Постанова від 07 травня 2026 р. у справі №520/20381/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 р. Справа № 520/20381/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Чудних С.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 26.11.25 по справі № 520/20381/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 року по 22.07.2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 по 18.07.2022 у розмірі 532 386,84 грн. та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у розмірі 137366,20 грн.

Рішенням від 26 листопада 2025 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 .

Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 року по 22.07.2025 року.

Зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 по 18.07.2022 у розмірі 31798,95 грн. та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у розмірі 136033,04 грн. в загальній сумі 167831,99 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі № 520/20381/25 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції застосував висновки Великої палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зазначив що у порівнянні із розміром присудженого позивачу грошового забезпечення (84874,26), визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 по 18.07.2022 (530085,27 грн.) не можна вважати співмірною та встановив сума, що підлягає стягненню за вказаний період 31798,95 грн. Натомість при розрахунку суми за Період 2 (6 місяців / 184 дні), яка склала 237 820,00 грн, суд не застосував до цієї суми пропорційність, яку він сам розрахував і застосував до Періоду 1 та прийшов до висновку, що за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 відповідач зобов`язаний сплатити середнє грошове забезпечення у розмірі 136033,04 грн. Крім того, зазначив, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення позивачу за період 01.08.2020 по 19.01.2023 суд не надав оцінки доводам ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що нормами ст. 117 К3пП України не передбачено подвійного нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та не надав прямого обґрунтування чи є «повторне стягнення» можливим або неможливим як правова концепція. Вказав, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі №520/17085/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2020 по 17.06.2025 у розмірі 64969,37 грн. Відповідно до довідки та платіжної інструкції (додаються) Східним регіональним управлінням нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2020 по 17.06.2025. Повторне застосування такої санкції не допускається, оскільки середній заробіток за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому, ІНФОРМАЦІЯ_3 вже притягнуто до фінансової відповідальності за такі дії.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу та звільнений з посади старшого офіцера відділу озброєння та інженерно-технічного забезпечення, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.06.2020 № 411-ОС.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 року у справі № 520/34242/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

На виконання зазначеного судового рішення 22.07.2025 року відповідачем здійснено перерахунок позивачу заборгованості по грошовому забезпеченню суму 84874,26 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

При цьому, за твердженням представника позивача, викладеним у повній заяві, відповідна сума повинна була бути сплачена позивачу при звільненні 30.06.2020, у чому останній вбачає порушення ст.116 КЗпП.

Крім того, колегія суддів зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі №520/17085/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2020 по 17.06.2025 у розмірі 64969,37 грн. Відповідно до довідки та платіжної інструкції (додаються) Східним регіональним управлінням нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2020 по 17.06.2025.

Позивач вважаючи, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи загальний період затримки розрахунку за період з 01.08.2020 року по 18.07.2022 становить 717 день та з огляду на суму за день затримки розрахунку 44,35 грн. та кількість днів затримки розрахунку 717 днів (44,35 грн *717 днів), сума, що підлягає стягненню становить 31798,95 грн. З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 по 18.07.2022 у розмірі 31798,95 грн. Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, суд зазначено, що не залежно від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні, після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, з урахуванням того, що на дату звернення позивача із цим позовом, обмеження строку стягнення середнього заробітку шістьма місяцями відповідно частині 1 статті 117 КЗпП України, фактично закріплено принципи розумності, справедливості, пропорційності та добросовісності при стягненні середнього заробітку, а тому за період з 19 липня 2022 року по 25.02.2025 відповідач зобов`язаний сплатити середнє грошове забезпечення у розмірі 136033,04 грн (739,31грн*184 дні).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також , виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду, за який позивачу належить виплата середнього заробітку, було внесено зміни до статті 117 КЗпП України, яка визначає загальні умови відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Питання застосування статті 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин вже вирішувалося Верховним Судом.

Після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, в якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року є неможливим.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вважає помилковим висновок Верховного Суду справі №440/6856/22 про те, що після 19 липня 2022 року приписи ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, якими законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, діють без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику, оскільки поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилась з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважала за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Тобто, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Колегія суддів звертає увагу, що на час проведення з позивачем повного розрахунку та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.

Колегія суддів зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01.08.2020 (з дня, наступного по день звільнення) по 22.07.2025 (останній день перед остаточним розрахунком), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього:

1) період з 01.08.2020 по 18.07.2022 року, до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та висновки Верховного Суду у справі №761/9584-15-ц щодо застосування принципу співмірності, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року;

2) період з 19.07.2022 по 22.07.2025, до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, із застосуванням принципу співмірності, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.

Щодо розрахунку середнього заробітку колегія суддів зазначає наступне.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260)

Як вбачається з положень п. 7 Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, грошове забезпечення ОСОБА_1 у червні 2020 року склало - 22548,85 грн., липні 2020 року 22548,85 грн.; середньоденне грошове забезпечення склало 739,31 грн.

Колегією суддів встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не проведено повний розрахунок.

Остаточний розрахунок з позивачем фактично був здійснений в два етапи на виконання судових рішень в справах №520/33444/24 та № 520/34242/24 відповідно.

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 по справі №520/33444/24 було зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.12.2015р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 по справі №520/33444/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 64967 грн., які виплатив 17.06.2025 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі №520/17085/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2020 по 17.06.2025 у розмірі 64969,37 грн. Відповідно до довідки та платіжної інструкції (додаються) Східним регіональним управлінням нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2020 по 17.06.2025.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 року у справі № 520/34242/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

На виконання зазначеного судового рішення 22.07.2025 року відповідачем здійснено перерахунок позивачу заборгованості по грошовому забезпеченню суму 84874,26 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача, що стало підставою для звернення до суду з вимогою - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 по 18.07.2022 у розмірі 31798,95 грн. та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у розмірі 136033,04 грн. в загальній сумі 167831,99 коп.

Суд звертає увагу, що кожне з наведених порушень (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення на суму 64967 грн. та несвоєчасна виплата грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на суму 84874,26 грн.) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.

Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу.

Отже, доводи апеляційної скарги про наявність у даному випадку подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковим, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.07.2025 по справі № 160/18656/22, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції під час вирішення спірних правовідносин.

Колегією суддів встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не було виплачено: грошове забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в загальній сумі 84874,26 грн. (справа № 520/34242/24) та індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 64967 грн. (справа №520/33444/24).

Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.

Предметом позову ОСОБА_1 є середній заробіток за несвоєчасну виплату грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, нарахованої на підставі судового рішення у справі №520/34242/24. На виконання цього судового рішення позивачу було виплачено 84874,26 грн.

Загальні кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 01.08.2020 по 18.07.2022 становить 717 календарних днів, з 19.07.2022 по 22.07.2025 (за період 6 місяців) - 184 календарних днів, всього - 901 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 01.08.2020 по 22.07.2025 становить 666 118,31 грн. ( 739,31 грн * 901 календарних днів).

Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке.

Переходячи безпосередньо до розрахунку, колегія суддів зазначає, що спочатку визначається відсоткове співвідношення загальної суми, що підлягала виплаті при звільненні позивача зі служби - 357 181,75 грн. (визначено архівними відомостями з січня 2020 р. по грудень 2020 р.) та суми, що не була виплачена в день звільнення, тобто виплату якої затримано, яка має вираховуватися від всіх належних до виплати працівнику сум при звільненні і становить 149 841, 26 грн. (84874,26 грн. грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб + 64967 грн. індексації грошового забезпечення).

Отже, загальна сума виплат на момент здійснення остаточного розрахунку повинна була становити 507 023,01 (357 181,75 грн + 149 841, 26 грн.)

Невиплачена позивачу при звільненні сума на виконання судових рішень, з якою пов`язується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, становить 84874,26 грн.

Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 16,74% (84874,26 грн * 100% : 507 023,01 грн).

Як вже було зазначено, загальний розмір обрахованої судом відповідно до Порядку № 100 суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 666 118,31 грн.

За таких обставин, колегія суддів, з виходячи з принципу пропорційності, враховуючи висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 111 528,21 грн. (16,74% від 666 118,31 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд не встановив вказаних обставин та визначив неправильно розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, що суперечить приписам ст. 117 КЗпП України та наведеним висновкам Верховного Суду.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд не встановив вказаних обставин та визначив неправильно розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, що суперечить приписам ст. 117 КЗпП України та наведеним висновкам Верховного Суду.

У постанові від 16 березня 2023 року у справі №600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Проте суд першої інстанції не вжив усіх визначених законом заходів та не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що при визначенні суми належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції не наведено обґрунтованого розрахунку та допущено помилки в його визначенні, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає нарахуванню та виплаті.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 по справі № 520/20381/25 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 по 22.07.2025 в загальній сумі 111528,21 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко