Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №440/16573/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 р. Справа № 440/16573/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2026, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 16.02.26 по справі № 440/16573/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Вінницькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову в перерахунку Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 06.11.2025 № 916100152767, яким відмовлено ОСОБА_1 в переведенні на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу” згідно заяви від 30.10.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди його роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, з 05.07.2001 року по 01.05.2016 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за заявою від 30.10.2025 здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках Виконавчого комітету Зіньківської міської ради від 14.10.2025 № 13, 14.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на протиправність відмови у переведенні його з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та не зарахування до стажу державної служби, період роботи в органах місцевого самоврядування. Позивач зазначає, що за відомостями трудової книжки його стаж державної служби становить понад 20 років та на час досягнення пенсійного віку працював на посаді державної служби.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 916100152767 від 06 листопада 2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період його роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 05.07.2001 по 01.05.2016.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 30 жовтня 2025 року з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 гривні 48 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що згідно записів трудової книжки позивач з 23.03.1990 по 26.11.2020 працював на посаді сільського голови Першотравневої сільської ради.

Однак, час роботи в органах місцевого самоврядування зараховується, до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу (№ 3723-ХІІ від 16.12.1993 р.) до 04 липня 2001 року, тобто до дати набуття чинності Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Відповідач зазначає, що посадові особи органів місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди роботи на посадах службовців в органах місцевого самоврядування можуть бути зараховані до стажу державної служби по 04.07.2001. Отже, стаж роботи позивача на посадах державної служби складає 11 років 03 місяці 12 днів (23.03.1990 по 04.07.2001). Станом на 01.05.2016 позивач не обіймав посади державної служби.

З огляду на викладене, на думку відповідача, позивачу правомірно відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". З огляду на викладене, з урахуванням обставин наведених у апеляційній скарзі у своїй сукупності, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вважає рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року не обґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права, а тому таким, що підлягає скасуванню.

Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відхив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки на момент звернення позивача до пенсійного органу (30.10.2025), у нього були наявні всі умови, які необхідні для призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», п. п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889 № «Про державну службу», а саме позивач досяг пенсійного віку 60 років, а стаж роботи на посадах державного службовця станом на 01.05.2016 становив понад 20 років, більше того станом на 30.10.2025, позивач продовжував працювати на посаді старости Виконавчого комітету Зіньківської міської ради.

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію за віком, згідно Закону №1058.

Матеріали справи містять копію трудової книжки позивача.

30.10.2025 позивач звернувся із заявою про перехід на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу".

Листом від 11.11.2025 №1600-0204-8/87522 повідомлено про винесене рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 06.11.2025 №916100152767 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону У країни «Про державну службу».

Матеріали справи містять рішення від 06.11.2025 №916100152767 про відмову у призначенні пенсії позивачу, яка мотивована тим, що посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди роботи на посадах службовців в органах місцевого самоврядування можуть бути зараховані до стажу державної служби по 04.07.2001. Стаж роботи на посадах державної служби позивача складає 11 років 03 місяці 12 днів (23.03.1990 по 04.07.2001). Станом на 01.05.2016 року позивач не обіймав посади державної служби, тому враховуючи вищезазначене, органом пенсійного фонду прийнято рішення про відмову у переведені на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Таким чином, відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з недостатнім стажем державної служби, який має складати 20 років.

Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 916100152767 від 06 листопада 2025 року є протиправним, а отже таким, що підлягає скасуванню.

Обираючи ефективний захист прав позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період його роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 05.07.2001 по 01.05.2016 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 30 жовтня 2025 року з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст. 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначаються Законом України "Про державну службу" № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) від 10 грудня 2015 року, який набрав чинності 01 травня 2016 року.

Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01.05.2016 року втратив чинність Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктами п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18, а також у постановах від 01 грудня 2020 року у справі № 466/6057/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі № 308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі № 234/6967/17 та від 29 листопада 2022 року у справі № 431/991/17.

Зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Вінницькій області від 06.11.2025 №916100152767 встановлено, що підставою для відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію держслужбовця за статтею 37 Закону №889-VIII стала недостатність стажу державної служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 (далі - Порядок № 229), стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII.

Згідно з пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Тобто, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок №283).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 283, що діяв до набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII, робота на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» №2493-III (далі - Закон №2493-III), а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби.

Згідно з пунктом 4 цього Порядку, до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493-III.

Порядок № 283 втратив чинність у зв`язку із затвердженням 25 березня 2016 року постановою № 229 Кабінету Міністрів України нового Порядку обчислення стажу державної служби.

Згідно із пунктом 4 Порядку № 229 до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493-III.

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 01.11.1979, колегією суддів встановлено, що з 23.03.1990 по 26.11.2020 позивач працював на посаді сільського голови Першотравневої сільської ради.

Колегія суддів зазначає, що відповідні записи містять відтиск печатки, посилання на документи, на підставі яких внесено записи.

Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Враховуючи вище зазначені обставини, колегія суддів доходить висновку, що стаж державної служби позивача становить станом на 01.05.2016 більше 20 років.

Таким чином, спірний період з 05.07.2001 по 01.05.2016 в органах місцевого самоврядування підлягає зарахуванню до спеціального стажу позивача для визначення права на пенсію за нормами Закону України "Про державну службу".

Аргументи апеляційної скарги, що позивач станом на день набрання чинності Законом №889 (01 травня 2016 р.) не перебував на посаді державної служби та не має 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, колегія суддів вважає передчасними, оскільки відповідачем безпідставно не враховано період з 05.07.2001 по 01.05.2016, за наявності в особи станом на 01.05.2016 р. певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. На підставі відомостей трудової книжки позивача встановлено, що станом на 01.05.2016 р. позивач не займав посади державної служби, а тому необхідною умовою для призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII є наявність 20 років певного стажу державної служби. Однак, пенсійним органом фактично не здійснювався належний обрахунок страхового стажу позивача, з врахуванням періоду роботи позивача з 05.07.2001 по 01.05.2016, що вказує на безпідставність доводів відповідача в цій частині та передчасної відмови у призначенні пенсії державної служби.

Із урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскільки під час розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Вінницькій області не досліджено зміст трудової книжки позивача та не надано оцінки зазначеному в ній періоду роботи з 05.07.2001 по 01.05.2016 на предмет включення такого періоду роботи до стажу роботи на посадах держслужбовця та протиправно відмовлено з підстав незарахування стажу державного службовця, у зв`язку з чим рішення № 916100152767 від 06 листопада 2025 року Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період його роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 05.07.2001 по 01.05.2016 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 30 жовтня 2025 року з урахуванням висновків суду.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 по справі № 440/16573/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий