Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №358/2037/23 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/2037/23 Провадження № 2-о/358/8/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Романенко К.С.

за участі секретаря судового засідання Шпак К.М.

дистанційно заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

В С Т А Н О В И В:

25 грудня 2023 року в провадження Богуславського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею було визначено Лебединець Г.С.

Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С. від 15.01.2024 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису визнано неподаною та повернуто заявнику.

Постановою Київського апеляційного суду в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 29 січня 2025 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 15 січня 2024 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Матеріали справи надійшли до Богуславського районного суду Київської області 18.03.2025.

Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С. від 21.03.2025 року задоволено заяву про самовідвід судді.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2025 справу передано на розгляд судді Богуславського районного суду Київської області Тітову М.Б. Останнім справа по суті не розглянута.

25.02.2026 по справі на підставі рішення суддів, розпорядження керівника апарату Богуславського районного суду Київської області від 23.02.2026 № 17 здійснений повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3 рішенням ВРП № 184/0/15-26 від 10.02.2026 на підставі п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Романенко К.С.

Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області Романенко К.С. від 17.04.2026 справа прийнята до провадження судді та призначене судове засідання.

При зверненні до суду ОСОБА_1 просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 6 місяців, із заборонами: контактувати у загрозливій та принизливій формі із заявником як самостійно, так і через третіх осіб; наближатися до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маніпулювати ним та переслідувати його.

В обгрунтування заяви зазначив, що перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 27.04.2013, від шлюбу мають спільну дитину – сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце проживання дитини не визначено судом, останнім постійним та звичайним місцем проживання дитини є м. Київ, Печерський район.

У 2022 році заінтересована особа самовільно вивезла дитину за кордон, з того часу ховає дитину, блокує будь-які спроби спілкування батька із сином, чим завдає заявнику психологічних страждань. ОСОБА_2 не виходить на зв`язок сама, через третіх осіб передає погрози заявнику, шантажує, змушує відмовитися від усіх претензій та прав щодо сина, поширює про заявника недостовірну інформацію.

На думку заявника, вона переховує дитину в Естонії, чинить над ним систематичне домашнє насильство, завдає фізичних травм, мордує та катує дитину, чинить психологічне насильство. Також заявник вважає, що мати настільки впливає та тисне на сина, що у того розвинулася амнезія, «Стокгольмський синдром», ймовірне виникнення суїцидальних схильностей у перехідному віці та інші відхилення. Думки про те, що дитину із такого стану не вдасться ніколи вивести приводять його в постійний жах.

Заінтересована особа уникає перевірок правоохоронних органів, а всі спроби знайти дитину виявилися марними. З наявних у заявника відомостей, мати хлопчика перебувала у м. Краматорськ, а дитину залишила у Естонії в дитячому будинку сімейного типу. Водночас, Естонська сторона приховує від нього як батька всю інформацію про дитину та ігнорує всі звернення. 10.10.2023 дитині виповнилося 10 років, незважаючи на звернення до поліцейських та соціальних органів як України, так і Естонії, заінтересована особа не надала можливості привітати дитину, чим завдала заявнику глибокої психологічної травми, і на його думку травми для дитини.

Існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалих осіб, у зв`язку із чим заявник вважає за необхідне звернутися із даною заявою. Ризики продовження насильства та настання незворотних наслідків високі. Зазначив, що заінтересована особа психічно нездорова і здатна на будь-які неадекватні дії, вчиняє щодо їх спільного сина дії, що мають ознаки тероризму, а він як люблячий батько бажає вирвати дитину із середовища насильства, забезпечити йому спокійне, щасливе, здорове майбутнє без насильства та знущань, відтак змушений звернутися до суду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги та просив задовольнити. Додав, що на даний час обставини, вказані у клопотанні, не змінилися, заінтересована особа так само уникає спілкування, ховає дитину, не дає можливості спілкуватися із сином, вчиняє психологічне насильство щодо заявника, надсилає принизливі повідомлення та погрожує розправою, вчиняє фізичне і психологічне насильство щодо сина, і видача обмежувального припису – це єдиний ефективний захід, який може допомогти.

Заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про час, день та місце розгляду повідомлялася належним чином, причини неявки суду не відомі.

Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином Держави Ізраїль, що підтверджується копією паспорта (а.с. 9).

27 квітня 2013 року між заявником ОСОБА_1 та заінтересованою особою ОСОБА_6 (після реєстрації шлюбу – ОСОБА_7 ) відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , повторно виданого 15.09.2020 (а.с. 9 зі з/б).

Від шлюбу сторони мають спільну дитину – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 12.12.2017 (а.с. 10).

Як вбачається із копії договору оренди квартири у приватної особи від 01.09.2023, ОСОБА_1 орендує квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10 зі з/б – 12).

Відповідно до Витягу, наданого Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхав з України через пункт Рава-Руська 06.04.2022 (а.с. 13 зі з/б).

На підтвердження своїх вимог, викладених у заяві, ОСОБА_1 посилається на письмові докази, долучені до заяви.

Так, із матеріалів справи вбачається, що заявник 05.01.2021 звертався до Печерського управління поліції ГУНП в м. Києві із заявою про викрадення дитини ОСОБА_4 групою осіб спільно з ОСОБА_2 (а.с. 12 зі з/б).

У подальшому прокуратурою надано відповідь, що за даним фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України, про результати буде повідомлено (а.с. 26).

Із відповіді Департаменту інформатизації МВС України на адвокатський запит вбачається, що станом на 10.01.2023, у період з 31.12.2020 по 16.07.2022, органами поліції зареєстровано шістнадцять звернень ОСОБА_1 та внесено відомості до ЄРДР за різними кваліфікаціями (вчинення домашнього насильства, підробку документів, надання неправдивих свідчень тощо) за результатами розгляду заяв в Києві, Краматорську та Львові (а.с. 26 зі з/б – 28 зі з/б).

Заявником також надано копії матеріалів щодо відкриття кримінального провадження стосовно директора навчального закладу, який відвідував його син, через нетактовне поводження, коли заявник хотів зустрітися з Тімуром.

Крім того, долучено копію протоколу допиту малолітнього свідка ОСОБА_5 від 04.03.2021, яка містить лише першу сторінку без тексту самих показань.

Як вказав заявник, згідно з рішенням Дніпровського апеляційного суду по справі № 175/3823/23 від 28.11.2023 у забезпечення позову ОСОБА_2 зобов`язана забезпечити технічну можливість спілкування батька із сином тривалістю до 30 хв. кожного дня з використанням телекомунікаційного зв`язку та не перешкоджати особистим зустрічам по дві години через день, однак, як зазначає заявник, ОСОБА_2 рішення суду не виконує.

28.05.2024 заявник приїхав до Естонії, проте на момент, коли стала відома адреса місця перебування дитини, вона вже там була відсутня.

До заяви додано висновок поліції Ізраїлю в справі 585600/2022, у якому містяться твердження про те, що ОСОБА_2 , мати малолітнього ОСОБА_5 , вчинила протиправні дії та дії насильницького характеру щодо дитини та батька. Для захисту інтересів дитини рекомендовано відсторонити матір від опіки над сином та позбавити її батьківських прав. Місце проживання дитини визначити із батьком (а.с. 28).

У наданому заявником висновку спеціалістів в області судової медицини, які провели дослідження двох фотознімків Тімура, зазначено, що за результатами дослідження фотознімку зроблено заключення щодо можливого характеру травм.

Також із досліджених доказів вбачається, що за заявами ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 порушено ряд кримінальних проваджень станом на 05.05.2021 (а.с. 23 зі з/б).

Із відповіді Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області на звернення ОСОБА_1 вбачається, що у зв`язку із відкритим кримінальним провадженням щодо ОСОБА_2 за ст. 126-1 КК України остання станом на 03.02.2022 перебувала на профілактичному обліку у відділі превенції (а.с. 24).

Із долучених заявником до матеріалів справи доказів вбачається, що у грудні 2022 року ОСОБА_1 був присутній на комісії органу опіки та піклування (управа волості Рапла) Естонської Республіки під час встановлення порядку участі у вихованні дитини (а.с. 22 зі з/б).

Заявником також надано копії звернень до органів прокуратури щодо дій працівників служби у справах дітей Краматорської міської ради (а.с. 25).

Крім того, ОСОБА_1 додав до заяви роздруківки електронного листування у месенджерах «Viber» та «Telegram», скріншоти повідомлень, а також фотоматеріали зображення, які на його думку, підтверджують факти погроз психологічного тиску та протиправної поведінки заінтересованої особи; зображення та матеріали, пов`язані із перебуванням заявника у Естонії.

Окрім того, заявником подано значну кількість копій звернень до правоохоронних органів, витягів з ЄРДР, відповідей державних органів України та іноземних установ, роздруківок електронного листування у месенджерах, фотоматеріалів та інших документів, які, на його переконання, підтверджують факт протиправної поведінки заінтересованої особи.

Також долучені медичні документи, які, за твердженням заявника, свідчать про наявність у нього психологічного стресу та стану здоров`я, пов`язаного з конфліктними відносинами із колишньою дружиною; висновки щодо психологічного стану дитини, які містять оцінку емоційного та психічного стану дитини за твердженням заявника.

Інших доказів, які б підтверджували притягнення заінтересованої особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства, матеріали справи не містять.

Разом із письмовими доказами у судовому засіданні досліджено аудіо- та відеозаписи, надані заявником, однак вказані матеріали суд не бере до уваги, оскільки вони не містять достатніх даних для ідентифікації учасників зафіксованих подій, їх зміст має фрагментарний та неінформативний характер та не підтверджує зазначені заявником обставини.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

У пункті 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23) зазначено, що "домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22) вказано, що "стаття 4 Закону визначає основні засади запобігання та протидії домашньому насильству, стаття 22 Закону - права постраждалої дитини. З огляду на конструкцію та логічну побудову вказаних статей, закон захищає дітей у тому випадку, коли вони є постраждалими. Відповідно до статті 1 Закону, дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства. Отже, обставини, які визначають статус дитини як постраждалої особи, в тому числі і те, що особа стала свідком (очевидцем) таких подій, мають бути доведені належними та допустимими доказами. Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що "оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. […] При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIII апеляційному суду слід врахувати поведінку ОСОБА_2, як до так і після звернення ОСОБА_1 до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви ОСОБА_1, з`ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_2 обов`язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIII та чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні № 12020180180000749 відповідно до положень частини шостої статті 194 КПК України або статті 911 КК України".

Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків.

Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону.

Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22)).

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо заявника та їх спільної дитини, і наявності обгрунтованих ризиків його повторного вчинення.

Відповідно до вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та положень ЦПК України, підставою для видачі обмежувального припису є встановлення факту вчинення домашнього насильства та наявність реальних ризиків його продовження або повторного вчинення у майбутньому.

Обов`язок доведення зазначених обставин покладається на заявника.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що заявником подано значний обсяг письмових доказів, які переважно складаються із звернень до правоохоронних органів, витягів з кримінальних проваджень, копій процесуальних документів, а також інших матеріалів, що відображають перебіг розгляду його звернень у різних органах.

Разом з тим, зазначені матеріали переважно підтверджують факт звернення заявника до компетентних органів та відкриття/реєстрації відповідних проваджень, однак самі по собі не містять встановлених у передбаченому законом порядку фактів вчинення домашнього насильства заінтересованою особою.

Подані скріншоти електронного листування та інші цифрові матеріали не містять належної ідентифікації осіб, які їх створили, у зв`язку з чим їх походження та достовірність не можуть бути достеменно встановлені судом.

Надані заявником медичні документи щодо його стану здоров`я, а також висновки щодо психологічного стану дитини, оцінюються судом як такі, що відображають позицію заявника та ґрунтуються на наданих ним матеріалах. При цьому зазначені документи не містять об`єктивних процесуально закріплених висновків, які б підтверджували факт вчинення домашнього насильства або наявність безпосереднього причинного зв`язку між діями заінтересованої особи та станом здоров`я заявника чи дитини.

Оцінюючи надані докази у їх сукупності, суд не встановив наявності належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення заінтересованою особою фізичного, психологічного чи іншого домашнього насильства щодо заявника або дитини у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Також судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність реальних, обґрунтованих ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства у майбутньому.

Наведені заявником доводи переважно зводяться до опису конфліктних відносин між сторонами щодо участі у вихованні дитини та визначення порядку спілкування з нею.

Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства або наявність таких дій чи ризиків на час розгляду справи. Надані заявником матеріали стосуються періоду 2021-2023 років.

За таких обставин, з урахуванням принципу змагальності сторін та обов`язку доказування, суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності правових підстав для видачі обмежувального припису, у зв`язку з чим у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 1-3, 7, 15, 18, 19, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 272, 293, 350-1, 350-8 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя К. С. Романенко