Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №138/3361/25 — Ямпільський районний суд Вінницької області

Суд: Ямпільський районний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших фактів, з них:.

Дата: 28 квітня 2026 р.

Справа: №138/3361/25

Суддя: Дзерин М. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2026 р. Справа138/3361/25

Провадження2-о/153/1/26-ц

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді - Дзерина М.М.

за участю секретаря судового засідання - Поліш Н.А.

заявника - ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_1 - Камочкіної А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження у залі судових засідань у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Ямпільської міської ради Вінницької області, військова частина НОМЕР_1 , Про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

В С Т А Н О В И В :,

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги мотивовано наступним: 02 березня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 07.06.2024 року по справі №146/453/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. На час подання позову до суду про розірвання шлюбу ОСОБА_1 фактично не проживав з ОСОБА_2 більше як 5 років. З часу припинення фактичних шлюбних відносин та по сьогоднішній день, син заявника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з ним та ОСОБА_1 займається його вихованням та матеріальним забезпеченням. Мати - ОСОБА_2 участі, як у вихованні так і в утриманні сина не приймає, тому Заявник є єдиним піклувальним дитини, який здійснює за ним постійний догляд, утримує його та займається його вихованням. Мати не спілкується з сином, не цікавиться його життям, аліменти не сплачує. Участі у вихованні та забезпеченні повсякденних витрат та потреб за віком не приймає. У 2024 році, Заявник почав проходити військову службу в лавах ЗСУ. Враховуючи той факт, що мати дитини - ОСОБА_2 більше 5 років не виходить на зв`язок та її місце знаходження відомо, а також те, що Заявник - ОСОБА_1 проходить військову службу, дитина - ОСОБА_4 залишився без батьківського піклування. Станом на зараз вихованням дитини займається дідусь - ОСОБА_5 . Разом з тим, дідусь - ОСОБА_5 не може в повній мірі займатись вихованням онука - ОСОБА_4 так як він здійснює постійний догляд за дружиною - ОСОБА_6 , яка хворіє. На підставі вказаного, дитина по суті, за вказаних обставин позбавлена батьківського піклування. Крім того, дитина потребує і медичного огляду за станом здоров`я, так як має хронічні захворювання з дитинства.

Заявник є військовослужбовцем, розлученим та самостійно здійснює обов?язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли мати дитини - ОСОБА_2 тривалий час не бере участі у вихованні та утриманні дитини та окрім цього ОСОБА_1 , позбавлений фактичної і фізичної змоги виконувати свої обов?язки, оскільки є військовослужбовцем. Отже, встановлення факту того, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дитину має юридичне значення, серед іншого, і як підстава для звільнення його з військової служби. Іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про визнання особи такою, що самостійно виховує та утримує дитину є прямою вказівкою у Законі України «Про військовий обов?язок і військову службу».

З урахуванням вищевикладеного, просить суд встановити факт, який має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 здійснює самостійне виховання та утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі його матері ОСОБА_2 .

Заявник ОСОБА_1 та його представник адвокат Камочкіна А.Ю. в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задоволити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник заінтересованої особи Служби у справах дітей Ямпільської міської ради Вінницької області Ляч К.О. в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи у відсутність їх представника. При вирішенні справи покладаються на розсуд суду.

Представник заінтересованої особи військової частини НОМЕР_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом встановлено такі фактичні обставини.

Свідок ОСОБА_6 , мачуха заявника ОСОБА_1 , повідомила, що у заявника є син ОСОБА_3 .. З 2018 року мати дитини, ОСОБА_2 , займалася лікуванням молодшої дитини, і син проживав окремо від матері. Мати дитини виїхала з меншою дитиною на лікування та не повернулася до сім`ї. Коли ОСОБА_3 йшов до першого класу, мати приїхала один раз, після чого більше не відвідувала сина. До мобілізації батька ОСОБА_3 проживав разом із ОСОБА_1 . Наразі дитина проживає із нею та дідусем дитини ОСОБА_5 , проте вона за станом здоров`я не може самостійно виховувати дитину. Дідусь працює за графіком два тижні на роботі, два тижні вдома. Заявник ОСОБА_1 самостійно забезпечує та виховує свого сина. Зазначила, що дитині потрібний батько.

З досліджених судом письмових доказів, а саме з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Северинівка Ямпільського району Вінницької області народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З копії рішення виконавчого комітету Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області «Про встановлення факту проживання ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 » №318 від 11 жовтня 2023 року вбачається, що був встановлений факт спільного проживання ОСОБА_3 , 2014 року народження разом із батьком ОСОБА_1 .

З копії заочного рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 07.06.2024 року по справі №146/453/24 встановлено, що шлюб, який був зареєстрований 02 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

З копії довідки-характеристики від 29.02.2024 р. №03-07.15/25 встановлено, що ОСОБА_1 працює у ТОВ «Северинівське-плюс», з дружиною не проживає, самостійно виховує малолітнього сина ОСОБА_3 , 2014 р.н. За місцем проживання характеризується позитивно.

З копії довідки-характеристики від 12.05.2025 р. №03-07.15/14 встановлено, що ОСОБА_1 , проходить службу у лавах ЗСУ, самостійно виховує малолітнього сина ОСОБА_3 , 2014 р.н. За місцем проживання характеризується позитивно.

З копії акта №48 від 29 лютого 2024 року встановлено, що по АДРЕСА_1 не зареєстровані, але проживають ОСОБА_3 , 2014 року народження та ОСОБА_1 , 1990 року народження. ОСОБА_1 протягом 4 років самостійно утримує та займається вихованням сина ОСОБА_3 (а.с.28).

З копії довідки виданої старостою Северинівського старостинського округу Ямпілської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 29 лютого 2024 року №03-07.15/26 встановлено, що ОСОБА_3 , 2014 року народження протягом 4 років проживає разом з батьком ОСОБА_1 .

З копії довідки виданої директором Опорного навчального закладу «Закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ст. с.Довжок Ямпільської міської ради Вінницької області» №34 від 29 лютого 2024 року встановлено, що ОСОБА_3 , 2014 року народження навчається у філії «Заклад середньої освіти І-ІІ ст. с.Северинівка з дошкільним відділенням» опорного навчального закладу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст. с.Довжок Ямпільської міської ради Вінницької області».

З копії довідки виданої директором Опорного навчального закладу «Закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ст. с.Довжок Ямпільської міської ради Вінницької області» №36 від 29 лютого 2024 року встановлено, що ОСОБА_3 , 2014 року народження позитивно характеризується за місцем навчання. Батько ОСОБА_1 цікавиться навчанням дитини та відповідально ставиться до його виховання в сім`ї. Мати з сім`єю не проживає та перебуває за межами села. Шкільним життям дитини не цікавиться.

З копії довідки виданої сімейним лікарем КП «Ямпільської ЦРЛ» від 01.03.2024 року №16 встановлено, що ОСОБА_3 , 2014 року народження перебуває на диспансерному обліку з приводу хронічних захворювань.

З копії акта обстеження умов проживання від 04 жовтня 2024 року встановлено, що по АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_5 , 1968 р.н. (дідусь), ОСОБА_6 , 1965 р.н. (бабуся) та ОСОБА_3 , 2014 р.н. (онук). Встановлено факт про залишення дитини без батьківського піклування. ОСОБА_1 самостійно виховував сина, батьком на час складання акту мобілізований. Дідусь ОСОБА_5 матеріально забезпечує родину. Бабуся онкохвора.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_1 , батьками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (а.с.39).

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 встановлено, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - розірвано.

З копії свідоцтва про шлюб встановлено, що 23 березня 2002 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

З копії довідки №30 виданої 30.06.2023 року встановлено, ОСОБА_6 знаходиться на обліку в м.Вінниця КНП «ПРЦОВОР» щодо злоякісного новоутворення щитоподібної залози.

З копії довідки виданої сімейним лікарем КП «Ямпільської ЦРЛ» від 04.09.2025 року встановлено, що ОСОБА_3 , 2014 року народження перебуває на диспансерному обліку з приводу хронічних захворювань.

З копії довідки виданої директором Опорного навчального закладу «Закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ст. с.Довжок Ямпільської міської ради Вінницької області» №152 від 12 травня 2025 року встановлено, що ОСОБА_3 , 2014 року народження позитивно характеризується за місцем навчання. Батько ОСОБА_1 цікавиться навчанням дитини та відповідально ставиться до його виховання в сім`ї. Мати з сім`єю не проживає та перебуває за межами села. Шкільним життям дитини не цікавиться. З класним керівником на зв`язок не виходить та на батьківські збори не з`являється.

З копії відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №13-04/4.15-76 від 08.05.2025 р. встановлено, що з 08 травня 2025 року по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , 2014 року народження та ОСОБА_1 , 1990 року народження.

З копії акта №66 від 12 травня 2025 року встановлено, що по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , 2014 року народження та ОСОБА_1 , 1990 року народження.

З копії довідки виданої командиром в/ч НОМЕР_5 №2820 від 20.11.2025 року встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_6 з 19 вересня 2024 року по теперішній час.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, покази свідка та пояснення заявника, суд встановив наступне.

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту самостійного виховання та утримання ним сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері - ОСОБА_2 .

Так, встановлено, що ОСОБА_1 з метою звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Аналогічний обов`язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.

Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтею 22 вказаного Закону визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.

Отож захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком кожного військовозобов`язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «;Про військовий обов`язок і військову службу».

Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для звільнення з військової служби.

Зокрема, підпунктом «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зазначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Диспозиція пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Частина перша статті 293 ЦПК України під окремим провадженням розуміє вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) вказала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

У даній справі ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання та перебування на його утримання сина ОСОБА_3 , 2014 року народження. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби.

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24 зроблено висновок про можливість за певних умов встановлення факту самостійного виховання дитини саме в порядку окремого провадження.

Зокрема, зазначено наступне: «В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини друга, третя статті 2 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, тощо.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/.

Обов`язок суду захистити порушене право у спосіб який передбачений законом визначено у частині першій статті 5 ЦПК України, згідно якої, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Оскільки згаданих вище нормах йдеться про справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та розгляд справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, то завданням суду, відповідно, є вирішити питання, з яким заявник звернувся до суду.

Щодо заявлених вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд зазначає наступне:

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Відповідно до статтей 180, 181СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини особою, є доведеність існування обставин, в силу яких обсяг прав матері або батька дитини обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Оцінюючи надані заявником письмові докази відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, суд виходить із їх належності, допустимості, достовірності та достатності у сукупності.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Із наданих довідок, актів обстеження та рішень органів місцевого самоврядування вбачається, що станом на 2024 рік, зокрема до мобілізації заявника, дитина фактично проживала разом із батьком, який здійснював її виховання та матеріальне забезпечення. Водночас сам по собі факт реєстрації місця проживання дитини разом із батьком не виключає та не спростовує участі матері у її вихованні та утриманні.

Суд також враховує, що з 2024 року заявник проходить військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується довідкою командира в/ч НОМЕР_1 . Як вбачається з акта обстеження умов проживання від 04 жовтня 2024 року, на час його складання дитина проживає разом із дідусем та бабусею, при цьому дідусь здійснює матеріальне забезпечення сім`ї, а бабуся потребує постійного догляду у зв`язку із захворюванням. Вказаний акт також містить відомості про те, що дитина фактично залишена без батьківського піклування у зв`язку з мобілізацією батька. Жодних відомостей про утримання та виховання дитини лише батьком, акт не містить.

При цьому надані суду докази не містять беззаперечних відомостей про повну та абсолютну відсутність участі матері у житті дитини, а також не підтверджують, що саме заявник на час розгляду справи здійснює безпосереднє та постійне самостійне виховання і утримання дитини.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 , 2014 року народження має матір ОСОБА_2 , яка не позбавлена батьківських прав, не звільнена від обов`язку утримувати свою дитину. Суду не надано доказів того, що мати ОСОБА_2 ухиляється від надання матеріального утримання для свого сина.

Надані заявником докази підтверджують лише обставини проживання дитини разом з батьком до його мобілізації в ЗСУ, однак ці докази жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини.

Посилання заявника на те, що ОСОБА_2 відмовляється виконувати свої батьківські обов`язки з утримання сина, судом оцінюються критично, оскільки заявником не надано суду доказів, що ним порушувалося питання позбавлення матері батьківських прав, а також існування заборгованості у ОСОБА_2 зі сплати аліментів.

Дослідивши обставини справи та надані докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання неповнолітнього сина, оскільки заявник не надав належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення матері ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків і судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо утримання сина.

У зв`язку із чим, оцінюючи докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що вони є недостатніми для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини заявником у заявленому ним обсязі та станом на момент розгляду справи.

Відповідно до ч.7 ст.294 ЦПК України при ухвалені судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 263, 264, 265, 315 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Ямпільської міської ради Вінницької області, військова частина НОМЕР_1 , Про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 08 травня 2026 року.

Суддя: Дзерин М.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua