Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №203/1921/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/1921/25

Провадження № 2/201/3374/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20 квітня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Терновою А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 14 квітня 2025 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь до ТОВ «Фінансова компанія» «Укрфінстандарт» (Код ЄДРПОУ: 41153878, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька 17-Б, 04052) 3% річних за період 02 квітня 2017 року по 02 квітня 2020 року у розмірі 58 346,52 грн., та інфляційні збитки у розмірі 166 867,97 грн., а всього - 225 214,49 грн. та судові витрати по справі.

В обґрунтування своїх вимог, позивачі у позовній заяві посилалися на те, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2010 року справа № 2-699/2010 стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11289408000 від 28 січня 2008 року у розмірі 647 262,51 грн, судовий збір у розмірі 1700 грн., витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 250,00 гривень.

13 лютого 2018 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінстандарт» було укладено Договір факторингу № 104, відповідно до якого право грошової вимоги за Договором про надання споживчого кредиту № 11289408000 від 28 січня 2008 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК» «Укрфінстандарт».

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2018 року по справі № 203/1274/18 замінено стягувача у виконавчому провадженні, а саме: з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», відповідно до Договору факторингу № 104 від 13.02.2018 року

Отже, до ТОВ «Фінансова компанія» Укрфінстандарт» відповідно до Договору факторингу № 104 від 13 лютого 2018 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором про надання споживчого кредиту № 11289408000 від 28.01.2008 року.

На даний час виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з примусового виконання виконавчого листа № 2-699/2010 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11289408000 від 28.01.2008 року у розмірі 647 262,51 грн, судовий збір у розмірі 1700 грн та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 250,00 гривень завершені та не перебувають на виконанні у зв`язку з відсутністю майна на яке можливо звернути стягнення відповідно до Постанови про повернення виконавчого документа на підставі п.2 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження» від 15 березня 2017 року.

Станом на 19 березня 2025 рік заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11289408000 від 28 січня 2008 року у розмірі 647 262,51 не погашена, рішення суду залишається не виконаним, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення 3% річних та інфляційні збитки.

Рішення суду не виконувалось відповідачами у період з 02 квітня 2017 року по 02 квітня 2020 рік.

У зв`язку з чим, позивач наполягав на стягненні 3% річних та інфляційних витрат з розрахунку:

Розрахунок 3% річних здійснено за формулою : 647 262,51 гривень (заборгованість що підлягає стягненню за рішенням суду) х 3% : 365 х 1097 (кількість днів прострочення за період з 02.04.2017 по 02.04.2020 року.) = 58 346,52 гривень.

Розрахунок інфляційних збитків здійснено за формулою: [Інфляційні нарахування] = 647 262,51 грн (сума боргу) 125,781% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 647 262,51 грн (сума боргу) = 166 867,97 гривень

Тому позивач пославшись на ст. 625 ЦК України просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. (а.с. 1-4).

Відповідачі правом на надання відзиву не скористалися.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 14 квітня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.26).

Відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

14 квітня 2025 року згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача ОСОБА_2 (а.с. 27).

14 квітня 2025 року надійшла відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача ОСОБА_2 (а.с. 27).

14 квітня 2025 року згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача ОСОБА_1 , оскільки відомості стосовно останньої відсутні в Єдиному державному демографічному реєстрі (а.с. 28).

15 травня 2025 року надійшла відповідь з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про відсутність відомостей про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача ОСОБА_1 (а.с. 30).

З огляду на вказане, суддя 15 травня 2025 року звернувся до Державної міграційної служби України, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача ОСОБА_1 (а.с. 31).

10 червня 2025 року надійшла відповідь з Державної міграційної служби України про відсутні відомості стосовно зареєстрованого у встановленому законом порядку місце проживання відповідача ОСОБА_1 (а.с. 38).

10 червня 2025 року ухвалою судді відкрито провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с.39-41).

Ухвалою суду від 30 вересня 2025 року провадження у справі було запинено до розгляду Великою Палата Верховного Суду справи № 754/511/23, (провадження № 14-63цс25) (а.с 59-60).

12 березня 2026 року ухвалою судді відновлено провадження у справі (а.с. 76).

Представник позивача в судове засідання не з`явився просив слухати справу за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися про день та час повідомлялися належним чином, причин не явки суду не повідомили.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі та судові повістки по справі направлялися відповідачам на адресу місця реєстрації, проте поверталися до суду без вручення адресату, з відмітками "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Згідно з ч. 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не надав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини встановленні судом

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2010 року справа № 2-699/2010 стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11289408000 від 28.01.2008 року у розмірі 647 262,51 грн, судовий збір у розмірі 1700 грн., витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 250,00 гривень (а.с. 13-14).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2018 року по справі № 203/1274/18 замінено стягувача у виконавчому провадженні, а саме: з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», відповідно до Договору факторингу № 104 від 13.02.2018 року (а.с. 15-16).

Як зазначив в позові представник позивача на даний час виконавчі провадження стосовно Агафонової А.А., Агафонової Г.В., з примусового виконання виконавчого листа № 2-699/2010 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11289408000 від 28.01.2008 року у розмірі 647 262,51 грн, судовий збір у розмірі 1700 грн та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 250,00 гривень завершені та не перебувають на виконанні у зв`язку з відсутністю майна на яке можливо звернути стягнення відповідно до Постанови про повернення виконавчого документа на підставі п.2 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження» від 15 березня 2017 року.

Станом на 19 березня 2025 рік заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11289408000 від 28 січня 2008 року у розмірі 647 262,51 не погашена, рішення суду залишається не виконаним, тому просили суд стягнути 3% річних за період з 02 квітня 2017 року по 02 квітня 2020 рік в розмірі 58 346,52 гривень та інфляційні витрати 166 867,97 гривень

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Так, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків наведені в частині другій статті 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому, факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У Законі України "Про виконавче провадження" поняття "виконавче провадження" розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1 Закону).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Наведене також узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції, заява №183571/91" (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Як зазначає сам позивач виконавчі провадження зі стягнення заборгованості за рішенням суду справа № 2-699/2010 завершенні 15 березня 2017 року та не перебувають на виконанні.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2018 року по справі № 203/1274/18 замінено стягувача у виконавчому провадженні, а саме: з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», відповідно до Договору факторингу № 104 від 13.02.2018 року.

Будь-яких доказів пред`явлення виконавчого листа на примусове виконання, поновлення позивачем (стягувачем) строку пред`явлення до виконання вказаного виконавчого документу в судовому порядку суду не надано, клопотання про витребування відповідних доказів судом не заявлено.

Також, позивачем не надано доказів перебування виконавчого листа на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби чи у приватного виконавця.

Виходячи з викладеного, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23, дійшла висновку (пункти 146, 147), що факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

Суд зазначає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, та стороною позивача не доведено обов`язку відповідачів у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а відтак з урахуванням наведених висновків суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для стягнення похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, в зв`язку з чим суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідачів на користь позивача трьох відсотків річних та індексу інфляції слід відмовити.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову по суті заявлених позовних вимог.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду

Повний текст рішення складено 24 квітня 2026 року

Суддя С.О. Демидова