Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №497/1994/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1754/26

Справа № 497/1994/25

Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 18 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Кравцової А.В., про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування, в особі Городненської сільської ради Болградського району Одеської області,

встановив:

12.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування, в особі Городненської сільської ради Болградського району Одеської області.

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 18.08.2025 року у відкритті провадження було відмовлено (а.с.41-42).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (а.с.44-50).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, однак до суду апеляційної інстанції не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили (а.с. 91-95).

При цьому колегією суддів враховано, що заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 надав суду апеляційної інстанції заяву про розгляд спраив без участі учаника судового процесу (а.с.96-98).

Апеляційний суд також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних у справі доказів, у відсутність учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, та зміни її мотивувальної частини, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

При цьому суд зазначив, що встановлення зазначеного факту в окремому провадженні є неможливим, так як в даному випадку існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

Однак, з таким висновком суду лише частково погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

В своїй заяві про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, заявник ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення зазначеного факту йому необхідне для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дітей, вирішення питання щодо переміщення, а також отримання відстрочки від мобілізації (а.с.6)

При цьому заявник ОСОБА_1 вказав заінтересованими особами: ОСОБА_2 та Орган опіки та піклування, в особі Городненської сільської ради Болградського району Одеської області.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що окрім вказаних заявником заінтересованих осіб, вирішення даного спору про право також стосується прав та обов'язків як органів соціального захисту населення, так і Міністерства Оборони України, які мають право також на участь у даній справі, можливо заперечувати проти вимог ОСОБА_1 .

Зазначені обставини свідчать про те, що в даному випадку мається спір про право ОСОБА_1 на отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дітей, їх переміщення, а також отримання відстрочки від мобілізації, тому даний спір має розглядатись в позовному провадженні.

При цьому суд правильно зазначив, що відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами 1 та 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Таких правових позицій дотримується і Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 10.04.2019 у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18), про що також зазначив суд першої інстанції.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне доповнити мотивувальну частину ухвали суду тим, що в даному випадку спір стосується також прав та обов`язків як органів соціального захисту населення, так і Міністерства Оборони України.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначен6им вимогам, доводи апеляційної скарги її не спростовують, однак ухвалу прийнято не у повній відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а мотивувальну частину ухвали суду доповнити тим, що вимоги ОСОБА_1 також стосуються прав та обов`язків інших державних органів, від яких залежить виплата соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дітей, їх переміщення, а також надання відстрочки від мобілізації.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 18 серпня 2025 року про відмову у відкритті провадження змінити в її мотивувальній частині.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через відпустку судді Громіка Р.Д., повне судове рішення складено 11.05.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева