Вирок від 07 травня 2026 р. у справі №644/3409/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/3409/26

Провадження № 1-кп/644/718/26

08.05.2026

ВИРОК

Іменем України

08 травня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221180000186 від 11.02.2025 року, стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Богодухів Харківської області, громадянина України, освіта середньо-технічна, раніше не судимого, який працює ПП «Автодом», зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382 КК України,

встановив:

Так, ст. 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов`язковість судового рішення згідно зі ст. 129 Конституції України є однією з основних засад судочинства.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Як установлено ст. 298 КУпАІІ, яка кореспондується із ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Досудовим розслідуванням встановлено, що постановою Московського районного суду м. Харкова від 10.10.2024 року (справа № 643/1107/24), що набрала законної сили 21.10.2024, ОСОБА_7 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 гри. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Незважаючи на це, ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови та будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання рішення суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, 08.08.2025 року о 16:35 год., будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, ігноруючи заборону, встановлену ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», повторно протягом року, керував транспортним засобом марки Mitsubishi Carisma, з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , перебуваючи по вул. Біблика, б. 19, в м. Харкові, був зупинений екіпажем УПП в Харківській області ДПП, про що складено протоколи про адміністративні правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП та ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За вчинене правопорушення, постановою Індустріальний районого суду м. Харкова від 03.11.2025 (справа № 644/7270/25), що набрала законної сили 14.11.2025, ОСОБА_6 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАІІ та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 40 800 гри. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років.

Отже, ОСОБА_6 діючи усвідомлено, виконав усі необхідні дії, які вважав за необхідне для досягнення своєї мети, спрямовані на умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 382 КК України визнав повністю та погодився із фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті.

Суду пояснив, що постановою Московського районного суду м. Харкова від 10.10.2024 року (справа № 643/1107/24), що набрала законної сили 21.10.2024, ОСОБА_7 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 гри. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. 08.08.2025 року о 16:35 год., керував транспортним засобом марки Mitsubishi Carisma, з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , перебуваючи по вул. Біблика, б. 19, в м. Харкові, де був зупинений екіпажем УПП в Харківській області ДПП, про що були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП та ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, судом з`ясовано, що учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає.

При встановлених обставинах суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 382 КК України як невиконання судового рішення, а саме умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжкими злочином, відомості про особу винного, наявність обставин, що пом`якшує та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_6 , є щире каяття.

Обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , відсутні.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 раніше не судимий, не одружений, працює, є особою з інвалідністю 3 групи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, суспільну небезпеку вчиненого проступку, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення проступку, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров`я, соціальне становище, відсутність даних про перебування на профілактичному обліку у лікарів нарколога та психіатра, наявність обставин, що пом`якшує та обтяжує покарання, зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв`язку, приходить до висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде призначення остаточного покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 382 КК України.

Суд вважає, що призначенняОСОБА_6 більш суворого покарання, а саме у виді позбавлення волі, яке передбачене санкцією ч. 1 ст. 382 КК України, буде недоречним та несправедливим через суворість такого покарання.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

При цьому, також суд враховує, що відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч. 2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і що до кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Процесуальні витрати відсутні.

Запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Цивільний позов не заявлено.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Диск DVD-R з відео файлами, визнаний речовим доказом, що зберігається в матеріалах кримінального провадження, залишити в матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити прокурору та обвинуваченому.

Суддя ОСОБА_1