Постанова від 07 травня 2026 р. у справі №380/6082/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/6082/25 пров. № А/857/45255/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В.. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.09.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання перевести на пенсію за вислугу років (суддя суду І інстанції: Лунь З.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 22.09.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

15.03.2025р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. щодо відмови в переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років відповідно до п.«б» ч.1 ст.12. Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

зобов`язати відповідача ГУ ПФ України у Львівській обл. перевести ОСОБА_1 із 23.09.2024р., із пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до п.«б» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань пенсійного органу на користь позивача сплачений судовий збір (а.с.1-8).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні) (а.с.42 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.09.2025р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.53-55).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.61-67).

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що під час обчислення страхового стажу пенсійний орган повинен враховувати записи трудової книжки позивача, а не лише наказ ГУ МВС України у Львівській обл. № 850 о/с від 06.11.2015р. та розрахунком вислуги років на пенсію працівника органів внутрішніх справ від 17.05.2016р.

На момент звернення із заявою від 23.09.2024р. позивач досягнула 45-річного віку, на момент звільнення вислуга становила більше 25 років, з яких 12 років 06 місяців у календарному обчисленні, через що наявні підстави для переведення на пенсію за вислугу років.

Відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.79-81).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, згідно із витягом з наказу ГУ МВС України у Львівській обл. № 850о/с від 06.11.2015р. капітана міліції ОСОБА_1 , експерта сектору № 4 відділу техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС, звільнено у запас Збройних Сил згідно з п.п.10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 06.11.2015р. (через скорочення штатів) (а.с.28).

На момент звільнення вислуга років позивача для призначення пенсії в календарному обчисленні склала 14 років 09 місяців 10 днів (а.с.29-32).

Позивач визнана особою з інвалідністю ІІІ групи в період проходження військової служби (а.с.33); остання документована пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 19.10.2022р. (термін дії 28.02.2025р.) як отримувач пенсії по інвалідності, ІІІ група, інвалідність армії (а.с.34).

Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській обл. та з 07.11.2015р. отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по лінії МВС України (а.с.33).

23.09.2024р. позивач звернулася до ГУ ПФ України у Львівській обл. із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років за п.«б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Листом № 23237-24780/С-52/8-1300/24 від 08.10.2024р. відповідач відмовив позивачу в переведенні на пенсію за вислугою років за п.«б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки згідно із розрахунком вислуги років для призначення пенсії, який наявний в матеріалах пенсійної справи, вислуга років (загальний трудовий стаж) ОСОБА_1 на момент призначення пенсії (06.11.2015р.) становив 14 календарних років 09 місяців 10 днів. Оскільки вислуга років менша від необхідного, тому підстави для переведення на пенсію за вислугу років відповідно до п.«б» ст.12 вказаного Закону є відсутніми. Також на день звільнення позивач не досягла 45-річного віку та не має необхідного страхового стажу (а.с.9-10).

Вважаючи відмову відповідача в переведенні на пенсію за вислугу років згідно п.«б» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» протиправною, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом за захистом своїх прав.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу призначено пенсію по інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби. Відтак, позивач є інвалідом армії.

Водночас, норма абз.2 п.«б» ч.1 ст.12 Закону № 2262-ХІІ, якою передбачено, що пенсія за вислугу років на визначених умовах незалежно від віку призначається особам з інвалідністю внаслідок війни.

Отже, спірна пенсія за вислугу років незалежно від віку не призначається іншим особам з інвалідністю, зокрема тим, інвалідність яких настала у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із службою в органах внутрішніх справ.

На переконання суду, у позивача склалося хибне розуміння того, що інвалід армії є тотожним інваліду війни, а відтак позивач вважала, що правове регулювання питання призначення пенсії за вислугу років незалежно від досягнення 45 років, як це визначено в абзацу 2 п.«б» ч.1 ст.12 згаданого Закону, рівною мірою поширюється як на осіб з інвалідністю внаслідок війни, так й на інвалідів армії.

Отже, з урахуванням того, що станом на день звернення позивача із заявою про переведення на інший вид пенсії позивач не надала доказів дотримання умов визначених п.«б» ч.1 ст.12 вказаного Закону, тому правові підстави для призначення спірної пенсії є відсутніми.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції не у повній мірі відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України № 2262-XII від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» /в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 2262-ХІІ/, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з п.«б» ст.1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Відповідно до ст.2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.06.2020р. у справі № 554/2032/17, виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Застосуванню підлягає Закон в редакції, чинній на момент виникнення права на призначення пенсії, а не в редакції, чинній на момент призначення пенсії.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі № 539/3872/14-а та від 28.05.2019р. у справі № 404/8137/13-а.

Приписами п.«б» ч.1 ст.12 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Особам, які є особами з інвалідністю внаслідок війни, пенсія на визначених у цьому пункті умовах призначається незалежно від віку.

Окрім цього, згідно з ст.18 Закону № 2262-ХІІ пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Стаття 20 Закону № 2262-ХІІ визначає, що залежно від причини інвалідності особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом поділяються на такі категорії:

а) особи з інвалідністю внаслідок війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

б) інші особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби.

У свою чергу, приписи п.2 ч.2 ст.7 Закону України № 3551-XII від 22.10.1993р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачають, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Таким чином, оскільки позивач визнана особою з інвалідністю в період проходження військової служби (а.с.33), згідно довідок МСЕК причиною інвалідності є захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.36 і на звороті), тому на останню поширюються приписи абз.2 п.2 «б» ч.1 ст.12 Закону № 2262-ХІІ, згідно яких особам, які є особами з інвалідністю внаслідок війни, пенсія на визначених у цьому пункті умовах призначається незалежно від віку.

Окрім цього, до календарної вислуги років зараховується служба в органах внутрішніх справ (ч.1 ст.17 Закону № 2262-XII).

Згідно з ч.2 ст.17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, особам рядового складу, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу Державного бюро розслідувань, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми здобуття освіти) у закладах освіти (крім навчання у закладах спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю, військових навчальних закладах та навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України і державної пожежної охорони), після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Службі судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до ст.17-1 Закону № 262-XII порядок обчислення вислуги років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог закону КМ України постановою № 393 від 17.07.1992р. затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.

У постанові від 10.12.2024р. у справі № 520/5695/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував такий правовий висновок: призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись із заявою для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022р. (набрання чинності Постановою № 119, якою внесені зміни до Порядку № 393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.

Як слідує з матеріалів справи, на час розгляду заяви позивача від 23.09.2024р. відповідач врахував календарний строк служби на день звільнення (06.11.2015р.) тривалістю 14 календарних років 09 місяців 10 днів.

Водночас, позивач надала додаткові документи про навчання під час проходження служби в органах внутрішніх справ (диплом ВНЗ «Черкаська академія менеджменту» - а.с.14), який не врахований відповідачем під час обчислення календарної вислуги років на час розгляду заяви про переведення на пенсію за вислугу років.

Також повного розрахунку страхового стажу та періоду служби в органах внутрішніх справ стосовно ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

За змістом п.4.1 розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів органами, що призначають пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затв. постановою ПФ України № 3-1 від 30.01.2007р., рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається органом, що призначає пенсію за місцем фактичного проживання особи, не пізніше 10 днів з дня надходження заяви.

Рішення за результатами розгляду заяви засвідчується підписом керівника органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в пенсійній справі.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 5 днів з дня прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії видає або направляє особі повідомлення із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Зміст наведених норм свідчить, що у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший останній зобов`язаний розглянути подану заяву із документами та прийняти відповідне рішення щодо переведення або відмову в переведенні на інший вид пенсії.

Водночас, факт прийняття відповідного рішення за заявою ОСОБА_1 не підтверджений.

Окрім цього, надаючи правову оцінку змісту листа ГУ ПФ України у Львівській обл. № 23237-24780/С-52/8-1300/24 від 08.10.2024р. колегія суддів виходить з наступного.

Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне і правильне виконання рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян.

Зі змісту листа № 23237-24780/С-52/8-1300/24 від 08.10.2024р. стає очевидним, що відповідач не вбачає підстав для переведення позивача на пенсію за вислугу років. Між тим, причини такої відмови чітко не визначено.

У відзивах на позов та апеляційну скаргу відповідач наголошує на тому, що на день звільнення з органів внутрішніх справ позивачу не виповнилося повних 40 років, її календарна вислуга не досягла 22 років, через що відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.2 «а» ч.1 ст.12 Закону № 2262-ХІІ (а.с.46-48, 79-81).

Отже, під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.09.2024р. відповідачем не в повній мірі врахував всі обставини справи, не визначив чіткі підстави відмови в переведенні позивача на інший вид пенсії.

Вказані дії (в тому числі перевірка заявленої вислуги років) належать до повноважень пенсійного органу і суд позбавлений можливості за таких умов вирішувати питання про переведення на інший вид пенсії.

У доповнення до викладеного колегія суддів враховує, що відповідно до вимог процесуального закону суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для переведення її на спірний вид пенсії.

Разом з тим, наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності відмови у переведенні на інший вид пенсії стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у листі № 23237-24780/С-52/8-1300/24 від 08.10.2024р. Однак, під час судового розгляду не встановлено у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для переведення її на інший вид пенсії.

Отже, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про переведення її на інший вид пенсії із прийняттям за наслідками її розгляду рішення відповідно до вимог пенсійного законодавства.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів убачає наявність правових підстав для захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправною та скасування відмови ГУ ПФ України у Львівській обл., яка викладена у листі № 23237-24780/С-52/8-1300/24 від 08.10.2024р., щодо переведення на інший вид пенсії згідно поданої заяви ОСОБА_1 від 23.09.2024р., та зобов`язання відповідача повторно розглянути наведену заяву із прийняттям за наслідками її розгляду рішення відповідно до вимог пенсійного законодавства.

Обраний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі № 537/3480/17 та від 27.11.2019р. у справі № 748/696/17, від 26.02.2020р. в справі 541/543/17-а.

При повторному розгляді заяви позивача також в обов`язковому порядку повинні бути враховані відповідачем висновки цього судового рішення. Такі твердження відповідають вимогам ч.4 ст.245 КАС України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення.

При цьому у порядку ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Львівській обл. судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. за подання до адміністративного суду позову (а.с.40) та сплаченого судового збору в розмірі 1816 грн. 80 коп. за подання апеляційної скарги (а.с.59); всього: 3028 грн.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача всю суму сплаченого судового збору, оскільки за розглядуваних обставин правильним є застосування принципу визначення розміру судових витрат, виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог, який стосується часткового задоволення судом вимог немайнового характеру, за якого визначити у відсотковому відношенні суму судового збору є неможливо.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню) та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.243, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.09.2025р. в адміністративній справі № 380/6082/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл., яка викладена у листі № 23237-24780/С-52/8-1300/24 від 08.10.2024р., щодо переведення (призначення) пенсії за вислугу років згідно поданої заяви ОСОБА_1 від 23.09.2024р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2024р. про переведення (призначення) з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, та прийняти за результатами її розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. (юридична адреса: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, буд.10; код ЄДРПОУ 13814885) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. за подання до адміністративного суду позову та сплаченого судового збору в розмірі 1816 грн. 80 коп. за подання апеляційної скарги; всього: 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 08.05.2026р.