Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №160/32688/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/32688/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року (суддя Сліпець Н.Є.) у справі № 160/32688/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо неналежного розгляду та фактичної відмови у наданні інформації на запит позивача від 03 листопада 2025 року (виражену у листі № ПІ-90/4-119/0/63-25 від 10.11.2025);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати позивачу повні та достовірні копії документів та інформації в електронному вигляді (шляхом надсилання на електронну адресу позивача: todorovalex69@gmail.com), що запитувалися у запиті від 03.11.2025, а саме:

належним чином засвідчені копії (електронні або скановані) всіх без винятку документів, які слугували підставою для внесення змін цільового призначення щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 1221486200:01:058:0079, 1221486200:02:002:0008, 1221486200:02:002:0070, 1221486200:02:008:0013, включаючи, але не обмежуючись: проєктами землеустрою щодо зміни цільового призначення; заявами власників про зміну цільового призначення; витягами з містобудівної документації; будь-якими іншими документами, що містилися у відповідних електронних пакетах;

повну та точну інформацію про особу (ПІБ, номер сертифіката) інженера-землевпорядника, який є розробником вказаних проектів землеустрою, та особу, яка подавала (завантажувала) пакет документів до системи ДЗК;

належним чином засвідчені копії знімків екрана (скріншотів) з автоматизованої системи ДЗК, які відображають повну інформаційну картку на кожну із зазначених земельних ділянок, включаючи всі вкладки, відомості про зміни та документи-підстави;

повні, належним чином засвідчені копії (електронні або скановані) всіх документів та відомостей, що містяться у розділі «Архів» поземельних книг на зазначені земельні ділянки;

у разі об`єктивної відсутності будь-якого з вищевказаних документів - надати детальну виписку з технічних лог-файлів (цифрового протоколу) системи ДЗК щодо кожної реєстраційної дії зі зміни цільового призначення вказаних ділянок (із зазначенням ПІБ

реєстратора, точної дати та часу дії, IP-адреси).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неналежного розгляду та фактичної відмови у наданні інформації на запит позивача від 03 листопада 2025 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо не розгляду запиту позивача від 03.11.2025;

- зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області розглянути запит позивача від 03.11.2025 про отримання публічної інформації з наданням повної та достовірної інформації на всі поставлені питання, у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Судом першої інстанції зазначено, що 03.11.2025 позивач звернувся до відповідача із запитом про отримання публічної інформації.

Суд першої інстанції з`ясував, що листом від 10.11.2025 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило, що управління є неналежним розпорядником запитуваної інформації, у зв`язку з чим запит листом від 06.11.2025 направлено за належністю до ДП «Центр державного земельного кадастру».

Суд першої інстанції дослідив, що по суті запит позивача від 03.11.2025 відповідачем розглянутий не був, запитувана інформація позивачу надана не була, скерування цього запиту на розгляд суб`єкту, який не володіє запитуваними даними - ДП «Центр державного земельного кадастру», є безпідставним на не ґрунтується на нормах закону щодо забезпечення доступу до публічної інформації, оскільки розпорядником запитуваної інформації є саме Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідь, яку відповідач надав за наслідками розгляду публічного запиту позивача, свідчить про не належне виконання ним своїх обов`язків як розпорядника публічної інформації.

Оскільки на запит позивача відповідачем відповідь по суті поставлених запитань не надано, суд першої інстанції вважав, що така бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є протиправною, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції врахував, що надання відповіді на запит є дискреційним повноваженням відповідача, які у даному випадку реалізовані не були, у зв`язку із чим, суд не може підміняти державний орган, розглядаючи по суті запит адресований йому.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області розглянути запит позивача від 03.11.2025 про отримання публічної інформації з наданням повної та достовірної інформації на всі поставлені питання, у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що в листі ДП «Центр ДЗК» вказано, що запитувана позивачем інформація не належить до публічної інформації. Зауважує, що наявність у позивача суспільного інтересу, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги, не підтверджено. Вказує, що позивачу повідомлено, що надати копії документів Державного земельного кадастру, а також документів, що стали підставою для внесення відомостей до нього, не вбачається можливим. Зауважує, що копії знімків екрану з Державного земельного кадастру не створювались та не зберігаються відповідачем. Зазначає, що він не володів запитуваною інформацією стосовно визначення цільового призначення земельних ділянок приватної форми власності, що відбувалось без участі відповідача, а тому згідно ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит позивача надіслано належному розпоряднику - ДП «Центр Державного земельного кадастру». Відтак, скаржник наполягає, що він діяв правомірно, а тому позов задоволенню не підлягає.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 21.09.2025 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із запитом про отримання публічної інформації та копій документів, а саме:

- належним чином завірені копії проєктів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 1221486200:01:058:0079 та 1221486200:02:002:0008;

- надати копії всіх документів, що подавалися для зміни цільового призначення зазначених земельних ділянок, у тому числі із електронних баз державного органу;

- інформацію з Державного земельного кадастру про те, чи було зареєстровано на момент зміни цільового призначення обмеження (обтяження) у використанні цих ділянок у зв`язку з наявністю на них полезахисних лісових смуг;

- надати засвідчені копії знімків екрана (скріншотів) з автоматизованої системи Державного земельного кадастру, які відображають повну інформаційну карту на кожну із земельних ділянок;

- письмове роз`яснення на підставі яких нормативно-правових актів та на основі яких даних проєктної документації було ухвалено рішення про можливість зміни цільового призначення земель, фактично зайнятих лісосмугами, під забудову;

- повідомити, чи проводилися службові перевірки щодо законності дій посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відповідальних за розпорядження вказаними земельними ділянками, та чи було притягнуто когось до відповідальності за можливе порушення законодавства.

Листом від 25.09.2025 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило, що запитувана документація із землеустрою у державному фонді відсутня, а надання скріншотів з ДЗК законодавством України не передбачено.

У листі від 14.10.2025, посилаючись на ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області зазначило, що запитувана інформація надається як адміністративні послуги. При цьому, зазначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок відбулась без жодної участі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Порушень законодавства при передачі у приватну власність вказаних земельних ділянок управлінням не було допущено, тому службові перевірки з вказаного питання не проводились.

Листом від 16.10.2025 Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області додатково зазначено, що скріншоти не створювались та не зберігаються, і їх надання є створенням нової інформації, що заборонено Законом України «Про доступ до публічної інформації».

03.11.2025 позивач повторно звернувся з запитом про надання вичерпної інформації та всіх первинних документів стосовно зміни цільового призначення земельних ділянок, а саме:

- надати письмове пояснення (або акт), підписане уповноваженою посадовою особою управління, яке офіційно підтверджує факт відсутності в базі ДЗК електронних копій проектів землеустрою, заяв власників та/або витягів з містобудівної документації, що слугували підставою для зміни цільового призначення ділянок;

- надати детальну виписку з технічних лог-файлів (цифрового протоколу) системи ДЗК щодо кожної реєстраційної дії зі зміни цільового призначення (та будь-яких інших змін) щодо запитуваних ділянок: ПІБ державного реєстратора, який вчинив дію; точну дату та час вчинення дії; ІР-адресу, з якої було здійснено вхід до системи ДЗК для вчинення цієї дії;

- перелік та ідентифікатори (або хеш-суми) файлів, які були прикріплені до реєстраційної дії у момент її вчинення, або підтвердження їх відсутності у логах.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 10.11.2025 повідомлено, що управління є неналежним розпорядником запитуваної інформації оскільки є лише «Держателем», а не «Адміністратором» (ДП «Центр ДЗК»).

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо неналежного розгляду та фактичної відмови у наданні інформації на запит позивача від 03 листопада 2025 року (виражену у листі № ПІ-90/4-119/0/63-25 від 10.11.2025), позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 3 Закону №2939-VI, право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

За змістом статті 4 Закону №2939-VI, доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Стаття 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» всі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону №2939-VI, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації з запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частин 2, 5 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Згідно частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що 03.11.2025 позивач звернувся з запитом до відповідача про надання вичерпної інформації та всіх первинних документів стосовно зміни цільового призначення земельних ділянок.

Як правильно з`ясував суд першої інстанції, відповідачем по суті запит позивача від 03.11.2025 розглянутий не був, натомість запит позивача скеровано відповідачем до ДП «Центр державного земельного кадастру» відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Закон України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» визначає, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Згідно ст.5 цього закону Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Згідно ст.6 Закону № 3613-VI ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство або державна установа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Державному земельному кадастрі, розробленні та забезпеченні функціонування програмного забезпечення для публічного моніторингу земельних відносин та інформаційної взаємодії з іншими державними електронними інформаційними ресурсами.

Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі Порядок №1051) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051.

Відповідно до п.4 Порядку №1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

Функції адміністратора Державного земельного кадастру виконує визначене Держгеокадастром за погодженням з Мінекономіки державне підприємство або державна установа, що належить до сфери управління Держгеокадастру.

Згідно п.15-1 Порядку №1051 відомості Державного земельного кадастру, документи, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, з метою підтвердження їх походження, цілісності та достовірності зберігаються розподільно (шляхом створення, збереження та захисту їх резервної копії) в:

адміністратора Державного земельного кадастру в рамках адміністрування Державного земельного кадастру відповідно до вимог цього Порядку;

Держгеокадастрі на підставі договорів, укладених з адміністратором Державного земельного кадастру на проведення робіт та надання послуг, пов`язаних з адмініструванням Державного земельного кадастру;

Національному центрі резервування державних інформаційних ресурсів відповідно до вимог Порядку передачі, збереження і доступу до резервних копій національних електронних інформаційних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2023 р. № 311 "Деякі питання функціонування Національного центру резервування державних інформаційних ресурсів".

Колегія суддів зауважує, що в спірному випадку запит позивача до відповідача стосувався інформації Державного земельного кадастру, документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, які згідно Порядку №1051 зберігаються зокрема у відповідача. Разом з тим, запит позивача не стосувався інформації, що наявна згідно ч.3 ст.6 Закону № 3613-VI у адміністратора Державного земельного кадастру.

Проте, керуючись ч.3 ст.22 Закону «Про доступ до публічної інформації» відповідач скерував запит позивача до адміністратора Державного земельного кадастру. Таким чином, відповідач фактично самоусунувся від виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», адже по суті запит позивача від 03.11.2025 ним розглянутий не був.

Отже, відповідач зайняв пасивну позицію, цю бездіяльність слід кваліфікувати як таку, що не відповідає принципам статті 2 КАС України, зокрема, принципам добросовісності (пункт 5 частини другої) і розсудливості (пункт 6 частини другої).

За цих обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо не розгляду запиту позивача від 03.11.2025, а також зобов`язати відповідача з метою захисту прав позивача вчинити дії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Стосовно судових витрат позивача на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Згідно ч.3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Так, правнича допомога надавалася позивачу згідно договору №05-010925 про надання правової допомоги. Також, позивачем з метою підтвердження витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції до матеріалів справи подано акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 16.03.2026 до договору №05-010925.

Надані документи свідчать про те, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції в розмірі 10000,00грн.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Оцінюючи заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу, на предмет їх обґрунтованості та співмірності, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Так проаналізувавши акт приймання-передачі наданої правової допомоги та її вартість, суд апеляційної інстанції враховує, що справа розглядалася в письмовому провадженні без виклику сторін, предмет спору у цій справі не вимагав значної кількості часу для підготовки відзиву на апеляційну скаргу (інших процесуальних заяв позивачем, під час перегляду справи судом апеляційної інстанції не подавалося), не потребував значного часу аналізу законодавства, оскільки по таким правовідносинам судами ухвалено значну кількість судових рішень.

З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.134 КАС України, суд дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, внаслідок чого співмірною є сума витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 160/32688/25 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 11.05.2026

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя А.В. Суховаров