Постанова від 07 травня 2026 р. у справі №440/1168/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 р. Справа № 440/1168/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, повний текст складено 03.02.26 по справі № 440/1168/25

за позовом ОСОБА_1

до Онуфріївського районного суду Кировоградської області , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області третьої особи Державної судової адміністрації України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Онуфріївського районного суду Кіровоградської області (далі по тексту – Онуфріївський районний суд, перший відповідач), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області (далі – ТУ ДСА у Кіровоградській області, другий відповідач), третьої особи Державної судової адміністрації України (далі – ДСА України, третя особа), в якому просила суд:

- визнати протиправним дії Онуфріївського районного суду Кіровоградської області у винесенні наказу від 06.11.2024 № 70-к, яким припинено здійснювати ОСОБА_1 доплату за вислугу років з 06.11.2024 та у визнанні наказу від 12 жовтня 2023 року № 64-к та пункту 3 наказу від 02.08.2024 № 50-к такими, що втратили чинність;

- зобов`язати Онуфріївський районний суд Кіровограсдької області винести наказ, яким скасувати наказ від 06.11.2024 № 70-к про припинення здійснення ОСОБА_1 доплати до посадового окладу за вислугу років з 06.11.2024 та у визнанні наказу в.о. голови Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12.10.2023 № 64-к «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 » та пункт 3 наказу голови Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 02.08.2024 року №50-к «Про доплату за вислугу років судді ОСОБА_1 » такими, що втратили чинність;

- зобов`язати Онуфріївський районний суд Кіровоградської області винести наказ в якому зазначити: ТУ ДСА України у Кіровоградській області (відділу планово– фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України у Кіровоградській області ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків з 06.11.2024 по день набрання рішенням законної сили;

- зобов`язати ТУ ДСА у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків з 06.11.2024 по день набрання рішенням законної сили;

- допустити негайне виконання рішення в частині стягнення надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 після 06.11.2024 суддівської винагороди без врахування щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу, як таких, що не базуються на нормах закону та суперечать рішенню Конституційного Суду № 11-р/2018, згідно з яким, позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим лише у випадках притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а не через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, оскільки в цьому випадку позбавлення судді цього права є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Враховуючи, що після закінчення п`ятирічного строку перебування на посаді судді (24 вересня 2021 року) рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07.09.2023 №1/дс-23 рекомендовано ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, однак таке призначення відбулось лише 23.05.2025 наказом голови Онуфріївського районного суду Кіровоградської області № 32-к від 23.05.2025, стверджувала, що невиплата позивачу щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу, за відсутності встановлених законом обставин, що зумовлюють позбавлення позивача права на доплати до посадового окладу, зокрема, притягнення до дисциплінарної або кримінальної відповідальності, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності судді у виді зниження рівня матеріального забезпечення, оскільки позивач не здійснювала правосуддя через обставини, які не залежать від її волі та поведінки.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 по справі № 440/1168/25 позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ голови Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 06.11.2024 № 70-к «Про припинення доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 ».

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, суддівської винагороди за період з 06.11.2024 по 22.05.2025 з урахуванням доплати за вислугу років у відповідності до приписів частин другої, п`ятої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

В решті вимог - позов залишено без задоволення.

ТУ ДСА у Кіровоградській області, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його незаконність, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/1168/25 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність підстав для нарахування позивачу доплати за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу у період з 06.11.2024 по 22.05.2025, оскільки у цей час ОСОБА_1 не здійснювала правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень, на який її було призначено, а відтак і не набула права на отримання спірної доплати з огляду на приписи статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII ).

Крім того, стверджував, що суд першої інстанції не врахував правовий статус ТУ ДСА у Кіровоградській області, яке є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює фінансове забезпечення діяльності судів виключно в межах бюджетних призначень і на підставі відповідних управлінських рішень, водночас, не наділене повноваженнями самостійно встановлювати або скасовувати доплати суддям, а також приймати рішення про їх поновлення, оскільки вказане відноситься до адміністративних повноважень голови суду.

Зауважив, що питання нарахування та виплати доплат суддям, які не здійснюють правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень, було предметом ревізії Управління Східного офісу Держаудитслужби у Кіровоградській області, якою встановлено порушення частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII та констатовано, що Територіальне управління було зобов`язане діяти з урахуванням вимог бюджетного законодавства та не допускати здійснення видатків без належної правової підстави.

З огляду на викладене, наполягав, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області діяло правомірно, у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач не погодилась з доводами другого відповідача та підтримала правову позицію, викладену Полтавським окружним адміністративним судом у рішенні від 03.02.2026 по справі №440/1168/25, у зв`язку з чим, просила апеляційну скаргу ТУ ДСА України у Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В обґрунтування відзиву наполягала, що не здійснювала правосуддя через обставини, які не залежали від неї особисто та не були обумовлені поведінкою позивача, а тому, з огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018, вважала наявним у неї право на отримання доплати до посадового окладу за вислугу років понад 10 років у період з 06.11.2024 по 22.05.2025.

Зауважила, що Рада суддів України у рішенні від 03.09.2021 № 35 наголосила, що будь-які обмеження доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11 р/2018 у справі №1-7/2018.

Крім того, стверджувала, що саме ТУ ДСА у Кіровоградській області має здійснити нарахування та виплату позивачу недоплаченої суми суддівської винагороди за період з 06.11.2024 по 22.05.2025 з урахуванням доплати за вислугу років у відповідності до приписів частин 2, 5 статті 135 Закону № 1402-VIII, оскільки другий відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2024-2025 роки).

Також додала, що лист Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області № 6-20993/24 від 28.10.2024 не є нормативно-правовим актом, який може регулювати питання нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому посилання апелянта на вказаний документ, як на підставу для невиплати позивачу спірної доплати за вислугу років, є неприйнятним.

В іншій частині зміст відзиву на апеляційну скаргу є аналогічним змісту позовної заяви.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 24.09.2016 № 425/2016 призначена на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області вперше.

Наказом в.о. голови Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12.10.2016 № 47-к позивачку зараховано до штату суду з 13.10.2016 (а. с. 26).

5-ти річний термін повноважень судді, призначеного на посаду вперше, завершився 24.09.2021, після чого позивач обіймала посаду судді у зазначеному суді, але не здійснювала правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень.

Згідно з наказом голови Онуфріївського районного суду Кіровоградської області № 50-к від 02.08.2024, ОСОБА_1 з 01.08.2024 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу за стаж роботи більше 10 років.

Наприкінці 2023 року Управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області було проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА у Кіровоградській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023, за наслідками якої складено Акт № 041108-20/4 від 26.12.2023.

04.11.2024 Управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області складено інформаційний лист №6-20993/24, у якому вказано, про те, що територіальними управліннями нараховувалася і виплачувалася суддівська винагорода суддям, які не здійснювали правосуддя у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну, на який їх було призначено, у повному обсязі разом з доплатами до посадового окладу, що прямо суперечить вимогам частини шостої статті 135 Закону № 1402-VIII. Зазначено, що сума таких виплат за три роки, охоплених аудитом, по чотирьох територіальних управліннях, становить 25021922,66 грн.

Реагуючи на вказані зауваження ТУ ДСА в Кіровоградській області направило Онуфріївському районному суду лист від 04.11.2024 № 1745/24, в якому зазначило, що актом ревізії від 26.12.2023 № 041108-20/4 встановлено недотримання вимог частини 10 статті 135 Закону № 1402-VIII, оскільки суддям місцевих судів Кіровоградської області, призначеним до 30.09.2016 на посаду строком на п`ять років, які не здійснюють правосуддя у зв`язку із закінченням строку, на який їх було призначено, зайво нараховано та виплачено доплати до суддівської винагороди (доплати за вислугу років та науковий ступінь) на загальну суму 4782299,57 грн (у тому числі у 2021 році – 1692210,45 грн, 2022 році – 2328244,74 грн, за 6 місяців 2023 році – 1284844,38 грн), що відповідно, призвело до зайвого нарахування та перерахування єдиного соціального внеску на загальну суму 1 052 105,9 грн.

З огляду на викладене, з 06.11.2024 припинено нарахування та виплату позивачу доплати за вислугу років.

Не погодившись із такими діями відповідачів, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу голови Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 06.11.2024 №70-к «Про припинення доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 », суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки позивач не здійснювала правосуддя через обставини, що не залежали від неї особисто та не були обумовлені її поведінкою, а тому, з огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання доплати до посадового окладу за вислугу років понад 10 років за спірний період.

Врахувавши те, що ТУ ДСА у Кіровоградській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2024-2025 роки), суд першої інстанції вважав, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати ТУ ДСА у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, суддівської винагороди за період з 06.11.2024 по 22.05.2025 з урахуванням доплати за вислугу років у відповідності до приписів частин другої, п`ятої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Онуфріївського районного суду Кіровоградської області винести наказ, в якому зазначити: ТУ ДСА (відділу планово–фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у розмірі 30% з 06.11.2024, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У Преамбулі до Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (частина друга статті 4).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За правилами частини другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (яка, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020, діє в редакції Закону № 1774-VIII) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду – 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду – 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з частиною п`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років – 15 відсотків, більше 5 років – 20 відсотків, більше 10 років – 30 відсотків, більше 15 років – 40 відсотків, більше 20 років – 50 відсотків, більше 25 років – 60 відсотків, більше 30 років – 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Пунктом 17 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402-VIII передбачено, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” (Закон № 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIII (чинного до 01.01.2020) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно з пунктом 23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402-VIII (чинного до 01.01.2020) до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).

На підставі підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування” від 16.10.2019 №193-IX (далі – Закон №193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402-VIII (наведені вище).

Відповідно до частин першої-третьої статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону №192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України “Про Конституційний Суд України” та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини п`ятої статті 133 Закону №2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років – 15 відсотків, більше 5 років – 20 відсотків, більше 10 років – 30 відсотків, більше 15 років – 40 відсотків, більше 20 років – 50 відсотків, більше 25 років – 60 відсотків, більше 30 років – 70 відсотків, більше 35 років – 80 відсотків посадового окладу.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята статті 133 Закону №2453-VI).

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018.

За висновками цього Рішення, Конституційний Суд України вирішив:

“1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: “Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року – 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року – 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року – 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року – 15 мінімальних заробітних плат”.

2. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 № 192-VIII, за яким “суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу”, для цілей застосування окремих положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII, зі змінами, а саме:

– частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

– частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

– частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді”.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 №192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, які Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за № 11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 зазначав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є “обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені” (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України (пункт 7 рішення №4-рп/2016).

Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не може бути застосованою. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Указана норма Закону (частина десята статті 135 Закону №1402-VIII) вже аналізувалася Верховний Судом і правовий висновок щодо її правозастосування викладений у постанові від 13.10.2021 у справі №120/1655/21-а. Так, відповідно до змісту указаного висновку Верховного Суду “…суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018…”.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі №120/1655/21-а констатував, що з набранням чинності Законом № 1401-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання. Необхідним у цій категорії справи є з`ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до частини п`ятої статті 86 Закону №1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої обставини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №120/4286/21-а від 29.06.2023.

Колегією суддів встановлено, що 24.09.2021 припинилися п`ятирічні повноваження судді Шуліки О. О., у зв`язку із закінченням строку, на який її було призначено.

Згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 19.10.2019 №193-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" з дня набрання чинності цим Законом (07.11.2019) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.

01.06.2023 сформовано новий склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07.09.2023 № 1/дс-23 рекомендовано ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.

Наказом голови Онуфріївського районного суду Кіровоградської області № 32-к від 23.05.2025 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, у зв`язку з чим їй поновлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу за стаж роботи більше 10 років з 23.05.2025, нарахування та виплату якої було припинено з 06.11.2024 на підставі листа Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області № 6-20993/24 від 28.10.2024.

З наведеного слідує, що нездійснення ОСОБА_1 правосуддя у період з 06.11.2024 по 22.05.2025 (робочий день, що передує дню відновлення доплати) обумовлено обставинами, що не залежали від його волі та поведінки – не прийняття наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.

В той же час, колегія суддів зауважує, що обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя на підставі частини 10 статті 135 Закону № 1401-VIII допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та рішенню Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018.

Разом з цим, будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач притягалася до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, внаслідок чого була відсторонена від посади, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивач у період з 06.11.2024 по 22.05.2025 не здійснювала правосуддя через обставини, які не залежали від неї особисто та не обумовлені її поведінкою, колегія суддів дійшла висновку, що у вказаний період вона має право на отримання доплати до посадового окладу за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно). А відтак, наказ голови Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 06.11.2024 № 70-к «Про припинення доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню, що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.

Посилання відповідача на лист Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області № 6-20993/24 від 28.10.2024, як підставу для обрахунку суддівської винагороди позивача без урахування щомісячної доплати за вислугу років, є необґрунтованими, оскільки зазначений лист не може вважатись нормативно - правовим актом, який підлягає врахуванню при визначені умов виплати та складових суддівської винагороди.

Визначаючи суб`єкта владних повноважень, якому у спірних правовідносинах належить обов`язок з нарахування та виплати спірної доплати, колегія суддів виходить з такого.

Так, згідно з приписами частин 3, 4 статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частин 1, 3 статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19 (далі по тексту - Положення № 141/0/15-19).

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу приписів частин 1, 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини 5 статі 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 154 Закону № 1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Крім того, відповідно до пункту 5 Положення № 141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до пункту 10 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі - Порядок № 228) головні розпорядники забезпечують організацію та координацію роботи відповідальних виконавців, розпорядників нижчого рівня із складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів на плановий бюджетний період та складання таких документів за бюджетними програмами, що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.

Головні розпорядники керуються відповідними методичними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання розпису відповідного бюджету, доводять відповідальним виконавцям, розпорядникам нижчого рівня вказівки щодо складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів, термінів їх подання і показники, які необхідні для визначення обсягів видатків бюджету та надання кредитів з бюджету (пункт 11 Порядку № 228).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 228 розпорядники під час складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів забезпечують дотримання принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, а також дотримання вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису, розподілу видатків бюджету та надання кредитів з бюджету відповідно до економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету, визначення показників надходжень бюджету в частині доходів, фінансування або повернення кредитів, додержання тарифних ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства.

Приписами абзаців 1 та 3 пункту 28 Порядку № 228 передбачено, що відповідальні виконавці подають головному розпоряднику зведені кошториси та зведені плани асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду та зведені плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, зведені плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведені помісячні плани використання бюджетних коштів за кожною бюджетною програмою, за виконання якої вони відповідають.

Відповідальні виконавці, розпорядники нижчого рівня складають кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів, засвідчують підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби і подають їх відповідальним виконавцям або головним розпорядникам для складання зведених кошторисів, зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету та зведених планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів.

Аналіз наведених норм Порядку № 228 дає підстави стверджувати, що повноваженнями щодо складання проекту кошторису наділені розпорядникам бюджетних коштів, які зобов`язані дотримуватись вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису.

За таких обставин, враховуючи положення частини 4 статті 148 Закону № 1402-VIII, саме ТУ ДСА у Кіровоградській області уповноважено складати проект кошторису щодо фінансування місцевих судів, зокрема Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.

Отже, саме ТУ ДСА у Кіровоградській області зобов`язано було при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 06.11.2024 по 22.05.2025 діяти відповідно до приписів частин 2, 5 статті 135 Закону № 1402-VIII та здійснювати її розрахунок з урахуванням доплати до посадового окладу за вислугу років, чого зроблено не було, чим, відповідно, порушено права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон № 1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

З огляду на встановлені під час апеляційного перегляду обставини та не оскарження позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, суддівської винагороди за період з 06.11.2024 по 22.05.2025 з урахуванням доплати за вислугу років у відповідності до приписів частин другої, п`ятої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402 - VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 по справі № 440/1168/25 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій