Постанова від 07 травня 2026 р. у справі №165/3990/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 165/3990/25 Головуючий у 1 інстанції: Рибас А. В.

Провадження № 22-ц/802/556/26 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,

секретар Русинчук М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» про визнання недійсними пунктів договору позики № 42107 від 05 грудня 2018 року за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 16 лютого 2026 року в складі судді Рибаса А.В.,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (надалі - ТОВ «ФК «Гелексі») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (23.06.2025 назву було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі») та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики № 42107 від 05.12.2018 в електронній формі. Відповідно до положень укладеного договору позики позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений цим договором. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5 000 грн. Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 25 249,5 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за позикою; 20 249,5 грн., - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою, яку просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 25 249,5 грн., а також судові витрати у справі.

10 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Нововолинського міського суду Волинської області подав зустрічну позовну заяву до ТОВ «ФК «Гелексі» про визнання недійсними пунктів договору позики № 42107 від 05.12.2018.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 05.12.2018 між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 42107, яким було визначено наступні істотні умови: сума позики 5 000,00 грн.; процентна ставка в розмірі 0,01%; комісії в розмірі 1,5% в день від початкового розміру позики; строк повернення позики 03.01.2019 р. Пунктом 1.1.2.2. договору передбачено комісію (комісійну винагороду), яка складає 1,5% в день від початкового розміру позики. Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку прострочення терміну платежі зі сплати заборгованості - позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду у розмірі 3,0%. Вказаний пункт знаходиться у розділі «5. Відповідальність сторін» та фактично є мірою відповідальності, яка покладається на боржника у випадку неналежного виконання або невиконання зобов`язання. В той же час, права кредитора у разі неналежного виконання боржником зобов`язань визначені ст. 625 ЦК України. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається щоденне нарахування комісії з 05.12.2018 по 02.05.2019. Вказана комісія є незаконною відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору в цій частині є несправедливими, а згідно з ч.8 ст. 18 цього ж закону нечіткі або двозначні умови тлумачаться на користь споживача. Відповідно до змісту позовної заяви - кредитором заявляється до стягнення сума заборгованості по процентам в розмірі 25 249,5 грн. Однак, доказів порядку та підстав нарахування вказаних процентів - не надано. Фактично, вказана сума є комісією, що підтверджується долученим до матеріалів по справі розрахунком заборгованості. Позивач не надав жодних додаткових послуг, за які може нараховуватись комісія.

Просив визнати недійсними пункти 1.1.2.2., 5.3 договору позики № 42107 від 05.12.2018 року.

Рішенням Нововолинського міського суду від 16 лютого 2026 року первісний позов задоволено, ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики у розмірі 25 249 гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» витрати на оплату судового збору в сумі 2 423 гривні 00 копійок та 5 000 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Гелексі» про визнання недійсними пунктів договору позики № 42107 від 05.12.2018 року відмовити.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Зазначає, що недійсними є пункти 1.1.2.2., 5.3 договору позики № 42107 від 05.12.2018 відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Вважає ці умови несправедливими. Посилаючись на ч.3,4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими не визначено вичерпного переліку несправедливих умов, зазначаючи, що позивач не надавав жодних додаткових послуг, за які може встановлюватися комісія, просив рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у позові про стягнення заборгованості за кредитним договором.

З апеляційної скарги вбачається, що представник відповідача оскаржує рішення в частині стягнення комісії за договором та відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним пункти договору позики (підстави та порядок нарахування комісії), а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує аргументи апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін.

В судове засідання учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 08.05.2026, тобто, дата складення повного судового рішення.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.12.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» (23.06.2025 назву змінено на ТОВ «ФК «Гелексі») та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи електронним підписом одноразовим ідентифікатором /34136058/ укладено договір позики № 42107 (далі - Договір).

Відповідно до змісту пунктом 1.1 Договору позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк:

1.1.1 сума позики 5 000,0 грн.;

1.1.2 плата за користування позикою у вигляді:

1.1.2.1 процентів складає 0,01% (одна сота відсотка) в день від поточного залишку позики;

1.1.2.2 комісії складає 1,5% (одна ціла п`ять десятих відсотка) в день від початкового розміру позики відповідно пп.1.1.1. договору;

1.1.3 нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

1.1.4 нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

1.1.5 строк повернення позики (термін платежу): 03 січня 2019 р.

1.2 Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп. 1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника).

Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 договору встановлено, що у разі порушення строку повернення позики, встановленого пп. 1.1.5. договору позикодавець має право нараховувати позичальникові підвищену комісійну винагороду за користування позикою за кожен день прострочення зобов`язання відповідно до пп. 5.3. договору.

Позичальник зобов`язаний не пізніше дати, вказаної в пп. 1.1.5. договору, повернути позику в повному обсязі, сплатити проценти та комісію за користування позикою в порядку, визначеному цим Договором та додатками до нього (п.п. 3.4.1).

Позичальник зобов`язаний у випадку прострочення сплати заборгованості за цим договором в повному обсязі або частково, сплатити нараховані проценти та підвищену комісію за користування позикою, виходячи з фактичного строку користування, включаючи день погашення, а також нараховану пеню (п.п. 3.4.4).

У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення (п.п. 5.3).

ТОВ «ФК «Гелексі» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі.

Згідно з листом № 42107 від 01 вересня 2025 року на підставі Договору № 04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04.08.2017 , ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (ТМ «ФОНДІ») надало ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. Крім того, повідомлено, що у результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», на картковий рахунок отримувача успішно перераховано грошові кошти. Деталі транзакції (платіжної операції):

1) платник коштів: ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ 41229318)

2) отримувач коштів: ОСОБА_1

3) номер транзакції в системі: 1095489636

4) номер операції: 117439436

5) дата проведення платежу: 05.12.2018

6) сума платежу 5000

7) валюта платежу: гривня UAH

8) платіжний засіб (метод): карта

9) банк емітент платіжної картки отримувача коштів PRIVATBANK

10) номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .

Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином довготривалий строк. Відповідно до розрахунку заборгованості з 05 грудня 2018 року по 02 серпня 2025 року за договором позики № 42107 від 05 грудня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» складає 25 249,5 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за позикою; 74,50 грн. - заборгованість по процентам; 20 175,00 грн. - заборгованість по комісії за користування позикою.

Мотиви апеляційного суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з приписами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Факт підписання договору позики сторонами, його відповідності Закону України «Про електронну комерцію», отримання кредитних коштів, сторонами не оспорюється, а встановлені в цій частині рішення суду першої інстанції обставини справи представником відповідача не оскаржуються.

Оскільки рішення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів, передбачених п.1.1.2.1 договору позики не оскаржується, то відповідно до норм ст. 367 ЦПК України апеляційним судом у цій частині рішення не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Задовольняючи вимоги про стягненні кредитної заборгованості та відмовляючи у визнанні пунктів кредитного договору недійсними суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав зобов`язань, які виникли на підставі укладеного кредитного договору,погодився, та вважав. що підстави для визнання оскаржених пунктів кредитного договору недійними відсутні.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові.

Щодо вимог зустрічного позову про визнання пунктів кредитного договору недійсними апеляційний суд виходить з такого.

У пункті 1.1.2 Договору, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , сторони передбачили плату за користування позикою у вигляді:

- процентів - 0,01% (одна сота відсотка) в день від поточного залишку позики (п. 1.1.2.1)

- комісії - 1,5% (одна ціла п`ять десятих відсотка) в день від початкового розміру позики відповідно пп.1.1.1. договору ( п.1.1.2.2).

Також у пункті 5.3 розділу 5 «Відповідальність сторін» сторони Договору погодили, що у випадку прострочення платежу по сплаті заборгованості, позичальник зобов`язується сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3% в день від суми позики за кожен день прострочення.

Згідно з приписами статті 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Зміст розділу 1 Договору, який у пунктах 1.1.2, 1.1.2.1, 1.1.1.2. передбачає плату за користування кредитом як у формі процентів від поточного залишку позики, так і сплату комісії за користування позикою від початкового розміру кредиту, з чим погодився відповідач, як позичальник, підписуючи Договір.

У постанові Великої Палати ВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, зазначено, що при вирішенні спорів за кредитними договорами необхідно виходити з правової природи комісії, а не виключно з її назви в кредитному договорі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за своїм правовим змістом комісія, передбачена у п. 1.1.2.2. є процентами за користування позикою.

Надаючи тлумачення змісту договору, колегія суддів вважає, що пункт 5.3 розділу 5 «Відповідальність сторін» Договору передбачає міру відповідальності боржника за прострочення зі сплати заборгованості.

Розміщення цієї умови у розділі «Відповідальність сторін» надає можливість тлумачити зміст договору так, що вказана домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з нормою частиною першою статті 627 ЦК України - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341 цс 15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

При укладенні Договору з ОСОБА_1 у графіку платежів та в паспорті кредиту споживачу надано детальний розпис складових загальної вартості кредиту, до якого включено і комісію саме за користування позикою, а не за надання додаткових чи супутніх послуг.

Ураховуючи викладене, положення пунктів 1.1.2.2 та 5.3 Договору не можуть тлумачитися як несправедливі відповідно до приписів Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки за своїм змістом передбачають погоджену сторонами плату за користування кредитом у формі процентів від поточного залишку позики та міру відповідальності за прострочення платежів, яка за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України. Оспорені пункти Договору не передбачають плати за надання супутніх чи додаткових послуг, чи послуг, які споживачу надаються безоплатно, жодним чином не порушують прав позичальника, як споживача.

Вимоги зустрічної позовної заяви вказують на незгоду відповідача ОСОБА_1 , як позичальника, з погодженою ним умовою договору про сплату комісії за користування кредитом, яка за своєю правовою природою є процентами за користування позикою, та комісією за прострочення платежу, як мірою відповідальності, яка за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України.

Суд першої інстанції правильно зазначив в оскарженому рішенні, що відповідач був ознайомлений з умовами надання кредиту, у нього не було зауважень на стадії укладення договору, тому незгода із вказаними умовами Договору на стадії його виконання, не є підставою для визнання пунктів Договору недійсними, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства щодо свободи договору.

Ураховуючи зміст укладеного договору відсутні підстави для визнання несправедливими пунктів 1.1.2.2 та 5.3 Договору на підставі приписів ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд першої інстанції розглянув спір в межах заявлених вимог за зустрічним позовом та оцінив відповідність закону оспорених умов Договору виходячи із заявленого предмету і підстав позову, а саме, зважаючи, що заявник вважає умови договору несправедливими. Таке рішення суду відповідає принципу диспозитивності цивільного процесу, закріпленого у статті 13 ЦПК України. З інших підстав - як матеріальних так і правових, відповідач вказаних пунктів Договору не оспорював.

Рішення суду про відмову у задоволенні зустрічного позову ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги в цій частині вказують на суб`єктивне тлумачення умов укладеного Договору щодо правової природи погодженої сторонами Договору комісії як плати за користування кредитним коштами.

Щодо вирішення первісного позову.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Укладення договору в електронній формі відповідач не заперечує.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Із змісту договору вбачається, що сторони визначили строк його дії - до повного виконання зобов`язань. Такого поняття, як «строк його дії - до повного виконання зобов`язань» законом не передбачено.

Водночас згідно з п.1.1.5 Договору, який укладений 05 грудня 2018 року, строк повернення коштів - 03 січня 2019 року. Отже сторонами визначено строк кредитування до 03 січня 2019 року.

Пункт 5.3 розділу 5 «Відповідальність сторін» Договору передбачає міру відповідальності боржника за прострочення зі сплати заборгованості прострочення платежу по сплаті заборгованості, згідно з якою позичальник зобов`язується сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3% в день від суми позики за кожен день прострочення.

Розміщення цієї умови у розділі «Відповідальність сторін» надає можливість тлумачити зміст договору так, що вказана домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, тому здійснене позивачем нарахування процентів не лише в межах строку кредитування (по 03 січня 2019 року), а й після спливу такого строку, грунтується на законі.

Заперечення представника відповідача щодо наявності підстав для стягнення визначеної позивачем суми заборгованості за договором позики, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки апелянтом не було надано на спростування доводів позивача власного контррозрахунку, визначена сума заборгованості не спростована.

Аргументи апеляційної скарги повторюють зміст зустрічної позовної заяви, зводяться до помилкового тлумачення умов укладеного кредитного договору щодо процентів та комісії, тлумачення яких викладено в мотивувальній частині цієї постанови, вказують на суб`єктивне розуміння норм Закону «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов кредитного договору, а тому не слугують підставою для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що подану апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 16 лютого 2026 року в цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді