Вирок від 07 травня 2026 р. у справі №522/15952/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15952/25

Провадження по справі № 1-кп/522/2072/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

здійснивши судовий розгляд у відкритому судовому засіданні у залі Приморського районного суду м. Одеси № 106, кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025163510000426 від 20.06.2025 року, стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Шепетівка, Хмельницької області, громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 , –

ВСТАНОВИВ:

Викладення обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20.06.2025 року, приблизно о 14:00 годин (більш точний час встановити не вдалося), в період дії воєнного стану на території України, проходив поруч із закладом «Видихай» за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 101-Б, де на одному з столиків літньої тераси побачив мобільний телефон iPhone 12 Pro Max, в корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 , вартістю 14460 гривень, шо належить на підставі приватної власності ОСОБА_6 та який був по необачності залишений останньою без нагляду на вищевказаному столику.

В цей час у ОСОБА_3 раптово виник протиправний намір, спрямований на незаконне заволодіння вищевказаним мобільним телефоном, який останній обрав предметом свого злочинного посягання.

Реалізуючи свій раптово виниклий протиправний намір, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном, діючи умисно і таємно, з корисливих мотивів, з метою незаконного особистого збагачення, впевнившись, що його дії залишаються непомітними для потерпілої та оточуючих, ОСОБА_3 взяв зі столу мобільний телефон iPhone 12 Pro Max, в корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 та разом з ним покинув місце вчинення правопорушення, після чого розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_6 майнової шкоди на суму 14460 гривень.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_3 .

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнав в повному обсязі, підтвердив обставини кримінального правопорушення, які описані в обвинувальному акті, та пояснив суду, що 20.06.2025 року, приблизно о 14 год. 00 хв. за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, біля кафе, заволодів телефоном iPhone12 Pro Max, про дію на території України воєнного стану йому було відомо, хотів подивитись телефон, у вчиненому щиро розкаюється, мобільний телефон повернутий власнику.

При таких обставинах, за згодою учасників кримінального провадження, які визнали недоцільним дослідження доказів по справі, докази у судовому засіданні не досліджувались, згідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.

Суд з`ясував, що всі учасники кримінального провадження правильно розуміють обставини кримінального провадження, та упевнився у добровільності їх позиції, їм було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини у апеляційному порядку.

Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, повністю доведена.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та суд кваліфікує їх за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Мотивування прийнятого рішення.

При визначенні мотивів призначення покарання суд керується таким.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов`язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

У частині 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. 3 ст. 75 КК України).

Щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 .

В судовому засіданні прокурор просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з встановленням йому іспитового строку 1 рік, з покладенням на нього обов`язків, передбачених чт. 76 КК України.

Захисник просила призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання не пов`язане з позбавленням волі із застосуванням положень ст. 75 КК України.

В судовому засіданні ОСОБА_3 просив суд суворо його не карати, врахувати його щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, відшкодування завданої шкоди, та призначити йому покарання не пов`язане із позбавленням волі. Зазначив, що потерпілій шкоду відшкодовано шляхом повернення викраденого майна.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує його особу, яка є громадянином України, з середньою освітою, не одружений, офіційно не працевлаштований, проживаючий в м. Одеса, раніше не судимий, та те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.

Також суд враховує стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_3 , який надав суду копію витягу з медичної карти стаціонарного хворого №6130 від 18.08.2021 року.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_3 суд враховує те, що він щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення та активно сприяв розкриттю злочину.

Відповідно до ст. 67 КК України обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , відсутні.

За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наявність пом`якшуючих покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, у виді п`яти років позбавлення волі.

Врахувавши в сукупності наведені вище обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, стан здоров`я обвинуваченого, наявність пом`якшуючої покарання обставини, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК України, тому вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік.

При цьому суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, які будуть достатні для забезпечення належної поведінки ОСОБА_3 та виконуватимуть виховну та превентивну функцію.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

На підставі вищезазначеного, суд вважає, що таке покарання буде законним, справедливим, достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченою та досягне своєї мети.

Щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту обраний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21.06.2025 року, слід вважати таким, що втратив свою дію.

Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України.

З ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід стягнути в дохід держави витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням судової товарознавчої експертизи на загальну суму 424 (чотириста двадцять чотири) гривні 08 (вісім) копійок.

На підставі ст. 174 КПК України, арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2025 року на майно, вилучене під час проведення особистого обшуку ОСОБА_3 , в ході його затримання в порядку ст. 208 КПК України, а саме: ІPhone 12 Pro Max, в корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 , слід скасувати.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні відсутній.

Питання щодо речових доказів судом вирішується в порядку вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 50, 63, 65, 75, 76, 185 КК України, ст. 100, ч. 3 ст. 349, 367-371, 373, 374, 376 КПК України, –

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі п 1,2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

Роз`яснити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що якщо засуджена не виконує покладені на неї обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту обраний ОСОБА_3 на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21.06.2025 року - вважати таким, що втратив свою дію.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід держави витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням судової товарознавчої експертизи на загальну суму 424 (чотириста двадцять чотири) гривні 08 (вісім) копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2025 року на майно, вилучене під час проведення особистого обшуку ОСОБА_3 , в ході його затримання в порядку ст. 208 КПК України, а саме: ІPhone 12 Pro Max, в корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 – скасувати.

Речові докази:

- ІPhone 12 Pro Max, в корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 ; ІPhone 12, IMEI НОМЕР_2 , – вважати повернутими власнику ОСОБА_6 .

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження та на нього може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня проголошення вироку через Приморський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Суддя Приморського районного

суду м. Одеси ОСОБА_8