Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №520/16957/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 р. Справа № 520/16957/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., повний текст складено 23.01.26 по справі № 520/16957/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання дій протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації протиправними; визнати протиправними та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 26.05.2025 №68 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , рішення про включення ОСОБА_1 до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_2 і відправлені у складі команди «3017» від 26.05.2025; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 27.05.2025 №156 про зарахування на військову службу по мобілізації, до списку особового складу та на всі види забезпечення ОСОБА_1 ; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити та звільнити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації протиправними. Визнано протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 26.05.2025 №68 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано рішення про включення ОСОБА_1 до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_2 і відправлені у складі команди «3017» від 26.05.2025. Визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 27.05.2025 №156 про зарахування на військову службу по мобілізації, до списку особового складу та на всі види забезпечення ОСОБА_1 . Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити та звільнити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що норми статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не діють самі по собі, оскільки механізм реалізації права особи на відстрочку визначається Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560. Так, пунктом 59 Постанови №560 передбачено, що наявність у особи відстрочки пов`язується з рішенням про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформляється протоколом. Отже, сам лише факт навчання позивача не дає підстав вказати про наявність у нього відстрочки, оскільки відповідного рішення не було прийнято. Звертає увагу, що до моменту прийняття уповноваженим органом рішення про надання особі відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації таке право у особи не виникає. Вказує, що станом на дату мобілізації позивач не мав відстрочки, оформленої у встановленому законом порядку, а тому були наявні всі підстави для його мобілізації. Стверджує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини про зарахування на військову службу, а також зобов`язання виключити та звільнити позивача, є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу. Зауважує, що факт наявності відстрочки позивача на період мобілізації та на воєнний час не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав. Наголошує, що Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008 не передбачено звільнення від проходження військової служби через наявність у особи підстав для відстрочки після зарахування особи до списків особового складу військової частини. При цьому, навіть за умови протиправності дій щодо мобілізації позивача на військову службу та зарахування до особового складу військової частини, для звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації мають бути наявні підстави, визначені п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Враховує, що доказів того, що у позивача наявні будь-які підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану, згідно ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, не надано.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 без змін. Зазначає, що національним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, у тому числі Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як «незаконна мобілізація». Вказує, що накази про призов позивача на військову службу під час мобілізації та про зарахування його в списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, на всі види забезпечення та призначення на посаду фактично реалізовані, а тому лише їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту порушених прав позивача. Стверджує, що ризик негативних наслідків будь-якої помилки державного органу, пов`язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатись на державу, а не на особу, відтак помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання. Звертає увагу, що за відсутності правових підстав для призову позивача, як студента денної форми навчання, на військову службу під час мобілізації, ефективним способом захисту порушених прав позивача буде саме визнання протиправним та скасування у судовому порядку наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №156 від 27.05.2025 в частині про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в особі уповноважених осіб негайно звільнити з військової служби та виключити з особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Зауважує, що незважаючи на те, що позивач пред`явив уповноваженим працівникам ІНФОРМАЦІЯ_3 студентський квиток серії НОМЕР_2 від 05.12.2022 (міститься в матеріалах справи), який безпосередньо підтверджує його активний статус студента денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету з 28.11.2025, відповідач не вчинив жодних заходів з метою з`ясування наявності або відсутності у позивача підстав для не призову на військову службу під час мобілізації Тобто, ІНФОРМАЦІЯ_2 не було враховано, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, та не вжито жодних заходів щодо з`ясування таких обставин, що спричинило неправомірну мобілізацію позивача. Наголошує, що протягом терміну проходження військової служби позивач неодноразово повідомляв Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України про незаконність наказу про призов позивача на військову службу, оскільки останній як особа, що відповідно до п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України жодним чином не відреагувала.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 26.05.2025 позивач мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_2 та, в подальшому, направлений до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України для проходження військової служби.

Однак, як зауважує позивач, він є студентом денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету починаючи з 28.11.2022, про що повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_2 та командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Зазначене підтверджується довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 28.05.2025 №651339.

З посиланням на норми частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якими передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації та мав право на відстрочку, вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації; протиправності наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 26.05.2025 №68 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; протиправності рішення про включення ОСОБА_1 до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_2 і відправлені у складі команди «3017» від 26.05.2025; протиправності наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 27.05.2025 №156 про зарахування на військову службу по мобілізації, до списку особового складу та на всі види забезпечення ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 26.05.2025 №68 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; скасування рішення про включення ОСОБА_1 до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_2 і відправлені у складі команди «3017» від 26.05.2025; скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 27.05.2025 №156 про зарахування на військову службу по мобілізації, до списку особового складу та на всі види забезпечення ОСОБА_1 ; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити та звільнити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 7 ст.1 Закону №2232-XII визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту – Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Згідно з п.3 Указу Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 поширено дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2 цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.

Відповідно до п.253 Положення №1153/2008 призови на військову службу військовозобов`язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.

Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п.4 ч.1 та абз.1 ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі по тексту – Закон №3543-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.8 ст.4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Згідно з ч.5 ст.22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Підпунктом 1 п.252 Указу №1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.23 Закону №3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на час спірних правовідносин був і є на теперішній час студентом денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету.

Отже, позивач мав статус здобувача фахової вищої освіти, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

23.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №154, якою затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі по тексту – Положення №154; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктом 1 якого встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому ІНФОРМАЦІЯ_2 мав перевірити наявність чи відсутність підстав у позивача для одержання відстрочки від призову за мобілізацією.

Разом з тим, позивач наголошує на тому, що на підтвердження особи він надав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 студентський квиток серії НОМЕР_2 від 05.12.2022. Доказів, які б спростували вказаний факт, ІНФОРМАЦІЯ_2 суду на надав.

Отже, у день видання наказу від 26.05.2025 №68 щодо призову позивача на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 мало бути відомо про обставини, що позивач є студентом денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету та мав право на відстрочку від призову, а тому, в силу статті 23 Закону №3543-XII, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Вказане свідчить про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не виконав свій обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу.

При цьому, згідно з позовною заявою, заяву про добровільну мобілізацію громадянин ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 не надавав.

З урахуванням викладеного, за відсутності правових підстав для призову позивача, як студента денної форми навчання, на військову службу під час мобілізації, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 26.05.2025 №68, оскільки вказаний наказ не вичерпав свою дію, так як неправомірні дії суб`єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають по цей час та позивач постійно перебуває в стані порушення своїх прав, які можна поновити виключно у спосіб скасування оскаржуваного наказу.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити позивача зі списків особового складу військової частини, колегія суддів враховує, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає самостійну та конкретну підставу для звільнення військовослужбовця у разі встановлення судом незаконності прийняття його на військову службу, у тому числі шляхом незаконної мобілізації.

Водночас, протиправний наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 27.05.2025 №156 станом на цей час не є таким, що вичерпав свою дію, оскільки наслідки неправомірних дій суб`єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають для останнього до сьогодні.

Колегія суддів звертає увагу, що у національному законодавстві відсутній чіткий механізм поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, шляхом використання легітимних процедур звільнення зі служби. Це означає, що для фізичних осіб, які зазнали неправомірного втручання зі сторони держави у особі відповідного суб`єкта влади, і для поновлення прав яких не встановлений чіткий порядок, виникає ситуація правової невизначеності, яка може тривати роками.

Разом з тим, ризик негативних наслідків будь-якої помилки державного органу, пов`язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатись на державу, а не на особу, відтак помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання.

Відповідно до ч.1 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, суд послуговується практикою Європейського суду з прав людини

Аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини, можна виокремити такі основні складові принципу належного урядування, які становлять його зміст:

1) на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок;

2) у разі, якщо йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб;

3) ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;

4) принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість;

5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків;

6) такі помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавленої особи, особливо там, де немає конфлікту приватних інтересів.

Зазначені підходи до тлумачення цього принципу наведені у таких рішеннях у справах Європейського суду з прав людини, як: «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic п. 58), «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia п. 74), «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia п. 40), «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia п. 67), «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, п. 71) та інших.

Отже, у разі відсутності дієвого механізму поновлення права особи не повинен унеможливлюватись загалом захист її інтересів, гарантованих Конституцією України, що означає, що у цьому випадку держава повинна самостійно нести відповідальність за невиконання нею свого зобов`язання або за допущені порушення.

Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд не позбавлений права захистити інтереси особи, виходячи в першу чергу зі змісту вказаного принципу.

У свою чергу, допущені законодавцем прогалини у правових актах та нормах, а також вчинені суб`єктами влади порушення під час застосування таких правових норм, не можуть виправдовувати неправомірне втручання в реалізацію особою належних їй прав та інтересів.

Суд також враховує те, що позивач, не дивлячись на незаконність рішення про його призов на військову службу, перебуває на військовій службі, фактично виконуючи обов`язок, передбачений статтею 65 Конституції України.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Водночас, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не передбачає особливостей щодо процедури виключення зі списків особового складу військової частини тих військовослужбовців, які були зараховані на службу внаслідок дій суб`єкта влади, що не відповідали вимогам закону в частині порядку призову/мобілізації на службу.

Зважаючи на це колегія суддів вважає, що у цьому випадку можливим ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання командира військової частини, де позивач проходить службу, виключити його зі списків особового складу.

Оскільки відповідачі не спростували доводи позивача належними доказами і не довели суду протилежне, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.

Щодо посилання апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на те, що станом на дату мобілізації позивач не мав відстрочки, оформленої у встановленому законом порядку, колегія суддів зазначає, що у день видання наказу від 26.05.2025 №68 щодо призову позивача на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 мало бути відомо про обставини, що позивач є студентом денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету та мав право на відстрочку від призову, а тому, в силу статті 23 Закону №3543-XII, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Доводи апеляційної скарги про те, що Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008 не передбачено звільнення від проходження військової служби через наявність у особи підстав для відстрочки після зарахування особи до списків особового складу військової частини, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновки суду про те, що у разі відсутності дієвого механізму поновлення права особи не повинен унеможливлюватись загалом захист її інтересів, гарантованих Конституцією України, що означає, що у цьому випадку держава повинна самостійно нести відповідальність за невиконання нею свого зобов`язання або за допущені порушення.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 по справі № 520/16957/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий