Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №505/4361/25 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 505/4361/25

Провадження № 2/505/2117/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Білоуса В.М.

секретар судових засідань Негрескул Д.О., Шершун О.О.

за участю:

представника позивача Дрогобецької Т.Ю.

відповідача ОСОБА_1

представник відповідача Басюка Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Подільськ в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дрогобецька Тетяна Юріївна до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дрогобецька Т.Ю., звернувся до Подільського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що з 12 листопада 2011 року по 15 листопада 2021 року він з відповідачкою ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 13 жовтня 2021 року рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області, що набрало законної сили 15 листопада 2021 року. За час перебування в шлюбі вони разом придбали квартиру, загальною площею 43,7 м2, в тому числі житловою площею 28 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 06 квітня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Крисюк Л.В., зареєстрований в реєстрі №649. Після розірвання шлюбу, відповідачка одноосібно користується квартирою, а він позбавлений права володіти, користуватися та розпоряджатися спільним майном подружжя. У зв`язку з тим, що вони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного нерухомого майна, він змушений звернутися із даним позовом до суду. Згідно уточнених позовних вимог, просить в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеної квартири та поділити спільне сумісне нерухоме майно подружжя, стягнувши з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію за частку квартири в сумі 14046 доларів США, що становить 590728 грн, залишивши відповідачці квартиру та стягнути з останньої на його користь судові витрати.

16.01.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідачка ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відовідно відзиву на позовну заяву, відповідач вважає, що вимога позивача про поділ спільного майна подружжя є необґрунтованою та безпідставною, оскільки квартира повністю належить їй на праві приватної власності. Після розірвання шлюбу вони усно домовилися, що квартира залишається їй, а автомобіль позивачу. Крім того, відповідачка також зазначає, що технічний паспорт, оцінка квартири, яка завищена є недійсними, оскільки зроблені без її відома та дозволу, не враховано, що в квартирі зроблено перепланування, відповідач на момент купівлі рухомого і нерухомого майна мав мінімальні доходи та з 2015-2025 роки офіційно не працевлаштований. Крім того, просить врахувати інтереси її малолітніх дітей, один з яких син позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дитини від її теперішнього шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та проживають разом з нею у вказаній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина, не зважаючи на те, що він сплачує лише мінімальний розмір аліментів та не бере участі у додаткових витратах на дитину.

Представник позивача адвокат Дрогобецька Тетяна Юріївна в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, підтвердила обставини викладені у позовній заяві та просила задовольнити вказані позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Басюк Юрій Миколайович в судовому засіданні уточнені позовні вимоги не визнали, заперечуючи щодо їх задоволення та підтвердили обставини викладені у відзиві на позовну заяву. Просили суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення учасників сторін, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Так, судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00055138738 від 04.12.2025, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 12 листопада 2011 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Котовському району Котовського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис №132. Після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища чоловіку « ОСОБА_6 », дружині « ОСОБА_6 ».

Під час шлюбу сторонами придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 06 квітня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Крисюк Л.В., зареєстрований в реєстрі №649, право власності на яку зареєстровано на відповідача, що підтверджується Інформацією наданої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно №971514238 від 10.10.2025.

Як вбачається із довідки № 201-20251120-0010788641 від 20 листопада 2025 року наданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 , оціночна вартість житлової двох кімнатної квартири загальною площею 43,7 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ,, станом на дату її видачі становить 1181457,86 грн..

Із рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 13.10.2021 по цивільній справі №505/2395/21 вбачається, що шлюб зареєстрований 12 листопада 2011 року Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Котовському району Котовського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис №132 між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвано. Рішення набрало законної сили 15 листопада 2021 року.

Згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . а його батьками зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_9 .

Відповідно Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 09 травня 2024 року у Подільському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса). прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини: « ОСОБА_11 ».

Як вбачається із акта обстеження умов проживання від 05 січня 2026 року в квартирі за адресою по АДРЕСА_1 проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. №11).

Відповідно до п.30 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

Спірне майно є неподільним і, враховуючи зміст позовних вимог, за кожною із сторін слід визнати право на рівну частку в ньому.

При вирішенні спору суд, згідно роз`яснень даних в п. 25 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вважає необхідним визначити ідеальні частки подружжя в спільному майні, яке залишається в їх спільній частковій власності.

Таким чином, аналізуючи норми закону, суд доходить висновку, що незалежно від того, на кого з подружжя зареєстроване право власності на майно, придбана в шлюбі ними квартира, належать дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, а тому за кожним із них слід визнати право власності на її частину, що тягне за собою припинення оформленого за відповідачем права власності на це майно в цілому.

Визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири, саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такі об`єкти, тобто припинення права спільної сумісної власності і здійснюється шляхом поділу майна, що є спільною сумісною власністю.

Такий правовий висновок, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц.

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У пункті 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13 від 23.09.2015, відповідно до якої при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 в справі № 209/3085/20, викладено правові висновки, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (такий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.06.2018 у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі № 464/7011/16-ц провадження № 61-12168св18 поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України№1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

У постанові від 08.02.2022 в справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.04.2025 у cправі № 357/3145/20 провадження № 14-36цс25 конкретизувала висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 344/8200/14-ц, з урахуванням правового висновку, викладеного в розділі 6 цієї постанови, який полягає у тому, що:

- у результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному зі співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з урахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК України, частини першої статті 50 Житлового кодексу України;

- поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається;

- за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві;

- за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому за бажанням можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку;

- винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється.

Отже, Сімейним кодексом України встановлено, що майно набуте в період шлюбу належить чоловіку та дружині в рівних долях.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи вказані позовні вимоги суд зважає на те, що присудження грошової компенсації за 1/2 частину квартири може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 у власності іншого житла, окрім як спірного, не має, після розірвання шлюбу залишилась проживати у спірній квартирі разом із неповнолітнім сином та на даний час проживає із чоловіком ОСОБА_10 , малолітніми дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а тому не бажає отримувати грошової компенсації від позивача ОСОБА_2 , оскільки припинення права спільної сумісної власності на 1/2 частку у даній квартирі за вказаних обставин завдасть істотної шкоди для її інтересів та інтересів їх неповнолітньої дитини, яка проживає разом із нею.

З урахуванням вищенаведеного та того, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є неподільним, суд дійшов висновку в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, а врешті вимог позовної заяви, що стосується поділу даної квартири відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеної частини в сумі 2953,65 (5907,29/2) грн.

На підставі ст.ст. 60, 69, 70, 71 СК України, ст. 364, 365, 368 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 в інтересах якого діє адвокат Дрогобецька Тетяна Юріївна до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя - задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , жителем АДРЕСА_2 , право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 43,7 м2, в тому числі житловою площею 28 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У решті позовних вимог відмовити позивачу ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 2953 (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят три) гривні 65 копійок

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 .

Повне судове рішення складено 11 травня 2026 року.

Суддя: