Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №443/1305/25 — Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/1305/25

Провадження №2/443/42/26

РІШЕННЯ

іменем України

05 травня 2026 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі

головуючого судді Павліва А.І.,

секретар судового засідання Стасів С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

за участю

представника позивача Гаталяка М.Я.,

представника відповідача ОСОБА_10.,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Гаталяк М.Я. подав до суду позовну заяву до ОСОБА_2 , у якій, з урахуванням зменшення позовних вимог, просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 235 436,00 грн та припинити право власності ОСОБА_4 на автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 316, державний номер НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог щодо предмета спору покликається на те, що 18 вересня 2004 року між сторонами було укладено шлюб. 2 березня 2012 року ними у шлюбі було придбано автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 316, державний номер НОМЕР_1 ., за ціною, що еквівалентна 22 000 доларів США. У 2016 році їхня сім`я розпалася і з того часу вони мешкають окремо. Позивач як співвласник автомобіля має право брати участь у користуванні та розпорядженні своїм майном. Проте, ось уже 9 років автомобілем користується тільки відповідач. Спільне користування автомобілем неможливе. Автомобіль є неподільним майном. Це загальновідомий факт. 18 червня 2025 року позивач скерувала листа до відповідача, у якому пропонувала продати автомобіль та поділити виручені гроші. Але відповіді не отримала. Позивач має підстави просити суд поділити спільний автомобіль, відступивши від засади рівності часток подружжя. Відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував автомобіль і відчужив його всупереч інтересам сім`ї. 17 липня 2018 року відповідач уклав з ПП «Автовир» договір комісії №1493, за яким він доручив ПП «Автовир» продати автомобіль марки MersedesBenz-Sprinter 316, державний номерний знак НОМЕР_1 . 17 липня 2018 року ПП «Автовир» продало цей автомобіль ОСОБА_5 , яка є мамою ОСОБА_2 . Зробив він це без її згоди і відома, тобто таємно розпорядився спільним майном в шкоду інтересам сім`ї. 11 лютого 2022 року Жидачівський районний суд Львівської області визнав недійсним зазначений договір купівлі-продажу транспортного засобу. Автомобіль зберігається у нього і користується він ним тільки в своїх інтересах. Автомобіль має 11 пасажирських місць, призначений для пасажирських перевезень, тобто з метою отримання прибутку. Але доходи від його використання відповідач залишав собі і витрачав у своїх інтересах. Він таксував, возив пасажирів по всій Україні, регулярні рейси на ринки м. Хмельницький, м. Чернівці і багато інших міст, возив спортивні гуртки на змагання. Ось уже 9 років відповідач живе окремо від їхньої сім`ї і користується автомобілем без урахування інтересів позивача, як співвласника цієї машини. Відповідач ухилявся від участі в утриманні двох своїх дітей, що змусило позивача звернутися до суду в інтересах дітей та за судовими рішеннями від 12 жовтня 2018 року та 11 листопада 2024 року стягувати з відповідача аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, а також аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання в розмірі 1/6 (однієї шостої) частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно. Крім того, діти проживають з позивачем і весь тягар їх виховання лягає на неї. Батько не відвідує дітей, не займається їхнім розвитком і вихованням, не використовує автомобіль для перевезення своїх дітей протягом останніх дев`яти років.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.46-47), в обґрунтування якого покликаючись на те, що саме по собі проживання дітей з Позивачкою не є підставою для збільшення частки у майні при його розподілі тому з подружжя, з ким проживають діти. Відповідач не має заборгованості по оплаті аліментів на своїх дітей, які проживають разом з Позивачкою. До призову Відповідача на військову службу під час військового стану він спілкувався із своєю донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сином ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також під час служби у лавах Державної прикордонної служби України Відповідач продовжував підтримувати контакти із своїми дітьми. Однак, за час служби в армії, Відповідач познайомився і одружився з ОСОБА_7 і у нього утворилась інша сім`я, через що спілкування зі своїми дітьми почало відбуватись значно рідше. Відповідач не заперечує факту придбання автомобіля марки Mercedes-Benz Sprinter 316, державний номер НОМЕР_1 , за час подружнього життя. Відповідач погоджується на мирне врегулювання спору та наголошує на тому, що згідний здійснити продаж автомобіля за актуальною ціною станом на дату продажу, а кошти за проданий автомобіль бажає розділити між сторонами у рівних частинах.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, покликаючись на викладені у ньому обставини та мотиви, та просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов визнав частково, покликаючись на викладені у відзиві на позовну заяву обставини та мотиви.

Заяви, клопотання, подані учасниками справи.

Представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.38-39), клопотання про витребування доказів та зобов`язання відповідача дати відповіді на питання (а.с.58), заяву про виклик свідків (а.с.76), заяву про зменшення позовних вимог (а.с.124), клопотання про стягнення судових витрат (а.с.145-146, 185).

Представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи (а.с.54).

Відповідачем подано заяву про обізнаність відповідача із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань (а.с.127).

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 14.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до відкритого підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження (а.с.32-33).

Ухвалою від 18.08.2025 задоволено заяву сторони позивача про участь у справі в режимі відеоконференції (а.с.41-42).

Ухвалою підготовчого засідання від 03.10.2025 у справі призначено судову автотоварозначу експертизу та зупинено провадження у справі (а.с.83, 84-85).

Ухвалою від 11.12.2025 поновлено провадження у справі (а.с.118).

Ухвалою підготовчого засідання від 26.01.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті (а.с.135).

Позиція суду.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони покликаються як на підстави своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню повністю виходячи з такого.

Фактичні обставини, встановлені судом, з покликаються на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно з рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 12.10.2018, яке набрало законної сили, ухвалено стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку(доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 07.06.2018 року (а.с.16-18).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано, про що свідчить рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 04.06.2021, яке набрало законної сили (а.с.9-11).

Відповідно до рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 11.02.2022, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки Mersedes-Benz-Sprinter 316, номер кузова НОМЕР_2 , № 18/07/001393 від 17.07.2018 укладений між приватним підприємством «Автовир» та ОСОБА_5 . Суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 повинен був отримати згоду позивачки ОСОБА_4 на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу як правочину, який виходить за межі дрібного побутового, стосується цінного майна. Наведене є порушенням вимог статей 63, 65 Сімейного кодексу України і відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля марки Mersedes-Benz-Sprinter 316, номер кузова НОМЕР_2 , рік випуску 2006, д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки такий договір виходить за межі дрібного побутового (а.с.20-24).

Витягом з наказу в.о. начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.08.2022 №7-ОС ОСОБА_2 , якого призвано на військову службу по мобілізації призначено на посаду та прийнято вважати таким, що приступив до виконання службових обов`язків з 09.08.2022 (а.с.49).

ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 02.02.2023, актовий запис №7, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 02.02.2023 (а.с.48).

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 11.11.2024, яке набрало законної сили, ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання в розмірі 1/6 (однієї шостої) частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно починаючи стягнення з 12.08.2024 і до досягнення донькою двадцяти трьох років або припинення навчання (а.с.12-15).

Згідно з довідкою Жидачівського ВДВС у Стрийському районі Львівської області від 08.09.2025 заборгованість по аліментах на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за виконавчими листами №443/960/18 та №443/1438/24 відсутня (а.с.55, 56).

Відповідно до висновку про вартість майна, складеного ТОВ «Інвестиційна група «Захід» у 2025 році вартість автомобіля Mercedes-Benz Sprinter - вантажопасажирський, номер кузова: НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 353 154 грн (а.с.91-117).

ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) допитана як свідок з її згоди надала суду показання, за змістом яких перебуваючи у шлюбі з відповідачем вони створили власну справу, відкрили магазини. У 2012 році для підтримання справи, перевезення товарів купили автомобіль Мерседес-Бенз Спрінтер. Сім`я розпалася влітку 2016 року. Після того, як вони розійшлися, цим автомобілем користується тільки чоловік і використовував його виключно для себе. Чоловік займався перевезенням пасажирів та таксуванням, однак отримані гроші за це їй не давав. Дітьми він не займався і лише поодиноко спілкується з ними. Вона просила його завезти її у лікарню та дати кошти на лікування, на що він не відреагував. Автомобіль він приховував від неї, зокрема переоформивши його на свою матір. Вона забезпечує сім`ю. У 2018 просила відвезти дитину у лікарню, однак він це проігнорував. Аліментів з 2016 року по час винесення рішення не платив на дітей. Товар їй допомагав доставляти її брат.

Свідок ОСОБА_8 надав суду показання, за змістом яких сестра та її чоловік ОСОБА_2 придбали автомобіль Мерседес-Бенз, який використовували у підприємницькій діяльності. Після того, як його сестра розійшлася з ОСОБА_2 у 2016 році, останній займався своїми справами і фінансово не допомагав дітям. Автомобіль забрав з собою. Використовував його для себе - перевозив пасажирів, дітей зі спорт школи. Це він бачив особисто і знає від друзів, чиїх дітей він перевозив. Він також користувався послугами ОСОБА_2 - їхав з ним на ринок у інше місто приблизно у 2016-2018 роках. Сестра багато разів зверталася до нього по допомогу, а саме підвезти її, дітей та речі у період часу з 2017 по 2020 роки.

Зміст спірних правовідносин

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наміром позивача визнати майно спільною сумісною власністю подружжя, поділити його, відступивши від засади рівності часток подружжя та отримати компенсацію за свою частку у цьому майні.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина 9 статті 7 СК України).

Відповідно до приписів частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, частиною третьою якої передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно з положеннями частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За змістом статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Аналогічні положення містяться у частині 2 статті 372 ЦК України.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з приписами частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частина 3 статті 372 ЦК України).

Згідно з вимогами частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23) дійшов таких висновків.

СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки у праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені витрати.

У постанові Верховного суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року в справі № 456/828/17 (провадження № 61-252св17) зроблено висновок про те, що обов`язок, передбачений статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що сторони перебували у шлюбі з 18.09.2004 по 05.07.2021.

За час шлюбу сторонами придбано транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Вартість зазначеного транспортного засобу становить 353 154 грн.

Суд насамперед звертає увагу на те, що сторонами визнаються обставини набуття спірного транспортного засобу - автомобіля Mercedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_1 - під час шлюбу, а також те, що він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відтак, з огляду на приписи частини першої статті 82 ЦПК України, зазначені обставини доказуванню не підлягають.

Суд зазначає, що при поділі майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними. Разом з тим, зважає на те, що у виняткових випадках суд може відступити від засади рівності часток, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей (за умови недостатності розміру аліментів для забезпечення їхнього належного розвитку та лікування).

При цьому під обставинами, що мають істотне значення, слід розуміти не лише випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, а й інші обставини, які свідчать про недобросовісну поведінку щодо спільного майна.

Визначаючи частки сторін у спірному транспортному засобі, суд враховує, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач приховав спільне майно шляхом відчуження автомобіля без її згоди. Наслідком цього стало звернення позивача до суду з вимогою про оспорення договору купівлі-продажу, що підтверджується рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 11.02.2022. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 квітня 2022 року у справі № 753/7032/19 (провадження № 61-21331св21).

Інші доводи позивача, зокрема щодо недбання відповідача про матеріальне забезпечення сім`ї та ухилення від участі в утриманні дітей, суд вважає недоведеними.

Так, на підтвердження обставин неналежного матеріального забезпечення сім`ї позивачем не надано належних і допустимих доказів. Показання свідка з цього приводу суд оцінює критично з огляду на їхній близький родинний зв`язок із позивачем, а також характер взаємовідносин між позивачем і відповідачем, які характеризуються неприязню.

Доводи щодо ухилення відповідача від участі в утриманні дітей також не знайшли свого підтвердження. Сам факт звернення позивача до суду з позовом про стягнення аліментів і задоволення такого не є безумовним доказом цієї обставини. Водночас судом встановлено, що у відповідача відсутня заборгованість зі сплати аліментів, що свідчить про належне виконання ним відповідного обов`язку.

Аргументи про те, що діти проживають разом із позивачем і основний тягар їх виховання покладено на неї, а батько не відвідує дітей, не займається їхнім розвитком і вихованням, не використовує автомобіль для перевезення своїх дітей протягом останніх дев`яти років, самі по собі не є підставою для відступу від рівності часток у розумінні частини 3 статті 70 СК України. Для такого відступу необхідною є сукупність обставин: проживання дітей з одним із подружжя і отримання ним аліментів, а також недостатність їх розміру. Перші дві обставини сторонами не заперечуються, однак недостатність аліментів позивачем не доведена належними та допустимими доказами. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 січня 2026 року у справі № 756/12215/23 (провадження № 61-6554св25).

Доводи позивача про те, що відповідач протягом тривалого часу користується спірним транспортним засобом на власний розсуд, зокрема використовує його для перевезення пасажирів та отримує дохід, частину якого не надає позивачу, суд також вважає недоведеними.

Так, показання свідка ОСОБА_9 ( ОСОБА_4 ) у цій частині ґрунтуються переважно на інформації, отриманій зі слів інших осіб, а відтак не можуть вважатися належним доказом у розумінні процесуального закону.

Показання свідка ОСОБА_8 , який є рідним братом позивача, суд оцінює критично з огляду на його близькі родинні зв`язки з позивачем та неприязні стосунки між позивачем та відповідачем. При цьому обставини, на які він покликається, частково також відомі йому зі слів інших осіб, а частково зводяться до окремих випадків користування відповідачем транспортним засобом (зокрема поїздок на ринок), що саме по собі не свідчить про системне здійснення діяльності з перевезення пасажирів та отримання від цього стабільного доходу.

Інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували здійснення відповідачем підприємницької діяльності із використанням спірного транспортного засобу та отримання доходу, позивачем не надано.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що саме обставина приховування відповідачем спільного майна доведена належним чином і, яка, на переконання суду, є достатньою підставою для відступу від засади рівності часток подружжя.

Враховуючи обставину приховування відповідачем спільного майна, а також зважаючи на тривале одноособове користування спірним транспортним засобом відповідачем, позбавлення позивача можливості реалізовувати свої права співвласника та отримувати економічну вигоду від спільного майна, суд вважає, що відступ від засади рівності часток у пропорції 2/3 до 1/3 є співмірним наслідкам недобросовісної поведінки відповідача та відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню повністю.

Крім того, суд звертає увагу сторін на те, що відповідно до частини 3 статті 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Розподіл між сторонами судових витрат.

Судовий збір.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір у сумі 2 354,36 грн (з урахуванням зменшення позовних вимог) підлягає покладенню на відповідача у повному обсязі.

Інша частина сплаченого позивачем судового збору у розумінні Закону України «Про судовий збір» є зайво (надміру) сплаченою, у зв`язку з чим не підлягає покладенню на відповідача. Водночас суд звертає увагу позивача на те, що така сума може бути повернута за клопотанням особи, яка її сплатила, за ухвалою суду відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Витрати, пов`язані із проведенням експертизи.

Згідно з приписами пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Зважаючи на те, що судом задоволено позов повністю, тому на відповідача покладається вартість проведеної експертизи у сумі 4 000,00 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 500,00 грн, які сторона позивача просить стягнути з відповідача, підтверджуються доданими до позовної заяви доказами, а саме: Договором від 06.08.2024, у якому сторони обумовили його істотні умови, зокрема, предмет договору та порядок оплати послуг адвоката (а.с.148), замовленням №2 від 06.08.2024 (а.с.149), актом приймання-передачі №1 від 22.01.2026, у якому визначено послуги, надані адвокатом, їх кількість та ціна (а.с.150).

Сторона відповідача заперечила проти визначеного стороною позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, що такий є явно завищеним, не відповідає складності справи та є не співмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт. Судові засідання, які проведені з представником позивача у режимі відеоконференції, не несли зайвих витрат для нього.

При вирішенні питання розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу судом взято до уваги норми статей 133, 137, 141 ЦПК України, якими передбачено види судових витрат, витрати на професійну правничу допомогу та розподіл судових витрат між сторонами.

Окрім цього, суд враховує правові висновки, зроблені Верховним Судом з цього питання. Зокрема:

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Також, суд зважає на положення пункту пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України, згідно з якими загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зваживши на зміст та обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та їх необхідність, складність справи, усталеність судової практики при розгляді справ цієї категорії, ціну позову, доходить переконання, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 500,00 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності і є надмірною.

Так, суд зауважує, що справа не відзначається підвищеною складністю, не містить складних фактичних чи правових питань, а правове регулювання спірних правовідносин є усталеним. Позовна заява не містить значного обсягу правового аналізу або унікальних правових позицій.

За таких обставин вартість складання позовної заяви у розмірі 15 000,00 грн є завищеною та не відповідає критерію розумності.

Також суд враховує, що участь представника позивача у судовому засіданні здійснювалась у режимі відеоконференції, що виключало додаткові витрати, пов`язані з прибуттям до суду, а отже заявлена вартість у 3 000,00 грн за одне судове засідання фактично охоплює лише витрати адвокатом часу, що також підлягає оцінці з точки зору співмірності.

Складання клопотання у цій справі не вимагало значного обсягу роботи та не було пов`язане зі складними процесуальними діями, у зв`язку з чим вартість таких послуг у розмірі 3 000,00 грн є непропорційною.

Надання усних консультацій, з огляду на характер спору, не вимагало значного часу чи спеціальних зусиль та є складовою загального супроводу справи.

З урахуванням наведеного, керуючись критеріями реальності та розумності витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

За наведених обставин, суд вважає обґрунтованими витратами на професійну правничу допомогу у цій справі суму у розмірі 15 000,00 грн, яка в силу положень частини 2 статті 141 ЦПК України покладається на відповідача.

На підставі статей 368, 369, 372 Цивільного кодексу України, статей 7, 60, 61, 63, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційного номера облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційного номера облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) про поділ спільного майна задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 2/3 частини транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у сумі 235 436 (двісті тридцять п`ять тисяч чотириста тридцять шість) грн.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 354,36 грн, витрати на проведення експертизи у сумі 4 000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн, а всього 21 354 (двадцять одна тисяча триста п`ятдесят чотири) грн 36 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на десять днів.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 11 травня 2026 року.

Головуючий суддя А.І. Павлів