Вирок від 28 квітня 2026 р. у справі №694/338/26 — Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/338/26 Провадження №1-кп/694/141/26

Вирок

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

29.04.2026 року м.Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 (ВКЗ),

розглянувши у судовому засiданнi кримінальне провадження №12026250360000098 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Садовий, Пугачевського району Саратовської області, рф, військовослужбовця, призваного на військову службу за мобілізацією, перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», одруженого, зареєстрованого в АДРЕСА_1 та проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

за участі у підготовчому судовому засіданні обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

встановив:

04.04.2025 за результатами розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, Звенигородським районним судом Черкаської області винесено постанову у справі № 694/484/25, яка набрала законної сили 15.04.2025 та відповідно до якої ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на 5 років.

Однак, ОСОБА_4 достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість її виконати, умисно підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, 21.01.2026 близько 22 год. 01 хв., умисно керував автомобілем марки «Audi АЗ» реєстраційний номер НОМЕР_2 вулиці Ярослава Мудрого, що в місті Звенигородка Черкаської області, де на підставі п. 10 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію України» був зупинений працівниками поліції Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області за порушення правил дорожнього руху.

Вказані вище дії ОСОБА_4 кваліфіковано як вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованому йому кримінального правопорушення визнав повністю, суду пояснив, що 21 січня 2026 року мав забрати дитину, яка пізно їхала додому, тому сів за кермо, намагався їхати провулками, щоб не потрапити в поле зору поліцейських. Про наявність заборони керування автомобілем достеменно знав, проте розраховував, що спокійно зустріне дитину та повернеться додому.

При цьому у скоєному щиро розкаювався, обіцяв, що більше не вчинить подібного правопорушення, зробив для себе відповідні висновки.

Окрім того, прокурор звертав увагу на обставини самовільного залишення ОСОБА_4 військової частини НОМЕР_3 , проте вказав, що кримінальна справа за зазначеним фактом не порушувалася, тому у цьому кримінальному провадженні не враховується.

Судом перевірялася зазначена інформація, отримано відповідь від військової частини НОМЕР_3 від 17.04.2026, з якої вбачається, що ОСОБА_4 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28.01.2025 №28 рахується таким, що самовільно залишив військову частину.

На питання суду з приводу обставин СЗЧ ОСОБА_4 зазначив, що вважає, що покинув військову частину для лікування і вже близько півтора року лікується. Підтверджуючих документів не надав. Вказав, що упродовж півтора року його ніхто не турбував, не шукав, не викликав по факту самовільного залишення військової частини.

Окрім повного визнання своєї вини обвинуваченим, його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 1 ст.382 КК України доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, які учасники судового провадження не оспорювали та вважали їх дослідження в судовому засіданні недоцільним.

На підставі ч.3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, а саме доказів на підтвердження події кримінального правопорушення, часу, місця, способу, мети та мотивів його вчинення, винуватості обвинуваченого. При цьому суд з`ясував, чи вони правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності їх позиції відсутні, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, та обмежився таким обсягом дослідження доказів: допит обвинуваченого, дослідження матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, матеріали по речових доказах.

Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, вину ОСОБА_4 доведеною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, його дії правильно кваліфіковано за ч.1 ст.382 КК України, а саме - умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили. Доведеність вини і така кваліфікація дій обвинуваченого в суду не викликає сумнівів.

Прокурор в дебатах просив призначити ОСОБА_4 покарання у виді двох років позбавлення волі із застосуванням статті 62 КК України замінити на тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Обвинувачений в дебатах просив застосувати до нього штраф як достатню міру покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

В даній справі, суд, призначаючи покарання обвинуваченому, при виборі останньому заходу примусу і порядку його відбування разом зі ступенем тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, враховує дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України, у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, кримінальне правопорушення за ч.1 ст.382 КК України за класифікацією кримінальних правопорушень, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, мотив, мету та спосіб вчинення діяння, обставини справи, що пом`якшують покарання, відношення обвинуваченого до вчиненого.

В цій частині суд враховує, що під час з`ясування підсумкової думки обвинуваченого щодо вчиненого кримінального правопорушення, останній зазначив, що вважає свій проступок виправданим, оскільки він був направлений на забезпечення інтересів дитини, тому як батько, він вчинив правильно, а вчинене не завдало шкоди ні інтересам суспільства, ні конкретним громадянам.

Відтак, суд вважає сумнівними твердження ОСОБА_4 з приводу щирого каяття та усвідомлення неправомірності своєї поведінки, надані раніше.

Також суд враховує дані про особу обвинуваченого, а саме: ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується посередньо, неодружений, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, військовослужбовця. При цьому суд зазначає, що обставини самовільного залишення військової частини хоча і мають місце, проте не підтверджені документально, інформації щодо порушення кримінальної справи, проведення службового розслідування по даному факту суду не представлено.

Обставини, що пом`якшують покарання, визнання вини, щирого каяття, обставини, що обтяжують покарання, судом не встановлені.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обрання покарання обвинуваченому ОСОБА_4 в межах санкції статті, яка передбачає покарання за вчинений злочин, передбачений ч.1 ст.382 КК України, при цьому, зважаючи на особу обвинуваченого, його відношення до вчиненого, суд вважає, що виправлення і перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції його від суспільства та відносно нього можуть бути застосовані положення ст.75,76 КК України, шляхом звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням. Таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

У вказаному кримінальному провадженні обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід не обирався.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 100, 349, 368, 370, 374, 615 КПК України, суд

ухвалив:

Визнати винуватим ОСОБА_4 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 382 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає передбачені ч.1 ст.76 КК України обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Речові докази, а саме: два компакт диска формату DVD-R та CD-R із вмістом відеофайлів - залишити при матеріалах кримінального провадження №12026250360000098.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Звенигородський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів учасниками процесу з дня його проголошення виключно з підстав, визначених у ч.3 ст.394 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1