Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №357/3791/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3791/26

Провадження № 2/357/4354/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Бебешко М. М. ,

при секретарі – Примак А. М.,

за участі відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду м. Біла Церква позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації,-

В С Т А Н О В И В :

10 березня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить суд: 1) Визнати недостовірною та такою, що порушує права Позивача - ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на повагу до її гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ): «Бухгалтер військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є новою тещею мого колишнього чоловіка ( ОСОБА_6 ) , вона влаштувала його на роботу у військову частину НОМЕР_3 (на склад) і відмовляється у виплаті аліментів у належні терміни»; 3. Зобов`язати Відповідача - ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) спростувати поширену відносно Позивача - ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) недостовірну інформацію, шляхом надсилання заяви на мою поштову адресу, наступного тексту спростування: «11.02.2026 року мною, ОСОБА_8 , було направлено заяву до Військової частини НОМЕР_3 в якій зазначались недостовірні та неправдиві відомості Документ сформований в системі «Електронний суд» 09.03.2026 5 відносно ОСОБА_3 , а саме те, що бухгалтер військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є новою тещею мого колишнього чоловіка ( ОСОБА_6 ) , вона влаштувала його на роботу у військову частину НОМЕР_3 (на склад) і відмовляється у виплаті аліментів у належні терміни»; 4. Стягнути з ОСОБА_9 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Позивача - ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 5000, 00 грн. 5. Стягнути з ОСОБА_9 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Позивача - ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 лютого 2026 року мені, ОСОБА_2 (надалі – Позивач), стало відомо про поширення щодо неї недостовірної інформації шляхом подання ОСОБА_1 (надалі – Відповідач) заяви до Військової частини НОМЕР_3 в якій позивач працює на посаді провідного бухгалтера фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби), про те, що позивач є нібито тещою її колишнього чоловіка, а саме ОСОБА_6 , який також працює у Військовій частині НОМЕР_3 та позивач нібито відмовляється у виплаті аліментів на її користь у належні терміни. Вказаними діями порушено немайнові права позивача на честь, гідність та ділову репутацію. Відповідач в своїх особистих корисливих цілях звернулася до військової частини про проведення відносно позивача перевірки стосовно моїх посадових обов`язків. На підставі прийнятої заяви Відповідача у Військовій частині НОМЕР_3 було проведено відповідальними особами службовий розбір, щодо моїх посадових обов`язків та встановлено, що позивач дійсно не здійснює утримань та відрахувань із грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовців (працівників) Військової частини НОМЕР_3 в тому числі зазначеному працівнику ОСОБА_10 . Про вказаний службовий розбір та отриману інформацію, Військовою частиною НОМЕР_3 було проінформовано Відповідача. Оскільки інформація яка була поширена Відповідачем, та викладена у заяві яка надіслана до Військової частини НОМЕР_3 має негативний характер, адже стає відомою третім особам про неправдиві відомості стосовно дій роботи позивача та порушує її немайнові права. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а тому обов`язок доказування достовірності інформації покладається на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 березня 2026 року, вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою суду від 17 серпня 2023 року позовну заяву залишено без руху через несплату позивачем судового збору.

27 вересня 2023 року на адресу суду з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області надійшли відомості щодо реєстрації місця проживання відповідача.

Ухвалою суду від 11 березня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання у справі на 07 травня 2026 року.

Позивач у поданій до суду позовній заяві просила суд розглядати справу за її відсутності.

В судовому засіданні 07 травня 2026 року відповідач заперечила проти задоволення позовних вимог та просила суд відмовити в задоволенні позову. Додатково пояснила суду, що її колишній чоловік знайшов собі нову жінку, залишивши спільну дитину на утримання у відповідача. Відповідач звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини. Відповідач звернулася до державного виконавця, який встановив те, що її колишній чоловік працює у військовій частині. На виклики до державного виконавця колишній чоловік відповідача не з`являвся. Позивач, яка працює у цій же військовій частині, що і колишній чоловік відповідала, у телефонній розмові повідомила відповідача про те, що колишній чоловік останньої не буде сплачувати аліменти на утримання дитини. Відповідач зателефонувала до військової частини з цього приводу, проте їй рекомендували звернутися до Прикордонної служби України. Вона зателефонувала до прикордонної служби і залишала повідомлення про невиплату аліментів на утримання дитини. Позивач не надала доказів тому, що вона сприяла працевлаштуванню колишнього чоловіка відповідача. Крім того, вона знає роте, що її колишній чоловік проживає однією сім`єю, з донькою позивача. У місті Узин. Це їй стало відомо відповідачу зі слів нової дружини колишнього чоловіка. Відповідач вважає, що подання позовної заяви до суду є порушенням її прав, передбачених ст.ст.9,10 Закону України «Про звернення громадян».

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:

26.11.2025 Білоцерківським міськрайонним судом видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_1 .

Державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника.

ОСОБА_1 11.02.2026 звернулася до інформаційного центру Державної прикордонної служби України із зверненням у якому зазначила про те, що вона є стягувачем аліментів з ОСОБА_10 , а бухгалтер військової частини ОСОБА_5 є новою тещою ОСОБА_11 , влаштувала на роботу останнього у військову частину і відмовляється у виплаті аліментів у належні терміни.

Військова частина НОМЕР_4 надала відповідь ОСОБА_12 , згідно з якою, 30.01.2026 на адресу військової частини надійшла постанова державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_10 і вказана постанова 02.02.2026 передана до виконання іншому провідному бухгалтеру. Стягнення аліментів із заробітної плати ОСОБА_10 , з урахуванням боргу по аліментах, розпочнеться у терміни виплати заробітної плати за люти 2026 року. Провідний бухгалтер ОСОБА_13 не виконує обов`язки щодо утримання та відрахування грошового забезпечення. Звернення стягнення на заробітну плату відбудеться у лютому 2026 року. З пояснень бухгалтера ОСОБА_14 , остання не перебуває у відносинах з ОСОБА_15 та не є його тещою.

При вирішенні справи суд виходить з наступного:

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації суди повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (частина перша статті 19 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).

Суди повинні брати до уваги, що у разі, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте під час перевірки інформацію не було підтверджено, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 727/5418/17, від 10 червня 2019 року у справі № 310/5745/16-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 554/10962/16-ц, від 23 лютого 2021 року у справі № 487/6565/16-ц, від 04 липня 2024 року у справі № 910/23597/17, від 26 лютого 2026 року у справі № 203/1721/24, від 27 квітня 2026 року у справі № 481/1279/23, та інших.

Суд вважає, що звернення відповідача до державної прикордонної служби України мало на меті реалізацію виконання прав останньої щодо отримання від батька її дитини аліментів на утримання останнього, стягнення яких мало відбуватися на виконання судового рішення.

Таким чином, судом не встановлено фактів, які б доводили, що викладення відповідачем у зверненні до Державної прикордонної служби України інформації щодо позивача, є мотивованими цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність та ділову репутацію останньої.

Суд ураховує усталений підхід, що у випадку, коли особа, реалізуючи своє право на звернення, звертається до відповідних органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, то це не є поширенням інформації в розумінні статті 277 ЦК. У такому випадку має місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Установивши відсутність факту приниження честі, гідності та ділової репутації позивача шляхом розповсюдження недостовірної інформації, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування на користь позивача компенсації моральної шкоди згідно зі статтями 23, 280 та 1167 ЦК України.

За таких обставин, суд вважає за доцільне ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі, пов`язані розглядом справи, зокрема, зі сплатою позивачем судового збору, у разі ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації – відмовити.

Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя М. М. Бебешко