Вирок від 10 травня 2026 р. у справі №154/5087/25 — Володимирський міський суд Волинської області

154/5087/25

1-кп/154/327/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 , представника потерпілої ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за засобами відеофіксації в залі судових засідань Володимирського міського суду Волинської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030000000799 від 03 листопада 2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Хобултова, Володимир-Волинського району, Волинської області, громадянина України, українця, з інвалідністю ІІІ групи, з вищою освітою, не судимого, працюючого сторожем філії у м.Володимирі НКП НУ «Львівська політехніка», одруженого, який має на утриманні неповнолітніх дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 ,03 листопада 2025 року близько 17 години 40 хвилин, будучи водієм, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Renault» моделі «Master», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись вулицею Володимирська в місті Устилуг Володимирського району Волинської області, в напрямку до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Устилуг», неподалік будинку № 6, що по вулиці Богдана Хмельницького вказаного населеного пункту, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її зміну, не переконався, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в момент виявлення ОСОБА_10 , яка рухалась на велосипеді біля правого краю проїзної частини дороги в попутному напрямку, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на останню.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди велосипедистка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала наступні тілесні ушкодження: злам кісток склепіння та основи черепа з забоєм головного мозку з крововиливами під мозкові оболонки, синці правої кисті, тулуба, забійно скальпована рана волосяної частини голови, злами ребер обабіч з забоєм легень, розгинальні злами шийного та грудного відділів хребта, часткове розможчення правої долі печінки. Дані тілесні ушкодження відносяться до тяжких як небезпечних для життя в момент спричинення та в даному випадку викликали смерть потерпілої.

У прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_6 вимог пунктів 2.3 б), д), п. 2.9 а), п. 12.1, п. 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (з наступними замінами та доповненнями), а саме:

- п.2.3 б) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п.2.3 д) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

- п.2.9 а) - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- п.12.1 - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

- п.12.3 - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, фактичні обставини справи і зібрані по ній докази не заперечив, пояснив, що посвідчення водія отримав у 1995 році, має стаж водія біля тридцяти років, до вчинення кримінального правопорушення не притягувався до відповідальності за порушення ПДД, так 03.11.2025 зранку та протягом дня вживав алкогольні напої, випив біля 200гр горілки, турбував сильний головний біль. працював вдома по господарству. Усвідомлював, що вживав алкоголь та сів за кермо машини, але обґрунтувати свої дії не може. Був вже темний час доби, рухався по вул.Устилузькій, був у стані алкогольного сп,яніння, відволікся від керування, не стежив за дорожньою обстановкою, не обрав небезпечної швидкості, не побачив перешкоду з правої сторони, відчув удар по машині. Через кілька метрів зупинився, вийшов з машини, хтось з людей сказав, що він збив людину. Приїхала поліція, швидка, його забрали в медичний заклад для встановленні стану сп,яніння. Детальних обставин дорожньо-транспортної пригоди не пам,ятає, був у шоці та сильному алкогольному сп,янінні. Щодо позовних вимог потерпілої, визнає частково в розмірі 500 тисяч гривень, частину з яких в розмірі 300 тисяч гривень відшкодував. Бажав відшкодувати ще 100 тисяч грн, однак позивачка відмовилась отримувати до рішення суду. Витрати на правничу допомогу в розмірі 20000грн визнає у повному обсязі. Неодноразово приніс свої вибачення потерпілій та родичам померлої, щиро кається у скоєному, просив суворо не карати, врахувати при призначенні покарання, що має сім,ю, двоє неповнолітніх дітей, страждає на ряд захворювань, які впливають на зір та стан хребта.

Потерпіла ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні погодилась з кваліфікацією інкримінованого обвинуваченому злочину, підтримали заявлений цивільний позов, пояснила що загибла була її матір`ю, вік 61 рік, вела активний спосіб життя, керувала електровелосипедом, працювала прибиральницею на автозаправці, ніякими хронічними хворобами не страждала, алкогольні напої не вживала. Вони тісно спілкувались, мама приїздила і до неї і до сестри, її загибель стала трагедією для всієї сім,ї. Ввечері того дня вона була на роботі, їй подзвонив чоловік, представився, сказав триматись, що викликав мамі швидку. Вона з чоловіком приїхала на місце ДТП, почула крики сестри, мама лежала накрита, повідомили, що шансів спасти не було. Зі слів свідків пригоди відомо, що обвинувачений перебував у стані сильного алкогольного сп,яніння, його доставали з машини. Обговоривши в родинному колі, вважає, що обвинуваченому має бути призначено сувора міра покарання, оскільки він не пам`ятає подій вчиненого, а отже не визнав свою провину та щиро не покаявся у вчиненому.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин кримінального провадження, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються та вважає можливим обмежити обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченого, потерпілої та дослідженням матеріалів, що характеризують особу винного.

При цьому суд з`ясував правильність розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, з`ясував, чи не має сумнівів в добровільності його позиції, а також роз`яснив обвинуваченому та іншим учасникам справи, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини справи та кваліфікацію інкримінованого правопорушення в апеляційному порядку.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп,яніння, якщо вони спричинили смерть потерпілого, доказана повністю, а його дії правильно кваліфіковані ч.3 ст.286-1 КК України.

ОСОБА_11 , вперше притягається до кримінальної відповідальності, є особою з інвалідністю 3-ої групи загального захворювання, обмежено придатний для військової служби, працює сторожем філії м.Володимир НКП НУ «Львівська політехніка», де характеризується як особа, яка відповідально ставиться до виконання своїх обов,язків, як дисциплінований і вимогливий працівник, підтримує ініціативи по наданню допомоги ЗСУ, виховує трьох дочок, хороший батько. Наявне постійне місце реєстрації та проживання, має сім,ю, утримує двоє неповнолітніх дітей, що свідчить про міцні соціальні зв`язки, на обліку в спеціалізованих медичних установах не перебуває, протягом року до адміністративної відповідальності не притягувався. Страждає на ряд захворювань: порушення статики шийного відділу хребта, вроджена вада серця, за період знаходження у КП «Луцький слідчий ізолятор» зарекомендував себе позитивно, також був оглянутий лікарями, якими надано рекомендації з лікування. Добровільно частково відшкодував потерпілій спричинену внаслідок ДТП моральну шкоду, висловив їй та рідним померлої вибачення за скоєне, щиро каявся.

Також суд враховує, поведінку обвинуваченого, який, не намагався уникнути відповідальності, мав належну процесуальну поведінку протягом всього досудового слідства та судового розгляду.

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття, та часткове добровільне відшкодування моральної шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

За результатами т оксикологічного дослідження від 04.11.2025 виявлено, що вміст алкоголю в пробі крові ОСОБА_6 становить 2,6% проміле.

При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_6 , суд враховує вимоги ч.2 ст.61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також п.1, 2, 3 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 якими зазначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Крім того, Пленум ВСУ в п.20 своєї постанови «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 роз`яснив, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень ст.66, 67 КК України.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні цієї ж норми процесуального права, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин справи в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Крім того, при обранні міри покарання слід також врахувати диспозицію ч.1 ст.75 КК України, за якою, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що вчинення злочину, передбаченого ст.286 КК, водієм, який керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, зазвичай виключає застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Враховуючи викладене, думку сторони публічного обвинувачення, потерпілої, яка просила обрати сувору міру покарання, що не є вирішальною, але враховується при призначенні покарання наряду з іншими обставинами кримінального провадження, ряд обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого та відсутність обтяжуючих, вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відповідно до ч.5 ст.12 КК України класифікується як тяжкий злочин, особу обвинуваченого, його стан здоров,я, спосіб життя, ставлення до вчиненого, разом з тим, наслідки від кримінального правопорушення, які полягають у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_10 , суд реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання в межах санкції ч.3 ст.286-1 КК України, а саме у вигляді позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону, за яким визнав його винуватим, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк, передбачений санкцією статті, вважаючи таке покарання необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, його перевиховання та попередження вчиненню нових злочинів.

Оскільки ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.286-1 ч.3 КК України в стані алкогольного сп`яніння, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого, він не підлягає звільненню від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Таке покарання на думку суду відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави у приватне життя особи винного повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи. Покарання цілком буде необхідне і достатнє для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

При цьому, доводи сторони захисту про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч.3 ст.286-1 КК України з урахуванням положень ст.69 цього Кодексу є цілком необґрунтованими з огляду на таке.

Дійсно, положеннями ч.1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має право призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

У п.8 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній, - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Необхідно зазначити, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення ст.66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Проте, суд не вбачає можливості застосування щодо обвинуваченого вимог ст. 69 КК України, як на цьому наполягав захисник, зважаючи на ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, поведінку винного після його вчинення та на наслідки, які настали внаслідок вчинення такого злочину (смерть потерпілої).

Щодо позиції потерпілої про відсутність у обвинуваченого щирого каяття та визнання своєї провини у скоєному злочині, оскільки він не пам`ятає подій вчиненого, на думку суду вона є неспроможною виходячи з наступного.

Щире каяття - оціночне поняття. Його наявність суд встановлює у кожній справі індивідуально, виходячи із сукупності обставин та реального ставлення особи до вчиненого.

Постановою Пленуму ВС від 23.12.2005 за №12 визначено, що щире каяття характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Аналізуючи наявність щирого каяття обвинуваченого, суд враховує послідовну практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.

Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

В ході судового слідства встановлено, що ОСОБА_6 визнав усіх обставин кримінального правопорушення як під час досудового розслідування так і в судовому слідстві, надав пояснення щодо вчиненого злочину та вказав, що є винним у вчиненому, запевнив суд у недопущенні подібної поведінки в майбутньому та погодився на максимальний строк додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, добровільно відшкодував потерпілій частину спричиненої моральної шкоди та неодноразово приніс свої вибачення як потерпілій так і родині загиблої, тобто надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, вказавши на визнання своєї винуватості, що узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.

Суд бере до уваги, що кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, разом з тим, позиція потерпілої у справі щодо покарання, яке винний повинен понести за скоєне, під час вирішення цього питання судом не є вирішальною.

Вирішуючи цивільний позов потерпілої до обвинуваченого про відшкодування немайнової (моральної шкоди), заподіяної злочином, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред,явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Потерпілою ОСОБА_4 , як цивільним позивачем, заявлено цивільний позов до цивільного відповідача ОСОБА_6 про відшкодування немайнової (моральної) шкоди в розмірі 2000000 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000грн.

Цивільним відповідачем ОСОБА_6 заявлені до нього позовні вимоги визнані частково, а саме 500 000грн моральної шкоди, з яких 300 000грн відшкодовано у добровільному порядку, та в повному розмірі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За нормами ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

За ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичній особі відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю.

У роз`ясненні, які містяться у п.п.5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року з наступними змінами та доповненнями «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягає: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього у її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зауважує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, хоча у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Виходячи з вищезазначених норм законодавства, суд вважає, що в результаті необережних протиправних дій відповідача ОСОБА_6 , які потягли за собою смерть ОСОБА_10 , її дочкам завдана моральна шкода, яка виразилась в найсильніших душевних стражданнях, розпачі, тяжкому стресі, нервових розладах, суцільній депресії. Вони втратили матір, близьку людину, яка ще перебувала в розквіті сил і була повна здоров,я та життєлюбства, її моральну підтримку і сумісні плани на майбутнє життя. І на теперішній час вони досі намагаються усвідомити, що тяжкі наслідки у вигляді смерті мами є невідворотними.

Суд у достатній мірі враховує майновий стан цивільного відповідача ОСОБА_6 , дані про його особу, стан здоров,я та часткового відшкодування спричиненої моральної шкоди в добровільному порядку, при цьому керується принципами розумності, виваженості та співмірності заподіяної шкоди, й приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та відшкодування моральної шкоди обвинуваченим ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_4 в розмірі 800 000грн.

Враховуючи, що цивільним відповідачем в рахунок моральної шкоди відшкодовано 300 000грн., з нього підлягають стягненню на користь позивачки 500 000грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_6 , понесених нею судових витрат на сплату професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.

За приписами статей 133, 137 ЦПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 2 ч.2 ст.137 ЦПК України, передбачено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Виходячи зі змісту п. 4 ст.1, статей 26-28 Закону договір про надання правової допомоги є первинним та обов`язковим офіційним документом, який укладається між адвокатом (адвокатським об`єднанням) та клієнтом.

У свою чергу, ч.2 ст.26 Закону визначено, що ордер є письмовим документом, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

В матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги №06/01/26 від 06.01.2026 року та рахунок-фактура про оплату послуг від 02.02.2026 в сумі 20000грн.

Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000грн. є підставними, доведеними та беззастережно визнані цивільним відповідачем ОСОБА_6 , у зв,язку з чим підлягають стягненню у повному обсязі.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.11.2025 відносно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави. Строк тримання під вартою ОСОБА_6 рахувати з 19-00год 03.11.2025, тобто з моменту фактичного затримання.

Зважаючи на вид покарання, яке призначається судом, та з огляду на вимоги ст.377 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою, раніше обраний та в подальшому продовжений, щодо ОСОБА_6 слід залишити без змін, без права внесення застави. Виняткових обставин для звільнення його з-під варти до набрання вироком законної сили судом не вбачається.

В той же час, зважаючи на покарання, яке призначається, та на подальше утримання обвинуваченого під вартою, суд не вбачає підстав для продовження строку тимчасового обмеження обвинуваченого у користуванні спеціальним правом керувати транспортними засобами, як про це просив прокурор в судових дебатах.

На підставі ст. 72 КК України, слід зарахувати ОСОБА_6 строк його попереднього ув`язнення (з 03.11.2025 року до набрання вироком законної сили) в строк відбуття покарання за даним вироком з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

За вимогами ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються з державного бюджету України. Суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що під час досудового розслідування для залучення експерта з метою проведення інженерно-транспортної експертизи (висновок експерта №СЕ-19/103-25/15374-ІТ від 10.12.2025) витрачено 10696,80 грн., які підлягають стягненню з обвинуваченого.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.11.2025 року відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, слід скасувати.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п,ять) років 8 (вісім) місяців, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 7 (сім) років.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишити - тримання під вартою, без права внесення застави.

Строк відбуття основного покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 03 листопада 2025.

На підставі ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_6 в строк відбуття покарання строк його попереднього ув`язнення, а саме тримання під вартою з 03.11.2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку, що одному дню тримання вартою відповідає один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІПН: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000(п,ятсот тисяч) грн., та 20 000(двадцять тисяч )грн витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІПН: НОМЕР_2 ) (код бюджетної класифікації доходу: 24060300 «Інші надходження», призначення платежу: за висновок експерта №СЕ-19/103-25/15374-ІТ від 10.12.2025 витрати за проведення експертизи в кримінальному провадженні в сумі 10696,80 грн.

Відповідно до ст.100 КПК України речові докази:

- велосипед жіночого типу, який переданий на відповідальне зберігання на майданчик для тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП у Волинській області (смт.Іваничі, Володимирського району, Волинської області, вул.Перемоги) - повернути потерпілій ОСОБА_4 ;

- автомобіль марки «Renault Master» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, який переданий на відповідальне зберігання на майданчик для тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП у Волинській області (смт.Іваничі, Володимирського району, Волинської області, вул.Перемоги) - повернути власнику;

- жилет жовтого кольору зі світлоповертальними елементами, який переданий на зберігання в камеру зберігання речових доказів ГУНП у Волинській області - знищити;

- оптичний диск, на якому містяться два відеозаписи з камер відеоспостереження «Системи відеоспостереження та відеоаналітики ГУНП у Волинській області» - «Безпечне місто» - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.11.2025 року - скасувати.

На вирок суду може бути подана апеляція до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а засудженим в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_12