Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №531/3108/25 — Карлівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 531/3108/25

номер провадження 2/531/317/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 року м. Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Попова М.С.,

за участю секретаря - Клименко Т.М.,

представника позивача - адвоката Галушко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Карлівка в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , за участі представника позивача Галушко Анни Олексіївни, до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: Служби у справах дітей Виконавчого комітету Карлівської міської ради, Служби у справах дітей Виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, Військової частини НОМЕР_1 , про позбавлення батьківських прав та встановлення юридичного факту, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квітня 2019 року; стягнути судові витрати.

У позові зазначається, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 2014 року. Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі сину 11 років. Шлюб між сторонами було розірвано на підставі заочного рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 вересня 2024 року (справа № 531/1308/24, провадження № 2/531/540/24), яке набрало законної сили 08.10.2024. Під час проживання однією сім`єю ОСОБА_2 дозволяла собі зловживати спиртними напоями, нехтувати своїми батьківськими обов`язками щодо дитини. Шлюбні відносини між сторонами були фактично припинені раніше ніж шлюб було розірвано за вказаним рішенням суду, а саме з 2019 року. Родина проживала у місті Карлівка Полтавської області, а після фактичного припинення шлюбних відносин батько із сином з 2019 року почали проживати у місті Полтаві. У 2019 році ОСОБА_2 знехтувала своїми батьківськими обов`язками відносно малолітнього сина, що підтверджується постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 09.04.2019 у справі № 531/565/19 (об`єднані провадження № 3/531/150/19 та № 3/531/151/19, яка набрала законної сили 19.04.2019. Згідно з постановою судді Карлівського районного суду Полтавської області Попова М.С. від 09.04.2019 у справі № 531/565/19 (об`єднані провадження № 3/531/150/19 та № 3/531/151/19), яка набрала законної сили 19.04.2019, ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 184 ч. 1 КУпАП (невиконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини) та з урахуванням ст. 36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді попередження за фактом того, що 11.03.2019 о 15:00 год та 12.03.2019 о 15:00 год ухилялася від обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина оскільки знаходилася з ним в стані алкогольного сп`яніння. Після цього факту, що трапився у 2019 році, ОСОБА_1 забрав сина ОСОБА_4 для проживання із ним у місті Полтава, влаштував його до навчального закладу, уклав декларацію із лікарем у Полтавській дитячій лікарні для забезпечення медичного обслуговування. Згідно з інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру судових рішень, було встановлено, що у подальшому ОСОБА_2 неодноразово ще притягувалась до адміністративної відповідальності за різними фактами. Згідно з довідкою вих № 02-16/139 від 21.11.2025, виданою директором Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №37 Полтавської міської ради Полтавської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно є учнем 6-Д класу Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №37 Полтавської міської ради Полтавської області. Навчання проводиться за змішаною формою. Згідно з характеристикою на дитину, наданою навчальним закладом 02.12.2025, ОСОБА_5 навчається у школі з 01.09.2020 року. Завжди відвідує уроки в школі та переважно відвідує онлайн-уроки. На уроках не проявляє достатньої активності, але добре запам`ятовує навчальний матеріал. Здібний, має гарну пам`ять, логічне мислення, вміє правильно сформулювати свою відповідь, але не завжди має бажання. Має задовільний фізичний і достатній розумовий розвиток. Завжди охайно виглядає, одяг чистий, випрасуваний. Учень веселий та врівноважений, з характерним для віку запальним характером. Охоче контактує з оточуючими, старається підтримувати дружні стосунки з однокласниками. Батько приділяє належну увагу вихованню дитини. Постійно цікавиться шкільними справами ОСОБА_4 , регулярно спілкуються в телефонному режимі з класним керівником, відвідує всі заходи для батьків, які відбуваються в школі. Забезпечує дитину всім необхідним шкільним приладдям. Під час навчання, мати жодного разу не цікавилася шкільним життям сина, не телефонувала класному керівнику і на батьківських зборах не з`являлася. Таким чином, мати, ОСОБА_2 , з 2019 року дитиною взагалі не турбується, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, зв`язок із сином взагалі не підтримує (ані особистий, ані за допомогою будь-якого дистанційного зв`язку); ніколи не залучалась до святкування днів народження сина, що може безпосередньо підтвердити дитина. За весь час окремого проживання з дитиною телефонувала ОСОБА_1 лише двічі з проханням надати їй у позику грошові кошти, про дитину навіть не запитувала. Телефонні номери не належали ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 не мав і немає будь-якого зворотного зв`язку з ОСОБА_2 , йому не відомо ані її фактичне місце проживання, ані місце роботи, який спосіб життя вона наразі веде, чи перебуває на будь яких обліках тощо. Протягом шести років ОСОБА_2 жодного разу не намагалася відновити спілкування із сином, налагодити з ним материнський зв`язок чи ініціювати побачення чи проживання із сином. Навпаки, у грудні 2021 року надала ОСОБА_1 розписку, за змістом якої повідомила, що відмовляється від свого сина ОСОБА_3 , 2014 року народження, перекладає всю відповідальність за його життя та виховання на батька. Факт спільного проживання дитини із батьком підтверджується Договором оренди приміщення від 15.05.2023, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав в користування квартиру за адресою: АДРЕСА_1 для проживання разом із сином - ОСОБА_4 . З 27.10.2025 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022, є солдатом Національної гвардії України, зарахований до списків та призначений на посаду водія 1-ї обслуги гармати 1-го артилерійського взводу 1-ї артилерійської батареї артилерійського дивізіону ВЧ НОМЕР_1 . У зв`язку із цим, наразі тимчасову опіку над дитиною здійснює його хрещена мати - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (має власну родину, перебуває у шлюбі). ОСОБА_1 було скеровано до школи де навчається син заяву про те, що тимчасово з його відому опіку над дитиною буде здійснювати ОСОБА_7 , повідомив керівництву школи засоби зв`язку із нею. У сімейних правовідносинах, які склалися між сторонами, а саме фактичне самоусунення матері (ще до часу початку війни в Україні) від спілкування, виховання та утримання дитини, а наразі мобілізація батька, який був і залишається єдиною рідною особою в житті сина, дитина залишається і без фактичної присутності у його житті батька.

Представник позивача в судовому засіданні в режимі ВКЗ позов підтримала, просила задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві. Не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідачка в судове засідання повторно не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Клопотання про розгляд справи за її відсутності, відзив на позов від відповідача до суду не надходили. Представник третьої особи Служби у справах дітей Виконавчого комітету Карлівської міської ради не з`явився до суду, надано письмову заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника. Представник третьої особи Служби у справах дітей Виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради також не з`явився до суду, надано письмову заяву про розгляд справи без участі уповноваженого ними представника. При вирішенні справи покладаються на розсуд суду.

Представник третьої особи Військової частини НОМЕР_1 також не з`явився до суду, про дату, час та місце розгляду справи було повідомлено у встановленому законом порядку, про причину неявки суд не повідомлено, заяви чи клопотання на адресу суду не надходили. Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні в режимі ВКЗ пояснила, що з ОСОБА_1 знайома, вони є сусідами, їх діти разом ходять у школу. Матір свідок ніколи не бачила, тільки батько опікується сином. Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні в режимі ВКЗ зазначила, що знає позивача більше 15 років, відповідачку знає також, але з 2019 року її жодного разу не бачила і не спілкувалася з нею. Свідок є хрещеною матір`ю спільного сина сторін ОСОБА_4 , вона опікується ним після того, як ОСОБА_1 пішов воювати. Батько повністю забезпечує дитину. Ще до розірвання шлюбу між сторонами, мати перестала існувати в житті дитини. З урахуванням зазначеного, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.ст. 280-281 ЦПК України. Заслухавши представника позивача, пояснення свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, встановивши на їх підставі фактичні обставини та характер спірних правовідносин між сторонами спору, визначивши правові норми, що підлягають застосуванню, суд приходить до наступних висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст.15 ЦПК України).

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 2014 року, який було розірвано на підставі заочного рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 вересня 2024 року (справа № 531/1308/24, провадження № 2/531/540/24), яке набрало законної сили 08.10.2024.

Від шлюбу мають спільну дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідачка неодноразово нехтувала своїми батьківськими обов`язками відносно малолітнього сина ОСОБА_4 .

Судом було досліджено у програмі «Д-3» (автоматизована система документообігу суду) матеріали справ про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.

Так, постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 09.04.2019 у справі № 531/565/19 (об`єднані провадження № 3/531/150/19 та № 3/531/151/19), яка набрала законної сили 19.04.2019. Згідно з постановою, ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 184 ч. 1 КУпАП (невиконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини) та з урахуванням ст. 36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді попередження за фактом того, що 11.03.2019 о 15:00 год та 12.03.2019 о 15:00 год ухилялася від обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина оскільки знаходилася з ним в стані алкогольного сп`яніння.

Крім того, ОСОБА_2 було неодноразово притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП та ст.173 КУпАП.

Після притягнення ОСОБА_2 до адмінвідповідальності за ст.184КУпАП, у 2019 році, ОСОБА_1 забрав сина ОСОБА_4 для проживання із ним у місті Полтава, влаштував його до навчального закладу, уклав декларацію із лікарем у Полтавській дитячій лікарні для забезпечення медичного обслуговування, що підтверджено відповіддю на адвокатський запит.

Факт спільного проживання сина ОСОБА_4 із батьком підтверджується Договором оренди приміщення від 15.05.2023, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав в користування квартиру за адресою: АДРЕСА_1 для проживання разом із сином - Максимом (пункт 3.2.1 Договору).

Згідно з довідкою вих № 02-16/139 від 21.11.2025, виданою директором Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №37 Полтавської міської ради Полтавської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно є учнем 6-Д класу Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №37 Полтавської міської ради Полтавської області. Навчання проводиться за змішаною формою.

Згідно з характеристикою на дитину, наданою навчальним закладом 02.12.2025, ОСОБА_5 навчається в школі з 01.09.2020 року. Завжди відвідує уроки в школі та переважно відвідує онлайн - уроки. На уроках не проявляє достатньої активності, але добре запам`ятовує навчальний матеріал. Здібний, має гарну пам`ять, логічне мислення, вміє правильно сформулювати свою відповідь, але не завжди має бажання. Має задовільний фізичний і достатній розумовий розвиток. Завжди охайно виглядає, одяг чистий, випрасуваний. Учень веселий та врівноважений, з характерним для віку запальним характером. Охоче контактує з оточуючими, старається підтримувати дружні стосунки з однокласниками. Батько приділяє належну увагу вихованню дитини. Постійно цікавиться шкільними справами ОСОБА_4 , регулярно спілкуються в телефонному режимі з класним керівником, відвідує всі заходи для батьків, які відбуваються в школі. Забезпечує дитину всім необхідним шкільним приладдям. Під час навчання, мати жодного разу не цікавилася шкільним життям сина, не телефонувала класному керівнику і на батьківських зборах не з`являлася.

Мати, ОСОБА_2 , з 2019 року дитиною взагалі не турбується, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, зв`язок із сином взагалі не підтримує.

У грудні 2021 року надала ОСОБА_1 розписку, за змістом якої повідомила, що відмовляється від свого сина ОСОБА_3 , 2014 року народження, перекладає всю відповідальність за його життя та виховання на батька.

З 27.10.2025 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022, є солдатом Національної гвардії України, зарахований до списків та призначений на посаду водія 1-ї обслуги гармати 1-го артилерійського взводу 1-ї артилерійської батареї артилерійського дивізіону ВЧ НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 було повідомлено заявою від 12.11.2025 директора школи де навчається син про те, що у зв`язку з перебуванням позивача на військовій службі, тимчасово, з його відому, опіку над сином ОСОБА_4 буде здійснювати його хрещена мати ОСОБА_7 , повідомив керівництву школи засоби зв`язку із нею.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст.15 ЦПК України).

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Права і обов`язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов`язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки.

Обоє батьків несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Як визначено ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

При цьому, у відповідності до положень ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в той час як батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні, та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Як визначено частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 4 ст. 157 СК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із роз`ясненнями, що містять п.п.15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

З 2019 року відповідачка дитиною не турбується, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, зв`язок із сином взагалі не підтримує (ані особистий, ані за допомогою будь-якого дистанційного зв`язку); ніколи не залучалась до святкування днів народження сина.

Як зазначає позивач, за весь час окремого проживання з дитиною, відповідач телефонувала ОСОБА_1 лише двічі з проханням надати їй у позику грошові кошти, про дитину навіть не запитувала. Телефонні номери не належали ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 не мав і немає будь-якого зворотного зв`язку з ОСОБА_2 , йому не відомо її фактичне місце проживання.

Протягом шести років ОСОБА_2 жодного разу не намагалася відновити спілкування із сином, налагодити з ним материнський зв`язок чи ініціювати побачення чи проживання із сином.

Відповідачка до суду не з`явилася, не надала відзив на позов чи письмові пояснення, де б вбачалася її незгода з позовними вимогами та обставинами викладеними у позові.

Спільна дитина сторін, син ОСОБА_4 , зареєстрований у місті Карлівка за місцем останнього відомого проживання матері, тому до участі у справі в якості третьої особи залучено Службу у справах дітей виконавчого комітету Карлівської міської ради.

Начальником ССД Карлівської міської ради, на виконання Ухвали Карлівського районного суду від 22.12.2025, складлено акт обстеження умов проживання за адресою : АДРЕСА_2 , у якому зазначено, що під час комісійного візиту, двері ніхто не відчинив. Зі слів сусідів, ОСОБА_2 вдома майже не перебуває.

Оскільки наразі малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою проживання батька у АДРЕСА_1 , тому до участі у справі в якості третьої особи також залучено Службу у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради .

Рішенням ВК Подільської районної у м.Полтаві ради від 24.02.2026 №26 затверджено висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого, вважається за доцільне, в інтересах дитини, позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд погоджується із висновком органу опіки та піклування і вважає його достатньо обґрунтованим та зробленим на підставі повного, всебічного, детального й об`єктивного аналізу фактичних обставин, що мають значення для справи, з життя дитини і відповідача, акцентуванні уваги на невиконанні відповідачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина та ухиленні від виконання таких обов`язків.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом тривалого часу, не цікавиться його життям, навчанням, здоров`ям, не виявляє до сина материнської турботи, моральної та психологічної підтримки, матеріально не допомагає, фактично добровільно самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків та мається достатньо підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього.

Крім того, слід зазначити, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Аналогічний обов`язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.

Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтею 22 вказаного Закону визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.

Отож захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком кожного військовозобов`язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.

Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки [військовослужбовці], які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам, за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

На виконання ухвали суду від 22.12.2025, ГУ ДПС у Полтавській області надано інформацію про доходи з державного реєстру фізичних осіб - платників податків з 01.01.2021 станом на 26.12.2025, згідно якої, з травня 2023 року по листопад 2025 інформація про доходи ОСОБА_2 відсутні.

На виконання ухвали суду від 22.12.2025 ГУ ПФУ в Полтавській області повідомлено суд, що ОСОБА_2 на обліку ГУ ПФУ в Полтавській області не перебуває та жодних виплат не отримує.

У сімейних правовідносинах, які склалися між сторонами, а саме фактичне самоусунення матері від спілкування, виховання та утримання дитини, а наразі мобілізація батька, ОСОБА_4 залишається і без фактичної присутності у його житті батьків.

У даному випадку, суд встановлює юридичний факт, що може дати позивачу право на звільнення з військової служби, та надасть позивачу можливість виховувати сина та належним чином виконувати свій батьківський обов`язок. Як встановлено судом, з 2019 року спільний син сторін ОСОБА_4 проживає з батьком, він ним опікується, самостійно утримує. Мати дитини самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у житті дитини та утриманні, та як вже було зазначено вище, суд прийшов до висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , 2014 року народження.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що факт самостійного виховання та утримання позивачем сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджено належними та допустимими доказами та, з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, наявні підстави, для задоволення позову і в цій частині та слід встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квітня 2019 року.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат слід зазначити наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Позивачем надано Договір про надання правничої допомоги від 12.11.2025, Витяг з Акт приймання передачі наданої правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги від 12.11.2025, Акт приймання передачі наданої правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги від 10.12.2025, де зазначено надані послуги, та їх вартість, квитанції.

Тож, в матеріалах справи містяться документально підтверджені витрати позивача на професійну правничу допомогу на загальну суму 12500 гривень.

Суд зауважує, що від відповідача відсутні заперечерння, щодо стягнення з нього судових витрат у зазначеному розмірі, із клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не зверталася, натомість суд самостійно вирішити таке питання позбавлений можливості, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 907/357/16, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18, від 08.04.2019 у справі № 922/619/18.

Отже, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати, що складаються зі сплати судового збору у розмірі 1937 гривень 92 копійки та на надання професійної правничої допомоги у розмірі 12 500 гривень 00 копійок, а всього стягнути 14437 гривень 92 копійки.

Керуючись ст.ст. 12,13,81,89,141,247,259,263-265, 280-281 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , за участі представника позивача Галушко Анни Олексіївни, до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: Служби у справах дітей Виконавчого комітету Карлівської міської ради, Служби у справах дітей Виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, Військової частини НОМЕР_1 , про позбавлення батьківських прав та встановлення юридичного факту задовольнити в повному обсязі.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_2 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квітня 2019 року.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) гривень 92 копійки та на надання професійної правничої допомоги у розмірі 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, а всього стягнути 14437 (чотирнадцять тисяч чотириста тридцять сім) гривень 92 копійки.

Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Інші учасники справи, а також відповідач, у разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 16.04.2026.

Суддя