня 2026 р. у справі №706/351/24 — Христинівський районний суд Черкаської області

Справа № 706/351/24

1-кп/706/29/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року м. Христинівка

Христинівський районний суд Черкаської області в складі: головуючого-судді: ОСОБА_1 , при секретарі: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Христинівка, кримінальне провадження № 12024250320000380 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.03.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Лінінабад Таджикістан, українця, громадянина України, з сердньою освітою, неодруженого, непрацюючого, без визначеного місця проживання, фактично проживає в АДРЕСА_1 , раніше судимий:

14.07.2023 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області за ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

сторони та учасники кримінального провадження: прокурор: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , потерпіла ОСОБА_6 , обвинувачений: ОСОБА_3 , захисник обвинуваченого ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 05.03.2024, перебуваючи біля будівлі Христинівської міської ради, що розташована за адресою м. Христинівка вул. Соборна, 30, Христинівської ТГ, Уманського району, Черкаської області, об 11 годині 25 хвилин, діючи умисно та цілеспрямовано, з корисливих мотивів, повторно, з метою викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, з місця для паркування велосипедів, що знаходиться перед сходами в будівлю, в період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, який в подальшому продовжено Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022, Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022, затвердженим Законом України № 2263-ІХ від 22.05.2022, Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022, затвердженим Законом України № 2500-ІХ від 15.08.2022, Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022, затвердженим Законом України № 2738-ІХ від 16.11.2022, Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023, затвердженим Законом України № 2915-ІХ від 07.02.2023, Указом Президента України № 254/2023 від 01.05.2023, затвердженим Законом України № 3057-ІХ від 02.05.2023, Указом Президента України № 734/2023 від 06.11.2023, затвердженим Законом України № 3429-ІХ від 08.11.2023, Указом Президента України № 49/2024 від 05.02.2024, затвердженим Законом України № 3564-ІХ від 06.02.2024, таємно викрав дорожній велосипед марки Харьков СПУТНИК, вартістю 4000 гривень, чим спричинив потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на вищевказану суму.

У судовому засіданні ОСОБА_3 вину у вчиненні пред`явленого звинувачення не визнав та надав показання суду, що до вчинення злочину він не причетний, оскільки на час вчинення злочину перебував на реєстрації в Уманському РВ філія ДУ «Центр пробації» в Черкаській області, наявні в матеріалах кримінального провадження документи про видачу ним викраденого велосипеда складені ним під примусом працівників поліції, та взагалі, в приміщення територіального підрозділу поліції заведений не через центральний вхід а через інший (службовий) вхід.

Не зважаючи на невизнання своєї вини, провина обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні доказами.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 дала показання, що 05.03.2024, що вона близько 10 год. залишили біля будівлі Христинівської міської ради, що розташована за адресою м. Христинівка вул. Соборна, 30, Христинівської ТГ, Уманського району, Черкаської області, дорожній велосипед марки Харьков СПУТНИК, коли вона вийшла з приміщення то виявила, що велосипед відсутній, а тому 08.05.2024 звернулась до поліції із заявою. Як був відшуканий велосипед, їй не відомо, однак поліцією їй було передано, саме її велосипед.

Суд, дотримуючись принципу диспозитивності та змагальності, з власної ініціативи рішень про допит інших осіб не приймав.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку, що висунуте обвинувачення знайшло своє підтвердження з огляду на наступне

В судовому засіданні, крім показань обвинуваченого та потерпілої, судом ретельно та безпосередньо були досліджені наступні докази надані стороною обвинувачення:

Протоколом прийняття заяви ОСОБА_6 , від 08.03.2024 про те, що 05.03.2024 невідома особа із парувального майданчику для велосипедів біля будівлі Христинівської міської ради, що розташована за адресою м. Христинівка вул. Соборна, 30, Христинівської ТГ, Уманського району, Черкаської області, викрала дорожній велосипед марки Харьков СПУТНИК,витяг з ЄРДР від 08.03.2024 про початок досудового розслідування, протокол отримання виданих речей відповідно до змісту якого ОСОБА_3 добровільно видав працівникам поліції велосипед Харків «Супутник»; заяву ОСОБА_3 про видачу вище вказаного велосипеда; постанову про визнання велосипеда Харків «Супутник» речовим доказом у кримінальному провадженні; висновок експерта № СЕ-19/124-24/3669-ТВ.

Окрім того, також досліджено відеозапис з магазину «Універмаг», що за адресою м. Христинівка, вул. Флорештська 4, Уманського району Черкаської області, при перегляді якого встановлено, що в зону відеоспостереження у час, наближений до вчинення злочину рухається особа зовні схожа на ОСОБА_3 , який прямує в напрямку до площі Соборної в м. Христинівка Уманського району Черкаської області. Також досліджено відеозапис з вежі з годинником, розташованій на площі Соборній в м. Христинівка, з якого вбачається, що близько 11:30 год. 05.02.2024 до будівлі Христинівської міської ради підходить особа, риси обличчя якої якість відеозапису розпізнати не дозволяє, однак по зовнішніх ознаках як то зріст, тілобудова, та одяг вбачається, що вказана особа схожа з ОСОБА_3 .

Покази ОСОБА_3 щодо застосування до нього фізичного тиску з боку працівників поліції перевірено в межах кримінального провадження

№ 42024252100000076 від 12.11.2024 за ч. 2 ст. 365 КК України, за результатами досудового розслідування в якому доказів вчинення неправомірних дій відносно ОСОБА_3 з боку представників правоохоронних органів не здобуто, у зв`язку з чим, вказане вище кримінальне провадження закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Вказане рішення про закриття кримінального провадження оскаржено до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси, та ухвалою суду від 25.11.2025 у задоволені скарги на постанову про закриття кримінального провадження відмовлено. Ухвалу суду першої інстанції ОСОБА_3 через свого захисника оскаржено до Черкаського апеляційного суду. Ухвалою апеляційного суду від 10.12.2025 ухвалу Придніпровського суду м. Черкаси від 25.11.2025 залишено без змін, а апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Постанову про закриття кримінального провадження № 420252100000076 від 12.11.2024 досліджено в суді.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_3 на те, що працівники поліції змусили його підписати протокол добровільної видачі речей, суд оцінює як спосіб захисту, оскільки проведена перевірка в межах кримінального провадження

№ 42024252100000076 від 12.11.2024 спростовує факт тиску.

Вирішуючи на підставі частини 1 статті 87 КПК питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати: (1) яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, (2) у чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та (3) за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведеним в частині 2 статті 87 КПК - послатись на конкретний пункт цієї норми.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією ККС ВС, викладеною у постановах від 22.10.2021 у справі № 487/5684/19, від 27.10.2021 у справі № 668/69/16-к, від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі № 236/863/17. У разі ж встановлення іншого порушення прав та свобод людини (крім істотного) суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції, практики ЄСПЛ та національного законодавства.

При вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, щодо яких є сумніви у їх достовірності, суд в кожному конкретному випадку має встановити: (1) чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; (2) чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: (1) ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних (недопустимість правового «пуризму»); (2) порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.

Наведені загальні правила перевірки допустимості доказів з мотивів процесуальних порушень порядку їх отримання узгоджуються з: (1) практикою ЄСПЛ у контексті встановлення загальної справедливості судового розгляду (Schenk v. Switzerland, заява № 10862/84, §§ 46-49,12.07.1998, Биков проти Росії [ВП], заява № 4378/02, §§ 88-90, 10.03.2009, Lee Davies v. Belgium, заява № 18704/05, § 41, 28.07.2009, Prade v. Germany, заява № 7215/10, § 33, 03.03.2016, Берлізев проти України від 08.07.2021 (заява № 43571/12), §§ 51-52 та Lysyuk проти України заява № 72531/13, § 67, 14.10.2021); (2) підходом ВП ВС, за яким у разі, коли ЄСПЛ хоч і констатував порушення статті 8 Конвенції щодо заявника на стадії досудового розслідування кримінальної справи (порушення права на повагу до приватного життя через негласну відеозйомку заявника за відсутності передбаченого національним законодавством дозволу суду на її проведення), однак таке порушення не вплинуло на загальну справедливість судового розгляду, то відсутні підстави для визнання судових рішень щодо заявника незаконними та їх скасування (постанова ВП ВС від 22.06.2022 у справі № 1-693/2010); (3) висновком ВП ВС у постанові від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17 у контексті необхідності вмотивування судом висновку про істотне порушення вимог КПК (щодо того, чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося) та (4) практикою ККС ВС (постанови від 01.12.2020 у справі № 318/292/18, від 22.10.2021 у справі № 487/5684/19, від 27.10.2021 у справі № 668/69/16-к, від 07.09.2022 у справі № 428/11288/17, від 27.09.2022 у справі № 461/1593/19, від 20.10.2022 у справі № 185/5413/16, від 01.11.2022 у справі № 185/5413/16, від 01.11.2022 у справі № 344/2995/15-к, від 07.11.2022 у справі № 740/1179/19, від 09.11.2022 у справі № 761/31918/14-к, від 08.12.2022 у справі № 459/2489/17, від 13.12.2022 у справі № 361/6846/15-к, від 17.01.2023 у справі № 753/13113/18, від 01.02.2023 у справі № 591/6692/16-к) і будуть використовуватися Судом у цій справі.

Отже, оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що у ході судового розгляду кримінального провадження винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України – як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно в умовах воєнного стану.

Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд враховує особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, відбував покарання у виді позбавлення волі та після звільнення з місця несвободи на шлях виправлення не став та вчинив умисний тяжке кримінальне правопорушення під час іспитового строку, під наглядом лікарів нарколога та психіатра не перебуває, із врахуванням всіх обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого, який вчинив тяжкий злочин, суд дійшов висновку, що для виправлення ОСОБА_3 , попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень та досягнення цілей покарання, йому за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк у межах санкції статті, саме таке покарання на переконання суду є необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Судом встановлено, що вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14.07.2023 року, ОСОБА_3 засуджений за ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком, слід частково приєднати невідбуте покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14.07.2023 року.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, цілком відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі винного та принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією захисту прав людини і основоположних свобод.

Питання речових доказів суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати в кримінальному проваджені необхідно стягнути із ОСОБА_3 .

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Керуючись ст. 369, 370, 371, 373, 374, 377 КПК України, суд,- УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного ОСОБА_3 покарання за новим вироком частково приєднати невідбуту частини покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14.07.2023 за ч. 4 ст.185 КК України яким його засуджено до 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шесть) місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Цивільний позов у провадженні не заявлено.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави витрати 1 893 гривень 20 копійок на залучення експерта.

Речові докази: велосипед марки «Харків Супутник», який передано на зберігання потерпілій ОСОБА_6 залишити у власності ОСОБА_6 .

Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.

Копію вироку негайно вручити засудженому, прокурору.

Суддя ОСОБА_8