Вирок від 05 травня 2026 р. у справі №694/456/26 — Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/456/26 Провадження №1-кп/694/146/26

Вирок

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

06.05.2026 року м.Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

розглянувши у судовому засiданнi кримінальне провадження №12026250360000193 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця села Вербівка Городищенського району Черкаської області, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, інваліда 3-ї групи, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який депутатом,учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасником бойових дій не є, на утриманні має 2-х неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

за участі в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_4 ,

встановив:

ОСОБА_4 , постановою Городищенського районного суду Черкаської області від 28.12.2020 (справа 691/1356/20), яка набрала законної сили 01.02.2021 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні рушення та накладено на нього адміністративне стягнення у розмірі 1200 (однієї тисяча двісті) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 (двадцять тисяч чотириста) гривень 00 коп, з позбавленням права керування транспортним засобом, строком на 3 роки.

Також постановою Городищенського районного суду Черкаської області 12.04.2021 (справа 691/267/21), яка набрала законної сили 22.04.2021, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 Кодексу про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить сорок тисяч вісімсот) гривень 00 коп., з позбавленням права керування транспортним засобом, строком на 10 (десять) років.

Незважаючи на це, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи про наявність вищевказаних постанов Городищенського районного суду Черкаської області та будучи ознайомлений з ними, з метою невиконання рішення суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадови та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, 14.02.2026 о 21 год. 15 хв. будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, ігноруючи заборону, встановлену ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», керував транспортним засобом автомобілем "Volkswagen Caddy" н.з. НОМЕР_1 та рухався по вул. Г.Артемовського с. Шевченкове Звенигородського району, Черкаської області, де поряд з будинком № 100 був зупинений працівниками поліції, за порушення правил дорожнього руху.

Таким чином ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України - умисне не виконання постанови суду, що набрала законної сили.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 надав суду пояснення, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 382 КК України визнав повністю, не заперечив фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті. У вчиненому щиро розкаявся, просив суд суворо його не карати.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 правильно розуміє зміст вказаних обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорювались фактичні обставини кримінального провадження, з`ясовано, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності такої їх позиції, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), провів судовий розгляд у порядку, передбаченому даною нормою, обмежившись лише допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують його особу.

Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання постанов суду, що набрали законної сили.

За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно вимогам ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин під час судового розгляду покладається на прокурора.

Показання обвинуваченого у судовому засіданні послідовні та логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу не заявлялося.

Таким чином, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, доведена у повному обсязі і підтверджується доказами, які є у матеріалах кримінального провадження, обвинуваченим не оспорюються.

При призначенні покарання обвинуваченому у даній справі суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.

Суд враховує надані прокурором докази погашення ОСОБА_4 заборгованості за адміністративні правопорушення передбачені ч.2,3 ст.130 КУпАП, згідно постанов, які були винесені Городищенським районним судом Черкаської області, що підтверджується наданими платіжними квитанціями та виписками по картковому рахунку, з яких вбачається, що кошти були списані для виконання постанов про стягнення адміністративних штрафів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола протиІталії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 , дав критичну оцінку своїм злочинним діям, висловив готовність нести кримінальну відповідальність, враховуючи обставини справи, а також особу обвинуваченого, який раніше судимий, не перебуває на обліку у наркологічному диспансері та не перебуває на обліку у психоневрологічному диспансерах, з постійним місцем проживання, його роль у скоєнні кримінального правопорушення та поведінку до і після вчинення такого.

Відповідно до ст.66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого є щире каяття.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлені.

Приймаючи до уваги наведені обставини в сукупності, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_4 можливе не лише в умовах ізоляції від суспільства, тому останньому необхідно призначити покарання у виді штрафу у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Саме такий вид покарання, на думку суду, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання і є найбільш доцільною, достатньою для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, суд

ухвалив:

Визнати винуватим ОСОБА_4 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 382 КК України , призначивши йому покарання у вигляді штрафу розміром 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень.

Цивільний позов у справі не заявлявся.

Потерпілі відсутні.

Процесуальні витрати відсутні.

Речові докази, а саме: відеозапис на одному диску – залишити при матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Звенигородський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів учасниками процесу з дня його проголошення виключно з підстав, визначених у ч.3 ст.394 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1