Вирок від 07 квітня 2026 р. у справі №484/4683/20 — Миколаївський апеляційний суд

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12020150110001356, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 та прокурора Первомайської окружної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2022 року відносно

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Тавричанка Каховського району Херсонської області, зареєстрований в АДРЕСА_1 , проживає в АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_8 ,

обвинувачений – ОСОБА_5 ,

захисник – ОСОБА_6 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання, за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі, за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України – 13 років позбавлення волі.

Ухвалено, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання ОСОБА_5 у виді 13 років позбавлення волі.

Цим же вироком ОСОБА_5 визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Ухвалено, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 20.50 год. 15.07.2020 р. до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь держави документально підтверджені судові витрати на залучення експертів для проведення експертизи в сумі 11 564,89 грн.

Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

Обвинувачений ОСОБА_5 просить скасувати вирок та звільнити його від кримінальної відповідальності у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуваний вирок та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_5 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України.

Прокурор просить вирок скасувати в частині виправдання ОСОБА_5 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК України та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185 КК України та призначити покарання, за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України – 3 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК України – 4 роки позбавлення волі; за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України – 15 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, остаточно за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим визначити остаточне покарання – 15 років позбавлення волі

В іншій частині вирок залишити без змін.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 наголошує на тому, що судом безпідставно прийнято до уваги показання потерпілої ОСОБА_9 , які фактично є показаннями з чужих слів – поштаря ОСОБА_10 . Втім, під час судового розгляду свідок ОСОБА_10 не підтвердила обставин, наведених потерпілою.

При цьому, показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вироку наведені лише частково, не зазначено того, що потерпілий ОСОБА_12 ніколи не скаржився цим особам на викрадення у нього майна, а також того, що обвинувачений ОСОБА_5 , на відміну від ОСОБА_13 , приймав участь у пошуках ОСОБА_12 .

Стосовно його відбитків на фрагменті скла у будинку потерпілого ОСОБА_12 , звертає увагу суду на те, що він зайшов на територію домоволодіння останнього, аби домовитись, щоб той не заявляв до поліції на його брата – ОСОБА_13 , який вночі 10.07.2020 р., будучи викритим ОСОБА_12 , вдарив його по голові. Не знайшовши ОСОБА_12 , він ( ОСОБА_5 ) побачив скло, яке правою рукою поклав до вікна. Водночас, на вказаному фрагменті, відповідно висновку експерта, виявлено відбитки невстановленої особи, які можуть належати саме ОСОБА_13 .

Вважає, що показання свідка ОСОБА_13 є недопустимими доказами, оскільки вони є неправдивими та такими, що суперечать іншим обставинам справи.

Наголошує на те, що наявні тілесні ушкодження, зафіксовані у висновку експерта № 371 від 20.07.2020 р., отримані внаслідок конфлікту між ним та братом, що не відповідає обставинам їх утворення, повідомленим ОСОБА_13 .

Крім того, при прийнятті рішення, судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним у нього захворюванням.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 вважає, що під час судового розгляду, на підставі наданих доказів, судом не доведено вини ОСОБА_5 поза розумним сумнівом.

Наголошує на тому, що ОСОБА_5 не роз`яснювалось його право на суд присяжних, у встановленому законом порядку, втім припускає, що у разі належного роз`яснення особливостей такого розгляду, відповідь обвинуваченого могла бути іншою.

Вважає, що наявні докази у кримінальному провадженні не підтверджують вини ОСОБА_5 в інкримінованих злочинах, виходячи з наступного:

- із показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 не можна встановити хто саме вчинив злочин, як і з показань потерпілої ОСОБА_9 , яка є упередженою до обвинуваченого, внаслідок отриманої інформації від працівників поліції, щодо причетності ОСОБА_5 ;

- під час першого огляду місця події від 11.07.2020 р. у протоколі не зафіксовано слідів бурого кольору, пошкоджень вікна та наявності папілярних узорів, що може свідчити про штучне створення доказів;

- висновком експерта № 793 від 03.09.2020 р. підтверджено відповідність плям бурого кольору, на рамі дверей, зразкам крові ОСОБА_12 , однак не встановлено давності їх походження;

- відповідно висновкам експертів, генетичних матеріалів ОСОБА_5 не виявлено ані на потерпілому, ані на місці вчинення злочину;

- припускає, що слідчий експеримент, за участю свідка ОСОБА_13 , проведений під тиском працівників поліції, оскільки були достатні підстави вважати, що він також причетний до цих злочинів;

- протокол огляду тіла ОСОБА_12 від 16.07.2020 р. та протокол огляду металевої саморобної тачки від 25.07.2020 р., виданої ОСОБА_13 , на якій тіло ОСОБА_12 було доставлено до колодязю, не містять жодного доказового значення.

На думку апелянта, докази, які визнані судом недопустимими, а саме: слідчий експеримент з ОСОБА_13 від 25.07.2020 р., а також допит його під відеозапис від 15.07.2020 р., відповідно до позиції Верховного Суду, можуть бути використані на користь обвинуваченого, оскільки підтверджують невинуватість ОСОБА_5 .

За наведеного, апелянт вважає, що судом безпідставно відкинуто версію обвинуваченого з приводу обставин злочину, який досить логічно та послідовно пояснив обставини появи його відбитків на фрагменті скла у будинку потерпілого ОСОБА_12 , а також про вчинення інкримінованого йому злочину братом – ОСОБА_13 .

В апеляційній скарзі прокурор вважає оскаржуваний вирок незаконним, внаслідок невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого.

З приводу рішення суду про невинуватість ОСОБА_5 у пред`явленому обвинувачені за ч. 3 ст. 185 КК України, відзначає, що відповідно матеріалам провадження, свідок ОСОБА_13 , який під час досудового розслідування неодноразово допитувався слідчим у якості свідка, під час слідчого експерименту повідомив слідству всі відомі обставини вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення відносно ОСОБА_12 , проте суд вказані докази не прийняв та відкинув як такі, що не відповідають вимогам КПК України.

Водночас, судом взято до уваги та визнано належним та допустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 25.07.2020 р., проведеного за участю свідка ОСОБА_13 , з відповідним відеозаписом, в ході якого останній детально показав за яких обставин ОСОБА_5 вчиняв злочини, у тому числі за фактом викрадення електрочайника та телефону.

При цьому, вважає помилковими висновки суду про визнання недопустимими протоколів огляду місця події від 15.07.2020 р., проведених за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_5 та його брата ОСОБА_13 , оскільки вказані огляди місця події легалізовані ухвалами слідчого судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, та, в подальшому, в порядку ст. ст. 303-307 КПК України, не оскаржені та не скасовані.

Щодо призначеного покарання, прокурор вважає, що воно не відповідає особі обвинуваченого, оскільки судом не в повній мірі враховано, що останній ніде не працював, не мав офіційних джерел існування, зловживав спиртними напоями, за місцем проживання характеризується посередньо, а також його поведінку безпосередньо після вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, зокрема намагання знищити сліди злочинів.

Також судом не враховано деліктної поведінки ОСОБА_5 та обставин скоєння ним правопорушень, а саме що крадіжку та, в подальшому, вбивство він вчинив у денний період доби, не побоюючись бути викритим під час вчинення вказаних злочинів, відносно особи похилого віку, що підвищує суспільну небезпечність особи обвинуваченого.

Не надано оцінки і діям ОСОБА_5 під час проведення досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження, який свою вину у скоєних злочинах категорично не визнав.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

09.07.2020 р. приблизно о 14.00 год. ОСОБА_5 , вийшов з будинку, в якому він проживає, та перебував на території домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , побачив свого сусіда ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає в будинку АДРЕСА_3 , який вийшов з території власного домогосподарства та на велосипеді поїхав в бік центру села Софіївка.

В цей час у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на вчинення крадіжки чужого майна з будинку ОСОБА_12 . Таким чином, будучи впевненим, що в будинку, в якому проживає ОСОБА_12 , знаходяться грошові кошти в сумі 1 712 грн, які той кожний місяць отримує в якості пенсії, та які, як вважав ОСОБА_5 , станом на 09.07.2020 р. вже повинні бути у останнього, а також інші особисті речі останнього, ОСОБА_5 вирішив їх викрасти. Виконуючи задумане, користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає і не може йому завадити, оскільки ОСОБА_12 поїхав на велосипеді від будинку, ОСОБА_5 09.07.2020 р. приблизно о 14.00 год. таємно проник на територію домогосподарства ОСОБА_12 та, вийнявши шибки з вікна, проник до вказаного будинку.

Після цього, розуміючи протиправний характер своїх дій, переслідуючи корисливий умисел, ОСОБА_5 почав обшукувати кімнати вказаного будинку з метою відшукання та викрадення грошових коштів ОСОБА_12 в сумі 1 712 грн. та інших його цінних речей, але з причин, що не залежали від його волі, а саме, через повернення ОСОБА_12 до будинку, він був виявлений на місці вчинення злочину та не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.

09.07.2020 р., приблизно о 14.20 год. незаконно перебуваючи в житловому будинку свого сусіда ОСОБА_12 , до якого попередньо проник з метою вчинення крадіжки грошових коштів та інших цінних речей, ОСОБА_5 почув, що останній повернувся до будинку. ОСОБА_12 зайшов через вхідні двері до приміщення коридору і виявив ОСОБА_5 . В цей час у ОСОБА_5 , з метою уникнення відповідальності за свої попередньо вчинені протиправні дії та приховання іншого кримінального правопорушення, з метою втечі з місця вчинення злочину, виник злочинний умисел, направлений на позбавлення життя ОСОБА_12 . Виконуючи задумане, реалізуючи даний мотив, перебуваючи у одній із житлових кімнат будинку, ОСОБА_5 невстановленим слідством предметом наніс удар по голові ОСОБА_12 , спричинивши тим самим тілесні ушкодження у виді забійної рани правої тім`яної ділянки голови, крововиливів в шкіряно-м`язові клаптики голови в правій тім`яній ділянці, синця лоба та спинки носа. Після отримання удару ОСОБА_12 впав на підлогу, а ОСОБА_5 , продовжуючи свої протиправні дії, направлені на позбавлення людини життя, ззаду накинув йому на шию невстановлений слідством предмет та почав здавлювати. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 , в результаті асфіксії, здавлювання шиї, настала смерть ОСОБА_12 .

Розуміючи, що він вчинив умисне вбивство іншої людини, ОСОБА_5 вирішив приховати результат своїх протиправних дій. Повернувшись до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , через деякий час ОСОБА_5 взяв саморобну тачку та повідомив про вчинений ним злочин свого молодшого брата ОСОБА_13 , якого попросив допомогти йому сховати труп ОСОБА_12 . Після цього ОСОБА_5 повернувся до будинку ОСОБА_12 та, за допомогою ОСОБА_13 , перевіз труп ОСОБА_12 на територію власного домогосподарства. Далі, користуючись тим, що їх будинки розташовані на окраїні села та вулиця безлюдна, не побоюючись бути кимось поміченим, ОСОБА_5 за допомогою ОСОБА_13 на саморобній тачці, яка знаходилась на території його домогосподарства, повіз труп ОСОБА_12 далі по вулиці, де дротом прив`язав до його спини камінь та скинув труп до закинутого колодязя, що розташований в хащах та малопомітний оточуючим, вживши тим самим всіх заходів, які, на його думку, унеможливлювали б виявлення трупу.

Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникнення у житло, а також за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, вчинене з метою приховати інше кримінальне правопорушення.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що 09.07.2020 р., у вечірній час (точного часу не встановлено), після вчинення ним умисного вбивства ОСОБА_12 , перебуваючи за місцем свого проживання, вирішив вчинити таємне викрадення чужого майна. Достовірно знаючи, що в будинку, де проживав ОСОБА_12 , знаходяться особисті речі останнього, вирішив їх викрасти. Виконуючи задумане, користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає і не може йому завадити, ОСОБА_5 таємно, повторно, проник до зазначеного будинку. Далі, розуміючи протиправний характер своїх дій, переслідуючи корисливий умисел, ОСОБА_5 таємно викрав з приміщення даного будинку електрочайник «Livstar LSU - 1157», вартістю 341 грн, мобільний телефон «Samsung GT-E1080і», вартістю 242,50 грн, та покинув будинок. В цей же час, перебуваючи на території домогосподарства ОСОБА_12 , ОСОБА_5 помітив його велосипед. Продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_5 викрав велосипед ОСОБА_12 (вартість якого встановити не представилось можливим) та зі всім вказаним майном покинув домогосподарство останнього. Отже ОСОБА_5 спричинив ОСОБА_12 майнової шкоди в розмірі 583,50 грн.

Дії ОСОБА_5 органом розслідування кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що протоколи огляду від 15.07.2020 р. з додатками, слід визнати недопустимими доказами, оскільки проведені органами досудового розслідування 15.07.2020 р. слідчі дії не були невідкладними, а тому, згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК України, такий обшук мав здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді, у зв`язку із чим, вказані обшуки проведені без достатніх правових підстав.

Врахувавши, що зміст протоколу огляду металевої саморобної тачки від 25.07.2020 р. та висновки експертів № 2885/20 від 19.08.2020 р. та № 1009 від 04.08.2020 р., ґрунтуються на інформації, отриманій завдяки ознакам та властивостям предметів, які були вилучені за місцем проживання обвинуваченого під час обшуку, такі докази за правилом «плодів отруйного дерева» також визнані недопустимими.

За такого, врахувавши, що стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, вчинене ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність ухвалення виправдувального вироку в цій частині.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника на підтримку поданих ними апеляційних скарг, вивчивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Разом з цим, оцінка доказів полягає у тому, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження оцінює кожний доказ окремо та в сукупності. Крім того, оцінка доказів передбачає аналіз його змісту або відомостей, які містяться у ньому шляхом зіставлення зі змістом інших доказів на предмет, чи узгоджуються вони між собою чи ні.

У суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав, пояснив, що 09.07.2020 р. за місцем проживання разом із братом ОСОБА_13 вживав спиртні напої, після чого між ними виникла сварка та бійка, під час якої брат наніс йому удар сковородою по голові. За його словами, після цього ОСОБА_13 вибіг з будинку, а коли він пізніше прокинувся, брат повідомив йому, що, побачивши відсутність сусіда ОСОБА_12 , проник до його будинку, а коли той повернувся, вдарив його по голові та втік. Обвинувачений стверджував, що після цього пішов до будинку ОСОБА_12 , кликав його, однак двері були зачинені, а тому, побачивши розбите вікно, лише прикрив його уламками скла та повернувся додому. Також зазначав, що згодом, працівники поліції прибули до їх домоволодіння, а після опитування брат нібито зізнався йому, що саме він убив ОСОБА_12 , вивіз тіло на саморобній тачці до колодязя та викинув туди, а речі зі слідами крові спалив. При цьому обвинувачений наполягав, що інкримінованих йому дій не вчиняв, а виявлені під час огляду домоволодіння телефон ОСОБА_12 та електрочайник з`явилися там не з його вини.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_5 зазначив, що показання потерпілої є похідними від чужих слів, показання свідків наведені судом неповно, а його відбитки на склі пояснюються тим, що він лише підходив до будинку потерпілого після розповіді брата. Також стверджує, що показання ОСОБА_13 є неправдивими, а тілесні ушкодження у нього виникли під час конфлікту з братом.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що вина ОСОБА_5 не доведена поза розумним сумнівом, а наявні докази не підтверджують його причетності до інкримінованих кримінальних правопорушень. Зазначає про порушення права обвинуваченого на суд присяжних, недоліки оглядів місця події, відсутність генетичних слідів обвинуваченого на потерпілому та на місці події, сумнівність слідчого експерименту за участю ОСОБА_13 та безпідставне відхилення версії обвинуваченого про вчинення злочинів братом. Також наголошує, що недопустимі докази можуть використовуватись на користь обвинуваченого.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_5 своєї вини, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, підтверджується сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів, а також матеріалами кримінального провадження, частково повторно дослідженими апеляційним судом, за клопотанням сторони захисту, зокрема даними:

- протоколу огляду місця події від 11.07.2020 р., складеного за результатами огляду приміщення за місцем мешкання ОСОБА_12 , під час якого зафіксовано загальний вид будинку та кімнат за адресою АДРЕСА_2 . В ході огляду вилучено особисті речі ОСОБА_12 ;

- протоколу огляду місця події від 15.07.2020 р. згідно з яким, під час огляду приміщення за місцем мешкання ОСОБА_12 за адресою АДРЕСА_2 , на рамі дерев`яних дверей до кімнати з лівого боку на висоті приблизно 1,50 м з внутрішньої сторони виявлена пляма бурого кольору, а також виявлено, що нижня частина вікна будинку пошкоджена, на фрагментах скла виявлені сліди папілярних узорів.

- висновку експерта № 793 від 03.09.2020 р., за змістом якого у зіскобі речовини бурого кольору з дверної рами кімнати будинку, де проживав ОСОБА_12 , виявлені клітини з ядрами з домішкою крові, генетичні ознаки яких збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_12 та не збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_5

- висновку експерта № 634 від 12.08.2020 р., яким встановлено, що на поверхні скла, вилученого за місцем мешкання потерпілого виявлені сліди папілярних узорів, залишені підозрюваним ОСОБА_5 , а саме сліди великого та середнього пальців правої руки, а також один папілярний узор залишений іншою невідомою особою;

- протоколу огляду місця події від 15.07.2020 р. з таблицею зображень, яким, на узбіччі дороги по вул. Лісовій у с. Софіївка Первомайського району Миколаївської області виявлено колодязь, на котрий під час огляду вказав ОСОБА_13 , пояснивши, що 09.07.2020 р. він, разом з братом ОСОБА_5 , скинув туди тіло ОСОБА_12 . Після відкачування з колодязя води та підняття тіла, за допомогою мотузок, встановлено, що на голові ОСОБА_12 наявний поліетиленовий пакет, а до тіла прив`язано камінь;

- висновку експерта № 225 від 17.09.2020 р., яким встановлена причина смерті ОСОБА_12 , а саме механічна асфіксія від здавлення шиї петлею. Крім того виявлені тілесні ушкодження: дві странгуляційні борозни шиї, забійна рана правої тім`яної області голови, синець лобу, синець області спинки носу, крововилив у шкіряно-м`язові клаптики голови в правій тім`яній області. Странгуляційні борозни утворились від здавлення шиї петлею, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Забійна рана правої тім`яної області, крововилив у шкіряно-м`язові клаптики голови, синець лобу і спинки носу утворились від дії тупого (-их) твердого (-их) предмету (-ів), відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень і у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті не знаходяться. Експертом зазначено, що забійна рана тім`яної області голови утворитись внаслідок падіння з висоти власного зросту не могла. Не включається можливість, що після отримання даної рани мало місце падіння обличчям до низу, при цьому могли виникнути синець лобу і спинки носу;

- протоколу додаткового допиту свідка ОСОБА_13 від 25.07.2020 р., згідно з яким свідок підтвердив раніше надані ним показання та пояснив, що 09.07.2020 р. перебував разом з братом ОСОБА_5 вдома, де вони вживали алкоголь. Зі слів свідка, через певний час брат повернувся додому з тілесними ушкодженнями та повідомив, що проник до будинку ОСОБА_12 з метою викрадення грошей, а коли той повернувся, вдарив його металевою палицею по голові. Також свідок пояснив, що брат сказав йому, що, ймовірно, убив потерпілого, оскільки той більше не ворушився. Надалі, за показаннями свідка, брат змусив його допомогти приховати злочин, після чого вони разом прибули до будинку ОСОБА_12 , де свідок побачив потерпілого, який лежав у кімнаті на підлозі обличчям донизу, біля голови була калюжа крові, а брат прибирав її з підлоги. Крім того, свідок повідомив обставини подальшого приховування тіла, а також пояснив, що під час попередньої слідчої дії через хвилювання не зміг детально показати всі обставини події, у зв`язку з чим погодився на проведення повторного слідчого експерименту;

- протоколу слідчого експерименту від 25.07.2020 р., під час якого свідок ОСОБА_13 , на місці, відтворив обставини подій 09.07.2020 р. та показав, що після розповіді брата, вони разом прийшли до будинку ОСОБА_12 , де потерпілий лежав на підлозі обличчям донизу, біля його голови була калюжа крові. Вони винесли тіло з будинку, перевезли його на тачці до занедбаного колодязя та скинули туди. Також свідок показав маршрут переміщення тіла, спосіб його винесення та місце приховування,

Наведені показання свідка ОСОБА_13 , викладені під час додаткового допиту та слідчого експерименту від 25.07.2020 р., є послідовними, логічними, узгоджуються між собою та знаходять своє підтвердження в інших досліджених у справі доказах, зокрема, в даних протоколів огляду місця події та висновків експертів.

Показання потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 , яка видала ОСОБА_12 пенсію близько 14.00 год., та свідка ОСОБА_11 , який домовлявся з ним про зустріч о 15.00 год., але той уже не з`явився, а пізніше його телефон став недосяжним, підтверджують, що ОСОБА_12 був живий 09.07.2020 р. після 14.00 год., отримав пенсію та поїхав додому, після чого зник.

Протоколами огляду місця події від 15.07.2020 р., зафіксовано, що у будинку ОСОБА_12 на дверній рамі, виявлено пляму бурого кольору. Висновком експерта № 793 від 03.09.2020 р. встановлено, що це кров ОСОБА_12 . Наведене вказує на те, що тілесні ушкодження потерпілому спричинені саме у будинку за місцем його мешкання.

Висновком експерта № 634 від 12.08.2020 р. встановлено, що на фрагментах скла, з вікна будинку ОСОБА_12 , виявлено сліди папілярних узорів, частина з яких залишена великим та середнім пальцями правої руки ОСОБА_5 , що підтверджує його контактування з пошкодженим вікном та узгоджується з іншими доказами на підтвердження проникнення ОСОБА_5 до будинку ОСОБА_12 . Твердження ОСОБА_5 про те, що він лише пізніше «прикрив» розбите вікно, не усуває встановленого факту його перебування біля місця проникнення і не спростовує інших доказів.

За висновком судово-медичної експертизи № 225 від 17.09.2020 р. причиною смерті ОСОБА_12 стала механічна асфіксія від здавлення шиї петлею. Встановлено й наявність у потерпілого забійної рани правої тім`яної ділянки, крововиливу в шкіряно-м`язові клаптики голови, синця лоба та спинки носа, причому окремо зазначено, що рана тім`яної ділянки не могла утворитися внаслідок падіння з висоти власного зросту. Це спростовує випадковий характер події та узгоджується з версією умисного вбивства після удару по голові і наступного здавлення шиї.

Протоколом огляду місця події від 15.07.2020 р. зафіксовано, що труп ОСОБА_12 виявлений у закинутому колодязі, на голові поліетиленовий пакет, до тіла металевим дротом прив`язаний камінь. Такі обставини об`єктивно свідчать про вжиття заходів для приховування вчиненого злочину та його наслідків. Це має значення не лише для доведення факту злочину, а й для підтвердження поведінки винної особи після позбавлення життя потерпілого.

Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 25.07.2020 р. за участю свідка ОСОБА_13 , останній не лише розповів, а й показав, що ОСОБА_5 повернувшись додому повідомив, що намагався вчинити крадіжку з будинка ОСОБА_12 , але той повернувся, побачив його і він «напевно вбив» потерпілого. Далі свідок показав, як вони разом прийшли до будинку ОСОБА_12 , де той лежав на підлозі біля калюжі крові, як ОСОБА_5 надів потерпілому на голову пакет, обмотав мотузкою шию, вимив підлогу, після чого вони разом винесли тіло, перевезли на тачці і скинули до колодязя прив`язавши до каменю, а речі потерпілого ОСОБА_5 спалив.

Отже, апеляційний суд вважає доведеним, що ОСОБА_5 проник до будинку ОСОБА_12 з метою крадіжки, був викритий потерпілим, після чого завдав йому удару по голові і задушив, а далі вжив активних дій для приховування як тіла, так і слідів злочину. Саме така послідовність подій, як проникнення з метою крадіжки, викриття потерпілим, позбавлення його життя та приховування тіла та слідів, дає підстави для кваліфікації його дій за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України як умисного вбивства з метою приховати інше кримінальне правопорушення.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що версія обвинуваченого про вчинення кримінального правопорушення братом ОСОБА_13 не заслуговує на увагу, оскільки вона спростовується сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.

Щодо доводів обвинуваченого та захисника про упередженість свідків, недостовірність їх показань, а також про те, що показання потерпілої ОСОБА_9 є похідними від чужих слів, апеляційний суд зазначає, що висновки суду про винуватість ОСОБА_5 не ґрунтуються виключно на поясненнях потерпілої чи окремих свідків. Показання потерпілої, свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 мали значення насамперед для встановлення обставин отримання потерпілим пенсії, його повернення додому та подальшого зникнення. Водночас інші істотні обставини події підтверджуються сукупністю письмових доказів, висновками експертів та іншими даними, дослідженими судом.

З приводу доводів сторони захисту про те, що під час огляду місця події від 11.07.2020 р. не зафіксовано слідів бурого кольору, пошкодження вікна та папілярних узорів, а тому повторним оглядом від 15.07.2020 р. нібито були штучно створені докази, то вони не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Кримінальний процесуальний закон не містить заборони на повторне проведення огляду місця події, якщо виникла необхідність додатково виявити та зафіксувати обставини кримінального правопорушення. Слідчий, виходячи з обставин кримінального провадження, вільний у виборі того обсягу і виду слідчих дій, які необхідно провести для досягнення цілей цього кримінального провадження. Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду № 639/3154/18 від 06.12.2023 р. Крім того, у даному випадку, потерпілий проживав один, будь-яких даних про порушення цілісності приміщення чи зміну обстановки між оглядами матеріали провадження не містять.

Безпідставними є і посилання обвинуваченого та захисника на те, що висновком експерта № 793 не встановлено давності виникнення слідів крові, а генетичних матеріалів ОСОБА_5 не виявлено, оскільки проведення експертизи і отримання висновку експерта № 793 було направлено на встановлення належності крові будь-якій особі, в тому числі ОСОБА_12 . При цьому, відсутність точного встановлення часу виникнення плям бурого кольору не нівелює доказового значення цього висновку. Так само відсутність генетичних ознак ОСОБА_5 у піднігтьовому вмісті потерпілого не виключає його причетності до вбивства, оскільки встановлений експертизою механізм смерті – механічна асфіксія внаслідок здавлення шиї петлею після нанесення тілесних ушкоджень у ділянці голови – не свідчить про обов`язковість активної боротьби, внаслідок якої на потерпілому мали б залишитися генетичні сліди нападника. Крім того, слід враховувати, що тіло ОСОБА_12 з 09.07.2020 р., тобто з дня смерті, до 15.07.2020 р., до дня його виявлення, перебувало у колодязі, заповненому водою, що об`єктивно могло негативно вплинути на збереження на тілі потерпілого будь-яких слідів, у тому числі генетичних.

Щодо доводів захисника про проведення слідчого експерименту з ОСОБА_13 під тиском працівників поліції, а тлумачення недопустимих протоколів допиту та слідчого експерименту від 15.07.2020 р. на користь ОСОБА_5 , апеляційний суд зазначає, що визнання судом першої інстанції недопустимими протоколу допиту та слідчого експерименту від 15.07.2020 р. саме по собі не впливає на оцінку показань ОСОБА_13 , наданих ним під час додаткового допиту та слідчого експерименту від 25.07.2020 р., які суд визнав належними та допустимими доказами. Відомості, повідомлені ОСОБА_13 25.07.2020 р., є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та з іншими об`єктивними доказами у справі. Більше того, саме під час додаткового допиту та слідчого експерименту 25.07.2020 р. ОСОБА_13 повідомив обставини, які згодом знайшли підтвердження в даних протоколів огляду місця події, огляду тіла потерпілого та висновках експертів, зокрема щодо тілесних ушкоджень у ділянці голови потерпілого та подальшого приховування тіла у колодязі. За таких обставин твердження сторони захисту про недостовірність його показань або про отримання їх під тиском є голослівними.

Доводи захисника про те, що огляд тіла ОСОБА_12 та металевої тачки нічого не доводять, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки зазначені докази мають значення у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження. Огляд тіла потерпілого фіксує характер і локалізацію тілесних ушкоджень, а також обстановку його виявлення, тоді як дані щодо металевої тачки узгоджуються з показаннями ОСОБА_13 про спосіб переміщення тіла та його приховування.

За цих обставин апеляційний суд вважає, що вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, відповідає вимогам ст. ст. 91, 374 КПК України, оскільки судом належним чином встановлено час, місце та форму вини обвинуваченого.

Доводи захисника про те, що ОСОБА_5 не роз`яснено право на розгляд кримінального провадження судом присяжних, спростовуються матеріалами провадження.

Так, під час направлення обвинувального акта до суду ОСОБА_5 , у порядку ст. 384 КПК України 28.12.2020 р., роз`яснено право на суд присяжних, про що складено відповідне письмове роз`яснення, підписане як самим обвинуваченим, так і його захисником ОСОБА_6 . Крім того, згідно з журналом судового засідання від 12.01.2021 р., під час підготовчого судового засідання судом також було роз`яснено ОСОБА_5 право на розгляд справи судом присяжних, однак обвинувачений повідомив, що не бажає такого розгляду. За таких обставин твердження сторони захисту про порушення права ОСОБА_5 на суд присяжних є безпідставними.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 за епізодом, незакінченого замаху на викрадення майна у потерпілого ОСОБА_12 ґрунтуються на показаннях свідка ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_5 незаконно проник до дому ОСОБА_12 з метою викрадення грошей, показаннями свідка ОСОБА_10 , яка зазначила, що того дня передала пенсію ОСОБА_12 та даними висновку експерта № 634 від 12.08.2020 р., яким встановлено наявність слідів папілярних узорів на фрагментах скла будинку ОСОБА_12 з чим погоджується і апеляційний суд, а тому доводи сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_5 за вказаним епізодом є безпідставними.

Стосовно рішення суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 185 КК України, апеляційний суд доходить наступного.

Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_5 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК України, визнав недопустимими протоколи огляду місця події від 15.07.2020 р., проведені за місцем проживання обвинуваченого, а також похідні від них докази у виді висновків експертів № 2885/20 від 19.08.2020 р. та № 1009 від 04.08.2020 р., виходячи з того, що зазначені слідчі дії не були невідкладними, а тому мали проводитися лише на підставі попередньої ухвали слідчого судді.

На переконання апеляційного суду, такий висновок суду першої інстанції не є вірним, оскільки він не враховує всіх передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для проникнення до житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до правових висновків викладених у Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.10.2024 р. справа № 466/525/22, провадження № 51-7310кмо23, слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об`єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати.

У контексті ч. 3 ст. 233 КПК України про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна.

У даному кримінальному провадженні на момент проведення огляду місця події, слідству вже були відомі обставини, які свідчили про реальну загрозу втрати або знищення речових доказів. Зокрема, зі слів свідка ОСОБА_13 слідству було відомо, що після вчинення злочину вживалися заходи для приховування його слідів шляхом приховання тіла ОСОБА_12 у закинутому колодязі, прибирання слідів крові у будинку де вчинено вбивство, спалення речей потерпілого, а також вилучення сім-карти з телефону, який належав ОСОБА_12 .

Отже, зволікання у проведенні огляду могло призвести до остаточного знищення або втрати речей і слідів злочину, які мали значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, у тому числі майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, а відтак проведення огляду місця події без попередньої ухвали слідчого судді у цій ситуації зумовлене наявністю невідкладного випадку в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК України.

Крім того після проведення 15.07.2020 р. оглядів місця події та складення відповідних протоколів, орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді з клопотаннями про надання дозволу на проведення таких слідчих дій, чим забезпечено подальший судовий контроль за правомірністю проникнення до житла чи іншого володіння особи, а тому підстав для визнання отриманих унаслідок їх проведення доказів недопустимими апеляційний суд не вбачає.

За даними протоколів огляду місця події від 15.07.2020 р., огляд проводився за адресою АДРЕСА_2 , з 13.10 год. до 15.03 год. та з 20.45 год. до 21.20 год. в ході яких вилучено 3 мобільні телефони, один з яких належав потерпілому ОСОБА_12 , а також раму від велосипеда та електричний чайник.

Однак навіть незалежно від остаточної оцінки усіх доказів, пов`язаних з виявленням у домоволодінні ОСОБА_5 електрочайника, телефону та інших предметів, апеляційний суд доходить висновку, що сукупність досліджених доказів підтверджує щонайменше факт незаконного проникнення ОСОБА_5 до житла ОСОБА_12 у межах епізоду, який органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК України.

Так, сам обвинувальний акт, який став предметом судового розгляду, містить послідовний виклад того, що після вчинення умисного вбивства ОСОБА_12 , ОСОБА_5 у вечірній час 09.07.2020 р. повторно проник до будинку потерпілого. Також у матеріалах апеляційного провадження відображено, що прокурор послідовно посилався на дані протоколу слідчого експерименту від 25.07.2020 р. за участю свідка ОСОБА_13 , який детально показав обставини дій ОСОБА_5 , у тому числі за фактом викрадення електрочайника та телефону. Сам же суд першої інстанції у вироку визнав зазначений протокол слідчого експерименту належним та допустимим доказом при оцінці інших епізодів дій ОСОБА_5 , зокрема пов`язаних із проникненням до будинку ОСОБА_12 після вбивства та переміщенням тіла потерпілого.

Крім того, обвинувачений і сам не заперечував, що після подій 09.07.2020 р. приходив до будинку ОСОБА_12 , пояснюючи це власною версією обставин. Хоча наведені ним пояснення були спрямовані на спростування обвинувачення у крадіжці та умисному вбивстві, вони водночас підтверджують його обізнаність із ситуацією навколо будинку потерпілого та перебування біля нього після інкримінованих подій. У сукупності з іншими доказами, насамперед із даними слідчого експерименту та даними про проникнення до будинку потерпілого, це не узгоджується з версією про непричетність ОСОБА_5 до повторного потрапляння у житло ОСОБА_12 після смерті останнього.

За таких обставин апеляційний суд не погоджується з висновком місцевого суду про недоведеність інкримінованого ОСОБА_5 епізоду, пов`язаного з повторним проникненням до будинку ОСОБА_12 .

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що досліджені у справі докази не дають підстав для збереження саме тієї кримінально-правової оцінки, яку орган досудового розслідування надав цим діям як крадіжці, поєднаній із проникненням у житло виходячи з наступного.

Так за епізодом, кваліфікованим органом досудового розслідування за ч. 3 ст. 185 КК України, ОСОБА_5 ставилося у провину викрадення майна на суму 583,50 грн, а вартість велосипеда, який також зазначався в обвинуваченні, встановити не вдалося, що вбачається із досліджених апеляційним судом висновків експертів № 2885/20 від 19.08.2020 р. та № 1009 від 04.08.2020 р.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Згідно ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18.07.2024 р. № 3886-IX (далі – Закон № 3886-ІХ), який набрав чинності 09.08.2024 р., встановлено, що дії щодо викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати у розмірі до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – є дрібною крадіжкою, за яку настає відповідальність за ст. 51 КУпАП.

Зазначені зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення є декриміналізацією діянь (щодо викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати), якщо вартість викраденого майна є меншою ніж два розміри неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У 2020 році два неоподаткованих мінімуми доходів громадян, що враховуються для розрахунку кримінального правопорушення, дорівнювали 2 102 грн., що значно перевищує інкриміновану в цій частині суму 583,50 грн. Тому в частині заволодіння цим майном кримінальна протиправність діяння відпала.

Разом з тим відпадіння кримінальної протиправності самого викрадення не означає автоматичного зникнення кримінально-правового значення всіх інших дій особи, які були вчинені в межах цих епізодів.

Диспозиція ч. 1 ст. 162 КК України передбачає відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи як самостійний склад кримінального правопорушення. Відповідно до правових висновків викладених у рішеннях Верховного Суду кримінально-правова охорона недоторканності житла має самостійне значення і ст. 162 КК України застосовується й у випадках, якщо проникнення саме по собі не вплинуло на право власності або інше речове право. Отже, за наявності доведеного факту незаконного проникнення до житла таке діяння може отримати самостійну кримінально-правову оцінку за ст. 162 КК України.

Зазначений висновок не суперечить і роз`ясненням, викладеним у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10, згідно з якими коли крадіжка, грабіж або розбій кваліфікуються як такі, що поєднані з незаконним проникненням до житла, додаткова кваліфікація за ст. 162 КК України не потрібна. У цій справі ситуація є іншою, з огляду на дію Закону України № 3886-IX кримінально-правова оцінка епізоду як крадіжки не може бути збережена, а тому ознака незаконного проникнення, яка раніше охоплювалася складом злочину проти власності, підлягає самостійній правовій оцінці.

Оцінюючи сукупність доказів, апеляційний суд доходить висновку, що вони є достатніми для встановлення того, що ОСОБА_5 незаконно проник до приміщення ОСОБА_12 та з метою приховання злочину вбив його, після цих подій незаконно повторно потрапив до будинку ОСОБА_12 , тобто вчинив дії, які порушують недоторканність житла. Водночас з урахуванням змін законодавства про дрібне викрадення та вартості майна, зазначеної в обвинуваченні, ці дії не можуть оцінюватися як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, але охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України.

Отже, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 09.07.2020 р., у вечірній час (точного часу не встановлено), після вчинення ним умисного вбивства ОСОБА_12 , перебуваючи за місцем свого проживання, вирішив незаконно проникнути до житла останнього, з метою викрадення наявного там майна. ОСОБА_5 достовірно знаючи, що в будинку, де проживав ОСОБА_12 , нікого немає, за відсутності визначених законом підстав та в порушення встановленого законом порядку, діючи умисно, незаконно, протиправно, користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає і не може йому завадити проник на територію домоволодіння та будинку ОСОБА_12 , звідки виніс електрочайник, мобільний телефон та раму від велосипеда, загальна вартість яких, станом на 09.07.2020 р., не перевищує двох розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії ОСОБА_5 апеляційним судом кваліфікуються за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до житла.

За аналогічних підстав, апеляційний суд доходить висновку, що перше проникнення ОСОБА_5 до будинку ОСОБА_12 кваліфіковане судом першої інстанції за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, також підлягає перекваліфікації на ч. 1 ст. 162 КК України, оскільки за цим епізодом обвинуваченому інкриміновано незакінчений замах на таємне викрадення пенсії потерпілого на суму 1 712 грн. про що обвинуваченому було достеменно відомо, а відтак в цій частині вирок також не може бути залишений без змін.

За цих обставин вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_5 винуватим за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України та виправдання його за ч. 3 ст. 185 КК України підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового вироку, яким його дії, за цими епізодами, слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК України як незаконне проникнення до житла. В іншій частині, а саме щодо кваліфікації дій ОСОБА_5 за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, підстав для зміни вироку не вбачається.

За приписами ст. 12 КК України, кримінальним проступком є передбачене Кримінальним кодексом України діяння, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Санкцією ч. 1 ст. 162 КК України, передбачено покарання у виді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки – у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.

Суд, за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, та за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від кримінальної відповідальності.

У разі, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний заперечує проти застосування строків давності щодо нього, суд постановляє вирок, призначає винній особі покарання та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільняє її від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Частина 5 ст. 74 КК України застосовується лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України). Якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, ухвалює обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись положеннями ст. 49, ч. 5 ст. 74, ст. 106 КК України.

Враховуючи наведене, а також і те, що протиправні дії, передбачені ч. 1 ст. 162 КК України є кримінальним проступком та вчинені ОСОБА_5 09.07.2020 р., на час розгляду провадження судом апеляційної інстанції з цієї дати минуло більше 3 років, однак обвинувачений вважає себе невинуватим за пред`явленим обвинуваченням, тобто заперечує проти застосування строків давності, тому апеляційний суд вважає за необхідне звільнити ОСОБА_5 від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України.

Стосовно призначеного обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, апеляційний суд доходить наступного.

За змістом ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р., окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5 вчинив особливо тяжкий умисний злочин проти життя особи, при цьому суд першої інстанції, призначаючи йому покарання за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, врахував не лише ступінь тяжкості вчиненого, а й конкретні обставини кримінального правопорушення, зокрема спосіб дій обвинуваченого, мотив вчинення злочину, наслідки у виді смерті потерпілого, а також поведінку ОСОБА_5 після вчинення злочину, пов`язану з приховуванням тіла та слідів кримінального правопорушення.

Разом з тим, судом враховано й дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України є таким, що не має судимості, має неповнолітню дитину, є учасником бойових дій, однак офіційно не працював. Отже, покарання призначалося судом першої інстанції не формально, а з урахуванням усіх істотних для цього обставин, як тих, що характеризують тяжкість вчиненого, так і тих, що стосуються особи винного.

На думку апеляційного суду, покарання у виді 13 років позбавлення волі, призначене ОСОБА_5 за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, відповідає вимогам ст. ст. 65-67 КК України, є співмірним характеру та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним про особу обвинуваченого та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Доводи прокурора про те, що суд недостатньо врахував суспільну небезпечність особи обвинуваченого, факт вчинення злочину щодо особи похилого віку, у денний час, а також дії, спрямовані на приховування злочину, не дають підстав для висновку про явну м`якість призначеного покарання, оскільки зазначені обставини були відомі суду першої інстанції, враховані ним при індивідуалізації покарання та знайшли відображення у самому обсязі призначеного покарання. При цьому окремі з наведених прокурором обставин безпосередньо пов`язані з фактичними ознаками інкримінованого кримінального правопорушення та його способом вчинення, а тому не можуть оцінюватися відокремлено від уже встановленого судом ступеня тяжкості вчиненого.

З урахуванням викладеного підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України занадто м`яким, а вирок у цій частині таким, що підлягає зміні за доводами апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд –

у х в а л и в :

апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника – ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Первомайської окружної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2022 року відносно ОСОБА_5 , скасувати в частині засудження його за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України та виправдання за ч. 3 ст. 185 КК України.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України та призначити покарання у виді 2 років обмеження волі.

В порядку ст. 404 КПК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, ОСОБА_5 звільнити від покарання за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення. а засудженим ОСОБА_5 , який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, роз`яснивши іншим учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2