Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №725/2170/26 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/2170/26

Номер провадження 2-а/725/72/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2026 року м. Чернівці

Чернівецький районний суд м. Чернівців у складі:

головуючої судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судового Попової Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року позивач через свого представника звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що постановою відповідача від 15.09.2025 року №1263 його було визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. по факту того, що він, будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку, отримав повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 28.11.2024 року, 14 год. 00 хв., та у вказаний час і дату не з`явився.

Вважає, що така постанова винесена протиправно, оскільки він не отримував жодного поштового повідомлення та йому не було відомо про надіслану на його адресу повістку, а також він був позбавлений можливості бути присутнім при розгляді справи про адміністративне правопорушення, оскільки також не знав про розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо нього. Також, звертав увагу на те, що адміністративне стягнення на нього було накладено після спливу встановленого ст. 38 КУпАП строку.

На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову відповідача від 15.09.2025 року №1263, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

В судове засідання сторони не з`явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно до ст. 129 Конституції України, ст.ст. 9, 77 КАС України адміністративне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Європейський суд з прав людини у справі «Кобець проти України» зазначав, що відповідно до прецедентної практики при оцінці доказів суд керується критерієм «поза розумним сумнівом» та доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що встановлює вину особи.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Так, судом встановлено, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1263 від 15.09.2025 року позивача визнано виним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.

Частиною першою ст. 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

З диспозиції ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вбачається, що остання передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/22 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено загальну мобілізацію.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України № 2102 -IX від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та продовжує діяти на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» .

За змістом ст.ст. 10,11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Таким чином, відповідач під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, повинен відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, належним чином з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова, згідно ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , який є військовозобов`язаним і перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримавши Укрпоштою повістку №1211916 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14 год. 00 хв. 28.11.2024 року у вказаний дату та час до відділу не з`явився, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з абз.6 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

18.05.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку №3633-ІХ від 11.04.2024 року.

Цим Законом положення ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в новій редакції, згідно якої, зокрема встановлено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Так, абз.4 п.п.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Абзацом другим ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, Порядок надіслання повісток визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року.

Зокрема, абз.3 пп.2 ст.41 вказаного Порядку, визначено, що належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки є у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку день проставлення у поштовому повідомленні, зокрема, відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Натомість, відповідач не надав суду доказів надіслання повістки №1211916 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 засобами поштового зв`язку, відсутні відомості про вручення такої повістки позивачу, а також про день проставлення у поштовому повідомленні, зокрема, відмітки про відсутність особи за відповідною адресою.

При цьому, хоча нормами вказаного вище Порядку, прийнятого на виконання ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», передбачено презумпцію обізнаності військовозобов`язаного у разі надіслання повісток підрозділами ТЦК та СП за зареєстрованим (зазначеним військовозобов`язаним) місцем проживання, натомість органи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки несуть відповідальність за надсилання військовозобов`язаному відповідних повісток та за відсутності відомостей про факт надсилання відповідачем повістки, а також доказів вручення або ж проставлення відмітки про неможливість вручення, ставить під розумний сумнів наявність вини у діях позивача.

Разом з тим, на підтвердження вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за обставин, що вказані в оскаржуваній постанові, відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого в даній категорії справ покладається обов`язок доказування, не посилається на будь-які докази, зокрема на обставини, якими можна було б підтвердити чи спростувати факт, що позивачу дійсно була надіслана відповідна повістка та чи була вона йому фактично вручена, або ж повернена з відміткою про неможливість вручення.

У постанові Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а Касаційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.

Таким чином, саме по собі формулювання в оскаржуванній постанові змісту правопорушення не може бути доказом вчинення правопорушення без наявності інших доказів, які у своїй сукупності підтверджують обставини викладені у постанові.

Європейський суд з прав людини в певних випадках поширює стандарти, які встановлює Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення тобто, фактично «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати обставини вчинення адміністративного правопорушення (відповідні висновки містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України», «Малофєєва проти Росії», «Карелін проти Росії»).

Як вбачається з положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.11.2018 року по справі № 524/5536/17, адміністративне провадження № К/9901/1403/17.

Так, на підтвердження вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за обставин, що вказані в оскаржуваній постанові, відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого в даній категорії справ покладається обов`язок доказування, з моменту відкриття провадження у справі та по час її розгляду судом, не надав жодних належних та допустимих доказів, а також будь-яких відомостей на спростування доводів позивача.

Відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Крім того, суд приймає до уваги доводи позивача про те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо нього та був позбавлений можливості надати свої заперечення з посиланням на докази.

Згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 не був присутній при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відомості про те, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень на якого покладено обов`язок доказування у даній справі, не надано.

В контексті наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо. Законодавство покладає обов`язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим. Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

Разом з цим, з`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, відповідний орган, уповноважений на розгляд справи про адміністративне правопорушення, також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в розгляді, не можуть бути підставою для скасування постанови. Проте, у матеріалах справи немає доказів, які б свідчили про ухилення позивача від отримання повідомлення про час розгляду справи відносно нього.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Слід також зазначити, що адміністративне стягнення на підставі оскаржуваної постанови дійсно було накладено з порушенням встановленого ч. 9 ст. 38 КУпАП строку.

Так, згідно з ч. 9 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 210-1 КУпАП, вчинені в особливий період, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Відповідно до оскаржуваної постанови, подія правопорушення полягала у неявці позивача 28.11.2024 року за викликом згідно повістки, що надіслана Укрпоштою, тобто 28.11.2024 року фактично відповідачу вже було відомо про неявку позивача, натомість оскаржувана постанова винесена 15.09.2026 року, тобто більш ніж через дев`ять місяців після зазначеної дати. Таким чином, відповідач допустив порушення спеціального строку притягнення до адміністративної відповідальності, встановленого ст. 38 КУпАП для правопорушень у сфері мобілізації.

У відповідності до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, суд вважає наявними підстави для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Так, за змістом ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Слід зазначити, що при зверненні до суду з позовною заявою про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень щодо накладення адміністративного стягнення до позовної заяви слід додавати докази сплати судового збору в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом становить 665,60 грн.

Отже, саме таку суму судового збору слід стягнути на користь позивача. З тексту позовної заяви вбачається, що остаточний розмір витрат на правову допомогу позивач планує подати в порядку ч. 7 ст. 139 КАС України.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.7-10, 210-1, 222, 283, 284 КУпАП , ст.ст. 2, 5-10, 14, 72-79, 90, 94, 241-246, 250, 251, 255, 293, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1263 від 15.09.2025 року якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу за вчинення правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Федіна А. В.