Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №472/160/26 — Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/160/26

Провадження №3/472/106/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Дівульської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у селищі Веселинове Миколаївської області матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одруженого, директора ТОВ "КОЛОСІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР", який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2026 року до Веселинівського районного суду Миколаївської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 86 від 17.02.2026 року, перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2025 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого з бюджету встановлено порушення платником податків - директором ТОВ "КОЛОСІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" ОСОБА_1 п. 200.1, п.п. "б" п. 200.4 ст. 200 ПКУ, в результаті чого відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування за період листопад 2025 року та відсутнє право на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку на суму 130 182 гривні, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, але 25.03.2026 року подав до суду письмові пояснення, в яких вину у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, не визнав повністю та просив суд закрити провадження у справі, в зв`язку із відсутністю події та складу правопорушення. Також вказав, що протокол складено відносно іншої особи - ОСОБА_1 , тоді як він - ОСОБА_1 . Справу просив розглянути за його відсутності.

Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 86 від 17.02.2026 року, перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2025 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого з бюджету встановлено порушення платником податків - директором ТОВ "КОЛОСІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" ОСОБА_1 п. 200.1, п.п. "б" п. 200.4 ст. 200 ПКУ, в результаті чого відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування за період листопад 2025 року та відсутнє право на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку на суму 130 182 гривні, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

Натомість, судом встановлено, що директором ТОВ "КОЛОСІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" є ОСОБА_1 , а не як зазначено в протоколі та в матеріалах перевірки - ОСОБА_1 .

Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він складається з: об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкту, суб`єктивної сторони.

Згідно із ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначається, зокрема, суть адміністративного правопорушення.

Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у скоєнні правопорушення має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, порушує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Згідно зі ст. 7 КУПАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Диспозицією ч. 1 ст. 163-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.

Матеріали справи не містять жодних доказів, окрім Акту перевірки від 27.01.2026 року, на підставі якого був складений протокол про адміністративне правопорушення, на підтвердження того, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

Вказані докази суд не може визнати належними, допустимими, достовірними та такими, які узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і які свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, враховуючи наступне.

Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведено достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину у справі.

Як вбачається із матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення ґрунтується на акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 27.01.2026 року.

Відповідно до змісту п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексуУкраїни результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт перевірки - це документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає результати. Тобто, акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки інспектора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства. При цьому акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не породжує, не змінює не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність.

Висновки, викладені у акті перевірки, є відображенням дій інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків.

Таким чином, на думку суду, акт перевірки не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП, оскільки в силу норм ПК України, акт перевірки не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

У своїй практиці Верховний Суд уже неодноразово наголошував на тому, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки інспектора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність. У силу норм Податкового кодексу України акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій, він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

Також, згідно з положеннями ст. 58 ПК України, на підставі акту перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Статтями 55-56 ПК України передбачене право адміністративного та судового оскарження такого податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків, у разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (п.56.18 ст.56 ПК України).

Із аналізу вказаних норм слідує, що якщо за результатами податкової перевірки складено акт, який містить висновки про встановлення факту порушення податкового законодавства, контролюючим органом приймається повідомлення-рішення, у якому ним визначається сума грошового зобов`язання, яке платник податків має право оскаржити.

Акт перевірки не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.163-1 КУпАП, оскільки в силу норм Податкового кодексу України акт перевірки не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

Отже, єдиною правомірною підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.163-1 КУпАП, є наявність на момент складання протоколу узгодженого податкового повідомлення-рішення, а не акту перевірки.

Не прийняття податкового повідомлення-рішення із визначенням контролюючим органом суми бюджетного відшкодування, позбавляє платника податків права на оскарження такого рішення контролюючого органу, а за відсутності відомостей про узгоджену суму відшкодування немає підстав для притягнення платника податків за порушення порядку податкового обліку.

Таким чином, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Отже, сукупність наведених обставин свідчить про те, що в матеріалах справи відсутні достатні докази, які беззаперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення

Враховуючи, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, то суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 251, 280, 283 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП в зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова суду може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко