Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №363/3138/25 — Вишгородський районний суд Київської області

"08" травня 2026 р. Справа № 363/3138/25

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

судді Олійник С.В.,

за участю секретаря Захарової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вишгородського районного суду Київської області в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариство «ГАЗПРОМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ Капітал», міжнародної компанія товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації,

встановив:

09 червня 2025 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до російської федерації в особі Уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариство «ГАЗПРОМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ Капітал», міжнародної компанія товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД», в якому просить Солідарно стягнути із російської федерації (за рахунок її коштів, майна і активів) та із Публічного акціонерного товариства «Газпром», державний реєстраційний номер: 1027700070518; Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал» державний реєстраційний номер: 1087746212388; Міжнародної Компанії товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» державний реєстраційний номер: 1223900013952) на мою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 користь, моральну шкоду у розмірі 60 000 000 (шістдесят млн.) грн. (еквіваленти: 975 609, 76 дол. США або 888 888, 89 Євро) спричинену через військову збройну агресію проти України.

В обґрунтування позову зазначено, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабну збройну агресію проти України, яка супроводжується систематичними обстрілами території України, знищенням цивільної інфраструктури та терором мирного населення. У зв`язку зі збройною агресією на території України введено та неодноразово продовжено правовий режим воєнного стану. Факт збройної агресії російської федерації є загальновідомим та відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України не потребує доказування. До початку повномасштабного вторгнення позивач постійно проживала у сімейній садибі, розташованій у с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, разом із сином. Зазначене домоволодіння було створене багаторічною працею родини позивача та мало для неї значну матеріальну і моральну цінність. 10 березня 2022 року внаслідок обстрілу, здійсненого збройними силами російської федерації, домоволодіння позивача зазнало пошкоджень, зокрема були пошкоджені вікна, двері та покрівля. Після часткового відновлення будинку за власні кошти, 16 червня 2023 року, внаслідок повторного обстрілу, домоволодіння позивача зазнало значних руйнувань та стало непридатним для проживання. Постійне перебування в умовах обстрілів, реальна загроза життю та здоров`ю, вимушене перебування в укриттях, а також знищення житла й майна спричинили позивачу значні моральні страждання, погіршення психологічного та фізичного стану, хронічну тривожність, безсоння, панічні атаки та інші негативні наслідки. Причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією російської федерації та завданою позивачу моральною шкодою підтверджується висновком психологічного дослідження. Позивач вважає, що внаслідок протиправних дій російської федерації їй завдано моральної шкоди у розмірі 60 000 000 (шістдесят мільйонів) гривень, яка підлягає відшкодуванню у повному обсязі.

Процесуальні дії та рішення у справі.

17 червня 2025 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

13 жовтня 2025 року, 27 листопада 2025 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

28 листопада 2025 року хвалою Вишгородського районного суду Київської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

04 березня 2026 року, 15 квітня 2026 року, 29 квітня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Позиції учасників справи.

Позивач та представник позивача до суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. У судовому засіданні 16.04.2026 року підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні. Під час допиту позивача, в якості свідка, надала покази, в яких зазначила, що дійсно проживала в с. Старі Петрівці на час повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року. У будинку, за вказаною адресою, проживала вся її родина. Внаслідок обстрілу будинок повністю зруйновано, через що позивач змушена була переїхати проживати до сина. Внаслідок постійного стресу у позивачки загостились хронічні хвороби та почались панічні атаки. Орієнтовну шкоду, спричинену країною-агресором, позивач оцінює у розмірі 60 000 000 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення на сайті суду. Відзив на позовну заяву у встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк не направив.

Так, 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

01.12.2022 прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22.12.2022 Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23.12.2022 він набрав чинності.

Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР, у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03. 1998 № 140/98-ВР (стаття 2).

Крім цього, у відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв`язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти російської федерації, у т.ч. в особі посольства російської федерації в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти російської федерації.

Водночас, у зв`язку з порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС російської федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені. Комунікація МЗС з органами влади російської федерації також не здійснюється.

Також, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку російської федерації та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво з Поштою росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення, відповідно до положень ст.ст. 280, 282 ЦПК України.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

Зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 04.07.2023 року.

Відповідно до довідки Петрівської сільської ради від 24.12.2024 року, ОСОБА_1 з 16.06.2023 року по теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.12.2014 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень вбачається, що після смерті матері ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на праві власності перейшла спадщина, а саме земельна ділянка та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

З наданих медичних документів вбачається, що у позивача наявні скарги на стан здоров`я, зокрема й у період повномасштабного вторгнення, а також консультаційні висновки спеціалістів та призначення відповідного лікування. Лікарем-терапевтом ОСОБА_3 07.11.2024 року позивачу встановлено діагноз: «Розлад адаптації з пролонгованою депресивною реакцією. Тривожно-депресивний синдром».

Згідно з Актом комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації, складеним Петрівською сільською територіальною громадою 04.08.2022 року, житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3221887801:02:024:0102, власником якого є ОСОБА_1 , отримав пошкодження внаслідок влучання боєприпасу. У висновках акта зазначено, що технічний стан будинку в цілому є задовільним, однак пошкодження зовнішніх огороджувальних конструкцій унеможливлюють нормальну експлуатацію об`єкта. Для подальшої експлуатації будівлі необхідне усунення пошкоджень шляхом заміни зовнішніх огороджувальних конструкцій.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації, від 21.06.2023 року, до реєстру внесено відомості щодо пошкодженого об`єкта нерухомого майна — житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221887801:02:024:0102.

Із звіту технічного стану №06.23/23-006-ЗТС щодо обстеження та оцінки технічного стану конструкцій об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що за результатами обстеження встановлено, що внаслідок обстрілів з боку збройних сил російської федерації відбулося руйнування та пошкодження вибуховою хвилею і уражаючими елементами боєприпасів вертикальних несучих та огороджувальних конструкцій будинку, а саме: стін, конструкцій мансарди, перегородок, перекриття, покрівлі, даху, вікон і дверей, а також руйнування цоколя та утворення тріщин у конструкціях фундаменту. Згідно з Методикою обстеження будівель та споруд, пошкоджених внаслідок надзвичайних ситуацій, бойових дій та терористичних актів, затвердженою наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.04.2022 №65, будівля віднесена до ІІ категорії пошкоджень. До звіту додано фотоматеріали, які фіксують пошкодження будинку.

11.02.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) із заявою №АД40 про включення її до програми надання матеріалів для відновлення приватних житлових будинків, пошкоджених внаслідок бойових дій.

З листа Служби безпеки України від 06.02.2024 року вбачається, що слідчим управлінням ГУ СБУ у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, в межах якого встановлено, що 10.03.2022 року військовослужбовцями збройних сил російської федерації та іншими формуваннями рф було здійснено обстріл території за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Акта про встановлення фактів Петрівської сільської ради від 29.02.2024 року, за результатами обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зафіксовано пошкодження мансарди, даху та покрівлі, конструкцій перекриття першого поверху, а також наявність пошкоджень несучих та огороджувальних конструкцій, вертикальних і горизонтальних тріщин у стінах та локальних пошкоджень цоколя.

Згідно з Витягом з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, від 07.03.2024 року, до реєстру повторно внесено відомості щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221887801:02:024:0102.

Листом Петрівської сільської ради від 23.04.2024 року позивача повідомлено, що її житловий будинок віднесено до ІІ категорії пошкоджень, а розмір компенсації відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України №381 від 21.04.2023 року «Про затвердження Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації, з використанням електронної публічної послуги “єВідновлення”» становить від 200 000 грн до 500 000 грн. При цьому зазначено, що чинним законодавством України не передбачено компенсацію за об`єкти ІІ категорії пошкоджень у розмірі, що перевищує 500 000 грн.

Згідно з Актом ФОП ОСОБА_4 , складеним 23.10.2024 року за результатами проведеного обстеження пошкодженого об`єкта на підставі Звіту №11102024 від 11.10.2024 року та №ТО01:4991-0861-6890-1494 від 23.10.2024 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 11.10.2024 року перебував в аварійному стані (4 категорія), не підлягав відновленню та консервації, потребував демонтажу залишків будинку, окрім фундаменту. Рівень руйнування будинку становив 86%, об`єкт є непридатним для використання за цільовим призначенням та повністю втратив економічну цінність. Встановлено наявність пошкоджень несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь і характер яких свідчать про небезпеку аварійного обвалення житлового будинку.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 02.12.2024 року спеціалістом-психологом проведено психологічне дослідження щодо психотравмування позивача та визначення розміру моральної шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України. За результатами дослідження 10.01.2025 року складено висновок, відповідно до якого встановлено, що вплив збройної агресії російської федерації на життя та здоров`я ОСОБА_1 є беззаперечно психотравмуючим. Глибина, інтенсивність і тривалість психотравмуючого впливу визначені як надзвичайні, гіпертрофовані та потенційно небезпечні для фізичного і психологічного здоров`я позивача. У висновку зазначено, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, між якою та психотравмуючими факторами існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Визначений позивачем розмір морального відшкодування у сумі 60 000 000 (шістдесят мільйонів) гривень визнано адекватним обставинам психотравмуючої ситуації та таким, що є мінімально достатнім для можливого часткового відновлення її морального (психологічного) стану.

Застосовані норми права.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05:30 24.02.2022.

Згідно статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа №1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 1, ст. 3).

Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.

Пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.

Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до статті 28 Загальної декларації прав людини, кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

У статті 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

За змістом частини третьої статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII(2148-08) від 19.10.1973) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Відповідно до статті 41 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (частина друга статті 2 ЦК України).

Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною другою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 9 вищезазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статті 12 та статті 81 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007).

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Мотиви і висновки суду.

Обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Відповідач російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Загальновідомо, що Російська Федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до російської федерації та ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал», МК ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед» про відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії російської федерації на території України, яку оцінює у розмірі 60 мільйонів гривень.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1167 ЦК необхідно довести такі факти: протиправність діяння її заподіювача; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №686/13212/19.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Проте, це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок). У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб. Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім`ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.

Надані позивачем докази є належними, допустимими, достовірними та в своїй сукупності достатніми для підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації.

Суд встановив, що позивач є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Після пошкодження її житла позивач фактично проживає за іншою адресою, що підтверджує неможливість подальшого проживання у власному будинку.

Право власності позивача на пошкоджене нерухоме майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15.12.2014 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що засвідчують, що саме ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а отже її права та інтереси були порушені внаслідок обстрілів. Факт пошкодження будинку внаслідок збройної агресії Російської Федерації підтверджується сукупністю взаємопов`язаних доказів.

Зазначені докази є узгодженими між собою та підтверджують, що житловий будинок позивача зазнав суттєвих пошкоджень саме внаслідок обстрілів, здійснених військовими формуваннями російської федерації. При цьому характер виявлених пошкоджень — руйнування несучих конструкцій, покрівлі, перекриттів, тріщини фундаменту та стін — свідчить про значний рівень руйнування об`єкта.

Відповідно до акту від 23.10.2024 року будинок перебуває в аварійному стані, не підлягає відновленню та фактично втратив свою економічну цінність. Встановлений рівень руйнування у 86% підтверджує істотність наслідків обстрілів для позивача та втрату нею житла як безпечного місця проживання.

Надані медичні документи та висновки лікарів підтверджують погіршення психоемоційного стану позивача. Зокрема, встановлений лікарем діагноз «розлад адаптації з пролонгованою депресивною реакцією, тривожно-депресивний синдром» свідчить про наявність у позивача психологічних наслідків пережитих подій.

Висновок спеціаліста-психолога від 10.01.2025 року є належним письмовим доказом у справі та підтверджує факт психотравмування позивача, наявність моральної шкоди, а також прямий причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією російської федерації та моральними стражданнями позивача. У висновку детально описано інтенсивність та тривалість психотравмуючого впливу, який позивач зазнала у зв`язку із втратою житла, постійною загрозою життю та вимушеною зміною умов проживання.

Суд також враховує загальновідомість факту повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та систематичних обстрілів території Київської області, що відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України не потребує доказування.

Таким чином, сукупність досліджених доказів підтверджує: наявність у позивача права власності на пошкоджене житло; факт пошкодження та фактичного знищення будинку внаслідок обстрілів, здійснених військовими формуваннями російської федерації; наявність у позивача моральних страждань та погіршення психоемоційного стану; прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями російської федерації та завданою позивачу моральною шкодою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що права та законні інтереси позивача були порушені внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а наявні докази підтверджують факт пошкодження її житлового будинку.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошовому еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20000 кіпрських фунтів (станом на 01 січня 1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - Євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 Євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).

Рішенням ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» ((заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), Суд зобов`язав Росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.

З урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої їй моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір грошової компенсації моральної шкоди є непропорційним засадам справедливості та розумності.

За змістом статей 192 та 524 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Так, вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд враховує характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушення його конституційних прав, характер майнових втрат, зокрема, що позивач втратила будинок, власником якого була та в якому проживала, що спричинило необхідність зміни місця проживання та немайнових втрат, зокрема, що в позивача наявне погіршення стану її здоров`я, якість життя, наявний розлад адаптації з пролонгованою депресивною реакцією та тривожно-депресивний синдром, а тому, здійснюючи свою оцінку на основі справедливості, вважає розумним присудити позивачу в якості відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 10 мільйонів гривень без визначення еквіваленту на момент звернення до суду в доларах США та євро, що відповідатиме заподіяним їй моральним стражданням і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.

Щодо солідарного з російською федерацією обов`язку інших відповідачів — ПАТ «ГАЗПРОМ», ТОВ «ГАЗПРОМ Капітал», МК ТОВ «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» суд встановив, що позивачем не доведено їх участь у фінансуванні бойових дій, виконанні наказів, через які у позивача було пошкоджено майно.

До позовної заяви були додані «Устав Публичного акционерного общества «Газпром Автоматизация»», «Устав общества с ограниченной ответственностью «Газпром Капитал»» та рішення господарського суду Запорізької області від 27.08.2024 у справі №908/1955/22 (908/1654/24).

Однак наданих матеріалів недостатньо для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діяльністю зазначених юридичних осіб та шкодою немайнового характеру, завданою позивачу.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22.07.2022 у справі №910/4210/20 не може бути враховано, оскільки правовідносини, що вирішувалися у тій справі, суттєво відрізняються від предмета цієї справи.

Відповідно до принципів цивільного права, відповідальність несе та особа, яка вчинила неправомірні дії.

У даному випадку джерелом загрози, що призвела до шкоди (війна, артобстріли, пошкодження майна), є російська федерація як держава-агресор, тому саме вона покладає на себе цивільну відповідальність за заподіяну моральну шкоду. Європейський суд з прав людини підтверджує, що у рішеннях судів мають бути зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає докладної відповіді на кожен аргумент, а рівень обґрунтування залежить від характеру рішення (Seryavin and Others v. Ukraine, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, 10.02.2010).

Суд також враховує, що російська федерація, здійснюючи збройну агресію та окупацію частини території України, порушила численні міжнародні норми та зобов`язання, зокрема Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський акт 1975 року та Договір про дружбу між Україною та рф.

Предметом позову є відшкодування моральної шкоди, заподіяної збройною агресією рф, тому саме вона є єдиним суб`єктом, відповідальним за порушення прав громадян України, і зобов`язана компенсувати завдані збитки.

Таким чином, суд відхиляє твердження про солідарну відповідальність ПАТ «ГАЗПРОМ», ТОВ «ГАЗПРОМ Капітал» та МК ТОВ «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД», покладаючи відповідальність виключно на державу-агресора рф.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності, достовірності та допустимості, а в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат.

Згідно пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору із позовних заяв немайнового характеру, яка подана фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а із позовних заяв майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2025 році складає 3 028 гривень і залишається незмінним протягом року (з 1 січня по 31 грудня).

З урахуванням того, що позов подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», застосовується понижувальний коефіцієнт 0,8, а також враховується мінімальна ставка судового збору для юридичних осіб.

Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 12 112,00 гривень.

Керуючись статтями 41, 55 Конституції України, статтями 2, 11, 15, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, статтями 2-5, 12, 13, 76 -9, 133, 141, 174, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариства «ГАЗПРОМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ Капітал», міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації задовольнити частково.

Стягнути з російської федерації (за рахунок її коштів, майна і активів) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену через збройну агресію російської федерації проти України, у розмірі 10 000 000 (десять мільйонів) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з російської федерації у дохід держави судовий збір у розмірі 12112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 . РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: російської федерації в особі уряду російської федерації, адреса: м. москва, вул. краснопресненська набережна, 2.

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «ГАЗПРОМ», адреса: 197229, російська федерація, м. cанкт-петербург, пр-т лахтинський, буд. 2 коп. 3, код 1027700070518.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ Капітал», адреса: 195277, російська федерація, м. санкт-петербург, внутрішньо міська територія, муніципальний округ міста сампсонієвське, пр-т Большой Сампсонієвський, буд. 28/2, літ. «Д», приміщення 43-н, приміщення 58, код 1087746212388.

Відповідач: Міжнародна компанія товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», адреса: 236006, російська федерація, калінінградська область, міський округ міста калінінград, м. калінінград, б-р сонячний, буд. 3, оф. 4, код 1223900013952.

Суддя С.В. Олійник