Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №400/70/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/70/26

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

повний текст судового рішення

складено 10.02.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

судді –Джабурія О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

02.01.2026 ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому, з урахуванням заяви від 09.01.2026, просив суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №142850007417 від 23.12.2025 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 29.01.1992 по 24.07.1992; з 27.07.1992 по 12.08.1993; з 16.08.1993 по 23.10.1995; з 01.11.1995 по 03.12.1997; з 24.12.1997 по 20.07.1998; з 20.01.1999 по 15.03.1999; з 09.04.2012 по 16.03.2013; з 04.04.2013 по 13.03.2014 та призначити пенсію за віком з 16.12.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він 16.12.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком, які за принципом екстериторіальності була розглянула ГУ ПФУ в Полтавській області.

Позивач вказував, що рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області №142850007417 від 23.12.2025 було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV. Апелянт вважав протиправним вказане рішення, оскільки ним не зараховані періоди роботи на території рф до страхового стажу, у зв`язку із тим, що 23.12.2022 набрав чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94- ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03березня 1998 року №140/98-ВР.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.02.2026, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 :

- визнане протиправним і скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 23.12.2025 року №142850007417 про відмову в призначені пенсії за віком;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області:

зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 згідно із записами трудової книжки серія НОМЕР_1 , дата заповнення 05.07.1984, періоди його роботи з 29.01.1992 по 24.07.1992; з 27.07.1992 по 12.08.1993; з 16.08.1993 по 23.10.1995; з 01.11.1995 по 03.12.1997; з 24.12.1997 по 20.07.1998; з 20.01.1999 по 15.03.1999; з 09.04.2012 по 16.03.2013; з 04.04.2013 по 13.03.2014 року;

повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025 про призначення йому пенсії за віком та врахувати періоди роботи згідно записів трудової серія НОМЕР_1 , дата заповнення 05.07.1984, періоди його роботи з 29.01.1992 по 24.07.1992; з 27.07.1992 по 12.08.1993; з 16.08.1993 по 23.10.1995; з 01.11.1995 по 03.12.1997; з 24.12.1997 по 20.07.1998; з 20.01.1999 по 15.03.1999; з 09.04.2012 по 16.03.2013; з 04.04.2013 по 13.03.2014 року;

- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову по станову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач, серед іншого, просив зарахувати до загального страхового стажу, стаж набутий на території російської федерації. При цьому апелянт звертає увагу, що умови пенсійного забезпечення осіб в Україні, які працювали в російській федерації та набули у наведеній державі відповідного стажу, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Але, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Державу галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Також, апелянт зазначає, що листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14- 612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

На думку апелянт суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою той факт, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії та прийняття оскаржуваного рішення про відмову у призначені пенсії був відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації.

Звертає увагу апелянт і на те, що подані позивачем документи викладені іноземної мовою, але були подані без офіційного перекладу, як того вимагають приписи абзацу 6 пункту 2.9. Порядку №22-1.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

ГУ ПФУ в Миколаївській області своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що згідно із записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 05.07.1984, позивач;

- 29.01.1992 - 24.07.1992 – працював на підприємстві: «Внешнеэкономическая Ассоциация Выборгский Торговый Дом»;

- 27.07.1992 - 12.08.1993 – працював на підприємстві: «МП «Русичи»;

- 16.08.1993 - 23.10.1995 – працював на підприємстві: «АООТ «Выборгский ЦБК»;

- 01.11.1995 - 03.12.1997 – працював на підприємстві: «ООО «Садко»;

- 24.12.1997 - 20.07.1998 – працював на підприємстві: «ММЦ «Больница п. Советский»;

- 20.01.1999 - 15.03.1999 – працював на підприємстві: «ЗОА «Выборгский ЦБК»;

- 09.04.2012 - 16.03.2013 – працював на підприємстві: «Иркутский филиал ОАО «Труд»;

- 04.04.2013-13.03.2014 – працював на підприємстві: «Иркутский филиал ОАО «Труд».

16.12.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

За правилами екстериторіальності заява позивача надійшла на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням №142850007417 від 23.12.2025 ГУ ПФУ в Полтавській області відмовила позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого частиною першою статті 26 Закону №1058-IV.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 29 років 03 місяці 10 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи на території рф, згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.07.1984 р.: з 29.01.1992 по 24.07.1992 р.р.; з 16.08.1993 по 23.10.1995 р.р.; з 24.12.1997 по 20.07.1998 р.р.; з 27.07.1992 по 12.08.1993 р.р.; з 01.11.1995 по 03.12.1997 р.р.; з 20.01.1999 по 15.03.1999 р.р., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» та листа Пенсійного фонду України від 27.12.2022 №2800-030102-5/56080 щодо зарахування до загального страхового стажу на території РРФСР по 31.12.1991.

Окрім того, в рішенні про відмову не зазначені та не враховані додатково періоди роботи позивача в рф: з 09.04.2012 по 16.03.2013 р.р. та з 04.04.2013 по 13.03.2014 р.р.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані роботодавцями на російській території до 01.01.2023, підлягають прийняттю в Україні без легалізації.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2004 (надалі – Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб – члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом 36 ст. 1 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування.

Отже, страховий стаж за період до 31.12.2003 обчислюється на підставі документів і в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, періоди роботи позивача до 31.12.2003 можуть бути зараховані до страхового стажу лише на підставі документів і в порядку, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (надалі Закон №1788-ХІІ).

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Частиною 2 ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, укладеної 14.01.1993 (далі – Угода від 14.01.1993) (припинила дію 04.07.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 №639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн»), питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Статтею 11 Угоди від 14.01.1993 встановлено, що документи, видані з метою реалізації цієї Угоди на території однієї Сторони за встановленою формою, або їх копії, засвідчені в установленому порядку, приймаються на території іншої Сторони без легалізації.

Крім цього, згідно зі статтею 11 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 (далі – Угода від 13.03.1992), необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Статтею 13 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що кожен учасник її може вийти із неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди щодо цього учасника припиняється зі спливом 6-ти місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-членів Співдружності, які виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і у випадку її виходу з Угоди держави-члена, на території якого вони проживають.

Згідно із федеральним законом російської федерації від 11.06.2022 №175-ФЗ «Про денонсацію російською федерацією Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року” російська федерація денонсувала Угоду від 13.03.1992.

Відтак російська федерація припинила з 01.01.2023 участь в Угоді від 13.03.1992.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом “b” частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, складену 23.05.1969, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані роботодавцями на російській території до 01.01.2023, підлягають прийняттю в Україні без легалізації.

Наведені висновки, узгоджуються із правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 17.09.2024 у справі №580/3576/22.

Зобов`язуючи ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду, суд першої інстанції виходив з того, що Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питання призначення (перерахунку) пенсії. Як наслідок, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсії громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

Апеляційний суд зазначає, що обраний судом першої інстанції спосіб відновлення порушеного права є достатнім та ефективним, враховуючи фактичні обставини цієї справи.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. Також доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області – залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія