Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №760/11801/22 — Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

_________________________________________________________________________________________

Провадження 2/760/11787/26

В справі 760/11801/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

08 травня 2026 року в місті Києві

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коробенка С.В.,

за участю секретаря судового засідання Левіцької Н.О.,

представників Позивачки - адвокатів Усик Є.С., Іваницької О.В.,

представника Відповідача - адвоката Хороших В.П.,

представника Третьої особи - адвоката Гордієнко Н.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - ОСОБА_3 , про визнання боргової розписки недійсною.

ІІ. Описова частина

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.09.2022 у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позову Позивачка зазначала, що 29.04.2011 між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого вони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24.09.2021 у справі № 760/735/21 шлюб між сторонами розірвано.

За час шлюбу 23.09.2019 на ім`я Позивачки на підставі договору купівлі-продажу № 359, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карташовою А.С., було придбано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 107,1 кв. м (далі - Квартира).

На придбання Квартири 22.09.2019 між Позивачкою та ОСОБА_3 було укладено договір цільової позики, на виконання умов якого ОСОБА_3 передав Позивачці грошові кошти у розмірі, еквівалентному 134.000,00 доларів США, що станом на 23.09.2019 складало 3.273.970,81 грн. Факт отримання грошових коштів підтверджується власноручною розпискою Позивачки від 23.09.2019.

На виконання умов договору позики Позивачка частково повернула суму позики у розмірі, еквівалентному 10.000,00 доларів США, що підтверджується розписками від 17.12.2019, 19.03.2020 та 08.07.2020. Інша частина позики у розмірі, еквівалентному 124.000,00 доларів США, на день звернення з позовом залишається неповерненою.

Позивачка вважала, що договір позики від 22.09.2019 був укладений в інтересах сім`ї для придбання житла для проживання Позивачки з малолітніми дітьми, а отже породжує спільні зобов`язання подружжя. З огляду на проживання дітей разом із Позивачкою, а також на те, що Відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та ухилявся від участі в утриманні дітей, Позивачка просила відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності та передати Квартиру повністю у її особисту приватну власність із одночасним покладенням на неї всього обсягу боргового зобов`язання за договором позики.

На підставі викладеного, Позивачка просила:

-визнати спільним борговим зобов`язанням подружжя невиконане зобов`язання за договором позики від 22.09.2019, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у розмірі, що складає грошовий еквівалент 124.000,00 доларів США;

-здійснити поділ спільного майна подружжя з урахуванням спільного боргового зобов`язання, припинивши право спільної сумісної власності подружжя на Квартиру, визнавши право особистої приватної власності Позивачки на Квартиру та поклавши на неї всі зобов`язання за договором позики від 22.09.2019.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву та додаткові пояснення. По суті спору Відповідач стверджував, що шлюбні відносини між сторонами не припинялись у березні 2015 року, як зазначає Позивачка, а Квартира була придбана за рахунок спільних заощаджень сім`ї, отриманих, зокрема, від обміну криптовалюти з електронного гаманця.

Відповідач заперечував укладення Позивачкою договору позики від 22.09.2019 та видання нею розписки від 23.09.2019, вважаючи їх вигаданими «заднім числом» з метою позбавлення його частки у Квартирі. Стверджував, що про існування розписки вперше дізнався від свого адвоката лише у 2024 році, що ОСОБА_3 не був присутнім у нотаріуса під час укладення договору купівлі-продажу Квартири, а грошові кошти за Квартиру він з Позивачкою принесли з дому в готівковій формі та особисто передали продавцю.

На підтвердження «фіктивності» позики Відповідач посилався на: відсутність у ОСОБА_3 достатніх доходів для надання такої значної позики; відсутність забезпечення позики; нелогічність умов повернення (5 років без застави); поведінку Позивачки в борговий період - придбання гаражного боксу 05.06.2020 за 5.500,00 доларів США, автомобіля Honda CR-V 22.09.2020 за 16.000,00 доларів США, автомобіля BMW X3 2022 року випуску. Відповідач також посилався на те, що Договір позики та розписка вперше були представлені у іншій справі (№ 752/24816/20) лише 09.02.2022, тобто через два роки після відкриття провадження. На підставі викладеного Відповідач просив у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі.

11.07.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив визнати недійсною розписку від 23.09.2019 на суму 134.000,00 доларів США, видану ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 .

Зустрічні вимоги обґрунтовує тим, що грошові кошти за розпискою фактично не передавались, а сама розписка написана Позивачкою під примусом; у тексті розписки не зазначено, що вона написана власноручно без примусу і не у скрутному матеріальному становищі; на момент написання розписки ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_3 , що свідчить про можливість тиску; для отримання ОСОБА_1 позики у розмірі 134.000,00 доларів США була необхідна нотаріально посвідчена згода ОСОБА_2 як одного з подружжя, яка у даному випадку відсутня. Наполягав на тому, що розписка є самостійним документом, який може бути визнаний недійсним окремо від договору позики.

ОСОБА_1 зустрічного позову не визнала, подала на нього відзив, в якому зазначила, що договір позики від 22.09.2019 та розписка від 23.09.2019 є нерозривно пов`язаними і фіксують один правочин, у зв`язку з чим окреме визнання розписки недійсною є юридично неможливим; розписка містить усі необхідні реквізити для такого виду документа, а відсутність вказівки про написання її без примусу не є підставою для недійсності; наявність трудових правовідносин між сторонами не свідчить про вчинення тиску; стаття 65 Сімейного кодексу України регулює правовідносини щодо розпорядження спільним сумісним майном подружжя і не стосується права одного з подружжя на отримання позики, у зв`язку з чим письмової згоди другого з подружжя на укладення договору позики не вимагається. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 через свого представника подала письмові пояснення щодо позову та щодо зустрічного позову, в яких підтвердила обставини, викладені Позивачкою у позовній заяві. ОСОБА_3 повідомив, що 22.09.2019 між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого він зобов`язався передати у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 134.000,00 доларів США, а Позивачка зобов`язалась повернути таку ж суму грошових коштів у строк до 22.09.2024. На виконання цього договору 23.09.2019 кошти у вказаному розмірі були передані Позивачці, що підтверджується власноручною розпискою останньої. Третя особа підтвердила цільовий характер позики - придбання Квартири, а також те, що домовленості були досягнуті за тристоронньою згодою, у тому числі за участю ОСОБА_2 , який був присутній під час укладення договору купівлі-продажу та надавав нотаріальну згоду на придбання Квартири. У зв`язку з невиконанням Позивачкою зобов`язань за договором позики у частині, що еквівалентна 124.000,00 доларів США, ОСОБА_3 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом про стягнення цієї заборгованості (справа № 760/2958/22).

Позивачка ОСОБА_1 , допитана в якості свідка, повністю підтримала обставини, викладені у заявах по суті справи, підтвердивши факт укладення договору позики від 22.09.2019, отримання нею від ОСОБА_3 готівкою грошових коштів у сумі 134.000,00 доларів США, видання розписки на цю суму та витрачання отриманих коштів на придбання Квартири.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні зазначив, що з дружиною вони підшукували Квартиру разом, оглядали варіанти у житловому комплексі Park Lane, що купівлю спланували заздалегідь і шукали житло близько півроку. ОСОБА_3 через знайомого ріелтора ОСОБА_6 сприяв пошуку Квартири, був присутнім на угоді у нотаріуса, проте, за словами Відповідача, грошові кошти за Квартиру він з Позивачкою взяли вдома (близько 140.000,00 доларів США), ОСОБА_6 він особисто віддав 500,00 доларів США за послуги, продавцю гроші також передавав особисто. Доказів того, що грошові кошти на придбання Квартири були зароблені ним та Позивачкою, у нього немає, проте він займався бізнесом, приганяв автомобілі з Грузії та Китаю і продавав їх. Жодної розписки під час укладення договору купівлі-продажу не складалося, про неї він не знав протягом чотирьох-п`яти років та вперше дізнався від свого адвоката лише у 2024 році. Вважає, що колишня дружина та ОСОБА_3 вступили у змову, склавши розписку «заднім числом» з метою заволодіння його часткою у Квартирі.

Судом у судовому засіданні було допитано свідків.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що Позивачка є її подругою, у серпні 2019 року Позивачка повідомила про намір придбати квартиру в м. Києві та позичити для цього кошти у ОСОБА_3 . Свідок була присутня при обговоренні питання придбання житла. Сторонами було домовлено, що ОСОБА_3 принесе кошти безпосередньо до нотаріуса на укладення угоди. Свідок зазначила, що Відповідач рідко приїжджав у м. Київ і не брав участі у пошуку та придбанні Квартири.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що знайомий з Позивачкою через ОСОБА_3 , професійно займається нерухомістю. Брав участь у супроводі правочину з купівлі-продажу Квартири на прохання ОСОБА_3 як консультант, без оплати своїх послуг, шукав ріелтора з боку продавця. Був присутнім на одному з переглядів Квартири, на правочині у нотаріуса 23.09.2019. Стосовно обставин передачі грошових коштів свідок пояснив, що грошові кошти у доларах США на придбання Квартири привіз саме ОСОБА_3 . Свідок особисто бачив, як ОСОБА_3 поклав кошти на стіл, після чого їх перерахували, та цієї суми вистачило для проведення правочину. Свідок чув від ОСОБА_3 фразу «це мої гроші, тому я так і торгуюсь», якою останній пояснював свою активну поведінку при торгу щодо ціни Квартири. Свідок підтвердив, що Відповідач ОСОБА_2 був присутнім на правочині як чоловік Позивачки, надавав згоду на придбання Квартири та підписував відповідну заяву; активної участі у переговорах щодо ціни не брав. На підтвердження своєї присутності в офісі нотаріуса 23.09.2019 о 11:00 свідок продемонстрував спільну фотографію з Відповідачем.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши їх у сукупності та взаємозв`язку відповідно до приписів статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Сторонами не оспорюється, та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 29.04.2011 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, актовий запис № 174. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24.09.2021 у справі № 760/735/21, яке набрало законної сили 26.10.2021, шлюб між сторонами розірвано.

22.09.2019, тобто за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, між ОСОБА_1 (Позичальник) та ОСОБА_3 (Позикодавець) було укладено договір позики, відповідно до пункту 1.1 якого Позикодавець зобов`язується передати у власність Позичальника грошові кошти, а Позичальник - повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у порядку та у строки, визначені договором. Згідно з пунктом 1.2 договору позики сума позики складає грошовий еквівалент 134.000,00 доларів США відповідно до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на день укладення договору, а саме - 3.298.752,90 грн. Пунктом 1.4 договору позики сторони визначили цільовий характер позики: Позикодавець передає Суму позики Позичальнику з метою придбання Позичальником квартири АДРЕСА_1 .

На виконання умов договору позики 23.09.2019 ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі, еквівалентному 134.000,00 доларів США, у підтвердження чого ОСОБА_1 видала ОСОБА_3 власноручну розписку від 23.09.2019.

23.09.2019 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карташовою А.С., зареєстрований у реєстрі за № 359, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала Квартиру. На придбання Квартири ОСОБА_2 04.09.2019 надав нотаріально посвідчену згоду.

Відповідно до пункту 2.1 договору позики Позичальник зобов`язалась повернути суму позики у повному розмірі у строк до 22.09.2024 включно за визначеним графіком. На виконання умов договору позики ОСОБА_1 здійснила часткове повернення позики: 17.12.2019 - 46.980,75 грн (еквівалент 2.000,00 доларів США); 19.03.2020 - 81.805,50 грн (еквівалент 3.000,00 доларів США); 08.07.2020 - 134.654,50 грн (еквівалент 5.000,00 доларів США), що підтверджується відповідними розписками ОСОБА_3 . Загалом повернено суму, еквівалентну 10.000,00 доларів США. Інша частина позики у розмірі, що еквівалентний 124.000,00 доларів США, на дату ухвалення цього рішення ОСОБА_1 не повернена. У зв`язку з цим ОСОБА_3 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із самостійним позовом про стягнення вказаної заборгованості (справа № 760/2958/22).

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки недійсною.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як убачається з матеріалів справи, договір позики від 22.09.2019 та розписка від 23.09.2019 нерозривно пов`язані між собою і фіксують один правочин - передання грошових коштів у позику ОСОБА_3 ОСОБА_1 . Розписка прямо посилається на договір позики, а договір позики передбачає, що факт надання позики засвідчується розпискою (пункт 3.2). Отже, розписка є невід`ємною складовою правочину позики, складеною на виконання його умов.

Аналогічну правову позицію щодо правової природи розписки висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, де зазначено, що розписка - це письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, зокрема про отримання однією особою від іншої грошей, і є письмовим доказом у розумінні процесуального законодавства.

Підставою для визнання розписки недійсною Позивач за зустрічним позовом зазначає, по-перше, нібито здійснення на ОСОБА_1 примусу на момент її підписання та перебування останньої у скрутному матеріальному становищі. Однак сама ОСОБА_1 факт примусу та скрутного становища категорично заперечує, підтверджуючи добровільність укладення договору позики та видання розписки. Свідок ОСОБА_7 , перед допитом попереджена про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, повідомила, що Позивачка сама ініціювала звернення до ОСОБА_3 з проханням про надання позики, а ОСОБА_3 погодився надати позику добровільно. Свідок ОСОБА_6 підтвердив факт передачі грошових коштів у присутності сторін без будь-якого тиску.

Жодних належних та допустимих доказів вчинення примусу щодо ОСОБА_1 з боку ОСОБА_3 або обставин укладення розписки під впливом тяжкої обставини в розумінні статей 231, 233 Цивільного кодексу України Позивач за зустрічним позовом не надав. Сама лише наявність трудових відносин між позикодавцем і позичальником на момент укладення позики не свідчить про вчинення тиску, не може бути беззастережним доказом примусу та такою обставиною, що ставить під сумнів дійсність укладеного правочину.

По-друге, доводи Позивача за зустрічним позовом про відсутність у тексті розписки слів «без примусу, не у скрутному матеріальному становищі» не узгоджуються з вимогами закону. Стаття 1047 Цивільного кодексу України не встановлює обов`язкового переліку реквізитів розписки, окрім тих, що дозволяють посвідчити факт передання позикодавцем визначеної грошової суми. Розписка від 23.09.2019 містить вказівку на отримання ОСОБА_1 визначеної грошової суми у розмірі 134.000,00 доларів США від ОСОБА_3 на підставі договору позики від 22.09.2019, що повністю відповідає вимогам закону.

По-третє, доводи Позивача за зустрічним позовом про необхідність нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя на отримання ОСОБА_1 позики ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Положення статті 65 Сімейного кодексу України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання позики. Той з подружжя, хто укладає договір позики (отримує кошти у борг), не розпоряджається спільним майном подружжя - він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Така правова позиція є усталеною в практиці Верховного Суду та підтверджена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 713/285/2012, від 24.02.2021 у справі № 201/14575/15-ц, від 27.07.2022 у справі № 462/2589/14-ц, від 31.01.2023 у справі № 369/1229/20.

По-четверте, твердження Позивача за зустрічним позовом про «фіктивність» розписки та її складання «заднім числом» з метою позбавлення його частки в Квартирі також не знаходять підтвердження у матеріалах справи. Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Однак з матеріалів справи вбачається, що правові наслідки правочину фактично настали: грошові кошти у розмірі 134.000,00 доларів США були передані ОСОБА_3 ОСОБА_1 та витрачені на придбання Квартири; частина суми позики (еквівалент 10.000,00 доларів США) була повернена ОСОБА_1 , що підтверджується розписками ОСОБА_3 від 17.12.2019, 19.03.2020 та 08.07.2020; решта неповерненої суми стягується ОСОБА_3 у судовому порядку (справа № 760/2958/22).

Доводи Позивача за зустрічним позовом про відсутність у ОСОБА_3 майнової спроможності надати позику ґрунтуються на припущеннях. Згідно з частиною 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 725/5212/19 зазначено, що джерело походження наданих позикодавцем позичальнику грошових коштів не входить до предмета доказування у справах щодо договорів позики.

Окремо суд зауважує, що твердження Позивача за зустрічним позовом про те, що про існування розписки він дізнався лише у 2024 році, спростовуються наявними у справі доказами. У серпні 2022 року ОСОБА_2 сам звертався до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом про визнання договору позики від 22.09.2019 та боргової розписки від 23.09.2019 недійсними (справа № 760/10860/22), що з очевидністю свідчить про його обізнаність з існуванням цих документів станом на 2022 рік. Цей позов було залишено без розгляду ухвалою від 02.04.2024 у зв`язку з повторною неявкою Позивача та його представника. Викладене ставить під сумнів послідовність та достовірність пояснень ОСОБА_2 щодо обставин справи.

Презумпція правомірності правочину, закріплена статтею 204 Цивільного кодексу України, не спростована Позивачем за зустрічним позовом. Жодна з підстав, передбачених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 та статтями 215, 234 Цивільного кодексу України, у справі не доведена.

За таких обставин зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки недійсною є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Щодо вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання за Позивачкою права особистої приватної власності на Квартиру.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 3 статті 61 Сімейного кодексу України).

Згідно зі статтею 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 цього Кодексу).

Відповідно до статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), статтею 60 Сімейного кодексу України закріплено принцип спільності майна, придбаного за час шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Презумпція спільності майна подружжя не спростовується сама по собі тим фактом, що його зареєстровано на ім`я лише одного з подружжя.

При вирішенні спору суд виходить з того, що Квартира була придбана 23.09.2019 за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі (з 29.04.2011 по 25.10.2021), а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Оформлення права власності на Квартиру на ім`я Позивачки само по собі не спростовує презумпції спільності майна подружжя.

Відступ від засад рівності часток подружжя за приписами частин 2, 3 статті 70 Сімейного кодексу України є винятком із загального правила і допускається лише за наявності встановлених законом обставин.

Розглядаючи доводи Позивачки про необхідність відступу від рівності часток та передання Квартири повністю у її особисту приватну власність, суд враховує таке. Сам факт проживання дітей з одним із подружжя не є самодостатньою підставою для відступу від рівності часток у спільному майні. Така позиція є усталеною у практиці Верховного Суду, зокрема, висловлена у постанові від 24.09.2020 у справі № 570/685/19, де Верховний Суд дійшов висновку, що проживання дітей з одним із подружжя саме по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя у спільному майні при його поділі.

Для застосування частини 3 статті 70 Сімейного кодексу України необхідним є встановлення сукупності двох обставин: 1) проживання дітей з одним із подружжя; 2) недостатність розміру аліментів, які отримуються на дітей, для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10.06.2022 у справі № 760/803/21 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на двох малолітніх дітей у розмірі 1/3 від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину. Постановою Київського апеляційного суду від 17.04.2024 у справі № 760/15097/22 з ОСОБА_2 додатково стягнено половину понесених ОСОБА_1 додаткових витрат на дітей. Стягнення аліментів здійснюється у примусовому порядку через органи державної виконавчої служби.

Заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01.04.2024 становить 8.519,89 грн, що, на переконання суду, не свідчить про систематичне ухилення Відповідача від участі в утриманні дітей у тому розумінні, яке вимагається частиною 2 статті 70 Сімейного кодексу України для застосування відступу від засад рівності часток подружжя. Належних та допустимих доказів того, що визначений судом обсяг аліментних зобов`язань Відповідача та фактично отримувані Позивачкою на користь дітей суми є недостатніми для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей, у матеріалах справи немає. Фактом стягнення з Відповідача додаткових витрат на дітей у справі № 760/15097/22 ця обставина також не підтверджується, оскільки додаткові витрати у розумінні статті 185 Сімейного кодексу України та аліменти у розумінні статей 181, 182 цього Кодексу є різними правовими категоріями, що мають різне функціональне призначення.

Що стосується посилання Позивачки на постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 08.11.2021 у справі № 760/22195/21 про притягнення Відповідача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, то ця постанова стосується обставин вчинення психологічного насильства в сім`ї, а не обставин невиконання обов`язку з утримання дітей чи витрачання спільного майна на шкоду інтересам сім`ї, а тому самостійною підставою для відступу від рівності часток подружжя не може бути.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для відступу від засад рівності часток подружжя у спільному майні. Квартира підлягає поділу між сторонами в рівних частках - по 1/2 кожному.

Щодо вимоги про визнання боргового зобов`язання за договором позики від 22.09.2019 спільним зобов`язанням подружжя.

Відповідно до частин 1-3 статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до частини 4 статті 65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) сформулювала правовий висновок про те, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Як випливає зі статей 60, 65 Сімейного кодексу України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц).

Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 638/1962/17, від 30.01.2019 у справі № 372/1558/16-ц, від 02.04.2020 у справі № 638/17330/16-ц, від 31.01.2023 у справі № 369/1229/20, від 12.06.2023 у справі № 712/8602/19, від 06.11.2024 у справі № 405/1459/20.

Умовою для віднесення боргового зобов`язання, яке виникло за договором, укладеним одним із подружжя, до спільних зобов`язань подружжя є сукупність двох обставин: 1) договір укладений в інтересах сім`ї; 2) майно, отримане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Дослідивши матеріали справи, суд констатує наявність обох цих умов у спірних правовідносинах. По-перше, цільовий характер позики, спрямований на придбання конкретної Квартири, прямо зафіксований у пункті 1.4 договору позики від 22.09.2019. Хронологія подій - укладення договору позики 22.09.2019, передача коштів і одночасне укладення договору купівлі-продажу Квартири 23.09.2019 - підтверджує безсумнівний зв`язок позики з придбанням Квартири.

По-друге, факт передачі грошових коштів і витрачання їх саме на придбання Квартири підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , попереджених судом про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Показання свідка ОСОБА_6 суд вважає особливо переконливими: будучи безпосереднім свідком передачі грошових коштів ОСОБА_3 . ОСОБА_1 в офісі нотаріуса перед укладенням договору купівлі-продажу Квартири, свідок детально описав обставини передачі коштів, назвав суму, та підтвердив, що ці кошти відразу після передачі були перераховані та використані для оплати Квартири.

Показання Відповідача про те, що грошові кошти за Квартиру були принесені ним з дому з власних заощаджень, не знайшли підтвердження у матеріалах справи. Сам Відповідач визнав у судовому засіданні, що жодних доказів того, що грошові кошти на придбання Квартири були накопичені ним та Позивачкою, у нього немає. Версія Відповідача про обмін криптовалюти, наведена у відзиві, у судовому засіданні була змінена на версію про п`ятирічне накопичення сімейних доходів. Відповідач не зміг назвати точної вартості Квартири, що, з огляду на його ж твердження про спланований протягом півроку процес купівлі та підшукування варіантів, є несумісним з його позицією про сплату повної ціни Квартири за рахунок особистих заощаджень. Сімейний бюджет у розмірі 2.000-3.000,00 доларів США на місяць, на який посилається Відповідач, при витратах сім`ї на проживання та утримання двох дітей не міг забезпечити накопичення суми, еквівалентної 134.000,00 доларів США за п`ять років.

По-третє, придбана Квартира з 23.09.2019 використовується для проживання ОСОБА_1 та двох спільних малолітніх дітей сторін, що є самим визначенням використання отриманого за договором майна в інтересах сім`ї.

По-четверте, ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу 04.09.2019 надав нотаріально посвідчену згоду на придбання Квартири і був присутнім при укладенні договору купівлі-продажу 23.09.2019, що додатково підтверджує усвідомлення ним факту придбання спільного житла.

За таких обставин суд дійшов висновку, що договір позики від 22.09.2019, укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , був укладений в інтересах сім`ї, а отримані за ним грошові кошти використані в інтересах сім`ї - на придбання Квартири, призначеної для проживання сім`ї. Відповідно, борг за цим договором у частині, яка не повернена на дату ухвалення цього рішення (еквівалент 124.000,00 доларів США), є спільним зобов`язанням подружжя у розумінні частини 4 статті 65 Сімейного кодексу України.

Щодо способу врахування боргу при поділі майна подружжя.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя. Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

У зв`язку з цим суд позбавлений можливості перерозподіляти зобов`язання за договором позики від 22.09.2019 між сторонами без згоди кредитора ОСОБА_3 . Боржником перед ОСОБА_3 за вказаним договором позики залишається лише та сторона, яка є стороною цього договору, тобто ОСОБА_1 .

Разом з тим, у внутрішніх правовідносинах між колишнім подружжям наявність зобов`язання за договором позики, укладеним в інтересах сім`ї, породжує право регресної (зворотної) вимоги. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц, правовий режим спільної сумісної власності подружжя передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань. Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини 1 статті 544 Цивільного кодексу України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.

Виходячи з принципу рівності часток подружжя в спільному майні (стаття 70 Сімейного кодексу України) та відсутності підстав для відступу від нього, частки подружжя у спільному борговому зобов`язанні також є рівними - по 1/2 кожному. Такий підхід забезпечує справедливий і збалансований поділ як активу (Квартири), так і пасиву (боргового зобов`язання) між сторонами, відповідає засадам цивільного судочинства, не порушує прав кредитора ( ОСОБА_3 ) і не звільняє жодну зі сторін від відповідальності за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Запропонований Позивачкою спосіб поділу із застосуванням розрахунку 92,54% (виходячи зі співвідношення непогашеного залишку позики до загальної суми позики) не ґрунтується на нормах Сімейного кодексу України та не відповідає правовій природі поділу майна подружжя. Розмір частки у праві спільної сумісної власності та обсяг боргового зобов`язання - це різні правові категорії, які не можуть бути математично «замінені» одна одною.

Часткове виконання Позивачкою зобов`язання за договором позики у розмірі, еквівалентному 10.000,00 доларів США, не зменшує її частку в спільному майні - воно створює лише регресне право вимоги до Відповідача у відповідній частині, яке має реалізовуватись у самостійному порядку.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням первісного позову та повною відмовою у задоволенні зустрічного позову стягненню з Відповідача підлягає половина сплаченого Позивачкою судового збору - 3.721,50 гривень.

IV. Резолютивна частина

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-82, 89, 141, 174, 178, 181, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 60, 61, 65, 68, 69, 70 Сімейного кодексу України, статтями 16, 203, 204, 215, 234, 368, 520, 544, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, суд вирішив:

1. Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

1.1. Визнати спільним борговим зобов`язанням подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 невиконане зобов`язання за договором позики від 22.09.2019, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у розмірі, що складає грошовий еквівалент 124.000,00 доларів США, із визначенням рівних часток сторін у вказаному борговому зобов`язанні - по 1/2 частці кожному.

1.2. Здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 107,1 кв. м, набуту на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карташовою А.С., реєстровий № 359;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 107,1 кв. м;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 107,1 кв. м.

2. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки недійсною - відмовити у повному обсязі.

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3.721,50 грн (три тисячі сімсот двадцять одна гривня 50 копійок).

4. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Позивач (Відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач (Позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , адреса реєстрації та фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;

Третя особа: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: