Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №497/573/26 — Болградський районний суд Одеської області

22.04.2026

Справа № 497/573/26

Провадження № 2-а/497/26/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2026 року Болградський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Раца В.А.,

секретаря - Божевої І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Болграді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

04.03.2026 року позивач звернувся шляхом формування документу в системі "Електронний суд" до суду з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову №R374325 від 22.02.2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , згідно з якою його притягнуто до відповідальності за ч.3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17 000 грн. та закрити провадження у справі. Сягнути з відповідача на користь позивача суму судових витрат, у вигляді судового збору у розмірі 1 064,96 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що не визнає себе винним у вчиненні адміністративного правопорушення, яке передбачене частиною 3 ст. 210-1 КУпАП і на підставі правових приписів статті 77 КАСУ, вважає, що саме Відповідач повинен надати належні, допустимі та достовірні докази. Позивач вважає, що у відповідача відсутні докази щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Таким чином, постанову №R374325, слід визнати незаконною та скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 10.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку адміністративного судочинства. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

10.04.2026 року позивач надіслав через систему «Електронний суд» до суду додаткові пояснення по справі. У яких зазначив, що зі змісту оскаржуваної постанови №R374325 від 22.02.2026 року, вбачається, що ОСОБА_1 , нібито, в порушення вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» (стаття, частина, пункт в постанові не зазначено) не прибув (місце та дата не зазначені) після отримання повістки (доказів отримання не надано), чим порушив норми законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, і таким чином вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Позивач заперечує проти викладеної інформації, оскільки стверджує, що повістку про виклик ніяким чином не отримував, ані особисто, ані засобами поштового зв`язку, а тому не знав і не міг знати про дату, час та місце, куди потрібно з`явитися.

Розглянувши справу, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову № R374325 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 17 000, 00 грн.(а.с.7).

У вищевказаній постанові зазначено: «22.02.2026 року через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, надійшла заява, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210-1 КУпАП.

Адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період і тягне накладення штрафу у розмірі від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відносини, які є предметом судового розгляду у цій справі регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, законами України чинними на час виникнення спірних відносин, зокрема:

Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» 25 березня 1992 року № 2232-XII(далі Закон № 2232-XII);

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543- XII(далі Закон № 3543- XII);

Постановами Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 та від 16 травня 2024 р. № 560, якими на виконання вимог зазначених законів затверджені Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, (далі Порядок ведення військового обліку, Постанова № 1487) та Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок призову громадян під час мобілізації, Постанова № 560),- відповідно.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. (ч.1 ст. 65 Конституції України).

Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» 25 березня 1992 року № 2232-XII ( редакції чинній на час виникнення спірних відносин, далі Закон № 2232-XII).

Дотримання правил військового обліку є складовою військового обов`язку, який покладається на громадян (частина 3 статті 1 Закону№ 2232-XII).

Військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів (частина 1 статті 33 Закону№ 2232-XII).

Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів - посвідчення про приписку до призовної дільниці; військового квитка, тимчасового посвідчення військовозобов`язаного (пункт 20 Порядку ведення військового обліку).

Згідно з Порядком ведення військового обліку призовники, військовозобов`язані та резервісти зобов`язані: перебувати на військовому обліку; прибувати за викликом для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; у встановленому порядку та строки за місцем перебування на військовому обліку повідомляти відповідним органам, які відповідають за ведення обліку, про зміну адреси місця проживання, інших персональних даних; звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними цих органів, подавати документи, що підтверджують право на відстрочку.

Призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом (ст. 42 Закону № 2232-XII, пункт 19 Порядку ведення військового обліку).

Територіальні центри комплектування та соціальної політики згідно з вказаним Порядком уповноважені: виявляти осіб, які не перебувають на військовому обліку; оповіщувати осіб (за місцем проживання, роботи або навчання) шляхом поштового відправлення або через уповноважених представників для виконання дій, пов`язаних з військовим обов`язком; розглядати справи про адміністративне правопорушення, зокрема пов`язані з порушенням правил військового обліку; звертатися у встановленому порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.79 Порядку ведення військового обліку).

У зв`язку із повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, Указами Президента України від 24 лютого 2022 року №№N 64/2022 та 65/2022, затверджених Законами України від 24.02.2022 № 2102-IX та від 3 березня 2022 року № 2105-IX з 24 лютого 2022 року на території держави введено режим воєнного стану та оголошено проведення загальної мобілізації, які діють дотепер. Тобто на території України з 24 лютого 2024 року встановлений у розумінні Закону № 3543- XII особливий період, який охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій, у який на громадян покладається виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Спеціальним Законом, який визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, зокрема і під час дії особливого періоду, є Закон № 3543- XII.

У квітні 2024 року законодавчий орган держави з метою удосконалення процедур проведення заходів мобілізації, військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів прийняв Закон України від 11.04.2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі Закон № 3633-IX), який набрав чинності 18.05.2024 р.

Згідно частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

19.05.2024 року набув чинності Закон №3696-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст. 210-1 КУпАП було доповнено частиною 3, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.

Відповідно до статті 279 -9 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210 -1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Згідно з ч. 2 ст. 279-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки обтяжений обов`язком протягом трьох днів після отримання такої заяви перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала зазначену у цій статті заяву через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, копія постанови по справі може бути направлена їй засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти, зазначену в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, або в її електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Відповідно до ст. 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення по справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210 -1 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення може направлятися особі, щодо якої її винесено, у порядку, визначеному статтею 279 -9 цього Кодексу.

Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі за текстом Закон) визначено правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Відповідно до ст. 1 Закону Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до ст. 9 Закону призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Приписами ст. 14 -1 Закону передбачено функціонування електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста (далі Електронний кабінет). Електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов`язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Порядок електронної ідентифікації в електронному кабінеті, перелік відомостей, що відображаються в ньому, а також перелік послуг, які надаються призовнику, військовозобов`язаному, резервісту через електронний кабінет, визначається Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або Положенням про Державний вебпортал електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

В силу с. 4 ст. 14 Закону надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію.

Як вбачається з Постанови № R374325 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 22.02.2026 року, позивач подав заяву про те, що він не оспорює допущене порушення та просить розглянути без його участі.

Посилання позивача на порушення вимог процесуального законодавства притягнення його до адміністративної відповідальності, також не знайшло підтвердження під час розгляду справи.

При цьому, суд зазначає, що позивачем не спростовано доводи відповідача про те, що він був обізнаний про порушення та про подану заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За наведених обставин, суд вважає, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованим, прийнятим належним суб`єктом у межах його компетенції, на підставі, у межах повноважень та у визначений законом спосіб, із дотриманням належної процедури, а накладене відповідачем адміністративне стягнення обране у виді та розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що не спростовано позивачем.

Судом враховано висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 20.10.2011 р. по справі «Рисовський проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суть судового контролю під час розгляду даної справи полягає в тому, щоб оцінити підставу винесення спірної постанови саме на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення. Суд не повинен перебирати на себе не владні функції і фактично здійснювати замість компетентного органу (посадової особи) розслідування або ж дослідження доказів, які не були зібрані, та не могли бути враховані ним до моменту винесення постанов.

Статтею 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь та кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не доведено згідно з законом.

Згідно з частиною 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить зі змісту статті 139 КАС України, враховуючи, що у задоволення позовної заяви відмовлено, сплачений судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 19, 90, 139, 243, 245, 250, 286 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.А. Раца