Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №128/2966/20 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/2966/20

Провадження № 22-ц/801/696/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 рокуСправа № 128/2966/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Оніщука В. В., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці, про визнання протиправними та скасування рішень виконавчого комітету Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, свідоцтва про право власності та державну реєстрацію права власності за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Карнауха А. П. на рішення Вінницького районного суду Вінницької області у складі судді Шевчук Л. П. від 29 грудня 2025 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня),

встановив:

В лютому 2020 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Карнауха А. П. звернувся до суду з цим позовом, за яким просив: визнати протиправним та скасувати рішення виконкому Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області №8 від 18 січня 2012 року «Про видачу ордерів на заселення службових та постійних квартир військовослужбовцям Вінницького гарнізону»; визнати протиправним та скасувати рішення виконкому Вороновицької селищної ради №184 від 18 липня 2012 року «Про приватизацію державного (комунального) житлового фонду в смт Вороновиця»; визнати незаконним та скасувати свідоцтво серії НОМЕР_1 від 23 липня 2012 року про право спільної часткової власності (по 1/2) ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та державну реєстрацію права власності останніх на квартиру АДРЕСА_1 , здійснену Комунальним підприємством «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» (далі КП «ВООБТІ») 26 липня 2012 року на підставі цього свідоцтва; стягнути із відповідачів понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтовування вимог позову покликався на те, що 29 серпня 2019 року за договором міни, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Надольською О. А., придбав квартиру АДРЕСА_2 . Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після придбання квартири він виявив, що в ній періодично тимчасово проживав ОСОБА_2 та зберігав там окремі свої речі. 28 червня 2020 року ОСОБА_1 подав позов про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення. 08 серпня 2020 він отримав відзив із доданими документами, із якого стало відомо, що виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради 23 липня 2012 року на підставі рішення № 184 від 18 липня 2012 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2 . Також ОСОБА_2 додано копії Витягу про державну реєстрацію прав № 34977989, згідно з яким КП «ВООБТІ» 26 липня 2012 року проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У цій же справі були подані копія рішення виконкому Вороновицької селищної ради № 184 від 18 липня 2012 «Про приватизацію державного (комунального) житлового фонду в смт Вороновиця», яким вирішено оформити право приватної спільної (сумісної або часткової) власності з безоплатною передачею у власність громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках на квартиру АДРЕСА_2 , в якій ОСОБА_2 зареєстрований з 2012 року, а ОСОБА_3 є членом його сім`ї. 10 жовтня 2011 року селищному голові смт Вороновиця начальником Вінницького гарнізону генерал-лейтенантом ОСОБА_16 та начальником квартирно-експлуатаційного відділу (далі КЕВ) м. Вінниці підполковником ОСОБА_17 за № 350/2/14 /НГ подано клопотання про видачу ордерів на заселення квартир згідно з рішенням комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України. До клопотання додано протокол засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних сил України № 298 від 11 листопада 2011 року зі списком розподілу житлової площі в АДРЕСА_3 . В списку зазначено, що підполковнику запасу ОСОБА_2 в постійне користування із зняттям з квартирного обліку надається квартира АДРЕСА_1 . Також за цим списком військовослужбовцям запасу ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 надані квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 . Рішенням виконкому Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області № 8 від 18 січня 2012 року «Про видачу ордерів на заселення службових та постійних квартир військовослужбовцям Вінницького гарнізону» ОСОБА_2 та іншим особам вирішено видати ордери згідно зі списком розподілу службової та постійної житлової площі по АДРЕСА_3 .

Вказував, що право вести облік військовослужбовців, що потребують поліпшення житлових умов у гарнізонах Збройних Сил України, розподіл та надання житла, що не перебуває у комунальній власності виконкомам селищних рад (в тому числі й виконкому Вороновицької селищної ради) не надано. Селищний голова Вороновицької селищної ради на адвокатський запит 04 вересня 2020 року за № 838 повідомив, що нерухоме майно – 40-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 у комунальній власності не перебуває, а рішення про включення цього нерухомого майна до комунальної власності не приймалось. Відповідно до рішення виконкому Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області № 165 від 18 червня 2014 року поштова адреса – АДРЕСА_3 встановлена лише в 2014 році. Очевидно, що виконком Вороновицької селищної ради ні в січні, ні в липні 2012 року не мав права приймати рішення про розподіл та надання квартир у будинку, що не належав до комунальної власності цієї ради, до того ж із зазначенням адреси, яка радою ще не встановлена. Окрім того на час прийняття рішення виконком селищної ради в січні 2012 року про розподіл квартир у зазначеному будинку в суді розглядався спір щодо права власності Міністерства Оборони України (далі МО України) та Житлово-будівельного кооперативу «Мрія» (далі ЖБК «Мрія»). Ухвалою суду від 25 листопада 2011 року у справі № 2-2052/11 був накладений арешт на будинок АДРЕСА_3 . Селищній раді було заборонено видавати ордери на квартири в цьому. Ухвалою суду від 21 грудня 2011 року арешт знятий на 66/100 частки нерухомого майна. Решта 34/100 цього будинку, в якій містилась і квартира АДРЕСА_1 , перебували під арештом. Вороновицькій селищній раді було заборонено видавати ордери на її заселення. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2014 року, яке набрало законної сили скасовано свідоцтво про право власності на 40-квартирний житловий будинок, видане 30 січня 2006 року виконкомом Вороновицької селищної ради на ім`я МО України. В рішенні зазначено, що воно прийняте за позовом, який подано ще у березні 2008 року. Розподіляти житло та видавати ордери на квартири у будинку АДРЕСА_3 не мали право не тільки виконком Вороновицької селищної ради, але й МО України, оскільки будинок не перебував та не перебуває у їх власності. До того ж, на час прийняття рішень виконкому Вороновицької селищної ради ухвалою суду було заборонено вчиняти такі дії. Виконком Вороновицької селищної ради також прийняв незаконне рішення про приватизацію ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартири, тому що МО України, яке ініціювало розподіл квартир в будинку АДРЕСА_3 з подальшою їх приватизацією військовослужбовцям запасу, не передавало їх у комунальну власність Вороновицької селищної ради. Ці квартири ні до державної, ні до комунальної власності не належали. Через протиправність прийняття виконкомом Вороновицької селищної ради рішення № 184 від 18 липня 2012 року «Про приватизацію державного (комунального) житлового фонду в смт Вороновиця» незаконним є свідоцтво серії НОМЕР_1 від 23 липня 2012 року про право спільної часткової власності (по 1/2) ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та державна реєстрація права власності останніх на квартиру АДРЕСА_2 , що здійснена КП «ВООБТІ» 26 липня 2012 року.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 29 грудня 2025 року у позові відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 10 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем обрано неналежнимй / не ефективний спосіб захисту його прав, тому що, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Суд також вказав, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2024 року у справі № 128/3054/20, яке набрало законної сили, витребувано від ОСОБА_1 спірну квартиру на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках, а саме по 1/2 частці кожному. Тобто цим рішенням суду підтверджено законність набуття відповідачами Мостовими права власності на спірну квартиру.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Карнаух А. П., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове – про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на ті ж обставини, що й у позовній заяві. Зазначав, що виконавчий комітет Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області не мав права надавати квартиру відповідачам Мостовим, тому що це приміщення не належало до державного чи громадського житлового фонду. Незаконність набуття права власності Міністерством оборони України на цей будинок уже була підтверджена судовими рішеннями у 2014 році, якими відповідне свідоцтво було скасоване.

Вказував, що суд першої інстанції визнав рішення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 актами індивідуальної дії, що вичерпали свою силу, хоча щодо інших мешканців того ж будинку (третіх осіб) аналогічні рішення про видачу ордерів були визнані незаконними та скасовані самою радою у 2024 році за клопотанням КЕВ м. Вінниці.

Заперечував висновок суду першої інстанції про неналежний спосіб захисту. Звертав увагу, що на момент подання позову у 2020 році ОСОБА_1 був законним власником квартири на підставі договору міни від 2019 року і фактично володів нею. Тому він не міг заявляти віндикаційний позов (про витребування майна), тому що майно на той час ще не було у нього вилучене – це сталося лише у 2025 році за іншим судовим рішенням.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Частинами першою – четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Суд установив, що 29 серпня 2019 між ОСОБА_18 та ОСОБА_1 укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Надольською О. А., за яким ОСОБА_18 обміняла свою квартиру АДРЕСА_2 на квартиру ОСОБА_1 АДРЕСА_7 в тому самому будинку.

Рішенням виконавчого комітету Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області № 8 від 18 січня 2012 року видано ордери військовослужбовцям Вінницького гарнізону, згідно зі списком розподілу службової та постійної житлової площі по АДРЕСА_3 .

18 липня 2012 року той же виконком прийняв рішення № 184 про передачу спірної квартири у приватну, спільну часткову власність, в рівних частках, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

23 липня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видане свідоцтво про право власності на цю квартиру.

04 вересня 2020 року Вороновицька селищна рада на запит адвоката Карнауха А. П. повідомила, що 40-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 не перебуває у комунальній власності, рішення про включення зазначеного нерухомого майна до комунального майна територіальної громади не приймалось.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2014 у справі №2-1052/11, в частині, що залишена без змін рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21 травня 2014 року скасовано свідоцтво про право власності на 40-ка квартирний житловий будинок загальною площею 3043,6 кв. м, житловою площею 1376,4 кв. м, який розташований по АДРЕСА_3 , яке було видано 30 січня 2006 року виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради Міністерству оборони України. В позові про визнання права власності на 34/100 частки будинку за ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та Міністерства Оборони України до ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_35 , ОСОБА_33 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення відмовлено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між Будівельним кооперативом «Мрія» та ПП «ЮТА-А» від 13 серпня 2004 року.

Рішенням 62 сесії VIII скликання Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області від 08 серпня 2024 року № 4830 скасовано рішення виконавчого комітету Вороновицької селищної ради від 18 січня 2012 року «Про видачу ордерів на заселення службових та постійних квартир військовослужбовцям Вінницького гарнізону».

31 жовтня 2024 року рішенням 66 сесії VIII скликання Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області № 4995 внесено зміни до п. 1 рішення від 08 серпня 2024 року № 4830 шляхом викладення його в новій редакції, а саме: скасувати рішення виконавчого комітету Вороновицької селищної ради від 18 січня 2012 року «Про видачу ордерів на заселення службових та постійних квартир військовослужбовцям Вінницького гарнізону» згідно з переліком службових квартир, наданим КЕВ м. Вінниці (інформація щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , квартира АДРЕСА_2 у цьому листі відсутня).

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2024 року у справі №128/3054/20, яке набрало законної сили, витребувано від ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в рівних частках, а саме по 1/2 частці кожному.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто судовому захисту підлягає наявне у позивача право від його порушення (невизнання чи оспорювання) відповідачем. Це означає, що виникнення права у позивача має передувати обставинам, з якими він пов`язує порушення, невизнання або оспорювання такого права відповідачем.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)).

Відповідно до частини першої статті 180 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частин першої, другої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (частина перша, друга статті 715 ЦК України).

Тобто за договором міни (бартеру) права у його сторін, зокрема право власності на обміняну річ, виникають з моменту його укладення, а право власності на об`єкти нерухомого майна за таким договором – з часу реєстрації відповідного права в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Договір міни між ОСОБА_18 та ОСОБА_1 укладено 29 серпня 2019 року, тоді ж було зареєстроване право власності останнього на квартиру АДРЕСА_2 , відповідно будь-які дії, що вчинялись щодо цього майна, зокрема прийняття рішення органу місцевого самоврядування про його передання в користування (видачу ордерів на вселення), передання у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , реєстрація такого права, які були здійснені у 2012 році, на обсяг прав позивача щодо цього майна не впливають, оскільки таких прав на час прийняття оскаржуваних рішень та, відповідно, реєстрації права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 він не мав.

Отже суд першої інстанції помилково вважав, що ефективним способом захисту прав позивача у цих правовідносинах є віндикаційний позов.

Більше того такий спір (про витребування майна) вже вирішений за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2024 року (на що правильно звернув увагу суд першої інстанції).

Тобто в цих правовідносинах вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки відповідачі його прав не порушували, а не таким, що не призведуть до ефективного поновлення (захисту) його права, як виснував суд першої інстанції.

В зобов`язальних правовідносинах захист прав сторони договору, урегульований в Главі 51 Книги п`ятої ЦК України, зокрема правові наслідки порушення зобов`язання його стороною визначені у статті 611 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові 02 липня 2025 року, справа № 128/3054/20, переглядаючи рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2025 року вказав, що витребування від ОСОБА_1 майна, яке належить та вибуло з його володіння поза його волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивача та інтересами відповідача, який не позбавлений права на відшкодування завданих йому збитків, зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до незаконного набувача, в якого придбав нерухоме майно на підставі договору мін.

Апеляційний суд звертає увагу, що подання цього позову ОСОБА_1 в 2020 році, до набрання законної сили рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2024 року, не впливає на зміст правовідносин сторін і не створює умов для захисту прав позивача, яких він не мав, на час виникнення обставин, що становлять підставу позову.

Враховуючи те, що суд помилково мотивував рішення тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту його права (визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва та державної реєстрації права власності на квартиру, замість витребування майна з чужого володіння), але прийшов до правильного по суті висновку про відмову у позові, то рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Карнауха А. П. задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 29 грудня 2025 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 08 травня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: В. В. Оніщук

О. В. Ковальчук