Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №711/4127/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4127/25

Провадження № 2-др/711/36/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси заяву представника позивачів – адвоката Ткачук-Коваленка Олексія Валерійовича – про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, –

в с т а н о в и в :

В провадженні суду перебувала на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Черкаської міської ради про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

31.03.2026р. суд ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог та вирішив стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди суму коштів в розмірі 10 000 грн. та 99,85 грн. в якості відшкодування витрат з оплати судового збору, а також стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_2 в якості відшкодування моральної шкоди суму коштів в розмірі 5 000 грн. та 126,21 грн. в якості відшкодування витрат з оплати судового збору.

06.04.2026р. на адресу суду надійшла заява представника позивачів – адвокат Ткачук-Коваленко О.В. – про розподіл судових витрат, в якій заявлено вимогу про відшкодування позивачам за рахунок відповідача витрат на правову допомогу в сумі 21 680 грн. В обґрунтування вимог в заяві зазначено, що між позивачем та адвокатом був укладений договір про надання професійної правничої допомоги відповідно до якого вартість послуг правничої допомоги складає 21 680 грн. Оскільки позовні вимоги було задоволено частково, то представник позивачів просить стягнути з відповідача відповідно до задоволених вимог на користь позивачів понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 21 680 грн.

08.04.2026р. від представника відповідача – Кирман В.О., який діє на підставі довіреності №78-01-21 від 03.01.2025р., – до суду надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат сторони позивача. У такому клопотанні вказується, що заявлена позивачами сума судових витрат на правову допомогу є неспівмірною зі складністю справи, а також з обсягом адвокатських робіт та часом затраченим на виконання відповідних послуг. Представник відповідача акцентує увагу, що стороною позивача не надано належних доказів на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу, не надано та не наведено детального обґрунтування виконаних та наданих послуг на професійну правничу допомогу, внаслідок чого сума 21 680 грн. не є співмірною із часом, витраченим адвокатом на здійснення представництва інтересів позивачів, а визначений розмір правничої допомоги не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмету спору, розміру позовних вимог та є значно завищеним. Тож відповідач просить відмовити у задоволенні заяви представника позивачів про розподіл судових витрат.

Сторони в судове засідання не з`явилися і про причини неявки не повідомили. Натомість в контексті положень ч. 3, 4 ст. 270 ЦПК України, питання про ухвалення додаткового рішення про судові витрати розглядається судом без повідомлення учасників справи, а у разі виклику таких осіб в судове засідання, то їх неприбуття не перешкоджає розгляду заяви.

14.04.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Дослідивши надані докази на підтвердження вимог позивача про відшкодування судових витрат суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За обставинами справи судом встановлено, що судові витрати по справі складаються з судового збору, що підлягає сплаті за подання позову до суду, та витрат сторін на правову допомогу. Питання про розподіл витрат з оплати судового збору було вирішено судом при ухваленні остаточного рішення за наслідками розгляду справи, а питання про розподіл витрат позивачів на правову допомогу не розглядалось у зв`язку з клопотанням сторони позивача про надання доказів на підтвердження таких витрат після закінчення розгляду справи.

Оцінюючи розмір заявлених стороною позивача вимог для компенсації витрат на правову допомогу суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивачів на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правничої допомоги від 01.05.2025р.; акт про надані послуги від 03.04.2026р.; розрахунок розміру витрат на правничу допомогу від 03.04.2026р.

Представник позивачів просив компенсувати позивачам за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги в сумі 21 680 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сторона відповідача заперечила проти вимог про відшкодування позивача витрат на правову допомогу, посилаючись на необґрунтованість їх розміру та недоведеність реальності таких витрат.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналіз змісту наданих стороною позивачів доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- консультація клієнта та узгодження правової позиції;

- збирання доказів та складання процесуальних документів;

- участь адвоката у судових засіданнях.

Наданий стороною позивача розрахунок розміру витрат на правову допомогу узгоджується зі змістом умов договору про надання правничої допомоги від 01.05.2025р., а також з обсягом робіт представника, погодженим сторонами такого договору в акті про надані послуги від 03.04.2026р. Розмір відповідних нарахувань детально відображений у складеному представником позивачів розрахунку від 03.04.2026р. і фактично складається з гонорару адвоката в розмірі 10 000 грн. та з погодинної оплати роботи адвоката за вісім годин його роботи за ставкою 50% від прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік», за одну годину роботи адвоката.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача та заперечувальну позицію відповідача щодо відшкодування позивачам витрат на оплату правової допомоги в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачами сума в розмірі 21 680грн не є необґрунтованою. При цьому, суд доходить висновку про необґрунтованість тверджень сторони відповідача про неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, а також обсяг роботи представника під час судового провадження).

За таких обставин, беручи до уваги розмір ціни позову, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат сторони позивача на правову допомогу в межах суми 21 680 грн.

Разом з тим, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За обставинами судового провадження судом встановлено, що надання правової допомоги позивачам здійснювалось на підставі договору про надання правничої допомоги від 01.05.2025р., укладеного між позивачем ОСОБА_2 та адвокатом Ткачук-Коваленком О.В. У такому договорі зазначено, що ОСОБА_2 діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_1 . Натомість будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_2 укладати відповідний договір, суду не надано, як і не надано доказів щодо розподілу між позивачами зобов`язання з оплати послуг адвоката. Беручи до уваги, що сам договір про надання правничої допомоги від 01.05.2025р., як і акт про надані послуги від 03.04.2026р. до такого договору, підписував з боку замовника (клієнта) позивач ОСОБА_2 , то витрати з оплати правової допомоги належать до витрат саме такого учасника справи.

В той же час сторона позивачів визнає ту обставину, що обсяг правової допомоги їх представника охоплює представництво інтересів обох позивачів і стосується загального обсягу заявлених у позові позовних вимог. Звертаючись до суду з даним позовом загальний обсяг позовних вимог обох позивачів складав 243 780 грн. (вимоги ОСОБА_1 на суму 195 780 грн. та вимоги ОСОБА_2 на суму 48 000 грн.). За результатом розгляду справи суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на суму 10 000 грн., а ОСОБА_2 на суму 5 000 грн., що разом складає 15 000 грн., тобто 6,15% від загальної ціни позову (загального розміру позовних вимог).

За таких обставин суд доходить висновку, що в якості відшкодування витрат на правову допомогу позивачів з відповідача слід стягнути на користь позивача ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 1 335 грн., що складає 6,15% від загального розміру таких витрат і є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.11, 133, 137, 141, 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Заяву представника позивачів – адвоката Ткачук-Коваленка Олексія Валерійовича про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу – задовольнити частково.

Стягнути з Черкаської міської ради (код ЄДРПОУ 04061547; юридична адреса – вул. Байди Вишневецького, буд. 36, м. Черкаси) на користь ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрована адреса проживання – АДРЕСА_1 ) в якості відшкодування витрат на правничу допомогу суму коштів в розмірі 1 335 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом трид цяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: В.М. Скляренко