Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №161/23921/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/23921/25

Провадження № 2/161/724/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

05 травня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Олексюка А.В.,

при секретарі судових засідань – Опальчук А.А.,

розглянувши у відкритому засіданні в м. Луцьку в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивував тим, що 02 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 02-08/25 на суму 50 000,00 доларів США, згідно з яким позивач передав у власність відповідачеві грошові кошти (суму позики), що еквівалентна 50 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день передачі, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві суму грошових коштів (суму позики), та сплатити проценти від суми позики, в строк встановлений Договором.

У порушення взятих на себе зобов`язань по договору, відповідач до цього часу, не повернув Позивачеві позичені означені грошові кошти з урахуванням процентів, та штрафних санкцій за прострочення повернення суми позики.

А тому, позивач просив суд стягнути з відповідача борг у розмірі 68 568,49 доларів США 49 центів, які перерахувати в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України станом на день ухвалення рішення у справі; 10 % (десять) процентів від суми позики за кожен місяць, органом (особою), який/яка здійснює примусове виконання рішення суду, нараховуються до моменту виконання рішення (заочного) Луцького міськрайонного суду Волинської області з урахуванням вимог частини 1 статті 1048 ЦК України, виходячи з суми боргу, який на той момент буде існувати, та кількості місяців (днів) прострочення, та вимог частини 2 статті 625 ЦК України, виходячи з суми боргу, який на той момент буде існувати, 10 % процентів річних від простроченої суми та судовий збір.

Ухвалою суду від 17.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Позивач подав заяву про розгляд справи у його відсутності за наявними матеріалами, просив позовні вимоги задовольнити, щодо заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, заяву про розгляд справи за його відсутності, а також відзив на пред`явлений позов не подавав.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За погодженням позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору позики 02 серпня 2025 року між громадянином України ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_2 було укладено договір позики № 02-08/25 на суму 50 000,00 доларів США, згідно з яким передано суму позики, що еквівалентна 50 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день передачі, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути позивачеві суму грошових коштів (суму позики), та сплатити проценти від суми позики, в строк встановлений Договором (а.с.39).

Згідно пункту 2 Договору – На момент укладення (підписання) цього Договору грошові кошти в сумі, що еквівалентна 50 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на день передачі, Позикодавець передав Позичальникові в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 Договору – Позичальник зобов`язаний повернути Позикодавцеві позику протягом 30 (тридцять) календарних днів, тобто до 01.09.2025 року. За домовленістю Сторін цього Договору, строк повернення позики може бути змінено.

Підпунктом 4.3. пункту 4 Договору сторони передбачили, що – Проценти виплачуються щомісяця, 25 числа до дня повернення позики.

Пунктом 5 Договору сторони визначили, що – За домовленістю Сторін цього Договору, передання суми позики Позикодавцем повинна підтверджуватися відповідною розпискою про одержання грошових коштів (суми позики) Позичальником, яку Позичальник зобов`язаний видати Позикодавцеві одночасно із одержанням суми грошових коштів (суми позики) від Позикодавця.

Згідно пункту 6 Договору сторони передбачили, що – У разі, якщо Позичальник своєчасно не поверне Позикодавцеві позику згідно визначеному в пункті 3 цього Договору строку, Позикодавець вправі пред`явити цей Договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України та цим Договором.

02 серпня 2025 року ОСОБА_2 на виконання пункту 5 Договору видав ОСОБА_1 розписку про одержання суми грошових коштів (суми позики) (а.с.40).

Позивач зазначає, що всупереч узятим на себе зобов`язанням за Договором відповідач до цього часу не повернув Позивачеві суму позики, а також не сплатив проценти та штрафні санкції, нараховані у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання щодо її повернення.

Позивач також зазначає, що станом на день звернення до суду заборгованість залишається непогашеною, а відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань за Договором та не вживає заходів для врегулювання спору в добровільному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 11, 509 ЦК України установлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають в тому числі і з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.626 ЦК України установлено, що Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року №6-63цс13.

Разом з тим, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг певної грошової суми, так і дати її отримання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.11.2023 по справі №589/4601/21 зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (п.49).

Встановивши, що долучений до матеріалів справи оригінал договору позики №02-08/25 від 02.08.2025 та розписки від 02.08.2025 є належним та допустимим доказом, суд дійшов висновку, що сторони уклали договір позики з дотриманням вимог ст. 1047 ЦК України. Зміст зазначеного документа підтверджує не лише факт досягнення згоди щодо істотних умов правочину, а й безпосередню передачу грошових коштів позичальнику

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 456/1375/20, провадження № 61-6178ск22, від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, провадження № 61-1307св23.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Встановивши, що відповідач взяв у борг грошові кошти у позивача, видавши боргову розписку, у строк, визначений розпискою грошові кошти не повернув, а тому зобов`язаний у повному обсязі виконати свої обов`язки за розпискою.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність стягнення із відповідача переданих йому грошових коштів.

Такий спосіб захисту порушеного права позивача відповідає позовній вимозі та не суперечить закону.

Щодо вимоги про нарахування 10 % (десяти відсотків) від суми позики щомісячно до моменту виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України законодавцем передбачено, що – якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України законодавцем встановлено, що - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною 2 цієї ж статті ЦК України законодавцем передбачено, що - Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України законодавцем визначено, що - одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України).

Згідно підпункту 4.2. пункту 4 Договору – Позичальник щомісяця сплачує Позикодавцеві 10 (десять) процентів від суми позики.

Відповідно до підпункту 4.4. пункту 4 Договору – Якщо Позичальник своєчасно не повернув суму позики, крім сплати процентів відповідно до підпункту 4.2., 4.3. пункту 4 цього Договору, він зобов`язаний сплатити на вимогу Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 (десять) процентів річних від простроченої суми.

Згідно розрахунку позивача сума процентів за користування позикою відповідачем становить: 17 500,00 доларів США на 17.11.2025 року включно. (50000 доларів США *10% * 3,5 місяців) та 10% річних від простроченої суми за період з 01.09.2025 по 17.11.2025 становить 1068,49 доларів США (50000 доларів США *10%/365*78(кількість днів прострочення).

Станом на день винесення рішення розмір процентів за користування позикою, згідно з підпунктом 4.2 пункту 4 Договору (щомісячно 10% від суми позики), за період з 01.08.2025 по 05.05.2026 становить 45 645,16 доларів США, що складається з нарахувань за 9 повних місяців у сумі 45 000,00 доларів США (9 міс. ? 5 000,00 USD) та за 4 дні травня у сумі 645,16 доларів США (5 000,00 USD / 31 день ? 4 дні).

Відповідно до підпункту 4.4 пункту 4 Договору на день винесення рішення, розмір 10 (десяти) процентів річних від простроченої суми за період з 01.08.2025 по 05.05.2026 (277 днів прострочення) становить 3 794,52 доларів США, виходячи з розрахунку: 50 000,00 USD (сума боргу) ? 10% (річна ставка) ? 277 (днів прострочення) / 365 (днів у році).

Згідно з положеннями частини 1 статті 524 ЦК України законодавцем встановлено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Частиною 2 цієї ж статті ЦК України законодавцем передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 2 статті 533 ЦК України законодавцем визначено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Щодо вимоги позивача про нарахування 10 % (десять) процентів від суми позики за кожен місяць, органом (особою), який/яка здійснює примусове виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України у разі прострочення виконання грошового зобов`язання застосовується спеціальний вид відповідальності, що є імперативним та не може бути змінений сторонами, зокрема шляхом встановлення інших розмірів процентів, не передбачених законом.

Крім того, органи державної виконавчої служби або приватні виконавці не наділені повноваженнями щодо самостійного нарахування грошових сум, не визначених у резолютивній частині судового рішення, оскільки здійснюють виключно примусове виконання вже встановленого судом обсягу зобов`язань.

Таким чином, вимога про нарахування 10 % щомісячних процентів до моменту фактичного виконання рішення суду та покладення обов`язку їх обчислення на орган примусового виконання є такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства та виходить за межі способу захисту цивільного права.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) доларів США, що еквівалентно 2 200 000,00 (два мільйони двісті тисяч) гривень за офіційним курсом Національного банку України станом на 05.05.2026 (44,0000 грн за 1 долар США), проценти за користування позикою (п. 4.2): 45 645,16 доларів США, що еквівалентно 2 008 387,04 грн, проценти за прострочення (п. 4.4): 3 794,52 доларів США, що еквівалентно 166 958,88 грн, загальна заборгованість станом на 05.05.2026 становить 99 439,68 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 4 375 345,92 грн.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 12 112,00 грн. судового збору, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у вказаному розмірі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 509, 526, 533, 625 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості — задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальну заборгованість за договором позики №02-08/25 від 02.08.2025 року у розмірі 99 439,68 доларів США (дев`яносто дев`ять тисяч чотириста тридцять дев`ять доларів США 68 центів), що за офіційним курсом Національного банку України станом на 05.05.2026 еквівалентно 4 375 345,92 грн (чотирьом мільйонам трьомстам сімдесяти п`яти тисячам трьомстам сорока п`яти гривням 92 копійкам..

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 112,00 грн (дванадцять тисяч сто дванадцять гривень).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк