Вирок від 06 травня 2026 р. у справі №541/1739/25 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1739/25

№ провадження 1-кп/541/83/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

неповнолітнього потерпілого ОСОБА_4 ,

законного представника потерпілого ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

представника служби у справах дітей ОСОБА_9 ,

психолога ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 29 березня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025170550000360за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Любівщина Миргородського району Полтавської області, з повною загальною середньою освітою, студента 3 курсу факультету «Нафтогазова інженерія та технології» Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», неодруженого, який утриманців не має, не є особою з інвалідністю, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

встановив:

29 березня 2025 року близько 18 год 00 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи на дитячому майданчику, що знаходиться на розі вулиць Центральна – Шевченка в с. Хомутець Миргородського району Полтавської області, під час сварки з неповнолітнім ОСОБА_4 , яка раптово виникла на ґрунті неприязних відносин, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання у вигляді заподіяння легких тілесних ушкоджень, стоячи позаду ОСОБА_4 , який перебував у положенні сидячи в альтанці, кулаком лівої руки наніс один удар в область його лівої задньої сторони голови.

Після цього потерпілий ОСОБА_4 вийшов із альтанки та підійшов до ОСОБА_7 , з яким у нього продовжився конфлікт.

Далі ОСОБА_7 , продовжуючи свої дії, спрямовані на спричинення тілесних ушкоджень, стоячи навпроти ОСОБА_4 , відійшов від нього на крок назад, дістав правою рукою із правої кишені своєї куртки тичковий ніж та наніс ним один удар в область грудної клітини з лівої сторони останнього.

У подальшому потерпілий ОСОБА_4 впав лівим боком на поверхню землі та в цей час до нього з лівої сторони підійшов ОСОБА_7 , який, діючи умисно, правою ногою, взутою у взуття, наніс один удар по бічній зоні стегна його лівої ноги, чим довів свій протиправний умисел, спрямований на умисне нанесення легких тілесних ушкоджень, до кінця.

У результаті протиправних дій ОСОБА_7 неповнолітньому потерпілому ОСОБА_4 відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 30 квітня 2025 року № 143 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: різаної рани лівої ключичної ділянки; синця, що розташований на передній поверхні грудної клітини зліва, які могли утворитися від дії ріжучого предмету, яким також міг бути ніж, та по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненому правопорушенні визнав у повному обсязі та пояснив суду наступне. 29 березня 2025 року приблизно о 13 год він приїхав до ОСОБА_11 , там зустрів дівчат, хлопців. Він з ОСОБА_12 сидів окремо, до них підійшла ОСОБА_13 , яка кидалась піском, потім почала бити його палицею, у відповідь на що обвинувачений легко вдарив її долонею. Вона почала плакати, нецензурно виражатися. ОСОБА_7 мав намір поїхати, оскільки прибув автобус, але почув нецензурну лексику, тому повернувся, після чого між ним та ОСОБА_14 спочатку почалась словесна перепалка, потім – бійка, під час якої вони наносили один одному удари кулаками. Після цього ОСОБА_7 з кишені куртки дістав ніж, і коли потерпілий почав йти в його сторону, він ударив потерпілого ножем. Після вказаних подій обвинувачений пішов, допомогу ОСОБА_4 він не надавав, про що шкодує. Цивільний позов обвинувачений визнав частково, а саме – матеріальну шкоду визнав у повному обсязі, моральну шкоду визнав у розмірі 20 000-30 000 грн.

Неповнолітній ОСОБА_4 пояснив суду, що 29 березня 2025 року він відпочивав з друзями в с. Хомутець. Там був раніше йому не знайомий ОСОБА_15 , з яким у потерпілого виникла сварка, під час якої обвинувачений ударив його ножем. Вказаними подіями потерпілому заподіяно значну моральну шкоду, змінилося його життя, він відчуває страх, відвідував психолога. Просив в повному обсязі задовольнити поданий його законним представником позов та призначити ОСОБА_7 найсуворіше покарання.

Крім показань обвинуваченого, пояснень потерпілого, вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, підтверджується поясненнями свідків, матеріалами кримінального провадження.

Так, допитані в присутності психолога неповнолітні свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 розповіли про обставини конфлікту, який виник між потерпілим та обвинуваченим ввечері 29 березня 2025 року, а також підтвердити той факт, що ОСОБА_7 наносив ОСОБА_4 удари по голові, наніс удар ножем в область грудної клітини, після чого заподіяв декілька ударів ногою по потерпілому, який у той момент лежав. Відповідно до пояснень вказаних свідків, допомогу після вчиненого обвинувачений потерпілому не надавав. Також свідки підтвердили, що наразі ОСОБА_21 перестав відвідувати секцію волейболу, став менше з ними спілкуватися.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 29 березня 2025 року з фототаблицею до нього було оглянуто територію місцевості, що знаходиться в с. Хомутець Миргородського району Полтавської області на розі вулиць Центральна – Шевченка, на якій ОСОБА_7 наніс тілесні ушкодження неповнолітньому ОСОБА_4 (т. 1 а.к.п. 211-217).

Згідно з протоколом огляду речей від 29 березня 2025 року з доданою до нього фототаблицею було оглянуто одяг, взуття ОСОБА_7 , а також виданий ним ніж чорного кольору в чохлі, яким останній наніс удар потерпілому (т. 1 а.к.п. 219-225).

Відповідно до протоколу огляду речей від 15 квітня 2025 року з фототаблицею до нього було оглянуто одяг потерпілого ОСОБА_4 , в який останній був одягнений під час нанесення йому тілесних ушкоджень 29 березня 2025 року. На поверхні куртки та футболки потерпілого наявні сліди речовини бурого кольору; на правій верхній частині куртки наявний розріз неправильної форми розміром 5 см, здійснений вертикально; на правій верхній частині футболки наявний розріз неправильної форми розміром 3,5 см (т. 1 а.к.п. 248-253).

У відповідності з висновком експерта № 143 від 30 квітня 2025 року при судово-медичній експертизі ОСОБА_4 виявлено наступні тілесні ушкодження: різана рана лівої ключичної ділянки, синець, що розташований на передній поверхні грудної клітини зліва, які могли утворитися від ріжучого предмету, яким також міг бути ніж; синець, що розташований на внутрішній поверхні лівого плеча, який міг утворитися від дії твердого тупого предмету. По давності утворення дані тілесні ушкодження можуть відповідати даті та обставинам, вказаним в описовій частини постанови та по ступеню тяжкості відносяться: різана рана та синець на передній поверхні грудної клітини – до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я; синець на внутрішній поверхні лівого плеча – до легких тілесних ушкоджень (т. 1 а.к.п. 229-230).

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 23 квітня 2025 року під час проведення вказаної слідчої дії неповнолітній потерпілий ОСОБА_4 повідомив, що 29 березня 2025 року близько 17 год 30 хв. він разом з друзями знаходився на дитячому майданчику поряд із Хомутецькою гімназією та церквою в с. Хомутець. Однокласниця потерпілого ОСОБА_22 повідомила йому, що хлопець на ім`я ОСОБА_15 дав їй ляпаса. Почувши це, ОСОБА_4 викрикнув нецезурне слово, після чого ОСОБА_15 підійшов до альтанки, в якій був потерпілий, між ними розпочався діалог. Під час розмови ОСОБА_7 , стоячи позаду потерпілого, наніс останньому удар кулаком лівої руки в область скроневої ділянки з лівої сторони. ОСОБА_4 вийшов з альтанки і між ним та ОСОБА_15 почалася бійка, під час якої вони один одному наносили удари кулаками по обличчю. Після цього ОСОБА_7 відійшов на крок назад, дістав із сумки або кишені ніж, тримаючи його у правій руці, наніс прямий удар передньою частиною клинка в область його грудної клітини з лівої сторони (вище серця). Потерпілий упав, ОСОБА_23 підійшов до нього і наніс потерпілому три-чотири удари ногою, один з якого прийшовся по його лівій нозі, після чого ОСОБА_15 пішов. Далі потерпілий за допомогою манекена продемонстрував механізм нанесення йому тілесних ушкоджень (т. 1 а.к.п. 231-234).

Згідно з додатковим висновком експерта № 180 від 30 квітня 2025 року, враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень у вигляді різаної рани лівої ключичної ділянки та синця, розташованого на передній поверхні грудної клітини зліва, виявлених на тілі ОСОБА_4 , вони могли утворитися за обставин, вказаних потерпілим під час слідчого експерименту (т. 1 а.к.п. 235).

Під час проведення слідчих експериментів з неповнолітніми ОСОБА_19 (протокол проведення слідчого експерименту від 08 квітня 2025 року, т. 1 а.к.п. 236-239), ОСОБА_24 (протокол проведення слідчого експерименту від 11 квітня 2025 року, т. 1 а.к.п. 241-244), вказані свідки розповіли про обставини конфлікту, який виник 29 березня 2025 року між потерпілим та обвинуваченим, показали механізм нанесення ОСОБА_7 потерпілому тілесних ушкоджень. Так, ОСОБА_19 , ОСОБА_24 зазначали, що ОСОБА_7 наніс ОСОБА_4 удари кулаком по голові, після чого між ними почалась бійка і хлопці наносили удари кулаками один одному. Після цього ОСОБА_15 дістав з кишені штанів ніж та наніс ним один удар в область грудної клітини потерпілого з лівої сторони. Спочатку ОСОБА_21 подумав, що він отримав удар по ключиці, яка у нього раніше була переламана. Після вказаного удару ОСОБА_4 упав, а ОСОБА_7 декілька разів ударив його ногами.

Відповідно до додаткових висновків експерта №№ 181, 182 від 30 квітня 2025 року, враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень у вигляді різаної рани лівої ключичної ділянки та синця, розташованого на передній поверхні грудної клітини зліва, виявлених на тілі ОСОБА_4 , вони могли утворитися за обставин, вказаних свідками ОСОБА_19 , ОСОБА_24 під час проведення слідчих експериментів (т. 1 а.к.п. 240, 242).

30 квітня 2025 року було проведено слідчий експеримент за участю ОСОБА_7 , який зазначив наступне. В кінці березня 2025 року близько 18 год 00 хв. він перебував на дитячому майданчику в с. Хомутець, де у нього стався конфлікт з ОСОБА_14 , який висловлювався в його бік нецензурною лайкою. Коли ОСОБА_7 підійшов до потерпілого, ОСОБА_4 пояснив свою поведінку тим, що ОСОБА_7 образив ОСОБА_13 , при цьому потерпілий продовжував ображати ОСОБА_7 , тому останній не витримав та наніс потерпілому удар по голові, після чого між ними почалася бійка. Далі ОСОБА_7 дістав із кишені куртки тичковий ніж, і коли ОСОБА_21 почав до нього підходити, здійснив удар лезом ножа, який тримав у правій руці, в область грудної клітини потерпілого з лівої сторони. Іван упав на землю, після чого ОСОБА_7 підійшов до нього та правою ногою наніс удар в область стегна лівої ноги потерпілого. За допомогою статиста ОСОБА_7 показав, яким чином він заподіював тілесні ушкодження потерпілому (т. 2 а.к.п. 21-24).

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

При призначенні покарання суд враховує практику Верховного Суду щодо судової дискреції (постанова від 01 лютого 2018 року № 634/609/15-к), у якій зазначено, що саме суду належать повноваження, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

При вирішенні питання про визначення виду і розміру покарання суд враховує, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання є пропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30 січня 2015 року у справі «Швидка проти України», заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 згідно ст. 66 КК України, суд визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

В той же час, суд не визнає обставиною, що пом`якшує покарання, щире каяття обвинуваченого.

Суд враховує практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.

Щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття – це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Поведінка обвинуваченого під час судового розгляду, незважаючи на його зізнавальні покази та часткове визнання цивільного позову, не свідчила про його критичну оцінку своїх дій – останній не вибачився перед потерпілим, не намагався відшкодувати йому шкоду; оцінюючі свої дії, більше переймався своїм майбутнім, а не наслідками своїх дій по відношенню до потерпілого, його фізичним, моральним станом, необхідністю певної реабілітації потерпілого в майбутньому.

Обставиною, що обтяжує покарання, передбаченою ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини.

При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке у відповідності зі ст. 12 КК України віднесено до проступків, конкретні обставини провадження, дані про особу ОСОБА_7 ,який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем навчання, не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, та приходить до висновку про доцільність призначення покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого, у виді громадських робіт в межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки саме це покарання найбільш відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК України.

Суд зауважує про неможливість призначення альтернативних видів покарань у виді штрафу, оскільки обвинувачений є студентом, доходу не має, а також у виді виправних робіт, оскільки ОСОБА_7 не працює.

Враховуючи дані, що характеризують обвинуваченого, суд не погоджується з думкою потерпілого та його представників про необхідність призначення найсуворішого покарання у виді обмеження волі.

Суд вважає, що саме призначення обвинуваченому покарання у виді громадських робіт в максимальному розмірі, визначеному ч. 2 ст. 125 КК України, буде найбільш дієвим видом покарання, яке сприятиме вихованню ОСОБА_7 , усвідомленню останнім вчинених наслідків та запобіганню вчинення інших кримінальних правопорушень.

Підстав для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого суд не встановив.

Щодо цивільного позову, заявленого законним представником потерпілого ОСОБА_5 , поданого в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

Протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом (п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК України).

За приписами ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Як передбачено ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до положень ч. 5 зазначеної норми цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Також ч. 1 ст. 368, ч.ч. 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, у якому розмірі та в якому порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_4 звернулася до суду з цивільним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в обґрунтування якого зазначила наступне. Внаслідок дій ОСОБА_7 потерпілому за обставин, встановлених органом досудового розслідування, було спричинено тілесні ушкодження, що потягло за собою необхідність відновлення його стану здоров`я. Витрати на лікування ОСОБА_4 становлять 3 339,26 грн, що підтверджено відповідними чеками. Під час лікування сина позивачка була змушена нести витрати на пальне для поїздок до лікарні (1 062,41 грн), їжу (735 грн), одяг, засоби гігієни (3 410 грн). Крім зазначеного, було пошкоджено куртку потерпілого вартістю 2 200 грн, футболку вартістю 1 000 грн, штани вартістю 1 600 грн. Загальна сума матеріальної шкоди становить 13 367,67 грн. Неповнолітньому ОСОБА_4 також було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у непоправних змінах в його звичному способі життя – після вчиненого відносно нього кримінального правопорушення потерпілий боїться виходити за межі подвір`я у темний час доби, через що вимушений відмовитися від занять волейболом; ускладнилась його комунікація з друзями та однолітками. Нормалізація повсякденного життя ОСОБА_4 потребує значних зусиль, він вимушений приймати заспокійливі та знеболюючі препарати. З урахуванням обсягу та характеру душевних страждань неповнолітнього потерпілого, тяжкості вимушених змін у його житті, моральну шкоду позивачка оцінила в 100 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Ст. 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З урахуванням визнання обвинуваченим позову в частині відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі, враховуючи обґрунтування вимог відповідними доказами (т. 1 а.к.п. 22-25), суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку із ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди.

Суд вважає, що неправомірними діями ОСОБА_7 потерпілому було завдано моральну школу, оскільки неповнолітній ОСОБА_4 був змушений відновлювати своє здоров`я, відчував фізичний біль, змінився звичайний образ його життя. Згідно з повідомленням Центру соціальних служб Миргородської міської ради від 05 січня 2026 року, родина ОСОБА_4 отримувала соціальну послугу «консультування» за проблематикою «жорстоке поводження», із ОСОБА_5 укладено договір про надання соціальних послуг, розроблено індивідуальний план, до якого включено консультацію психолога; ОСОБА_4 отримував психологічні консультації (т. 2 а.к.п. 27). У відповідності з поясненнями свідків потерпілий наразі зменшив спілкування з ними, відмовився від занять волейболом.

З урахуванням встановлених обставин кримінального провадження, характеру та обсягу моральних страждань потерпілого, тривалості негативних наслідків, із застосуванням засад розумності та виваженості, суд прийшов до висновку, що належним та обґрунтованим розміром відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, є сума 50 000 грн.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Питання щодо скасування арешту майна у кримінальному провадженні підлягає вирішенню відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 373, 374 КПК України, суд

засудив:

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді 240 (двохсот сорока) годин громадських робіт.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 не обирати.

Цивільний позов ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 у відшкодування матеріальної шкоди 13 367 (тринадцять тисяч триста шістдесят сім) грн 67 коп., у відшкодування моральної шкоди 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

Арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Миргородського міськрайонного суду від 02 квітня 2025 року на майно, належне ОСОБА_7 , скасувати.

Речовий докази:

-ніж чорного кольору у чохлі, сліди РБК з поверхні піску – знищити;

-куртку чорного кольору, джинсові штани та кросівки сірого кольору, належні ОСОБА_7 , повернути останньому;

-куртку чорного кольору з маркувальним позначенням «ATE Fashion classic», футболку чорного кольору з фірмовим позначенням «Zara», належні потерпілому, повернути його законному представнику ОСОБА_5 .

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги, якщо така скарга не буде подана учасниками провадження у вказаний строк. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченому.

СуддяОСОБА_1