Окрема думка від 22 квітня 2026 р. у справі №752/22852/24 — Київський апеляційний суд

ОКРЕМА ДУМКА

судді ОСОБА_1 у справі № 752/22852/24, провадження № 11-кп/824/3429/2026 (кримінальне провадження № 12024105010001109 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України).

23 квітня 2026 року м. Київ

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ від 23 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні апеляційної скарги прокурорки Голосіївської окружної прокуратура міста Києва ОСОБА_3 . Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року про закриття провадження та звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, на підставі ч.4 ст.309 КК України - залишено без змін. Вважаю, що при постановленні цієї ухвали судом апеляційної інстанції був неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосований закон який не підлягав застосуванню, та допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку із чим ухвала колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ від 23 квітня 2026 року постановлена у справі № 752/22852/24 (кримінальне провадження № 12024105010001109 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України) не може визнаватись законною та обгрунтованою.

1 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України. Відповідно до ч.4 ст. 309 КПК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою ст. 309 КПК України. Аналіз указаної норми дає підстави стверджувати те, що умовами застосування ч.4 ст. 309 КК України є: наявність у особи захворювання із встановленням діагнозу «наркоманія», потреба у лікуванні від цього захворювання, звернення до лікувального закладу із метою лікування від цього захворювання та початок такого лікування. Тобто, однією із необхідних умов застосування щодо особи положень ч.4 ст. 309 КК України є факт наявності у особи захворювання саме на наркоманію.

Між тим, відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, обвинуваченому ОСОБА_2 встановлений діагноз «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності». Тобто, діагноз «наркоманія», що дає підстави для застосування положень ч.4 ст. 309 КК України обвинуваченому не встановлений.

Вважаю, що колегією суддів необгрунтовано ототожнений діагноз, який встановлений обвинуваченому, а саме «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності» із діагнозом «наркоманія». Застосувавши до обвинуваченого, якому установлений діагноз «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності» положення ч.4 ст.309 КК України колегія суддів допустила застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією. Так, аналогією закону є застосування до не врегульованим конкретною нормою правовідносин норми закону, яка регламентує подібні відносини. Законом не урегульована можливість звільнення особи, яка вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.309 КК України, добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності». Застосування до такої особи положення ч.4 ст.309 КК України указує на застосування закону України про кримінальну відповідальність за аналогією. Між тим, відповідно до ч.4 ст.3 КК України застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Наведене дає підстави стверджувати про те, що звільнивши обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності із підстав, передбачених ч.4 ст.309 КК України судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що указує на незаконність постановленої ухвали.

2. Щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, питання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності було вирішене під час підготовчого судового засідання, тобто без дослідження зібраних у кримінальному провадженні доказів.

Як зазначено вище, умовами застосування ч.4 ст.309 КК України є: наявність у особи захворювання із встановленням діагнозу «наркоманія», потреба у лікуванні від цього захворювання, звернення до лікувального закладу із метою лікування від цього захворювання та початок такого лікування. Тобто, питання сутності наявного у обвинуваченого захворювання, потреби у лікуванні від цього захворювання та щодо факту такого лікування ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанції не з`ясовувались. Не з`ясування указаних обставин, для з`ясування яких є необхідним дослідження відповідних доказів, дає підстави стверджувати про неможливість звільнення особи від кримінальної відповідальності із підстав, передбачених ч.4 ст.309 КК України. Звільнивши обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності із підстав, передбачених ч.4 ст.309 КК України без з`ясування указаних вище обставин та дослідження необхідних для цього доказів колегія суддів допустила порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення, а тому воно є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

За наведених вище обставин ухвала колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ від 23 квітня 2026 року щодо ОСОБА_2 є такою, яка не відповідає вимогам закону.

Суддя ОСОБА_1