Вирок від 21 квітня 2026 р. у справі №592/4102/23 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/4102/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/135/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 252

ВИРОК

Іменем України

22 квітня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 592/4102/23 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.07.2023, за яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Глухів Сумської області, мешканець АДРЕСА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), раніше не судимий

визнаний винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,

учасників судового провадження:

прокурора – ОСОБА_9 ,

обвинуваченого – ОСОБА_10 ,

захисника – адвоката ОСОБА_11 ,

установила:

У поданій апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_12 просить скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винним за ч. 2 ст. 307 КК та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 6 років з конфіскацією майна, в іншій частині вирок залишити без змін. Вимоги обґрунтовані тим, що визнані судом пом`якшуючі покарання обставини не є такими, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, тому положення ст. 69 КК застосовані судом безпідставно. Також у вироку не наведено мотивів не призначення додаткового покарання.

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.07.2023 ОСОБА_10 визнаний винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, і йому призначене покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, без конфіскації майна.

Згідно вироку, за невстановлених обставин ОСОБА_10 незаконно придбав та почав незаконно зберігати особливо небезпечну психотропну речовину амфетамін. 13.01.2023 близько 14:30, перебуваючи в під`їзді буд. по вул. Л. Українки в м. Суми, ОСОБА_10 був зупинений співробітниками поліції. В період часу з 16:04 до 17:58 під час затримання ОСОБА_10 у ході його обшуку вилучено згортки із зіп-пакетами всередині в загальній кількості 29 шт., заповненими особливо небезпечними психотропними речовинами у 7 пакетах загальною масою 8,8384 г, у 7 пакетах загальною масою 8,559 г та у 15 пакетах загальною масою 3,4625 г, що є великим розміром, які ОСОБА_10 незаконно зберігав з метою збуту.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурора ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу, доводи обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 , які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оскаржуються.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому покарання, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції не в повній мірі дотримався загальних засад призначення кримінального покарання, а саме принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, внаслідок чого застосував закон, який не підлягав застосуванню – ст. 69 КК, та без наявності до того законних підстав призначив обвинуваченому за 2 ст. 307 КК більш м`яке покарання, ніж передбачено санкцією частини цієї статті.

Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення, зокрема про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

Так, згідно ч. 1 ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення ст. 66 і 69 КК, згідно яких підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При вирішенні питання про можливість призначення ОСОБА_10 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК, на підставі ст. 69 КК, відповідно вимог зазначеної статті, крім особи винного, суд першої інстанції врахував також декілька обставин, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінального правопорушення вперше, задовільна характеристика, молодий вік обвинуваченого та його хворобливий стан, а також повне визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з тим, у вироку належним чином не умотивовано, яким саме чином встановлені судом обставини, що пом`якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення ОСОБА_10 навіть мінімального покарання в межах санкції ч. 2 ст. 307 КК визнається у даному випадку явно недоцільним і несправедливим. Суд обмежився формальним переліком таких обставин, не навівши переконливих аргументів щодо їх винятковості та не обґрунтувавши причин відступу від загальних засад призначення покарання, визначених кримінальним законом.

При цьому поза належною увагою суду залишилося те, що вчинене ОСОБА_10 кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких, а характер і спосіб його вчинення свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки. Зокрема, у ОСОБА_10 було вилучено згортки, які містили 29 зіп-пакетів із особливо небезпечними психотропними речовинами загальною масою 20,8599 г, що становить великий розмір. Вказані речовини він незаконно зберігав з метою подальшого збуту, що саме по собі свідчить про спрямованість його дій на розповсюдження наркотичних засобів та втягнення невизначеного кола осіб у їх незаконне вживання.

Крім того, суд не врахував, що подібні кримінальні правопорушення посягають на здоров`я населення, підривають основи громадської безпеки та мають значний негативний соціальний вплив. Масштаб вилучених психотропних речовин, їх фасування на окремі дози, а також спосіб зберігання свідчать про підготовленість дій обвинуваченого та наявність реальної загрози їх подальшого розповсюдження.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що в цьому провадженні відсутні такі пом`якшуючі покарання обставини як щире каяття обвинуваченого та усунення заподіяної шкоди, оскільки таке каяття носить формальний характер і не може бути визнане обставиною, яка пом`якшує покарання, так як окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, розкаяння передбачає ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків правопорушення, намаганні відшкодувати завдані збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Проте, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_10 намагався виправити наслідки вчиненого, і які конкретні дії для цього вживав.

Крім того, під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам слідства і суду у встановленні істини у справі, з`ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття кримінального правопорушення. Однак матеріали цього провадження не містять відомостей, що обвинувачений, займаючи активну позицію повідомив органам слідства інформацію, яка їм не була відома, чи подав нові докази, які мають значення для встановлення обставин справи.

Інші визнані судом пом`якшуючими покарання обставинами, як то вчинення кримінального правопорушення вперше, задовільна характеристика обвинуваченого, його молодий вік та хворобливий стан, є лише такими, що характеризують особу ОСОБА_10 , та не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, оскільки не пов`язані безпосередньо з обставинами його вчинення, формою вини, мотивом і метою кримінального правопорушення, а також не впливають істотно на характер і ступінь суспільної небезпечності діяння.

Вказані обставини підлягають урахуванню при індивідуалізації покарання відповідно вимог закону, однак самі по собі не можуть бути підставою для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено санкцією відповідної статті КК.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції відносно того, що наявні в цьому кримінальному провадженні обставини, які пом`якшують покарання, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, яке вчинене обвинуваченим, є безпідставним і необґрунтованим, оскільки не знайшов свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.

У той же час, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають доводи апеляційної скарги про невідповідність призначеного покарання за ч. 2 ст. 307 КК ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, оскільки згідно ч. 1 ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається лише таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, установлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Таким чином, висновок про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого може мати місце тільки у разі, якщо суд першої інстанції обрав вид та розмір покарання виключно у межах санкції статті кримінального закону, за якою особа визнана винуватою, без застосування до цього покарання положень ст. 69 КК, що не мало місце у кримінальному провадженні при призначенні покарання за ч. 2 ст. 307 КК.

Крім того, стороною обвинувачення не оскаржується правова кваліфікація дій обвинуваченого та доведеність його вини, тому вимога прокурора про визнання ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, також задоволенню не підлягає.

Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а згідно п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є застосування закону, який не підлягав застосуванню.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 420 КК передбачено, що у разі необхідності застосування більш суворого покарання суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок, тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, оскільки є необхідність у застосуванні до ОСОБА_10 більш суворого покарання за ч. 2 ст. 307 КК, ніж визначене первісно судом першої інстанції.

При призначенні ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 307 КК колегія суддів враховує тяжкість та сукупність всіх обставин, що характеризують це кримінальне правопорушення, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин і вважає за необхідне призначити ОСОБА_10 мінімальне покарання в межах санкції ч. 2 ст. 307 КК у виді позбавлення волі строком шість років із конфіскацією майна, крім житла, яке перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 420, п. 15 ст. 615 КПК України, –

ухвалила:

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.07.2023 відносно ОСОБА_13 скасувати в частині призначення покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок.

ОСОБА_13 вважати засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком шість років із конфіскацією майна, крім житла.

Строк відбування покарання ОСОБА_14 рахувати з моменту його фактичного затримання на виконання вироку апеляційного суду, зарахувавши до нього час знаходження його під вартою з 13.01.2023 до 15.01.2023 включно і під цілодобовим домашнім арештом з 16.01.2023 до 14.04.2023 включно з урахуванням положень ст. 72 КК України.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору і не пізніше наступного дня після його ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5