Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №908/544/26 — Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 15/14/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2026 Справа № 908/544/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія", 49005, м. Дніпро, пров. Біологічний, буд. 2-А; 69098, м. Запоріжжя, вул. Полякова, буд. 13-В

до відповідача Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, 69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206

про стягнення коштів

без повідомлення (виклику) учасників справи

установив

03.03.2026 через підсистему "Електронний суд" до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" до відповідача Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про стягнення заборгованості по внескам на управління будинком за період з 01.11.2017 по 30.06.2023 в сумі 17 773,00 грн. Судові витрати у справі зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу позивач просить покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026, справу № 908/544/26 передано на розгляд судді Зінченко Н.Г.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Запорізької області від 09.03.2026 № П-38/26, враховуючи тимчасову непрацездатність судді Зінченко Н.Г., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 908/544/26.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 09.03.2026 вищезазначену справу передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 11.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/544/26, присвоєно справі номер провадження 15/14/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/544/26.

Запропоновано відповідачу в строк до 10.04.2026 подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, позивачу запропоновано у строк до 27.04.2026 подати письмову відповідь щодо відзиву на позовну заяву, оформлену згідно з вимогами ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, а також запропоновано відповідачу у строк до 11.05.2026 подати заперечення на відповідь на відзив, оформлені відповідно до ст. 167 ГПК України.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що за відповідачем рахується заборгованість по сплаті за послугу з управління багатоквартирним будинком за період з 01.11.2017 по 30.06.2023 в сумі 17 773,00 грн, що призвело до звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача вказаної суми.

Відповідач щодо позову заеперчив з тих підстав, що позивачем протягом спірного періоду не надсилались на адресу відповідача письмові заяви, вимоги, претензії або повідомлення щодо наявності заборгованості з оплати послуг з управління багатоквартирним будинком стосовно квартири № 69 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 44. У даному випадку Запорізька міська рада є співвласником багатоквартирного будинку, проте не є споживачем житлово-комунальних послуг за вказаної вище адресою. Територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради не є належним відповідачем у даній справі, оскільки обов`язок щодо сплати послуги з управління багатоквартирним будинком покладається на споживачів (наймачів) кв. № 69 по вул. Чарівній, буд. 44 у м. Запоріжжя. На думку відповідача, строк позовної давності сплив щодо вимог про стягнення заборгованості за послугу з управління багатоквартирним будинком за період з листопада 2017 року по березень 2023 року включно, у зв`язку з чим зазначені вимоги заявлені після спливу встановленого законом строку. З огляду на викладене, відповідач заявляє про застосування строків позовної давності та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості, строк звернення щодо якої сплив.

Відповідь на відзив та заперечення до суду не надходили.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву, (ч. ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд щодо спору зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, співвласники багатоквартирного будинку, який знаходиться за адресою: місто Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 44, у строк, який визначений у Законі, не створили об`єднання співвласників та не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком. Відповідно управління таким будинком здійснювалось управителем (позивачем у справі), який був призначений виконавчим органом Запорізької міської ради.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 520 від 01.09.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» призначено управителем багатоквартирних будинків за об`єктом конкурсу (група будинків) № 1, у т.ч. у будинку № 44 по вул. Чарівна.

У пункті 5 вказаного рішення зазначено, що Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради спільно з Департаментом з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради підготувати проект договору з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя, що має бути укладений від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу уповноваженою особою виконавчого комітету Запорізької міської ради, строком на один рік, з обов`язком управителя розпочати надання послуг з управління багатоквартирними будинками з 01 листопада 2017 року.

Також зазначеним рішенням (п. 6) уповноважено заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Бородая О.М. укласти договір з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу.

Відповідно до п. 7 рішення Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради зобов`язано забезпечити доведення до відома співвласників багатоквартирних будинків інформації про управителя (ТОВ Керуюча компанія Мрія), з яким укладено договір, шляхом розміщення на офіційному вебсайті Запорізької міської влади та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема, на інформаційних стендах у під`їздах будинків та біля них, відповідного оголошення, що має містити інформацію про повне найменування управителя, його контактні телефони, номер та дату укладення договору, ціну послуги.

На виконання вимог законодавства та рішення № 520 від 01.09.2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» та співвласниками багатоквартирного будинку № 44 по вул. Чарівна у м. Запоріжжя, від імені яких діяв заступник голови Запорізької міської ради з питань діяльності виконавчих органів ради Бородай О.М. було укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № К-844.

В рамках зазначеного договору з 01.11.2017 року «Керуюча компанія «Мрія» розпочала надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

01.04.2021 між співвласники багатоквартирного будинку № 44 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ситова та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» було укладено договір № 144-У/21 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком № 44 по вул. Чарівна.

Відповідно до п. 1.1. договору управитель зобов`язується надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком 44, який розташований за адресою м. Запоріжжя , вул. Чарівна (надалі - Будинок), а співвласники зобов`язуються своєчасно сплачувати послугу в строки та на умовах, передбачених цим договором.

Послуга з управління полягає у забезпеченні управителем належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору послуга з управління включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньо-будинкових газових мереж, поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з п. 3.1. договору ціна послуги з управління становить 5,238 гривень (в тому числі податок на додану вартість) на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у Будинку та включає в себе: витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку в розмірі 4,771 гривень на місяць за 1 кв.м для першого поверху, цокольного і підвального приміщення; винагороду управителю в розмірі 0,467 гривень, в т.ч. ПДВ, за 1 кв. метр, на місяць.

Плата за послугу з управління, а також інші платежі, відносно яких прийнято Співвласниками рішення про сплату, штрафні санкції нараховуються щомісяця Управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.2. договору).

Відповідно до розрахунку заборгованості з оплати послуг з управління багатоквартирним будинком по кв. 69 (особовий рахунок № 31104003) обліковується заборгованість за період з 01.11.2017 по 30.06.2023 у сумі 17 773,00 грн.

Невиконання відповідачем, якому належить на праві комунальної власності житлове приміщення (квартира № 69) у багатоквартирному будинку за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Чарівна, будинок 44, загальною площею 48,65 кв.м, умов договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, в частині оплати послуги стало підставою для звернення позивача до суду.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення із відповідача заборгованості з оплати послуг з управління багатоквартирним будинком.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, які пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління урегульовані законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.

Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності (стаття 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Частиною 1 ст. 5 цього Закону визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку.

Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів та прийняття відповідних рішень здійснюються згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків (статті 9-10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Метою створення об`єднання, серед іншого, є належне утримання та використання спільного майна. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання (стаття 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання, зокрема утворювати органи управління, визначати умови та розмір плати за їхню діяльність; встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів (стаття 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Витрати на управління багатоквартирним будинком включають:

1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку;

2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;

2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності;

3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення;

4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом (частина 1-2 статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Статтею 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» окрім іншого визначено, що рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. До виключної компетенції загальних зборів об`єднання відноситься, зокрема визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (ч. 6 ст. 13 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктом 2 частини 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) є видом житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву відповідає визначений п. 5 ч. 3 цієї ж статті обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 4 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною 1 статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

01.07.2015 набрав чинності Закон України "Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку".

Відповідно до приписів статті 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Таким чином, співвласниками майна багатоквартирного будинку можуть бути не лише громадяни - власники квартир або нежитлових приміщень, а також і держава або територіальна громада в особі її органів.

Квартира АДРЕСА_1 загальною площею 48,65 м.кв перебуває у власності Запорізької міської ради та обліковується як неприватизована.

Згідно з інформацією Міського комунального підприємства «Основаніє» наданого Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради (лист від 28.11.2025 вих. № 424/01-03) до 01.09.2016 по квартирі АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , відповідальним квартиронаймачем є ОСОБА_1 , загальна площа 55,82 кв.м. Станом на 28.11.2025 по даному особовому рахунку № НОМЕР_1 існує заборгованість за надані міським комунальним підприємством «Основаніє» житлово - комунальні послуги в сумі 21 716,46 грн. Також в документах архівного фонду МКП «Основаніє» є ордер від 26.10.1979 № 6144 серія А-ІV на квартиру АДРЕСА_1 , який було видано на гр. ОСОБА_1 .

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З аналізу наведених положень Цивільного кодексу України та вище наведених Законів України в їх системному взаємозв`язку суд вбачає, що кожний власник квартири (нежитлового приміщення) у багатоквартирному будинку є одночасно співвласником спільного майна такого будинку, зокрема, приміщень загального користування та прибудинкової території.

Обов`язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства, зокрема, ст. 322 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, витрати на оплату комунальних послуг входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна.

Разом із тим суд зазначає, що в матеріалах справи наявна копія Ордеру № 6144 серія А-ІV від 26.10.1979 на право заселення двох кімнат загальною площею 27,5 кв.м в квартирі АДРЕСА_1 , який видано на ім`я ОСОБА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (донька).

Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 14.04.2026 вих. № 06.4-02/02/1130 "Про надання інформації" за відомостями Департаменту за адресою: АДРЕСА_2 у період з 01.11.2017 по 30.06.2023 були зареєстровані наступні особи:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.11.1979 по теперішній час;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 19.12.1979 по теперішній час.

Згідно з нормою статті 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

За нормами ст. 58 Житлового кодексу України ордер на жиле приміщення є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 державна реєстрація місця проживання фізичних осіб здійснюється на підставі документів, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).

Отже, не зважаючи на відсутність передбаченого ст. 61 Житлового кодексу України укладеного письмового договору найму жилого приміщення, вселення вище зазначених осіб до квартири АДРЕСА_3 на підставі ордеру свідчить про законність найму вказаної квартири комунальної власності зазначеними особами.

За приписами статей 66, 67, 68 Житлового кодексу України, п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572 (в редакції постанови КМУ від 24.01.2006 № 45 з подальшими змінами та доповненнями), наймач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частина перша статті 509 Цивільного кодексу України дає визначення зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статей 526, 530 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, стаття 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначає, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Аналіз положень ч. 1 ст. 1 цього Закону дає підстави для висновку, що в розумінні названого Закону, крім власника об`єкта нерухомості, індивідуальним споживачем може бути також інша особа, яка за згодою власника користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб. Тобто, для визнання індивідуальним споживачем іншої, відмінної від власника об`єкта особи, остання, повинна фактично користуватися цим об`єктом за згодою власника, та отримувати при такому користуванні житлово-комунальні послуги саме для власних потреб.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" зобов`язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

Частина 1 ст. 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачає, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають:

1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку;

2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;

2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності;

3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення;

4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Таким чином, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати, передбачені рішенням співвласників, в тому числі сплату внесків на утримання будинку та прибудинкової території (управління багатоквартирним будинком) покладає на наймача, а не на власника неприватизованої квартири комунальної власності.

Аналіз вищенаведених законодавчих положень в їх системній сукупності з загальними засадами цивільного законодавства та положеннями ЦК України про договір дає підстави для висновку, що наймач квартири та/або нежитлового приміщення комунальної власності в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг, зобов`язання по оплаті вартості фактично спожитих житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, а отже відсутність оформленого письмового договору щодо надання таких послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати.

Схожі висновки викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 15.03.2018 у справі № 401/710/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц, від 19.08.2019 у справі № 641/7403/16-ц, від 13.11.2019 у справі 686/14833/15-ц.

Отже, оскільки у спірних правовідносинах безпосередніми споживачами житлово-комунальних послуг є фізичні особи, які за згодою власника користуються квартирою № 69 в будинку № 44 по вул. Чарівній в м. Запоріжжя, саме на них, як на наймачів житлового приміщення, покладено обов`язок оплачувати управителю послугу з управління багатоквартирним будинком пропорційно до її частки співвласника.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що за вимогою про стягнення витрат на утримання будинку, які розраховані пропорційно площі квартири № 69 в будинку № 44 по вул. Чарівній в м. Запоріжжя, Запорізька міська рада є неналежним відповідачем. Належним відповідачем за такими вимогами є наймачі відповідної квартири, що користуються нею за згодою власника.

В пункті 55 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 5015/3683/11 викладено висновок про те, що визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та №372/51/16-ц).

Вирішення питання щодо заміни належного відповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/20154/16).

Суд не може з власної ініціативи залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.

Наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє в задоволення позовних вимог до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про стягнення 17 773,00 грн заборгованості за послугу з управління багатоквартирним будинком за період з 01.11.2017 по 30.06.2023.

Щодо застосування строків позовної давності заявленої відповідачем, суд зазначає таке.

Предметом позову у справі, що розглядається, є стягнення заборгованості за послугу з управління багатоквартирним будинком за період з 01.11.2017 по 31.06.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

До того ж у силу вимог ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" звернулося до суду 03.03.2026 року.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за послугу з управління багатоквартирним будинком мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені таттями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Таким чином, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Таким чином, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 -259, 362, 559, 681, 728, 786,1293 цього Кордексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2120-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від «Про введення воєнного стану в Україні» 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30.01.2024.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01. 2024 року, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-ІХ, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Закон набра законної ссили 04.09.2025.

Отже, з 04.09.2025 перебіг строків, визначених статтями 257 -259, 362, 559, 681, 728, 786,1293 Кордексу України продовжено.

Позов подано до суду через систему «Електронний суд» 03.03.2026.

Заборгованість заявлена до стягнення за період листопад 2017 року по червень 2023 року. Станом на 02.04.2020 строк позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за листопад 2017 року не сплив, як і щодо заборгованості за весь спірний період він також не сплив. Отже, відсутні підстави для відмови у позові внаслідок спливу строків позовної давності.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

В порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

У позову відмовити повністю.

Витрати із сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.05.2026.

Суддя І. С. Горохов