Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №372/7182/25 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/7182/25

Провадження 2-745/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

04 травня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Проць Т.В.

при секретарі Лимаренко О.О.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_4 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики та моральної шкоди. Мотивував вказаний позов тим, що познайомився з відповідачем влітку 2023 року та домовився з ним про допомогу у придбанні автомобіля. 29.09.2023 року відповідач під розписку отримав кошти в сумі 2 500 доларів США. В подальшому, відповідач повідомив позивача, що отриманих коштів не вистачає і позивач переказав ще 23 000 грн. До початку 2025 року відповідач транспортний засіб не надав та кошти не повернув. 27.05.2025 року ОСОБА_3 надав розписку про отримання грошових коштів в сумі 3600 доларів США, які зобов`язався повернути до 27.03.2025 року. Відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав і не повернув позивачу кошти в строк, погоджений сторонами. На підставі вказаного відкрито кримінальне провадження зареєстроване за № 12025047110000272. Внаслідок протиправних дій відповідача, позивач залишився у дуже скрутному становищі, яке спричинило значної шкоди його моральному здоров`ю, тому просить стягнути компенсацію в розмірі 50 000 грн. за перенесені душевні страждання.

Ухвалою судді від 22.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 22.02.2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судовий розгляд справи по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, просив позов задовольнити.

Відповідач до суду не з`явився, про час розгляду справи був повідомлений шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, заяв, клопотань суду не подав.

Суд, заслухавши позивача, розглянувши матеріали справи та оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з наступного.

Судом встановлено, що 27.01.2025 року ОСОБА_3 отримав в борг від ОСОБА_4 кошти в сумі 3600 доларів США, які зобов`язався повернути до 27.03.2025 року, що підтверджується розпискою відповідача

До 27.03.2025 року та після звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про стягнення коштів, ОСОБА_3 не повернув позивачу кошти.

Досліджуючи боргову розписку та матеріали справи, суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням існування між сторонами договірних зобов`язань й, відповідно, свідчить про існування між сторонами саме укладеного договору позики та є доказом факту передачі грошових коштів позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.

За змістом ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач на підтвердження укладення з відповідачем договору позики надав суду розписку від 27.01.2025 року, яка посвідчує передання позичальнику визначеної грошової суми позикодавцем, що відповідає вимогам ч.2 ст.1047 ЦК України.

Натомість відповідач не надав суду жодного допустимого доказу на підтвердження того, що договір позики він не укладав, грошей не позичав.

При цьому суд враховує, що відповідач договір позики відповідно до положень ст.1051 ЦК України не оспорював, цей договір недійсним у встановленому законодавством порядку не визнано.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ч.1 ст.1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Встановивши, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договорами позики, строк виконання зобов`язання за умовами договору настав.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.08.2023 року у справі № 766/150/21, в постанові від 16.01.2019 р. у справі № 373/2054/16 дійшла висновків, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики в сумі 3600 доларів США, адже доказів не укладення ним цього договору або неотримання позики за цим договором відповідач не надав.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині відшкодування моральної шкоди суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як на підставу своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач посилається на те, що, неправомірні дії відповідача, пов`язані з неповерненням коштів, призвели до погіршення стану здоров`я позивача та поставили його родину в скрутне становище. Через неповернення коштів змушений звертатись до суду за захистом своїх прав. Вказує, що йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 50 000 грн.

Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між встановленим порушенням та заявленою моральною шкодою в розмірі 50 000 грн., як і не обґрунтовано сам розмір моральної шкоди. Доказів того, що позивач зазнав моральних втрат у вигляді моральних страждань та у чому вони полягали суду не надано, у зв`язку з чим суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.526, 610, 611, 625, 1046-1047, 1049-105 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 141, ч.1 ст.259, 263-265, 273, 274, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 3600 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір 1550 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 08 травня 2026 року.

Суддя Т.В. Проць